Внутрішня війна: як Володимиру Зеленському розірватися на всі фронти

Показати всі

Внутрішня війна: як Володимиру Зеленському розірватися на всі фронти

Україна втомилася. Україна втомилася від олігархів, їх схем обкрадання, кишенькових маріонеток-політиків, які перед кожними черговими виборами обіцяють золоті гори, а насправді, провівши рокіровку сил, продовжують грабунок українського народу. Була мирна революція в 2005, Революція з жертвами в 2014. І «невидима» революція в 2019, коли за допомогою відносно чесних виборів, народ сказав категоричне «ні» старій системі, обравши главою держави нову людину – Володимира Зеленського. Але не буває так, як у казці, кожен вибір має свої наслідки і наслідки вибору на користь «ЗеКоманди» вже дають про себе знати.     

НА КОЖНУ ДІЮ Є ПРОТИДІЯ, А ПРОТИДІЯ ОЛІГАРХАТУ – НЕБЕЗПЕЧНА ШТУКА

Володимир Зеленський, ввібравши у себе настрої усього протесаного електорату, проголосив, що має на меті поламати стару систему, яка 28 років існувала в Україні. А для цього необхідно ламати олігархат, в прямому сенсі цього слова – оголошувати війну українській мафії. І треба бути дуже наївним, щоб надіятися, що ця мафія підніме лапки догори на милість переможцю.

Я відверто не заздрю Володимиру Зеленському. Він опинився у дуже важкій ситуації, як між молотом і наковальнею: з одного боку олігархи, які звикли мати підконтрольного їм президента, уряд і парламент, а з іншого – увесь український народ, який вже не раз доводив, що жарти з ним можуть кепсько закінчитися і принижень та обману він не пробачає.

Для чого Володимиру Зеленському треба було президентство? Він явно не схожий на Віктора Пшонку чи Віктора Януковича, яким щастя приносили ікони з власними фізіономіями і золоті унітази з батонами. Подивіться будь-яке шоу, яке вів Зеленський, і ви самі переконаєтеся – він був щасливий від того, що робив. Шоу-бізнес приносив йому і задоволення, і великі гроші, і всенародне визнання та любов. Вочевидь, у якийсь момент він відчув, що потрібен країні не як актор, що зможе зробити для України значно більше, пішовши у політику. Розуміючи це, люди йому повірили і віддали свої голоси. Але якщо у власному шоу сценарій пишеш ти один, то у політиці – кожен гравець сам собі сценарист, і яким шляхом піде «п’єса» – ніхто ніколи не знає.

З самого початку політичні опоненти апелювали до штабу Зеленського, закидаючи залежність від олігарха Ігоря Коломойського. Володимира Зеленського називали його маріонеткою, вказуючи на бізнесові зв’язки. Адже всім відомо, що шоу студії «Квартал 95» транслювалися на телеканалі «1+1», який належить олігарху. Журналісти-розслідувачі та різні експерти намагаються шукати максимум доказів таких зв’язків, відпрацьовуючи гонорари зі штабів-опонентів. Втім, більшість українців вірять словам обраного ними лідера про його суто ділові стосунки з Ігорем Коломойським.

А, між іншим, підозри небезпідставні. По-перше, Ігор Валерійович відкрито заявив, що «вболівав» за команду Володимира Зеленського. Можна припустити, що не тільки морально. По-друге, в тому ж інтерв’ю журналісту Денису Бігусу олігарх чітко окреслив свої інтереси – повернути «Приват» та інші активи. І, слухаючи його, складається враження, що цьому пану глибоко байдуже на долю України, його цікавлять тільки власні вигоди та інтереси, задоволення яких він чекає від усіх, за кого він «вболівав». А окремі заяви про «громадянський конфлікт» на Сході взагалі сильно насторожують.

Як поведе себе далі «ЗеКоманда» – прогнозувати важко. Але особисто мені вона вже по своїй структурі чимось нагадує «Народний фронт», який від початку і до кінця лишився в Раді єдиною фракцією, втім з самого початку там були окремі групи впливу – Арсенія Яценюка, Сергія Пашинського, Арсена Авакова… «ЗеКоманду» ж вже традиційно ділять на три групи. «Кварталівці» – найближче оточення Володимира Зеленського, хлопці, які ні в чому не заплямовані, і це єдина група, якій беззаперечно довіряє глава держави. Я б назвав цю групу «совість партії». Друга група – люди Коломойського, яких представляє скандально відомий адвокат Ігоря Коломойського, а нині – Голова Адміністрації Президента України Андрій Богдан.  І третя група, яка викликає найбільше занепокоєння – колишні «регіонали». Майже очевидно, що це «лебідь», «рак» та «щука», які перед виборами об’єдналися проти спільного ворога – режиму Порошенка. Але чи стане сили і сміливості кварталівському «лебедю» покинути це болото?

Між іншим, «чорна кішка» між олігархом і президентом вже пробігла, і у ЗМІ просочилася інформація, що відносини між Володимиром Зеленським та Ігорем Коломойським досить напружені. Андрій Богдан, який поки що сидить у кріслі голови адміністрації президента, намагається «сісти на шпагат», та примирити Зеленського з Коломойським. Втім, якщо все ж таки Президенту України не забракне духу звільнити з посади недолюстрованого Богдана і вирватися з-під впливу олігархату й інших хлопців зі сумнівною репутацією – він відкриє неймовірне вікно можливостей для України, але разом з тим наживе для себе дуже сильного і небезпечного ворога, протидія якого може виявитися вкрай згубною.

ДРУГИЙ ФРОНТ – МІСЦЕВІ ПОСІПАКИ

Очікує суспільство не тільки викорінення абстрактного олігархату, який ніби десь далеко, а й на цілком конкретні радикальні зміни на місцях. Більшість пересічних громадян не розуміють, чим і для чого займаються сотні працівників державних адміністрацій щодня. Зате всі розуміють яку роль адмінресурс відіграє на виборах. Сьогодні президент Зеленський масово звільняє місцевих «посіпак» попереднього режиму з їхні посад. Ось і Волинська область наразі лишається без голови. Нині ОДА тимчасово очолює «континіумський» (з 2004 по 2007 роки – помічник консультант в ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс») Олександр Киричук.  Втім, після 2020 року максимум повноважень перейде до рад об’єднаних територіальних громад, і такі інституційні надбудови як державні адміністрації в принципі втратять сенс свого існування і функціонування.

Суспільство вимагає держави-сервісу, держави у смартфоні, а це означає – максимальна автоматизація усіх видів державних послуг і скорочення громіздкого бюрократичного апарату. «Ображені» чиновники і посадовці, які ризикують лишитися без роботи, цілком закономірно розійдуться по різних опозиційних партіях з лозунгами «Вернемо все, як було» і будуть нещадно критикувати президента-реформатора. Щось подібне пережила Грузія, коли після Революції Троянд «за бортом» опинилася чи не третина чиновників. Реформи у Грузії були визнані найуспішнішими на пострадянському просторі, але за політичну силу Михайла Саакашвілі там більше не голосують. Когось звільнивши, а когось взагалі відправивши до в’язниці, Михайло Ніколозович автоматично став ворогом чи не для третини грузинських сімей.

Менталітет грузинів дуже схожий до українського. Ми теж хочемо дві крайності: щоб корупції не було, і щоб кум «порішав», коли що. А так не буває. І яку б з крайнощів не обрав новий президент – в обох випадках всім не догодить, що обернеться падінням рейтингу. Лакмусовим папірцем для Володимира Зеленського стають його призначення. Кожна кандидатура піддається ретельному аналізу політичними опонентами, експертами, журналістами, активістами. І призначити незаплямовану людину – це лише половина справи. Якщо, скажімо, новий очільник Волині на парламентських виборах відкрито гратиме за «ЗеКоманду», то в результаті ненароком може «забити у свої ворота», адже суспільство вже явно втомилося від тасування карт у старій колоді і просто вимагає справжніх змін і гри за чесними правилами, однаковими для всіх.

Втім, все те братство під різними лозунгами і прапорами, яке вже тридцять років доїть Україну, якраз таки навпаки, кістьми готове лягти, щоб втримати «все, що нажите непосильним трудом». І вони не погребують жодними методами, якщо втримаються на посадах: поливання брудом, саботаж, дезінформація, акції непокори. Нових правил гри вони, з менталітетом «хапуг», сформованим у 90-их, на генетичному рівні сприйняти не зможуть. Та й опинившись за бортом державного апарату, точно не дадуть жити спокійно новому поколінню політиків. Тому і тут, як не крути, а нашому президенту доведеться не солодко.  Тиск на Володимира вже чиниться дуже серйозний: з боку старої еліти, з боку олігархів, з боку посіпак, руками проплачених активістів та ЗМІ, завдяки «корисним ідіотам», які просто щиро вірять в те, що Петро Порошенко вів Україну єдиним правильним курсом, з якого її збили «агенти кремля», яких, як показали вибори, в Україні виявилося 73%. Тому парламентські вибори стануть наступним вирішальним боєм у війні з олігархами і від того, які люди прийдуть до Ради залежатиме те, наскільки вона буде непідконтрольна олігархічним структурам.

Тут варто зробити невеличку ремарку. В минулому матеріалі я висловив оптимістичну надію, що у новому складі парламенту ми не побачимо пародії на українського політика – Олега Ляшка, адже його господар олігарх Ринат Ахметов відмовився надалі витрачати ресурси на цього клоуна. Втім, часта поява «радикального» на каналах підконтрольних Віктору Медведчуку, свідчить про те, що «вилоносець» знайшов собі нового господаря, і далі буде гавкати на «караван змін» в Україні, який рухається, незважаючи ні на що.

ПРАВИЛЬНІ «МАЖОРИТАРНИКИ» – ПОЛОВИНА УСПІХУ   

У четвер, 20 червня ввечері, партія «Слуга народу» подала перелік мажоритарних кандидатів до Центральної виборчої комісії. Всього – 199 осіб. Розпускаючи Раду, Володимир Зеленський розумів, що вибори все ж будуть проходити за старими правилами. Це свідчить про розбіжності і в поглядах на тактику виборчої кампанії з Ігорем Коломойським, адже той був переконаний, що для «Слуги народу» було би простіше йти на вибори відкритим списком.

За таких умов у штабі «Зе» мали б максимально відповідально підійти до підбору кандидатів, адже новим  обличчям на округах доведеться конкурувати проти грошовитих та досвідчених акул політики.

Лідер партії «Слуга народу» Дмитро Разумков, заявив, що всі ці люди – члени «ЗеКоманди», яка працювала на виборах президента.  До прикладу, на Волині команду «Зе» представляє Валерій Стернійчук, івент-менеджер, громадський активіст, голова ГО «Волинський актив молоді». На офіційному сайті ЦВК поки немає інформації про кандидатів-мажоритарників від «Слуги народу», втім, найближчим часом ми все ж знатимемо хто офіційно представлятиме президентську силу у кожному окрузі Волині.

А ось досвідчені політики вже офіційно зареєстровані. Зокрема, по округу №19 балотується чинний депутат (фракція «Народний фронт») Ігор Гузь. Щоправда, цього разу йде як самовисуванець. Самостійно пішов на вибори по округу №22 (місто Луцьк) і голова Волинської обласної ради, бізнес-партнер Ігоря Коломойського – Ігор Палиця, залишаючись при цьому членом партії «УКРОП».   Вдруге побореться за парламентське крісло бізнесмен Сергій Мартиняк по округу № 20 (Горохівський, Локачівський, Рожищенський, Турійський, Луцький райони), теж представник «старої еліти». І з «ЗеКоманди» поки офіційно тільки зареєстрований кандидатом Олег Місірук, який побореться за депутатське крісло на окрузі № 21 (Ковель, Ковельський, Ратнівський, Старовижівський, Шацький райони). Щоправда, на офіційному сайті ЦВК зазначено, що Олег безпартійний та йде як самовисуванець. Втім, зі сторінки політика у Фейсбуці можна зробити впевнений висновок, що він явно має неабияке відношення до президентської команди.

Поки не відомо, йтимуть чи ні на вибори такі політичні важковаговики Волині, як Степан Івахів («Воля народу»), Ірина Констанкевич («УКРОП»), Володимир Бондар та інші.  Невідомо, кого виставлять на противагу «ЗеКандидатам» на округах й інші «розкручені» політичні сили: «Опозиційний блок» (Мураєв-Вілкул), Опозиційна платформа «За життя» (Бойко-Медведчук-Рабінович), «Голос» (Вакарчук), «Батьківщина» (Тимошенко-Тарута-Наливайченко), «Сила і честь» (Смешко), «Громадянська позиція» (Гриценко-Садовий),  ну і найбільша інтрига – чи зрозуміє свої помилки Петро Порошенко, очистить оновлену «Європейську солідарність» від «любих друзів», чи все ж робитиме ставку на «стару гвардію» з надією на реванш системи. Але це вже інша історія, про неї – згодом…

Василь Онищук

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *