Звільнення заручників Кремля: успіх, його ціна, що далі

Показати всі

Звільнення заручників Кремля: успіх, його ціна, що далі

Отже звільнення 24 моряків і 11 політв’язнів нарешті відбулося! Так, це великий успіх! Та ми вповні не знаємо, яка ціна, на які поступки пішла/не пішла Україна. У російських тюрмах лишаються українські бранці, у тому числі і кримські татари, з яких звільнено лише одного. Які козирі лишаються в української сторони? І, мабуть, головне: чи не стане це звільнення частиною “великої домовленості” по Донбасу, де Україна піде на суттєві поступки, бо виглядає так, що зараз є тиск на Україну і з боку Росії, і з боку наших західних партнерів. Які у нас є можливості, щоб запобігти цьому тиску? Про це я написав вчора у колонці на НВ, яка наведена нижче.

“Ще під час інавгурації новообраний президент Володимир Зеленський проголосив: “задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все (курсив – наш). І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій”.

Питання: так на які саме компроміси Президент готовий піти, а на які – ні?

Під час призначення міністром закордонних справ Вадима Пристайка (яке отримало підтримку всього експертного середовища) новий міністр зазначив: “Зараз не так важливо, як ми це будемо робити: чи шляхом залучення миротворчих місій або шляхом виконання “Мінська”. Критично важливо інше – у нас на це півроку”. Питання: що це означає? Адже в дипломатії намагаються не обмежувати свої можливості, висуваючи часові обмеження самі для себе. Може це навпаки означатиме жорсткішу позицію України? Принаймні так дехто з аналітиків намагався себе заспокоїти.

Але сигнали, які поступають, дають можливість намалювати наступну картину. “Великий обмін” може призвести до “великої угоди”, де Росія і Захід разом натиснуть на Україну і змусять Київ піти на поступки і Росії, і бойовикам.

Чи є у нас запобіжники проти такого сценарію? Є, хоча й небагато. Раніше “червоні лінії” малювали громадська думка, експертні структури, позапарламентська опозиція і парламент. Бо Порошенко завжди міг сказати: я хочу, але мені парламент/вулиця не дає – а у нас же демократія. В результаті, попри критику (виправдану і невиправдану) мінських домовленостей, ми нічого не здали. Тиск Заходу у 2015-2016 рр. щодо конституційного “особливого статусу” ОРДЛО і проведення там “виборів” нам вдалося успішно відбити, а санкції проти Росії продовжити.

Але тепер такої можливості у Зеленського немає, адже він має більшість у парламенті, а разом з ОПЗЖ – конституційну більшість. Тож Захід і Росія можуть на нього натиснути.

Тому саме громадська думка може стати таким запобіжником і допомогти українській дипломатії відбиватися проти спільного тиску Росії і Заходу. Опитування, здійснене Фондом “Демократичні ініціативи” спільно з соціологічною службою Центру Разумкова напередодні парламентських виборів 2019 р., дає нам можливість проаналізувати, зокрема і позицію електорату провідних партій, у тому числі й “Слуги Народу” (СН).

“Мир за будь-яку ціну” не підтримується виборцями жодної з партій. Найменше “мир за будь-яку ціну” підтримують виборці партій “Голос” (10%) та “Європейська солідарність” (7%), у СН – 21%, найбільше – виборці партії “Опозиційна платформа – За життя” (ОПЗЖ) (36,5%). Проте навіть виборці цієї партії переважно вважають, що “задля миру слід іти на компроміси, але не на всі” (45%).

Українці вважають неприйнятними більшість можливих компромісів, які обговорюються в публічному просторі та передбачені мінськими домовленостями. Найменш прийнятними для громадян України, причому в усіх регіонах, є проведення виборів на умовах бойовиків (неприйнятно для 66% опитаних, прийнятно для 13%, для електорату СН – відповідно 68% і 11%), повна амністія всіх учасників бойових дій проти українських військ (неприйнятно – 61%, прийнятно – 15%, для СН – 65% і 13%), формування силових органів ОРДЛО лише із місцевих представників (неприйнятно – 58%, прийнятно – 18%, для СН – 68% і 11%).

Олексій Гарань

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *