Церковний «кіпіш» на Волині, або Як з мухи зробити щось більше

Показати всі

Церковний «кіпіш» на Волині, або Як з мухи зробити щось більше

Свідомо уникав цього, минав десятою дорогою цю тему, вмовляв і все ж «вмовив» себе мовчати і не висловлюватися з приводу цього, але ж ні… Не втримався і «Остапа понесло»…

На фоні отримання Томосу, тема релігії зараз як ніколи актуальна і звучить буквально зі всіх сторін. Всі політично-диванні експерти відразу ж «перепрофілювалися» в релігійних і «вєщяють» на своїх Facebook-сторінках про канони, церкви та інше. Зовсім не важливо, що 80% всіх таких експертів ще рік тому слово «Томос» асоціювали з американським мультом про кота, який ганяв за мишеням, або із солістом мегавідомого у 90-х гурту Modern Talking Томасом Андерсом, а після призначення єпископа Нафанаїла керуючим Волинською єпархією називали його «новий Ніфонт» (пам’ятали покійного владику і думали. Ніфонт – назва посади). Згадався анекдот про даішника, який зупинивши священика-порушника відпустив його, а своєму колезі пояснив: «Та піп каже, що перевищив, але спішить в лікарню, бо як з джакузі виходив, то посковзнувся і вдарився». Після запитання напарника що таке джакузі, перший роздратовано сказав: «Я звідки знаю, я ж до церкви не ходжу». В кожному жарті є лише доля жарту, а решта – правда. Важливо те, що фейсбучний світ потребує експертів, багато експертів і багато їхніх постів-аналізів (хм, влучне визначення, яке чітко описує всю суть більшості таких дописів).

Судячи з усіх дописів, новин на цю тематику, багато хто зовсім не готовий до таких змін релігійної ситуації в країні. Розумію колег-журналістів, які борються за перегляди та клікабельність своїх новин. Тут все просто: цікавий інформпривід + гарно, грамотно оброблена і оформлена «сировина» і  заголовок, який «чіпляє». Проте, дотримання цих пунктів не завжди співпадає з поняттям «правильно».

Для прикладу наведу кілька новин-постів, які кинулися в око і спонукали до написання блогу.

Перша група новин, які викликають подив, це новини про те, що священиків заборонили в служінні через перехід з УПЦ в ПЦУ, або ж через якісь інші «проколи» та порушення церковних табу.

Нещодавно в інформаційному просторі Волині з’явилася інформація про те, що священика Володимир-Волинської єпархії УПЦ Віктора Мартиненка заборонили у служінні через його поїздку до Туреччини, де він служив Літургію разом із представниками Константинопольського патріархату.

За словами представників Володимир-Волинської єпархії, крім цієї причини, яка, очевидно, була головною у прийнятті рішення про покарання, священнослужитель неодноразово порушував священицьку дисципліну та свідомо не виконував церковний послух.

Сам винуватець статей в інтернет-виданнях не дуже переймається забороною в служінні, а навіть висміює рівень грамотності тих, хто оформлює церковні документи та вказує на багато інших недоліків системи. Не виникає ніяких питань, бо в кожного своє життя, свої погляди та свій вибір, але, як на мене, то висміювати свою «стару» роботу (у випадку священника – місце служіння) це так само, як насміхатися з дружини з якою розлучився після 20 років подружнього життя. Цим ти  принижуєш себе, бо ж виходить, що стільки років свідомо всі мінуси сприймав за норму.

До речі, колеги-журналісти «профукали» дуже цікавий факт про отця Віктора, бо саме він у 2014 році порекомендував наміснику Києво-Печерської Лаври митрополиту Павлу Лебедю (коли той агітував за Януковича) не робити гучні заяви від імені усієї церкви щодо підтримки Віктора Януковича і Партії регіонів, а поцілувати їх у СР…КУ. Вийшов би класний заголовок, який би відкрили тисячі читачів.

Але ж повернемося до того, з чого починали. Журналісти розтиражували в мережі інформацію про те, що священика заборонили в служінні, чим викликали бурхливу реакцію користувачів. Але ж, якщо розібратися, то в чому дивина?

УПЦ (так званого московського патріархату) 13 листопада не визнала і не підтримала рішення Константинопольського патріархату про надання автокефалії українській церкві і припинила євхаристійне спілкування із Вселенським Престолом (може, й дивне і непослідовне рішення, але вони так вирішили).

Слабко віриться в те, що священик не знав про цю заборону і помилково поїхав до Туреччини. Скоріше за все, він свідомо, керуючись своїми твердими переконаннями, зробив такий крок.

Позиція церкви в цій ситуацію особисто в мене не викликала ні йоти подиву. Все логічно. В кожній структурі є свої закони, порядки, норми. Зараз не говоримо про істинність та доцільність вищезгаданих законів, порядків та норм. Так є і все.

Не думаю, що вихователька садочка №123 отримала б грамоту і премію, якби у свій робочий час ходила вчити діток і гратися з ними в садочок №321. Якби журналіст видання «Зашквар.нет», ігноруючи свої обов’язки, писав би статті для видання «НижніПупинціNews», то навряд чи отримав би заохочення від свого головного редактора. Якби тракторист після наказу голови агрофірми переорати свої поля переорав би сусідські, то отримав би не зарплату, а в лоб. Можливо, приклади занадто прості, а комусь, може, й недоречні, але ж  хіба не так?

Так само і у церкві. Якщо хтось, хто входить у систему, порушує загальноприйняті правила, то в нього мало шансів отримати додаткові «плюси» та нагороди.

Ще одне з видань писавши про отця Віктора, підкреслило, що церква заборонила йому причащати. Це говорить тільки про поверхневе орієнтування колег у релігійній тематиці, адже Таїнство Причастя відбувається під час Літургії, тобто не служивши останньої, причастити людей буде складно. В тексті йшлося про те, що священику заборонили у служінні «без права причастя», тобто причащатися заборонили тільки ЙОМУ…

Трохи згодом після випадку з володимир-волинським священиком, стався випадок в Горохівському районі – священик УПЦ з села Мерва висловив бажання перейти в новостворену ПЦУ і розповів, що під час богослужіння молиться і за Нафанаїла (очільника Волинської єпархії УПЦ), і за Епіфанія (предстоятеля ПЦУ). Тут теж все зрозуміло. Ну, не може священик діяти за принципом «трохи вашим, трохи нашим», бо ж згідно із закликом Христа: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні» (Мт.5:37), а вийти із ситуації так, щоб і на акацію вилізти, і … штанів не порвати в цьому випадку – неможливо.

Недоречно в коментарях жаліти священиків, бо ж, як на мене, вони не вважають себе обділеними, чи ображеними. Навпаки – радіють з того, що перейшли в нову церкву, в яку ніхто їх не «заганяв» примусово. А позиція УПЦ і мала б такою бути, бо це закономірно.

Ще одна площина для самореалізації коментаторів-експертів – коментарі під дописом. Тут просто кладязь мудрості від самородків місцевого розливу. Найпоширеніший коментар приблизно такого змісту: «Нема ніякої УПЦ МП є РПЦ». Звичайно ж, що автор цих рядків суттєво «облагородив» зміст коментаря, бо ж “філософи-релігієзнавці” не вважають за потрібне писати абревіатури з великої літери, та й інші слова писати згідно норм правопису теж не царська справа.

Варто зазначити, що у зв’язку із нещодавніми змінами в православному житті України, змінилися і настрої «експертів». Якщо ще кілька місяців тому коментатори змагалися, що «нема ніякої УПЦ, бо є УПЦ МП», то зараз ставки збільшилися і від журналістів вимагають писати ніяк інакше, а саме «РПЦ» і це лише при хорошому настрої коментатора.

Таким коментаторам і журналістам, які звертають увагу на те, що хоче читати їх «клієнт», хочеться сказати, що написати можна багато. Як відомо, папір витримує все, а інтернетний «папір» тим більше, але ж на плоті теж може бути написано багато, проте, якщо придивитися, то це дерево (чи інший матеріал, з якого виготовлена загорожа), а не те, що на ньому написано.

Хтось спирається на Закон № 5309 про перейменування релігійних організацій, центр яких знаходиться в країні-агресорі, бо ж «закон про перейменування є, то й треба називати церкву по-новому», але ж ми живемо у правовій державі, а не в плем’ї  Бумбу-Юмбу і все має відбуватися послідовно, а не так, як захотів якийсь напівреальний пан з Facebook з чудернацьким нікнеймом.

Звичайно, що церковники нікуди не дінуться і якщо це буде потрібно, будуть змушені щось змінювати, але ж наразі цього не сталося (для перейменування у церкви є 9 місяців), то й не потрібно спішити і кожному на свій лад перейменовувати церкву. Церкву. Не онуфріїв, кирилів, агафангелів та павлів, а церкву – інститут, куди входять мільйони українців.

Тому у ЗМІ було б неправильно спекулювати приставкою МП, бо ж такої структури юридично не існує. Є Українська православна церква – УПЦ, а те, структурною частиною чого, чи кого вона є, як вона має називатися – зовсім інша історія, яка потребує окремого розгляду. А зараз маємо те, що маємо і було б добре не розпалювати конфліктів та не сваритися з цього приводу.

Час постання нової української церкви та час різдвяних свят, зовсім не підходящий для сварок-бійок, ненависті, БРЕХНІ та обливання один одного брудом та й взагалі хоча б чогось негативного. Кожному варто згадати про іменинника – новонародженого Ісуса, який готовий чути наші молитви і я впевнений, що зовсім не радіє таким міжусобицям стосовно церкви, в основі якої стоїть Бог, а він, як відомо – Любов…

P.S. Keep calm and моліться там, де хочете…

Андрій ПЕТРУШКО

 

 

7 Comments

  1. Сергій сказав:

    На жаль, Ваші конфесійні вподобання завадили об’єктивності статті. Це помітно неозброєним оком, а те, що озброєним з поваги до Вас озвучувати не буду. Хоча і багато рації в тексті я також зустрів. Найвагоміша думка — це необхідність толерувати осіб з іншими підходами. Дякую за текст. Хай живе славна у віках Київська митрополія.

    • Андрій ПЕТРУШКО Андрій ПЕТРУШКО сказав:

      Дякую за відгук. За жанром це блог, тому тут повинні бути суб`єктивні думки. Не зважаючи на це я намагався бути об`єктивним і ніде не виражав своєї позиції. У всіх тезах я впевнений і не бачу там нічого поганого. Можливо, саме через конфесійні вподобання комусь і може не сподобатися текст…

      • Сергій сказав:

        Тоді дякую за блог. В такому разі питання об’єктивності неактуально порушувати за подібного жанру. Нічого поганого в тексті немає, навпаки гарний виклад.

  2. Олена сказав:

    Багато написано про конкретного батюшку…а головне ж не в тому.Коли мене питати,чому не ходжу в україснську церкву, відповідала,що добре мати свою церкву українцям,але законну,канонічну,визнану Вселенськім Патріархатом.І ось -радість,сталося,чого бракує?Всі об’єднайтесь,благословив Головний!!!Сказати, що дії священників УПЦ викликали розчарування-то не сказати нічого.А вчили що КП неканонічний бо немає визнання Вселенським.Тепер сами припинили євхаристію…то по їхній же логіці-тепер самі неканонічні.І сміх і гріх..А тепер все залежить від людей.Якщо ми маємо розум,то подумаємо що буде робити батюшкам,коли ми не прийдемо!Тепер є законна церква,україська,що заважає об’єднатися?Включаємо мізки!!!

  3. Володимир сказав:

    Автор прикинувся ягням, хоча сам вовк в овечій шкурі. Ревносно взявся гадити одногоконкретного священика який працював на свого роботодавця Гундяєва і через посередника Онуфрія,. Напевно йому стоїть звернутися в архіви СБУ і для початку просто взнати агенткрні клички і звання попів МП- дуже б цікава стаття получилася. А далі хай проаналізує, як працює схема передачі приходів МП від сина до батька (прямо трудова династія),і скільки потрібно випускнику семінарії дати “добровільних” внесків що попасти в більш менш прибутковий прихід. Для попів це бізнес і нетому Гундяєв дире сраку що він переживає за православну віру а тому що у країні ОРКІВ яка називається Кацапстан з столицею в Москві всьго навсьго 2% населення віруючі ,непорівняти з Україною. от залишиться Гундяєв без грошових переказів з України від Онуфрія і де візьме кошти на нову яхту.
    А тепер питання до ревносних прихильників КП МП, поясніть здраво- чому попи КП МП прославляють кацапську ариію і немоляться за здоров”я і благодать для українських вояків,чому вони відмовляються відспівувати воїнів які загинули на сході. чому майже на кожній церкві висить прейскурант з цінами за надані послуги ,і чому вони тоді неплатять податки?
    Основна причина істирії попів КП МП полягає в тому що для них це бізнес а не віра а вірять вони в долар,хоча є 1-2% які живуть по вірі. А для інших це бізнес і більше нічого.
    Часто дивують прихожани,бо ходять в церкву не до Бога а до попа,при цьому порушуючи заповідь “нероби собі ідола” ну а попи цим користуються і промивають мізки і зомбують для своєї вигоди. Цікаво а яка кількість прихожан МП розуміє старослов”янську – думаю що ніхто,а служба іде на незрозумілій мові.
    Ще хочеться нагадати що церковні спороду належать громадам і громада сама вирішує хто і як буде правити в їхньому храмі, на Волині і до цього були непоодинокі випадки коли сільська громада виганяла попів

  4. Мими проходил сказав:

    Деякі пункти зі статуту УПЦ МП. Знайти можна на їхньому ж сайті. То яка в біса тут може бути “незалежність”?
    Пункт 3. Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву.
    Пункт 4. Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх.
    Пункт 5. Собор єпископів діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви, а також Соборів Української Православної Церкви.
    Пункт 2. Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.
    Пункт 6. До обов’язків Собору належить:
    в) нагляд за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської Православної Церкви, Соборів Української Православної Церкви та ухвалених ними статутів;
    Пункт 5. Українська Православна Церква об’єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви.
    Пункт 5. Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях Української Православної Церкви після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі.
    Пункт 16. Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля Української Православної Церкви Місцеблюститель і Священний Синод Української Православної Церкви скликають Собор єпископів Української Православної Церкви для обрання її Предстоятеля — Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти.

  5. Alex сказав:

    Скільки людей після мракобісся цих розкольників філаретки і Макарія розчаруються в православ’ї, у вірі як такій !

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *