Показати всі

Чому програв Порошенко і що далі

Мабуть, історія таки дійсно розвивається по спіралі. 2005 рік – Помаранчева революція надихнула патріотичні сили України і поклала початок для несміливих кроків в бік подалі від Росії, і поближче до цивілізованого світу. Але тотальна корупція, «кумівство», і «договорняки» у вищих ешелонах влади мали наслідком падіння рейтингу президента Віктора Ющенка до рівня статистичної похибки, і прихід до влади відверто проросійських сил, згуртованих навколо одіозної фігури Віктора Януковича.

2013 рік – Революція Гідності і перша пролита кров за справжню незалежність України, незалежність від Росії і незворотній  вибір на користь західного партнерства. Петра Порошенка майже у прямому сенсі цього слова український народ на руках приносить до влади. Всі карти в руки: колосальна підтримка міжнародних партнерів, 54,7% голосів виборців, а вже восени – більшість в парламенті та свій Уряд. А за 5 років – 25% на 75%…

КОРОЛЯ ФОРМУЄ СВИТА

Безумовно, основним викликом для новообраного президента стала війна (яку, між іншим, він обіцяв закінчити за місяць). Та окрім війни, президент і його команда мали ще купу завдань і сподівань українців, з якими цілком могли б впоратися. Але щось тут пішло не так. На Волині, далекій від буремного Сходу, точилися своя, невидима боротьба.

«У мене є Володимир Гунчик, людина, яку я знаю 20 років і якій довіряю. Кого мені ще треба?», – заявив Петро Порошенко під час свого візиту у Луцьк навесні 2014. Гунчик очолює виборчий штаб кандидата в президенти Порошенка, а вже в липні гарячого 2014 заступник президента корпорації «Богдан» стає губернатором Волині. Кажуть, коней на переправі не міняють. Але в березні 2018 року президент таки провів заміну і місце Володимира Гунчика зайняв генерал-полковник Олександр Савченко, який до того встиг попрацювати помічником нардепа Віктора Развадовського (з депутатської групи «Відродженя»).

Олександра Савченка Президент представив громаді Волині як «рішучого», а одним із основних завдань назвав наведення ладу у Волинській області із незаконним видобутком бурштину. Чи варто говорити про те, що це завдання не виконано? Можна згадати лише нещодавній скандал з контрабандою бурштину через митний пункт пропуску «Ягодин». Ще більший провал із наведенням ладу у лісах загалом, не тільки на Волині, а й по всій Україні. Адже «кругляк» став найбільшим тіньовим, незаконним бізнесом для «чорних лісорубів» по всій державі. І це вже проблема силовиків різного гатунку.

А от ближче до виборів пішов бізнес не тільки в лісників, а й в місцевих медійних магнатів. Член президії цетрального штабу президентської партії Сергій Березенко потрапив у гучний скандал з організацією підкупу виборців. А на Волині, ймовірно, йому допомагали «стимулювати» виборців відомий блогер, а за сумісництвом заступник голови Волинської облдержадміністрації Денис Пятигорець. Якого нардеп Степан Івахів знайшов аж у Запоріжжі, як колишнього однопартійця, члена Партії регіонів (нагадаємо, Степан Івахів на тай час був депутатом Волинської обласної ради у складі фракції Партії Регіонів, а Денис Пятигорець депутатом Запорізької облради від цієї ж партії).

Можна ще багато «косяків» президентської свити згадувати, але, як то кажуть, «рахунок на табло» – якщо на Волині у 2014 році було 52,41% підтримки, то в першому турі у 2019 від того лишилося 18,98% – третє місце після Володимира Зеленського і Юлії Тимошенко. І це не дивлячись на потужну медіа підтримку деякими місцевими ЗМІ, фінансову «стимуляцію» виборців та адмінресурс. Відповідальність за повний провал виборчої кампанії Петра Порошенка на Волині цілком і повністю лежить на плечах його команди, оточення, яке, за висловами деяких експертів, стало «токсичним». Важко не погодитися. Мабуть, це була найслабша команда на Волині за часи незалежної України.

БИТВА ЗА УРЯД: ФІГУРИ РОЗСТАВЛЕНІ

Зрозумівши після фіаско у першому турі, що в другому у нього без шансів, Петро Порошенко почав вже готуватися до парламентських виборів. Якщо втримати коаліцію у Верховній Раді, то можна і прем’єра свого поставити, а це вже серозне сплутування президента по руках і ногах. Тому на парламентській кампанії «Солідарність» йтиме ва-банк.

Втім, «Солідарність» Петра Порошенка перестала бути солідарною (даруйте вже за тавтологію і гру слів) з рядом колишніх «любих друзів». Чудове і правильне рішення – боротьба з олігархами. Так, безумовно, це найгірше зло для України (після Путіна). Все б нічого, якби президент сам не лишався олігархом, успішно поєднуючи політику, дипломатію, війну та бізнес, збільшивши свої статки в рази. Кіпрські офшори і заробіток на «оборонці».. ну, всі чули. Окей, він же податки платить, ще й армії допомагає. А що там з іншими олігархами? Нагадаємо, Ринату Ахметову (найбагатшій людині України, між іншим), дозволили приватизувати ще два обленерго вже після оголошення результатів виборів. Такий собі прощальний подаруночок від борця з олігархами. От це ніяк не заважає боротьбі з олігархатом і монополізацією ринку. Бізнес-імперія Рината Леонідовича процвітає, як і бізнеси гаранта. Та й «Шахтар» грає досить солідно. Так, саме той ФК «Шахтар», на який лідер фейкової «радикальної» опозиції Олег Ляшко робив ставки і постійно вигравав (саме так він пояснив походження своїх статків журналістам).

А от у ще одного поважного пана з футболом не склалося, пропав ФК «Дніпро». Та й не тільки «Дніпро», а й «Приват», який успішно націоналізували, і який тепер Ігор Коломойський вимагає повернути. І повертає. В усякому разі рішення суду про визнання націоналізації незаконною вже є. Ціна питання – 2 мільярди гривень. Вони там що, в «Монополію» грають?

Журналіст-розслідувач Денис Бігус поспілкувався з Ігорем Валерійовичем щодо його бачення ситуації  загалом. І, як сказав мільярдер, він «вболівав» за Володимира Зеленського… І за Юлію Тимошенко… І за Арсена Авакова… Та що там, хоч за чорта лисого, аби не за Порошенка.

Якщо із Зеленським та Тимошенко все зрозуміло, то дружба олігарха з Міністром внутрішніх справ не дуже зрозуміла. Як і логіка Коломойського. Схеми Гладковського на «оборонці» – то злочин, а «рюкзаки Авакова» – то просто ціна підскочила. До речі, нагадаємо, саме через ці рюкзаки відкрили кримінальне провадження проти сина Арсена Авакова. Після чого Петро Порошенко із міністром стали кровними ворогами. А тим часом міністра МВС «вболівальник» Президента України бачить наступним Прем’єр-міністром. В Арсена Борисовича і партія вже заготовлена – «Національний корпус» називається. З ідеологією правильною, патріотичною, з одностроєм, з молодими хлопцями з палаючими очима і хоробрими серцями…  Не партійці – орли!  Серйозна конкуренція у команди Петра Олексійовича буде. Не кажучи вже про те, що і Володимир Гройсман не збирається покидати пост та, швидше всього, планує потягатися за прем’єрське крісло самотужки.

Не відмовилася б від високої посади і Юлія Тимошенко. Та й «ЗеКоманда» має свої плани на прем’єрство. І останні, очевидно, робили б ставку на бренд. Ніхто ще не бачив списку «Слуги народу», але в цієї партії рейтингу 20-25% вже точно є. Тому протягнути своїх кандидатів «оптом» партійним відкритим списком до Ради було б простіше, ніж закривати мажоритарні округи. Головний «вболівальник» нового президента такої ж думки. Відтак старому президенту треба діяти точно навпаки – зберігши змішану виборчу систему, робити ставку на «битих вовків».

Та чи не перетворились дивним чином «биті вовки» у «стрижених овечок»? Адже деякі, які ще не так давно щедро вливали кошти в медіа-ресурси, самі нині в таких боргах, що скоро підуть по світу з простягнутою рукою. До речі, ходити далеко може декому і не доведеться – можна просто підстрибнути і перевзутися в польоті… перевзутися в зелені кросівки…  Втім, сподіваємось, у штабістів нового президента вистачить розуму не брати до нової команди старого нафталіну.

КОАЛІЦІЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ

Як би 73% українців не надіялися на швидкі і радикальні зміни в країні, навряд все відбудеться за тим же сценарієм, що і в серіалі. Забагато факторів, які впливають на політичні процеси в Україні, починаючи від зовнішньополітичного тиску, закінчуючи радикалізацією громадськості. В парламентсько-президентській республіці, якою є і Україна, більшою мірою політична погода залежить від парламенту, а не від президента.

Зокрема, з депутатами потрібно шукати компроміс у таких принципових питаннях, як призначення на ключові пости: голова Служби Безпеки України, Міністр оборони, Генеральний прокурор, начальник Генерального штабу тощо. З урахуванням квотного принципу розподілу портфелів, ймовірно, слід очікувати торгівлю посадами. Вірніше, результатів цієї торгівлі, адже домовленості і притирки йдуть вже повним ходом, а різноманітні експерти змагаються у своїх прогнозах.

Тож як складеться конфігурація політичних сил можна лише здогадуватися. Якщо уявити, що рейтинги лишаться приблизно на тому ж рівні, що й були під час першого туру виборів, то у Раду проходять команди Володимира Зеленського, Петра Порошенка, Юлії Тимошенко, Юрія Бойка, Анатолія Гриценка, Ігоря Смешка та Олега Ляшка. Та їхню компанію ще певним чином розділять нові команди Арсена Авакова, Володимира Гройсмана, і, ймовірно, Святослава Вакарчука, який також натякнув про підготовку власної команди для походу на парламентські вибори.  Вочевидь, всі, за кого «вболівав» Ігор Коломойський, увійдуть в коаліцію, а решта опиняться у розрізненій опозиції.

Та ще більш цікаво як складеться політична конфігурація у Волинській області. Чи вдасться зберегти парламентські крісла нашим мажоритарникам, і які кадрові призначення очікувати у «Білому домі». Відповіді на ці питання ми почнемо отримувати вже зовсім скоро.

Василь Онищук

 

 

 

 

1 Comment

  1. Avatar Ростислав сказав:

    Далі – невмолима відповідальність за содіяне проти держави та народу, а також за бездіяльність у виконанні вимог Конституції!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *