У Луцьку тхне фекаліями, політичними «розбірками» і некомпетентністю чиновників

Показати всі

У Луцьку тхне фекаліями, політичними «розбірками» і некомпетентністю чиновників

Луцьк – європейське місто. Зовсім близько – кордон з Євросоюзом, тим стилем і рівнем життя, до якого прагне вся Україна. Втім, всім нам ще далеко до європейських стандартів. Особливо, в питаннях, які стосуються екології. Замок Любарта – одне з місць, яке приваблює туристів. Його видно з багатьох точок міста. Втім, є дещо невидиме, що не тільки відлякує гостей, а й добряче дошкуляє лучанам. Це запах. Сморід, який часом буває нестерпним.

ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМИ

Час від часу, особливо влітку, їдкий запах можна почути в багатьох районах міста – на ДПЗ, у 40-му, у Старому місті… Причину почали шукати декілька років тому, як влада, так і громадськість. У 2016 році найбільше смерділо біля річки Салапаївки. Це пояснювали тим, що в неї виходить центральний колектор, куди стікаються всі нечистоти міста. Причина проблеми, вважали тоді, знаходиться за межами Луцька – у селі Липляни, де розміщений відстійник, куди звозять нечистоти. Окрім того, туди ж зливає свої відходи цілий мікрорайон Луцька. Мало того, у 2016 році сам начальник очисних споруд зізнався журналістам, що фекальний мул віддають селянам у якості добрив. На очистку річки навіть виділили кошти з державного бюджету – 2 мільйони гривень. А для реконструкції очисних споруд необхідно було близько мільярда.

Втім, пізніше вдалося з’ясувати, що проблема не просто у тому, що в річку виведений колектор. Окремі бізнес-структури міста зливають свої промислові відходи в загальну каналізацію. Наприклад, у вересні 2016 року «муніципали» зафіксували три випадки несанкціонованого зливу. Тоді попалися фірми «Волиньхолдинг» (ТМ «Торчин» яка належить всесвітньо відомому бренду Nestle), «ТМ Дмитрук», та «Забіяка». І це тільки те, що було виявлено офіційно. Але ж більшість підприємств і досі не попалися на гарячому. Взяти до прикладу заклад «Карабас-Барабас», що є, фактично, міні-пивним заводом. Відходи цей заклад зливає у мережі каналізації Луцька, маючи, звісно, на це дозвіл. Щоправда, експерти ставлять під сумнів законність видачі самого дозволу.

Несанкціонований злив  нечистот взяли за основну версію серед причин смороду у Луцьку. Екологи пояснили, що запах відчутний через аміак, який активно випаровується при зміні температур, тому частіше за все сморід чути зранку і ввечері. Густі маси нечистот не висихають, а затримуються на полях очистки, це і сприяє поширенню запаху. Втім, підприємства доводять, що зливали технічну воду, а не нечистоти. Між іншим, станом на жовтень 2016 року у Луцькому районі було близько 70 ас-машин, але офіційні дозволи на скиди нечистот мала лише половина з них.

Взимку про неприємні запахи забули, а навесні 2017 у Луцьку знову засмерділо. У травні лучан допекло, і найбільш активні вийшли на мітинг проти смороду і навіть перекрили трасу. Запах в 2017 році зіпсував фестиваль вуличної їжі у Замку Любарта – гості заходу скаржилися на суміш ароматів їжі і нечистот. Тоді основним підозрюваним став Гнідавський цукровий завод, на якому розпочали виробництво біоетанооу. Не дивлячись на мітинги розлючених лучан, тоді чиновники спромоглися тільки на наради та круглі столи, і в кращих традиціях бюрократизму заговорили проблему, прикриваючись відсутністю коштів. Тим часом проблема згущалася, лучани почали скаржитися не тільки на запах, а й на першіння у горлі, що свідчить про високу концентрацію шкідливих речовин у повітрі.

ПРИЗНАЧЕННЯ ВИННИХ: ЧИСТА ПОЛІТИКА І НІЯКОГО МЕНЕНДЖМЕНТУ

Оскільки винним у смороді тоді «призначили» Гнідавський цукровий завод – активісти провели акцію з вимогою закрити підприємство. І тут вже почалася політика. Протест чи то організували чи то очолили депутати від «УКРОП-у», які відразу заговорили про гроші. Мовляв, смердить у Луцьку, а заробляє тільки Луцький район, бо ж завод зареєстрований у селі.  А от у Волиньраді не були настільки впевнені у вині заводу і створили комісію, аби визначити причини смороду, хоча голова ради Ігор Палиця і взяв участь у мітингу за закриття заводу. Завод тоді призупинив свою діяльність, втім, запаху менше не стало. Отже, причина була в іншому. Втім, мешканці Вересневого були впевнені, що ТОВ «Біопаливно-енергетична компанія» використовує небезпечні речовини для виробництва біоетанолу, звідси й такий запах, що виїдає очі. Кажуть, навіть погоріли поля, у водоймах зникла риба, а вміст нітратів у воді перевищував норми у 3-4 рази. Екологи визначили ймовірну причину – це хімічна реакція від викидів заводу з фекаліями, які викидаються на поля.

Окремі активісти виступили з ініціативою створити громадську комісію, яка б перевіряла роботу таких підприємств, як цукровий завод. Від міської ради вимагали дієвих механізмів вирішення проблеми. У свою чергу міській раді довелося швидко вигадувати іншу причину смороду, адже завод ніби-то зупинився, а сморід – ні. Тоді сказали, що справжньою причиною є фекалії, які зливають на поля фільтрації із Вересневого. Більше того – коли завод працював, разом з відходами у каналізацію зливали і знезаражуючі речовини. Тому коли виробництво призупинилось – смороду стало ще більше. Тим часом чиновники спромоглися лише на відписки для активістів і пости у Фейсбуці. Створена облрадою комісія також не спромоглася визначити істину причину смороду.

ЗАВОД ЗУПИНИВСЯ, А СМОРІД НІ – ПОЧАЛИ ЛОВИТИ «ДИВЕРСАНТІВ»

У червні 2017 влада тільки-но почала бодай щось робити для визначення причин смороду – перевіряти каналізацію та забойні цехи м’ясокомбінатів. Розглядали навіть версію про теракт – умисне скидання шкідливих речовин у каналізацію. Тим часом істерія у Луцьку нагніталася, і зрештою лучани почали критикувати не завод, а міську раду, яка, маючи й інший рід смороду – політичний, у «розбірках» і боротьбі за владу, геть забула про своє призначення – служіння інтересам громади. Громади, яка задихалася від смороду фекалій і безгосподарності місцевих політиканів, які офіційно визнали, що не змогли визначити причини смороду у Луцьку. Не змогли чи не захотіли – то ще питання. Бо найцікавіше було далі.

Були спроби перекинути проблему з хворої голови на здорову, мовляв: очисні споруди – за межами міста, тому з усіма питаннями щодо смороду – в ОДА. Втім, як то кажуть, «а судді хто?». Зокрема, Тарас Яковлєв на початку екологічної проблеми Луцька був у команді покійного міського голови Миколи Романюка, а після зміни влади опинився у складі команди Володимира Гунчика уже по той бік барикад – по бік виконавчої гілки влади, якій намагалися перекинути проблему смороду, як у дитячій грі «гаряча картоплина». Яковлєв активно став критикувати нову тимчасову владу міста, а та кивала на владу області. В політичних «розборках» згубилось раціональне зерно.

А в липні 2017 «запахло» й за межами Луцька – у Рожищах і Турійську. Тоді вперше серйозно заговорили про те, що справжня причина запаху не в заводі біоетанолу. Співвласник заводу та фірми «БІО ПЕК» Ярослав Галькевич повністю розвінчав версію про те, що причиною запаху може бути діяльність його підприємства. Він нагадав, що сморід у Луцьку був і до запуску виробництва біоетанолу. Бізнесмен не заперечував, що запах з фільтраційних полів, але за його версією – причина в стоках із Вересневого. Звідси висновок – відповідальність лежить на міській владі, яка не спромоглася збудувати нормальну каналізацію у цьому мікрорайоні.

Ярослав Галькевич тоді нагадав, що тільки-но придбали завод – попереджали владу, що буде проблема з каналізацією, адже район Вересневий розбудовувався, а мережа каналізації – ні. Екологи стали на захист заводу і приписом заборонили приймати на фільтраційні поля викиди із Вересневого. Спеціалістам заводу тоді частково вдалося вирішити проблему – стоки із Вересневого підключили до центральної каналізації міста, втім відходів ще й з самого заводу та б не витримала.

Завод же, окрім того, що дає робочі місця, платить податки, так ще й самостійно намагався вирішувати загальноміську проблему смороду – там закупляли гіпохлорид, яким «гасили» запах. Ярослав Галькевич називає суму – по 18 тисяч гривень на добу. На боротьбу з незаконними скидами на поля потратили ще мільйон гривень. А збитки за простій заводу через акцію протесту оцінює у 80 мільйонів гривень. То ж може комусь вигідно зробити крайнім саме завод? Адже було в Україні 200 таких заводів, а в 2017 році лишилося 35. То може і Гнідавський комусь заважає?

ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ, АЛЕ НЕ У ВИПАДКУ З ГНІДАВСЬКИМ ЗАВОДОМ

Журналісти все більше почали звертати увагу на «смердючу» проблему, адже про вину заводу говорили тільки чиновники, «активісти» та окремі політики. Але от фахівці, які хоч трохи розуміються на хімічних процесах і системі каналізації, – ні слова критики у бік заводу. Тому вже у серпні 2017 року від основної версії відмовилися, і вирішили, що проблема саме у фекаліях, які зливають на фільтраційні поля. Розвіяли міф і про дріжджі, які ніби-то потрапили у відходи і спровокували такий запах. Не підтвердилася й інформація про використання сірчаної кислоти у великих кількостях для виробництва біоетанолу.

Активіст Дмитро Климюк зібрав 4000 підписів проти діяльності заводу, майже 300 лучан прийшли на громадські слухання про сморід у місті, але, здається «активісту» все було ясно і без обговорень – винен завод і його треба закрити. Громадська рада, яка мала вирішити спільну проблему Луцька, знову перетворилася на політичні ігри з якимось прихованим бізнесовим інтересом – потопити завод.  Пізніше співвласник заводу Ярослав Галькевич навіть подав у суд на активіста Дмитра Климюка за поширення тим неправди про підприємство.

Під тиском громадськості, влада розпочала будівництво каналізації на Вересневому,  а поля фільтрації Гнідавського заводу взяли під охорону. Крім того фахівці виявили, що барда (так називають відходи заводу) навпаки корисна своїми властивостями. Еколог Олександр Ткачук наголосив, що не меншим джерелом запаху є міські очисні споруди у Липлянах.

На зиму про проблему забули,  каналізація на Вересневому запрацювала і запах зник. А у квітні 2018 знову «засмерділо», тепер – у районі 40-го кварталу. Тоді влада назвала нову причину – окремі мешканці використовують стічну каналізацію для зливу нечистот, чого робити категорично не можна. Тоді заговорили і про реконструкцію очисних у Липлянах.

НОВІ ЗАБУДОВИ, СТАРА КАНАЛІЗАЦІЙНА СИСТЕМА І «ЛІВІ» АС-МАШИНИ – ВЕРСІЇ, НАБЛИЖЕНІ ДО ІСТИНИ

У минулому році в міськраді від проблеми відхрестилися, зазначивши, що запахи – з Гіркої Полонки, де нема власної каналізації. Самотужки там проблему вирішити не змогли, а обласна рада грошей селу не дала. Разом з тим запахи поширювалися по всьому місту і зрештою влада назвала винними… самих лучан. Так почали боротися з тими, у кого немає договорів на водовідведення. І знову повернулися до версії про «диверсію». У травні минулого року лучанам так допекло, що з «ароматною» проблемою звернулися до самого президента.

Врешті-решт, розслідувачі проблеми наштовхнулися на те, що причина у зношеності каналізаційно-насосних станцій міста та очисних спорудах у Липлянах. А ще місцеві підказали, що ніби-то загинули бактерії, які очищали нечистоти перед скидом у Стир. Якщо це правда, то мала місце серйозна екологічна катастрофа, яку роками приховували. Адже без цих бактерій жодного очищення не відбувається, і в річку потрапляє не просто брудна вода, а фактично фекалії з купою шкідливих хвороботворних мікробів. Крім того, у «Водоканалі» «мутили» і з кількістю ас-машин, яким видавали дозволи на скид у каналізацію. Записували у журнал обліку одну кількість, а фактично зливали у рази більше.

Тим часом знайшлися активісти, які почали «тикати носом» міську раду у смердючу проблему. Блогер Святослав Зелінський заявив, що міська рада не спроможна визнати і тим більше вирішити проблему. Активіст вважав, що влада вирішила ігнорувати ситуацію. Сам же Григорій Пустовіт хутко заперечив причетність «Водоканалу» до проблеми. Але позиція мера ну дуже слабка: на його думку, це або із навколишніх сіл, або ж… таки зумисна диверсія. «Здався» перед проблемою і заступник міського голови – Григорій Недопад, який закликав активістів перейти від критики міської ради до дієвих пропозицій. «Водоканал», якого захищає міський голова, так і не надав цифру – скільки ж нечистот зливають у каналізацію ас-машини щодня, щомісяця. Тож, можливо, собака зарита ще й тут…

Проблема особливо загострюється у дощову погоду, коли система водовідведення не витримує навантаження і нечистоти починають спливати. Незважаючи на те, що стара каналізаційна система Луцька і без того не функціонує належним чином, місто розвивається, будуються багатоповерхові житлові комплекси. Як вирішують проблему з каналізацією? Ніяк. Масла у вогонь… вірніше, фекалій у каналізацію підливають і забудовники, які новобудови підключають не до побутової, а до дощової каналізації. Зокрема, такий випадок зафіксували у липні минулого року у Привокзальному районі. Незрозуміло, хто і як дав дозвіл це зробити, втім, факт лишається фактом.

ХОДІННЯ ПО КОЛУ: У МІСЬКІЙ РАДІ ЗНОВУ КИВАЮТЬ НА ЗАВОД

Не дивлячись ні на що, Луцька міська рада знову закидає претензії у бік заводу. Там відбиваються такою офіційною заявою:

«Офіційна заява Гнідавського цукрового заводу

Смородом у Луцьку вже нікого не здивуєш. І вдень, і вечірньої пори місто раптово «накриває» хвиля тяжкого неприємного запаху, та скарг – усе менше й менше. Міська влада знизує плечима і уже за звичкою кивають в бік Гнідавського цукрового заводу: мовляв, вітер подув від фільтраційних полів, не бажаючи шукати причини цього неприємного запаху.

У п’ятницю, 20 червня, о 12:43 на фейсбук-сторінці департаменту муніципальної варти Луцької міської ради розмістили повідомлення про нібито вже виявлене джерело смороду в Луцьку,

Причиною цьому стало те що «активісти» біля полів фільтрації Гнідавського цукрового заводу побачили автомобіль, який зливав туди технічну воду. На місце події були викликані працівники поліції, однак жодних нормативно-правових документів, які б зафіксували правопорушення так і не склали, бо ж складно зафіксувати правопорушення, якщо його немає.

Сьогодні на оперативній нараді  у Луцькій міській раді, владці замість того аби вирішувати проблему знову почали звинувачувати Гнідавський цукровий завод, адже зручно знайти винного і просто перекласти відповідальність

Гнідавський цукровий завод здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, підтверджуючи це відповідними нормативно-правовими документами. Ми офіційно заявляємо, шо не зливали і не зливаємо мелясну барду на поля фільтрації, а відповідно до договорів вона постачається сільгосппідприємствам. Відповідно біологічні відходи, технічна вода зливається на поля фільтрації, для чого вони й призначені.

Гнідавський цукровий завод відкритий до діалогу з громадою та владою, однак міські владці не  запрошували представників підприємства на консультації для спільного вирішення проблеми. Закликаємо не сіяти серед лучан паніку і не перекладати відповідальність за проблеми міста на підприємство. Міська влада не бажає вирішувати проблем сміттєвого полігону у Брищі, каналізаційно-насосної станції у Липлянах, скидання нечистот м’ясопереробними підприємствами, адже зручніше перекласти відповідальність на підприємство, яке забезпечує робочими місцями понад тисячу волинян, справно платить податки.

Нагадаємо, що у 2017 році завод ТОВ «Біо ПЕК» працював кілька місяців, а проблема смороду в Луцьку так і не зникла. Перекинувши увагу лучан на фільтраційні поля Гнідавського цукрового заводу, ніхто не бореться із справжніми причинами цієї проблеми».

ПОЛІТИКИ ПРОБЛЕМИ НЕ ВИРІШАТЬ, ПОТРІБНІ ПРОФЕСІОНАЛИ

У Луцьку фекальна каналізація дивним чином врізана у дощову, чого допускати не можна, адже це порушення будівельних і санітарних норм. Ситуацію могли б виправити гідро затвори, але це дуже дорога штука. Коли «Водоканал» добряче притиснули, там вказали на ще одну причину: винні органічні добрива, які мають дуже неприємний запах і навіть… собаки, які «ходять в туалет» по всьому Луцьку. Втім, проблема лучанам вже так впеклася, що люди пропонують поставити камери спостереження у місцях, де зливають нечистоти.

Каналізація Луцька більше не справляється з навантаженням і кидає виклик місцевій владі. Втім, владі не до вирішення проблем. Перед місцевими виборами, які чекають на нас вже через рік, про проблему вигідніше говорити, а не вирішувати. Ось і виконувач обов’язків Луцького міського голови Григорій Пустовіт вчора вкотре виступив із заявою, мовляв, є така проблема, треба вирішувати. Втім, як бачимо, «вирішується» вона вже роками.

Можливо, для того, щоб і справді вирішити, а не заговорювати проблему, потрібно щоб у Луцьку до влади прийшла фахова і компетентна людина, наприклад, із середовища будівельників. Місто розвивається, будується. Це природній еволюційний процес, якого не спинити. Але все ж він гальмується політичними іграми, переливанням з пустого в порожнє і шуканням кішок у темній кімнаті людьми, які, безумовно, мають досвід у політиці, проте абсолютно не мають досвіду в управління такою складною системою, як двохсоттисячне місто.

Проблема перезріла, тому час дати дорогу професіоналам. Можливо, нашим забудовникам варто подумати і обрати єдиного представника від них на майбутніх місцевих виборах, аби команда професіоналів змогла раз і назавжди вирішити «ароматну» проблему європейського міста.

Василь Онищук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *