Що шукають «народні контролери» у луцьких підземеллях?

Показати всі

Що шукають «народні контролери» у луцьких підземеллях?

Загадкова земельна ділянка на  вулиці   Кафедральній  під   нещасливим  тринадцятим   номером, що  у  старому Луцьку,  збурює  лучан  вже   не  перший   рік.  Час  від  часу   у  неї  змінювалися  господарі й  ламалися  списи  науковців,  влади, громадських активістів  щодо  того, варто  там  щось  будувати   чи  ні.  Адже  мова  йде  про  територію державного історико-культурного   заповідника «Старий  Луцьк».  І  поки чубилися   розумні   голови, клаптик  землі  навпроти  самісінької  дирекції  заповідника заростав бур’яном,  залишаючи  не найкращі  враження  туристів про  наше  старе  місто. Бо  якщо  за  стільки  років  там   не  змогли   навести  лад, значить  у місті не було справді відповідальної влади. І немає донині. 

Як вже повідомляла «Волинська правда»,   каменем  спотикання на Кафедральній, 13  стали  знайдені  на  цій  ділянці   археологами  залишки  старовинних будівель 16-17  століть. Про  старі   підземелля  на цьому клаптику історичної землі стало  відомо  не  вчора і не  позавчора, а  двадцять  років тому, а може  й  більше. Принаймні  волинські  археологи   їх  досліджували ще  у  1997 році. Їхній висновок   був   таким: без повного і всебічного вивчення  цієї  ділянки  з обов’язковою реставрацією передусім  підвальних  склепінь  будь-яке будівництво неможливе. Лише після цього тут можна зводити нові будинки.

Пройшло 15  років і  у 2012,  коли на Кафедральній, 13 тодішній орендарвирішив будувати торгово-офісний центр, про підземелля раптом згадали. ДП «Волинські  старожитності»  призупинили скандальне будівництво  й  створило  комісію для вивчення і вирішення питання щодо доцільності проведення археологічних досліджень на цій земельній ділянці. Археологи  знову покопалися  трохи  і  залишили об’єкт  без  належної  консервації   до  кращих  часів.  У 2016 в злощасної  ділянки  вкотре змінюється орендар — її  рішенням сесії Луцькради від 30 червня 2016 передають  в  оренду ТзоВ «Луцькміськбуд» для   будівництва  та  обслуговування  житлово-офісного  комплексу.  І про  старовинні підвали, що  фактично  п’ять  років  стояли  пусткою  і доля  яких  нікого  не  цікавила,  знову згадали. Активісти  кинулися  грудьми на амбразуру й не дали почати тут  будь-які  роботи, звернувшись із  заявою  у    поліцію.  Хоча  під час перевірок  виявилося, що  всі дозволи на будівництво на  Кафедральній,13  забудовник, а  це ТзоВ  «Житлобуд-2»,  має.

Також з’ясувалося,  що  занедбані підземелля   за  ці  роки   були  виключені із  переліку   щойно  виявлених  об’єктів  національно- культурної спадщини.  Та  попри    наявність усіх  дозвільних  документів,  почати  щось  робити  на  ділянці забудовник  не може. Бо  як  тільки починається  рух   на   будмайданчику,  тут як  тут  з’являються  громадські активісти головного  «народного    контролера» Павла Данильчука, депутата Луцької  міської  ради   (Громадський  рух «Народний контроль») і  зупиняють  підготовчі  роботи.

Тим  часом  дирекція заповідника  «Старий  Луцьк», під  пильним  оком якої  тут  ведуться  всі  роботи,  вважає:   якщо  залишки  старовинної  будівлі  простоять   ще  одну  зиму — то  там  вже   не буде  що відновлювати.

«Щоб будувати підприємству там будинок, потрібно знати, наскільки глибоко туди залягають фундаменти, яку вони мають несучу здатність і як можна з ними вчинити. Для цього потрібно мати інформацію про даний об’єкт. Ми таку інформацію не можемо добути, бо декілька громадських активістів нам заважають проводити такі роботи», —  так прокоментував «Волинській  правді» ситуацію заступник директора  заповідника «СтарийЛуцьк» Віктор Баюк.

Сам Павло Данильчук в одному зі  своїх  інтерв’ю  заявляв, що він ніби не проти будівництва як  такого: «Можна починати будувати, але паралельно ми просили зберегти історичну спадщину».  Будівельники  згодні  на такий  варіант й готові почати  будівництво  на  тій  частині ділянки, де  немає  залишків  історичного  об’єкту, щоб  паралельно дослідити, чи  можна  взагалі  зберегти  ці  старовинні  підвали. Щоб знати, чи  можна туди заходити і щось там робити  — потрібно  розчистити   і дослідити підземелля. Але  групка активістів  вперто  цьому   перешкоджає, ледь  не  під  машини  кидаються. Будувати  не дозволяють, досліджувати   теж, отож  хай  руйнується  цінний   історичний  об’єкт далі? А може  він  вже  не  такий  і   цінний, якщо  за  стільки  десятиліть  у  влади  не  дійшли  руки до  його  порятунку?  До речі, забудовник   дав   письмове  зобов’язання   зберегти   пам’ятку, тобто   з нього   можна  буде  питати. Однак   активістів  і  це  не  влаштовує.  Дивна   непослідовність   у  словах  і   діях.

Таку  «позицію»    можна  пояснити  хіба   одним — хтось   просто   зацікавлений, щоб   цими   підземеллями «тролити»  будівельників, аби  «збити»  з них «бабло».  І  ні  про який захист історичної спадщини тут не  йдеться. Зрештою, як на мене, вони нікому  не були потрібні  всі  ці роки, якщо  довели   їх  до такого.  А  професійних «революціонерів», для яких  громадська  робота   стала  непоганим  джерелом   заробітків,  у Луцьку  завжди вистачало. Дехто  з них  успішно  продовжує  використовувати  свій  досвід навіть  у  столиці, заробляючи  на  пікетуваннях     хай  не  вельми   великі, але достатньо пристойні суми на хліб з маслом, хай і без червоної ікри.  А у Луцьку  тим  часом   підросло   молоде   покоління   спритних    хлопців   з   німбом  активістів, які   крутяться там, де пахне великими грошима.  Вони  там,  де  бурштин, вони  там, де  ліс, вони  там, де  митниця. Вони  сидять  у   засідках, але   не   біля Авдіївки  чи   Широкіно, а  у   волинському лісі, щоб  побачити, з  ким  у позаробочий  час   париться   у  сауні  обласний  чиновник. Героїчний   вчинок, еге  ж ? Мало    зробити  селфі    з  автоматом  наперевіс, щоб  бути   героєм.  Мало  закидати камінням   приміщення  міліції   чи   прокуратури, бо   потім  хтось    це  каміння має  збирати  (до речі  саме  «Житлобуд-2»   за   власні  кошти   ремонтувало  понівечені  гарячими   головами  під   час   Євромайдану   фасади   Волинського  обласного  УМВС). У   житті  треба  не   лише  руйнувати, а  ще  й   щось   будувати.

Попри  складні  часи, «Житлобуд-2»   будує, забезпечуючи  робочими  місцями  понад   дві   сотні робітників.   Товариством  збудовано  десятки  об’єктів  соціальної інфраструктури  у  багатьох  районах  Волині:  це  дитячі  садочки  у  селах Жидичин  Ківерцівського, Мельники Шацького  районів , а  також  школу  у  селі  Житнівка Камінь-Каширського,  дитсадок   у 55- ому мікрорайоні Луцька  і  ЗОШ № 27.  Добудовуються  школи  у Любохинах Старовижівського, Осівцях Камінь-Каширського  і  Вербці Ковелького  районах.  В  обласному   центрі   будується    житловий  комплекс  «Зелений  масив»  на  вулиці  Рівненській, 113, перша  черга  якого  вже  на   етапі  здачі.  Працівниками цього колективу відремонтовано  відділення  у  Волинському   обласному   госпіталі   ветеранів  війни, Волинській   обласній   психіатричній   лікарні , Луцькій   міській   клінічній   лікарні   №2.  Тому псувати   свою  професійну  репутацію  через  скандальну  ділянку  на Кафедральній, 13   такий   забудовник   не  буде.   Хоч   як   не   намагаються  це  зробити  «незговірливі»   активісти. Їхнє   «позиція» , напевне, має певну  ціну, і   навряд  чи   в   гривнях.

Тому  навіть 86-річна   бабця, яка   своїми  хворими   руками  в’яже  шкарпетки нашим    бійцям  на  фронт, для  мене  більший  громадський   активіст, ніж  «хлопці  за  викликом», як  так   люблять  похизуватися  камуфляжем  і  балаклавами.  І  батько  трьох  дітей, який   вже  п’ять   років   з  місяця  в  місяць  їде  своїм  бусом   на  Схід, щоб  підтримати  бойовий   дух  українських  захисників  і  підгодувати домашніми смаколиками, теж  активіст справжній . І  в Україні  справді  є  багато   не   байдужих, активних громадян,  які   не   перетворили   свою   громадянську  позицію   в   розмінну   монету.    Їх б’ють, убивають, хлюпають  в обличчя кислотою, як  Каті Гандзюк.  Це   люди  зі  стержнем, які   не  бігають  з   партії  в  партію,  із організації  в  організацію,  а  чесно  роблять   свою   роботу.  Не   за посади   і   не  за гроші.  Шкода, що   їх  все менше й менше, бо   клята війна  забирає  найкращих…

Повертаючись  до скандального  будівництва у старому місті,  мимоволі  порівнюєш,  як цивілізована і багата  Європа зберігає  свою  культурно-історичну спадщину.  Збереження   й  утримання історичних об’єктів   в належному стані  там  відбувається не лише за державний кошт, а й   за гроші приватного  капіталу.   Продати старовинний замок комусь із багатіїв, якщо він зобов’язується підтримувати його в належному стані, там  є   нормальним явищем.  Тому замок 15 століття Шато-де-Ла-Рошпо  в  Бургундії спокійно  було  продано  з аукціону, як виявилося, українському багатієві-шахраю Дмитрові  Вишневському.

Картинки по запросу замок 15 століття Шато-де-Ла-Рошпо в Бургундії

Зате державна  казна  Франції   поповнилася  немаленькою  сумою (а це наші з вами гроші,  вкрадені  цим  шахраєм   в Україні)  — місцеві ЗМІ писали,  що у 2012 році маєток на 28 га із замком виставили на продаж  і  його  купили  наприкінці 2015 року “іноземці зі Східної Європи, які заплатили від трьох до чотирьох мільйонів євро”. Цей  красивий   замок  неодноразово змінював власників. Сьогодні він закритий для  відвідувачів, бо українського біженця з грошима, який на батьківщині значиться мертвим,  затримано французькою  поліцією   за підозрою у відмиванні коштів.  Зате  замок  цілий  і  донедавна він    був  відкритий для відвідувачів.  Тут проводилися  екскурсії, квиток  на  які  коштував   від 6,5 до  11 євро. Всередині  є кафе, магазин, оглядовий майданчик та часовня, тут   проводилися  святкові заходи, дегустації вин та гастрономічні вечори. Майже, як  у  нашому  замку  Любарта.  Єдине, що  встиг  накоїти  Дмитро Вишневський  із  історичною будівлею  15 століття — вирубав  чудовий ліс, що  захищав  замок.  Влада прошляпила і тепер  думає, як  це виправити.

Уявляю, який  би  галас  зчинився, якби  якийсь із об’єктів нашого старого міста  надумали   б  продати у приватні руки    та  ще  якомусь  іноземцеві! Але тоді   точно ніхто не викидатиме  сміття в історичній частині міста де попало.   Чому  б  і  ні? Із  розвинутого  соціалізму, де все кругом народне, все моє,   ми  вже давно  вийшли. У держави   заледве   на  пенсії  грошей   вистачає.  Звідки    візьмуться  вони  на  дослідження   якихось     там   луцьких   підземель? То  може  досить  бути  собакою  на  сіні?  І не демонізувати  треба  приватного  інвестора, створюючи  образ  глитая-невігласа,   а заохочувати, щоб  він  вкладав  кошти  у порятунок  історичної  спадщини. Он  заговорили  про  палац  Радзивилів  в  Олиці,  у  стінах  якого  багато  десятиліть   перебуває  обласна  психіатрична  лікарня. Слабо  віриться, що держава  знайде  кошти   на   його  реставрацію. І  гроші  інвестора  тут  ой  як  згодилися  б, щоб привести пам’ятку  до  потрібного стану, щоб стала  вона  справжньою  туристичною  перлиною Волині.   А щоб не боятися, що щось буде не так,  треба виписати чіткі правила  гри, як  зроблено це  в усьому  цивілізованому  світі.   Ось  така  крамольна думка  прийшла  в  голову.  І не  мені одній, виявляється.  Коментарі  в соцмережах —  тому свідчення:  «А краще, щоб воно було в аварійному становищі, обгороджене і з купою сміття?  Правильно, мало Луцьк смердить, хай і далі на старій вулиці міста буде та нікому не зрозуміла розруха, на яку і подивитись толком не можна, скільки живу тут… Вона нікому не треба була, а тут активісти прокинулись… Аж виразитись негарно хочеться..»

Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *