Політична шахівниця України: які фігури мають змогу пройти в парламент

Показати всі

Політична шахівниця України: які фігури мають змогу пройти в парламент

На президентських виборах українці нанесли руйнівний удар по олігархічній системі, в майже єдиному пориві віддавши свої голоси не так за Володимира Зеленського як проти Петра Порошенка. Фактично, відбулася мирна, «тиха» революція – зміна політичних еліт. Стара політична еліта, яка була при владі фактично з початку 90-их років, не очікувала такої нищівної поразки. Вони до останнього вірили у власну непереможність і не сприймали серйозно активної громадянської позиції молоді, яка чітко заявила своє прагнення до радикальних змін.

ЧОМУ СТАРА ЕЛІТА ЗАЗНАЛА ФІАСКО, А НАРОД НЕДОЛЮБЛЮЄ ПОРОШЕНКА

Відразу після перемоги у штабі Зеленського заявили, що «розбір польотів» минулої влади обов’язково буде. А розбирати є що, адже Петро Порошенко, як глава держави, допустив кілька критичних помилок.

В першу чергу це стосується невиконаної обіцянки закінчити АТО за тиждень. Насправді ж політика Порошенка призвела до загострення конфлікту, який переріс у відкриту війну з Росією. Як наслідок – трагічні події під Іловайськом, Дебальцево, у Донецькому аеропорту і на Савур-Могилі. Десятки тисяч українських воїнів загинуло, а генерали, замість трибуналу, отримали нагороди і чергові звання.

Є запитання і до складу української делегації у Мінську, яку затверджував особисто Порошенко. Внаслідок нав’язаного «мінського перемир’я» українська армія не могла стріляти у відповідь, зазнаючи втрат від артилерійського вогню. В той час головнокомандувач інкогніто полетів відпочивати на Мальдіви, отримавши в народі прозвище «Петро мальдівський». За п’ять років Порошенко не тільки не продав свій бізнес (фабрика в російському Липецьку досі працює, не кажучи вже про українські), а й значно наростив його за допомогою схем у оборонці. А прізвище бізнес-партнера президента, «Свинарчук», стало вже загальновживаним. Якщо «тітушками» в 2014 називали найманих «гопників», то «свинарчуками» тепер кличуть всіх топ-корупціонерів. А історія з панамськими офшорами нашого гаранта взагалі прогриміла на цілий світ. В цивілізованих країнах це б викликало багатотисячні марші за імпічмент, але ж чомусь не у нас…

В кращих традиціях «кумівства» Петро Порошенко змінив закон спеціально для свого кума Юрія Луценка, аби той, не маючи юридичної освіти, міг очолити Генеральну прокуратуру, яка під його «чітким керівництвом» успішно провалила розслідування злочинів Майдану та інших резонансних справ.

Про «досягнення» попередників можна написати окремий і дуже-дуже довгий матеріал, але певно, якщо не так давно народ висловив їм свою недовіру, то, значить, пам’ятає чому. Але, не дивлячись на ряд грубих, критичних, кричущих проколів, влада була впевнена – вона втримається. До Нового року Петро Порошенко бачив найбільшу загрозу на президентських виборах з боку Юлії Тимошенко, і  його штаби працювали на знищення «Батьківщини». Всі обласні і районні державні адміністрації відкрито працювали на Петра Олексійовича, окремі губернатори навіть порушували закон, аби сфотографуватися з галочкою у бюлетені щоб довести свою відданість «хазяїну».

Окрема історія – губернатор Миколаївської області Олексій Савченко, який привласнив місцевий аеропорт. Нагадаємо, авторитетні українські ЗМІ пов’язують самогубство відомого воїна АТО, пілота Владислава Волошина з тиском з боку влади з вимогою провести незаконний тендер щодо проведення робіт в аеропорту.  Після трагічної загибелі пілота окремі активісти почали вимагати відставки губернатора Миколаївщини, члена команди президента Олексія Савченка.

Та й інший губернатор Савченко, той, що з Волині, теж не на коні покинув свій пост.  Звісно, він не встиг аж так сильно підмочити свою репутацію, як його колега і тезка, але теж добряче зганьбився. Перед виборами бив себе у груди, оголошуючи війну одній з політичних сил. А на останньому звіті геть не був схожий на войовничого генерала. Його виступ швидше нагадував скуління «побитого собаки», а невпевнені вибачення дуже вже нагадували акт капітуляції у оголошеній ним же війні. Волиняни з життєвим досвідом кажуть, що гіршого складу облдержадміністрації не пригадують.

Коли ж з комедійної сцени на політичну зійшов Володимир Зеленський – у Порошенка почала горіти земля під ногами. «ЗеКоманда» стрімко набирала рейтинги і потіснила основного конкурента Петра Олексійовича – Юлію Тимошенко на третє місце. На Банковій запанікували, і мабуть, комусь «знесло дах». Адже у штабі не погребували перетнути «червону лінію» і постійно бити нижче пояса. Петро Порошенко перейшов на особистості, обзиваючи опонента наркоманом, клоуном, готуючи інші провокації. Та всі ці удари виявилися «ударами в штангу», і швидше додали балів Зеленському, аніж відібрали.

ВІРНІ «ПЕСИКИ» ЙДУТЬ НА ВИБОРИ

Петро Порошенко зрозумів і визнав, що зазнав нищівної, принизливої поразки. Блок Петра Порошенка «Солідарність» був скомпрометований до мозку кісток, йти з таким брендом на позачергові парламентські вибори було б самогубством. Тому досвідчений політик запустив новий проект – Партія «Європейська солідарність», скорочено – ПЄС. Як же тут по-іншому назвати партійців, окрім як вірними «песиками», які, не дивлячись ні на що, лишилися зі своїм господарем.

А тим часом президент Володимир Зеленський показує свій характер і темперамент. І поки що складається враження, що він буде мстити за перехід дозволених меж. Із 25% Петра Порошенка у «песиків» може лишитися 7-8%. Остання соціологія поки дає їм близько 10%, але якщо нова влада постарається, то стара навіть до Ради не пройде.

Не дивлячись ні на що, Петро Олексійович і його нова команда налаштовані боротися до останнього. Не встигло і 100 днів пройти після інаугурації, як «стара гвардія» провела пікет Адміністрації президента. Інсайдери кажуть, ніби-то організувала акцію «Солідарність». Всі розуміють, що акція була спланована по стандартній схемі. Ну ніяк не може стара еліта звикнути до того, що нарешті опинилася на задвірках історії. І щодня вигадують, що ще нова влада зробила не так – то президентський кортеж заважає, то… комарі, які при Порошенку так боляче не кусали. І тут якщо зараз на Кремлі тризуб встановлять, то Петро Олексійович точно буде першим, хто скаже, що криво і він би зміг краще.

Між іншим, з самим Кремлем Петро Порошенко був у постійному діловому зв’язку. Тема про спільну торгівлю газом і нафтопродуктами між Володимиром Путіним, Петром Порошенком і Віктором Медведчуком вже заїжджена у ЗМІ. Всі гадали, чого це раптом непублічний «чекіст» Віктор Медведчук раптом почав не злазити з екранів власних каналів, і що не інтерв’ю – то напад на Порошенка. Смію припустити, що політики тут мало. «Барижний» менталітет кремлівського агента розкриває нам іншу можливу мотивацію. Ймовірно, Медведчук здав Порошенка тільки через те, що у цьому трикутнику заробляв менше за всіх. Знаючи й про паталогічну жадібність Петра Олексійовича, можна припустити, що й дійсно Віктора Медведчука могли обділити, «кинути» такі собі «партнери».

«ЗЕКОМАНДА» ГОТУЄ НОМЕР НА БІС, А «ГОЛОС» ВІДТЯГНЕ ГОЛОСИ

Після феноменального успіху на президентських виборах «ЗеКоманда» на цій же хвилі планує похід на позачергові вибори до Верховної Ради. Активно проводиться підбір кадрів, формується список і кандидати на округах. Нині кожен політик бажає потрапити у «зелений список», адже з рейтингом 40-50% (різні опитування дають різні результати цієї політичної сили) прохід у Раду саме від цієї політичної команди практично гарантований.

Не дивно, що чимало людей із сумнівною репутацією намагалися «примазатися» до президентської команди. І багатьом вже відмовили. Адже будь-який негативний персонаж у списку чи на мажоритарному округу від «Зе» – це мінус від рейтингу всієї партії. Цього у штабі не допустять. А бренд настільки розкручений, що навіть якщо нікому невідомий кандидат на окрузі запостить своє спільне фото із Зеленським, це автоматично додасть відсотків 20 до рейтингу.

Не встигли досвідчені гравці відійти від шоку після «ефекту Зеленського», як на політичній шахівниці України з’явилася нова сильна фігура. Партія Святослава Вакарчука «Голос» приблизно за місяць розігналася з 0,6 до майже 6% рейтингу. З такими темпами до дня виборів буде мати значно більше. Святослав Вакарчук сам по собі буде досить сильним політичним гравцем. Він щирий патріот, медійна особистість, дуже ерудований та підкований у сфері державного управління, має кришталево чисту репутацію, як артиста, його поважають і на Сході і на Заході України, ба-більше – до війни збирав стадіони шанувальників навіть у Росії.

В першу чергу Святослав Вакарчук орієнтований на патріотів та інтелігенцію як своє електоральне поле. До складу команди увійшов відомий артист і волонтер Сергій Притула, публічно висловив свою підтримку письменник Сергій Жадан. Друга частина електорального поля – молодь, яка виросла на піснях «Океану Ельзи». Нарешті в молоді з’явився достойний вибір між ментально новими політиками – Володимиром Зеленським і Святославом Вакарчуком і тут ще та інтрига – чи втримає свої 40-50% «ЗеКоманда» коли «Голос» зазвучить на повну потужність.

Але не все так гладко, і ще до старту парламентської кампанії Святослав Вакарчук припустився кількох помилок. Всі очікували його похід на президентські вибори, але тоді він заявив, що не готовий брати на себе таку відповідальність. А записавши ролик «Голосуй не по приколу» перед другим туром президентських виборів, фактично дав зрозуміти, що підтримуватиме у другому турі Петра Порошенка. Сьогодні це може вилізти йому боком. Можливо, навіть була якась домовленість з Петром Олексійовичем з цього приводу.

Смію припустити, що в штабі Порошенка була стратегія – підіграти Зеленському у першому турі і вивести його у другий. Його вважали найслабшим опонентом серед усіх, хто мав теоретичні шанси пройти у другий тур, і були впевнені у блискучій перемозі великого оратора, дипломата і бізнесмена над актором і новоспеченим політиком. Але ці розрахунки повністю провалилися. А якби у другий тур вийшов Петро Порошенко і Святослав Вакарчук, було б не 25% на 75%, а десь 10% на 90%. Втім, історія не терпить слова «якби» і в сьогоднішніх реаліях «Голос» йде на вибори з тим, що має. А має вже достатньо для того, щоб утворити в новій Раді свою фракцію зі списку, не кажучи вже про успіхи мажоритарних кандидатів.

До речі, щодо мажоритарних кандидатів. Тут «Голос» Волині вже встиг втрапити у невеличкий скандал. Від цієї політсили мав балотуватися до парламенту відомий активіст, співзасновник Громадського руху «Свідомі» Тарас Шкітер. Відомий він у Луцьку, переважно, з позитивної сторони. Втім, мав свого часу необережність «засвітитися» на круглому столі громадської організації Віктор Медведчука «Український вибір». Цей факт в біографії і вибив молодого політика з виборів.

За інсайдерською інформацією від особи, яка чудово знає структуру «Українського вибору»,  Тарас Шкітер ніколи не був членом цього руху, а був запрошений одного разу як експерт з протилежною думкою. Хіба ж на політичні ток-шоу ходять одні лише однодумці? Так само і молодому активісту було тоді цікаво взяти участь у такому заході та подискутувати на важливі теми з достойними опонентами. Але, на жаль для нього, сталося як в тому анекдоті: тепер, куме, спробуйте та доведіть, що ваша дочка не повія. І нікого ж не цікавить, що дочки у вас зроду не було!

Ми живемо в такий час, що перед тим, як вітатися з кимось на вулиці – треба добре подумати. А то сфотографують, а потім той хтось може стати ворогом народу, і спробуй доведи потім, що ти не «агент кремля».

СТАРІ ПІСНІ ПРО ГОЛОВНЕ ВІД «БАТЬКІВЩИНИ» І НЕПРОХІДНІ НАЦІОНАЛІСТИ

«Батьківщина» Юлії Тимошенко вже динозавр української політики. Очікувати від цієї команди чогось нового і креативного не доводиться: газ, тарифи, пенсії – це ті «старі пісні про головне», які хоче чути сталий електорат, переважно це вікова група 50+, яка займає не надто активну громадянську позицію.  А більш-менш притомних прихильників «Батькіщини» сьогодні по одному підбирають активніші команди Зеленського і Порошенка.

Перед останнім з’їздом «Батьківщини» у них було 4% рейтингу. Але явне посилення – це Сергій Тарута та Валентин Наливайченко. Ще 1-2% «сердечні» зможуть дотягнути. Проте, разом з тим, Святослав Вакарчук може відібрати звідси більше. Юлія Володимирівна ще може розраховувати на фракцію у парламенті, але сил поборотися за високі державні посади у ветерана української політики навряд вже стане. Вона, як частина старої політичної еліти, також по-тихеньку відходить на задній план.

А от національно-патріотичні сили хоч мають рейтинги критично низькі, втім, їх динаміка позитивна. На цих виборах молоді хлопці не потраплять до парламенту. І не потрібно. Цей час вони використають для нарощення сил, аби на наступних виборах, тих, що будуть вже за відкритими списками, остаточно вибити з влади політичних динозаврів-паразитів.

ДВІ ОПОЗИЦІЇ: «ДРУЖАТЬ» ПРОТИ УКРАЇНИ ЧИ КОЖЕН САМ ЗА СЕБЕ

Найменш приємно усвідомлювати, що через 5 років після Майдану і тривалої війни з Росією, проросійські сили все ще мають високу підтримку в Україні. Тішить тільки те, що Схід розколовся, і на противагу кремлівському проекту «За життя» утворилося олігархічне, так зване, «ахметівське» крило опозиції – «Опозиційний блок».

Здебільшого, вони один одного вартують. Всі знають, хто такий Ринат Ахметов, як і на чому він заробив свій капітал. У цих хлопців немає моральних орієнтирів і нічого українського вони не несуть. Їм байдуже на чому заробляти – відбирати статки в інших олігархів, чи останні копійки у бабусі, встановивши захмарні необґрунтовані тарифи на енергоносії.

Єдина невеличка відмінність – «ахметівські» зайняли проукраїнську позицію. Вони не хочуть тут бачити підконтрольних Кремлю сепаратистів і регулярні війська Російської Федерації. Вони розуміють, що це загроза їм особисто.  Тому невеличким плюсиком у карму цих опозиціонерів можна записати той факт, що вони не готові здати Україну Путіну. Між іншим, ці хлопці своїм стартом змогли відправити на політичний смітник одіозного Олега Ляшка і його Радикальну партію. Після низьких результатів на президентських виборах Ринат Ахметов очевидно вирішив згорнути цей проект і зробити основну ставку на «Опоблок». Тож «радикальних» у новому парламенті ми не побачимо.

Набагато більша загроза – Опозиційна платформа «За життя». Явно кремлівський проект може отримати досить чисельну фракцію у парламенті, а від їхніх списків в українців волосся на голові стає дибки. Це відверті кремлівські запроданці: Юрій Бойко, Віктор Медведчук, Вадим Рабінович. Про вишки Бойка вже складають легенди як про еталон корупції. Віктор Медведчук у минулому – агент КДБ, а колишніх не буває, і він має чітку і неприховану проросійську позицію, ворожу до України і всього українського. Вадим Рабінович був засуджений у 1984 році за розкрадання державного майна у особливо великих розмірах на 14 років, а тепер нерозумному електорату розповідає, як буде будувати «українську Швейцарію». До речі, «посадила» його вдова Героя Радянського Союзу.

Ця «свята трійця» доїла Україну з початку 90-их, кожен встиг добряче нажитися. Але вкотре йдуть у владу – вочевидь, мало. Не розумію, як можна за це голосувати. Для цього треба бути або відвертим ідейним ворогом України, або продажною сволотою або просто розумово відсталим. Лякає соціологія, адже вона каже, що в Україні таких 10%. Швидше за все соціологи брешуть, не може бути кожен десятий сам собі ворогом. Тим не менше, «За життя» має всі шанси створити парламентську фракцію, у яку увійдуть діди, яким скоро під сімдесят (Бойко – 61 рік, Рабинович – 66 років, Медведчук – 65 років, Німченко – 69 років, Загородній – 60 років…) Говорять, що вони йдуть на ці вибори з новим гімном своєї партії «Это есть наш последний и решительный бой».  Дуже хочеться надіятися, що їхній старечий маразм не призведе до розв’язання відкритої війни з Росією, інтереси якої вони йдуть відстоювати в українському парламенті.

Василь Онищук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *