Первоверховні апостоли Петро і Павло: за що християни особливо шанують цих святих

Показати всі

Первоверховні апостоли Петро і Павло: за що християни особливо шанують цих святих

“Во всю землю ізиде вещаніє іх, і в конци вселенния глаголи іх – По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх”, – такими є слова “прокімну” – короткого уривку із  одного з біблійних Псалмів, що передує читанню Апостола на Літургії у ті дні церковного каледнаря, коли Православна Церква вшановує пам’ять апостолів. Лунає цей піснеспів і 12 липня (29 червня за ст. стилем) коли Православна Церква відзначає одне з великих свят – День пам’яті святих славних первоверховних апостолів Петра і Павла. З числа усіх апостолів, святі Петро і Павло є найшанованішими як ті, що особливо потрудилися на ниві розповсюдження віри Христової у І столітті по Р. Х. Отож, хотілося б розповісти про те чим відзначилися ці апостолі в історії Християнства, і за що як Східна так і Західна Церква вшановує їх як первоверховних.

Святі апостоли Петро і Павло за походженням і освітою були доволі різними людьми. Петро був рибалкою, який особисто знав Христа-Спасителя в часі Його земного життя і став Його послідовником з самого початку громадського служіння Спасителя. Павло ж був фарисеєм, доволі освіченим, адже вивчав Святте Письмо Старого Завіту під керівництвом відомого іудейського законовчителя Гамаліїла. Спочатку він був противником Християнства, навіть жорстоко переслідував першу християнську громаду в Єрусалимі. Але, по наверненні до Христа, саме цьому колишьому гонителю християн з іудеїв довелося стати “апостолом язичників” – понести віру Христову до елліністично-римського античного світу.

Апостол Петро, який спочатку ноcив ім’я Симон, був уродженцем невеличкого галилейського містечка Віфсаїди, хоча пізніше він проживав у місті Каперанаум, що також було розташоване на узбережжі Генісаретського озера в Галилеї, на півночі Палестини. Симон був рибалкою і був одруженим. Його брат Андрій був в числі учнів Іоанна Хрестителя, і саме він, згідно Євангелія від Іоанна, вперше  познайомив свого брата зі Спасителем. “Знайшли ми Месію, що значить: Христос”, – сказав тоді Андрій брату. А коли Симон зустрівся з Ісусом Христом, Спаситель дав йому нове ім’я – “Кифа” (арамейською “скеля”, або “камінь”), що грецькою мовою звучить як “Петрос” (Πέτρος) – Петро. Але Симон-Петро тоді ще на став постійним учнем-послідовником Христа. Спаситель покликав його ще раз, і, як оповідає Євангеліє від Луки, це було пов’язане із чудесним ловом риби. Для того, щоби люди могли краще чути повчання Ісуса, Він зайшов до човна Петра і потім звелів йому закинути рибальську сітку. “Наставнику ми трудилися всю нічь, і не зловили нічого”, – відповів Петро, але за словом Христа, таки погодився закинути сіті, які мало не порвалися від великої кількості риби. Це чудо збентежили і налякало Петра, отож він попросив Ісуса покинути його як грішну людину. “Не бійся, віднині будеш ловити людей”, – відповів Христос, і відтоді Петро став учнем Христа-Спасителя.

Петро, разом з апостолами Яковом та Іоанном, був свідком Переображення Господа на горі Фавор, і від імені усіх апостолів першим визнав Ісуса з Назарету Месією. На запитання Христа, ким вважають Його найближчі послідовники Петро твердо і впевнено відповів: “Ти – Христос, Син Бога Живого!” А Ісус  сказав йому: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Отець Мій Небесний. І кажу Я тобі, що ти є скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Мою і ворота пекла не здолають її”. Таким чином, сповідання Петром віри у Христа-Спасителя і стало підвалиною, на якій була заснована Церква Христова. Також, той факт, що саме Петро відповів на запитання Вчителя від імені усіх 12 апостолів, свідчить і про те, що він був, певною мірою, серед них першим серед рівних.

Щоправда, в часі арешту Христа та перед Його Хресниими Стражданнями, Петро, злякавшись, тричі зрікся Спасителя, у чому відразу щиро покаявся і “плакав гірко”.   Після Воскресіння Христа, Петро, в числі перших, відвідав пусту Гробницю та побачив Воскреслого Спасителя. А згодом Христос тричі утвердив його у вірі. “Симоне, сину Йонин, чи любиш Мене?”, – запитав його тричі Спаситель. “Господи, Ти все знаєш, і знаєш, що я люблю Тебе”, – відповів Петро. “Паси вівці Мої”, – такою була настанова Спасителя.

Після зішестя Святого Духа на апостолів в день П’ятидесятниці учні Христа, завдяки дії Святого Духа, перетворилися у мужніх і переконаних проповідників Євангеля. Саме Петро виголосив того дня проповідь в Єрусалимі, в результаті якої Хрещення прийняли 3 тисячі чоловік. До слова, під час цієї проповіді, колишній галилейський рибалка зацитував, на підтвердження того, що Ісус з Назарету є обіцяним Ізраїлю Месією і Сином Божим, Який воскрес із мертвих, два месіанських пророцтва з книги Псалмів, а цитатою з Книги пророка Іоїля Петро пояснив те, чому апостоли по зішесті на них Духа Святого почали говорити різними мовами. Петро також почав творити і чудеса. Під час гонінь, які на християн в Іудеї почав провадити цар Ірод Агриппа, Петро був ув’язнений, але чудесним чином був ангелом визволений з темниці.

По тому він проповідував у країнах східного Середиземномор’я, бував також і у Римі. До столиці імперії Петро прибув і на початку 60-х років І століття. Саме тоді імператор Нерон, спаливши через свою божевільну примху мало не увесь Рим, вирішив перкинути провину за скоєне на християн. Саме так розпочалося перше гоніння на Церкву Христову з боку римської імператорської влади. Петро також був ув’язнений, але ангел знову чудесно звільнив його – таким чином Господь немовби знову випробовував віру і міць свого учня. За іншою версією, покинути місто Петра пареконали самі гонимі римські християни.

Історія життя апостола розповідає, що по дорозі з міста Петрові з’явився сам Христос. “Куди йдеш, Господи (лат. Quo vadis, Domine)”- запитав Петро. “Якщо ти залишаєш овець Моїх, то – до Риму, щоби знову бути розіп’ятим”, – такою була відповідь. Отож, Петро зрозумівши волю Божу щодо себе, повернувся до Риму, де був арештований і приречений на смерть. Не вважаючи себе достойним бути розіп’ятим як Спаситель, він зволів, щоби його розіп’яли на перевернутому хресті. Трапилося це 29 червня 67 року.

Апостол Петро є також автором двох Послань, що увійшли до Нового Заповіту. Також, на прохання римських християн, на початку 60-х років апостол Петро детально розповів про життя і вчення Господа нашого Ісуса Христа, а саму цю розповідь записав і відредагував учень і сподвижник апостола Іоанн-Марк. Ці записи згодом стали відомі як одне з чотрирьох канонічних Євангелій – Євангеліє від Марка.

Святий апостол Павло, який спочатку носив ім’я Савл, народився у місті Тарс у Малій Азії і був, як і його батько, фарисеєм і ревнителем єврейського закону і передань. В Єрусалимі він вивчав закон Старого Завіту під керівництвом відомого тоді вчителя Гамаліїла. До християн юнак Савл в ставився  вороже, і навіть стеріг одежі тих, хто побивав каміннями першого християнського мученика святого архідиякона Стефана. Також був активним учасником першого гоніння на Церкву в Єрусалимі.

Випрохавши у Синедріону листи, щоби арештовувати християн у Дамаску, він по дорозі до цього міста раптово впав з коня, був засліплений світлом і почув голос Христа-Спасителя: «Савле, чому ти гониш Мене». «Хто Ти, Господи, – спитав молодий фарисей, і почув відповідь – « Я Ісус, Якого ти гониш». Після цього Савл втратив зір, а вже у Дамаску був охрещений апостолом Ананією і зцілився. З того часу він став проповідувати про те, що Ісус із Назарету і є обіцяним старозавітніми пророками Месією – Христом Спасителем світу.

Мало того, саме апостол Павло, колишній фарисей, що гнав перших християн з іудеїв, став «апостолом язичників», понісши світло Христового вчення у античний греко-римський світ. Він здійснив чотири місіонерських подорожі, зокрема, двічи обійшовши із проповіддю Македонію і південну Грецію, та тричі – Малу Азію. Під час паломництва до Єрусалиму апостол Павло став жертвою нападу вороже налаштованого до нього натовпу та був арештований. Вимагаюи суду в самого римського імператора, Павло згодом опинився у Римі, де під арештом “в узах” прожив два роки. Перебуваючи в Римі апостола також проповідував віру Христову. По своєм звільненні він, за церковним переказом, здійснив навіть місіонерську подорож до Іспанії.

Хоча Павло не входив до числа безпосередніх учнів Христа-Спасителя і не знав Його під час земного життя, він бачив Христа Воскреслого, Який з’явився йому на шляху до Дамаску, а по його наверненні – і під час молитви в Єрусалимському храмі. Він також особливо потрудився на ниві євангельської проповіді, і про жодного з апостолів у Новому Завіті,  а відтак і в церковниій історії не залишилося стільки відомостей як про апостола Павла.

Проповідуючи віру Христову, апостол Павло неодноразово ризикував своїм життям, але його ніщо не могло зупинити. За словами святителя Климента, єпископа Римського, святий апостол Павло «був ув’язнений сім разів, його проганяли, побивали камінням … і він як мученик засвідчив істину перед правителями».

Апостол сам засновував нові Церкви, щиро намагався утвердити їх в істині, навчав членів церковних громад євангельським заповідям. Якщо в Церкві Христовій виникали проблеми чи суперечки членами, за допомогою зверталися саме до нього. Усвідомлення необхідності захисту віри спонукало апостола Павла постійно підтримувати контакти з новозаснованими християнськими громадами, що, зокрема, проявивлося у написанні ним Послань.  Таким чином, апостол Павло написав 14 послань, що увійшли до Нового Заповіту. У них було розкриті глибокі істини християнського вчення, насамперед про домобудівництво спасіння людства Богом через Прихід, Хресну Смерть і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Зокрема, апостол особливо наголошував на спасительному значенні викупної Жертви Христа-Спасителя та Його Воскресіння для спасіння людства від рабства гріха і диявола.  В контексті цього, Святі Отці та Вчителі Церкви говорять навіть, що через апостола Павла Христос-Спаситель сказав більше ніж під час Свого земного життя і служіння. “Жодному з людей Бог не відкрив таких великих і невимовних таємниць, як апостолу Павлу», – каже з приводу цього святитель Іоанн Златоуст.

У Посланнях містяться і моральні повчання апостола, найвідомішим з яких є його безсмертні слова про необхідність любові, які містяться у Першому Посланні до Коринфян. “Коля я говорю мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я – мідь дзвінка та кимвал гудячий. Якщо маю дар пророцтва, і знаю усі таємниці і маю усяке знання і всю віру, так що можу і гори переставляти, а не маю любові, – то я ніщо. І якщо віддам усе ймення моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю – нема мені в тому ніякої користі. Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не величається, не гордиться. Не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не думає про зло, не радіє неправді, а радіє істині. Все покриває, усьому вірить, на все сподівається, усе терпить. Любов ніколи не перестає, хоча і пророцтва припиняться, і мови замовкнуть і знання скасується…А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але любов з них найбільша”, – так говорить апостол Павло.

В часи розпочатого імператором Нероном гоніння на християн, апостол Павло був заарештований і прийняв мученицьку смерть. Як римський громадянин він не мін бути страчений через розп’яття, отож йому було мечем відтято голову.  Це відбулося також 29 червня 67 року, тобто апостол Павло прийняв мученицьку смерть в один день з апостолом Петром.

Отож, згідно церковної історії, обидва апостоли прийняли мученицьку смерть в один день – 29 червня. І саме цього дня Східна і Західна Церква і вшановує їх пам’ять.

Костянтин Олексюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *