Ультимативні погрози на фоні «газового» удару

Показати всі

Ультимативні погрози на фоні «газового» удару

Відлуння тижня (15.10 – 22.10)

Заява Держдуми РФ  щодо релігійної ситуації в Україні нагадала ультимативне попередження про наміри  подальше  агресивного «обустройства». Вона, звичайно, стала можливою після того, як висловився лідер Кремля. Коли напрацювала «систему протидій» РНБО країна, що, анексувавши Крим, продовжує вести війну проти нашої держави. Складова цього агресивного курсу – й  боротьба за душі людські.  Це засвідчив і Синод РПЦ, проведений у Мінську. Одначе, якщо Вселенський Патріархат  не визнав передачу  1686 року Київської митрополії  Москві, то Білорусь православна – також канонічна територія Константинополя.

Тим не менше, за даними Дмитра Тимчука, координатора групи «Інформаційний спротив» (про що він повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці) Кремлем  і його структурами «вже фактично розроблена операція з дестабілізації ситуації в Україні з використанням релігійного чинника». Зокрема він зазначив, що «в ГШ ЗС РФ вже відпрацьовуються плани безпосереднього виведення на територію України мобільних бойових груп (під прикриттям) з метою захисту Києво-Печерської та Святогірської лавр. На думку цих керівників, ці релігійні об’єкти першими  «потрапляють під загрозу нападів» з боку  «радикально налаштованих і озброєних бойовиків-націоналістів», що «матиме загрозу життю ієрархів і керівництву» т.зв. УПЦ МП».

А судячи з оприлюднюваних  митрополитом Макарієм у ЗМІ, зокрема на ТВ «Еспресо»,  «образ» на Патріарха Філарета (мовляв, той не радиться і  хоче,  щоб Предстоятель майбутньої Помісної Церкви був конче в статусі Патріарха), на Президента України Петра Порошенка (Андріївський храм  «забрали» і передали для Вселенського Патріархату, а взамін не дали нічого), Москва спробує «вдарити» вже УАПЦ по перспективі української автокефалії. Парадокс? Але ж є напрацювання: пригадуєте, чим закінчилися  свого часу плани про об’єднання УАПЦ з УПЦ КП? Деякі аналітики висловлювали припущення, що визначальним фактором тоді  могло стати фінансове вливання з боку Москви. Чи не скористається  Кремль набутим досвідом зараз, коли питання надання Томосу вийшло на фінішну пряму?  Тим не менше, речник УПЦ КП архієпископ Євстратій не втрачає  надій, що об’єднавчий собор таки вдасться провести наприкінці листопада. Відтак,  ще до завершення  2018-го,  Вселенський Патріарх може приїхати до Києва, аби особисто вручити Томос Предстоятелю єдиної Помісної  Української Православної  Церкви.

Інше питання, що до цього часу в нашій державі може різко загостритися  внутріполітична ситуація. Фактом підвищення з 1 листопада  ціни за газ для населення на 23,5% (з 6,88 до 8,55 тисяч гривень за тисячу кубів)  неодмінно скористається  «різношерстий» політикум.  «Я розумію, що для кожної української родини це важко, але мушу зазначити, що спочатку планувалося збільшити ціну на 60%, але в результаті важких перемовин ми домовились (з МВФ, ЕП) про компроміс», – пояснив  у п’ятницю  Прем’єр-міністр  Володимир Гройсман. – Ще з липня ми працювали над тим, щоб знайти компроміс (з МВФ, ЕП) щодо ціни на газ, але не все у моїх силах».

Тим паче, до цього часу  для відволікання  уваги свого населення від матеріальної проблематики, Кремль може скористатися тим чи іншим приводом для активізації війни проти України. Ірина Геращенко, перший заступник Голови Верховної Ради, попереджає, що у цьому аспекті  кремлівський режим може навіть  використати  трагедію  у Керченському  політехнічному коледжі.

Утім, спробуймо перегорнути кілька аналітичних сторінок минулого тижня, аби не сумніватися, наскільки серйозні іспити чекають нашу країну та суспільство незабаром.

«Зараз основне питання…»

Політичний експерт аналітичного центру «DemocracyHouse» Анатолій Октисюк наголошує в УНІАНі: «Зараз основне питання – проведення Собору в Україні. Подальший процес створення нової церкви залежатиме від того, з яким результатом пройде Собор, скільки єпископів та інших представників церков у ньому візьмуть участь». На його переконання, «дане рішення Синоду передусім б’є по інформаційній складовій, зокрема, по ідеї «русского мира». Тепер постає питання про першородство, адже Москва завжди наполягала, що саме РПЦ є головною, але зараз виходить, що першородство належить Києву. Для росіян це основний ризик: тепер вони не зможуть черпати витоки православ’я з 988 року – перші витоки православ’я будуть закріплені за Україною і за Українською православною церквою. Це – потужний удар по Москві».

Октисюк зазначає, що «рішення Константинополя відновлює історичну справедливість і виправляє помилку, що Київ був позбавлений митрополії. До того ж  Українська церква буде входити в п’ятірку найбільших православних церков світу за кількістю приходів, вірян тощо. Автоматично це означатиме ослаблення Росії, бо далі, я думаю, поступово будуть перетікати всі єпархії Московського патріархату в лоно української православної церкви».

«Анафема від Росії – …визнання особливих заслуг перед  Україною»

Президент  України Петро Порошенко наголошує (посилаємося на офіційне інтернет-представництво Глави держави), що «нарешті Вселенський Патріархат остаточно проголосив незаконною московську анексію Київської митрополії, здійснену ще наприкінці сімнадцятого століття. Ясно й недвозначно ним заявлено, що Російська православна церква не має канонічних прав щодо Православної Церкви в Україні… Що наша православна церква не має підпорядкування РПЦ. І Україна не була, не є і не буде канонічною територією російської церкви».

Глава держави також підкреслив надзвичайну важливість ще одного рішення Синоду Вселенського Патріархату – зняття усіх неправедних кар, які Москва наклала на Патріарха Філарета, предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату. Він зауважив, що на Його Блаженство Митрополита Макарія вони не накладалися. Водночас Президент привітав обох владик: «Надзвичайно важливо, що ви канонічно поновлені у єпископському сані. І відновлене сопричастя пастви з Вселенською Церквою. Ваші священнодії, як і служіння єпископату та духовенства українських церков тепер не підлягають більше сумніву. Ми то, чесно кажучи, й раніше в цьому не сумнівалася, але тепер вже ніхто не має права спекулювати на нібито не канонічності непідвладних Москві церков».

«Ваша Святосте, ви не зламалися перед облудною, нікчемною московською  анафемою. Її нема. Як, згідно з заявами представників Вселенського престолу, не було й анафеми гетьмана Мазепи. А взагалі я хочу сказати, що анафема від Росії – це ніщо інше, як визнання особливих заслуг перед Україною і українським народом. Анафемствують вони лише видатних українців», – додав Петро Порошенко. «Це дуже просто – патріарх Російської православної церкви на кожній службі молиться за російську владу, владу, яка здійснила агресію проти нашої держави. Патріарх Кирило Російської православної церкви молиться за російське воїнство, яке вбиває українських воїнів, вбиває цивільне населення, вбиває українців. А у нас в Україні, на жаль, є храми, які все ще поминають патріарха Кирила, який відправляє ці молитви. Я думаю, що це точно не для українського народу. І хіба можуть храми, в яких лунають молитви за патріарха, який молиться за російське військо, називатися українськими?»  – особливо підкреслив Глава держави.Президент наголосив, що гарантує відсутність тиску на віруючих та збереження права на  свою дорогу до Бога кожного українця. «Але я просив би просто задуматись, замислитись і паству, і вірних цієї конфесії»,  – резюмував він.

«Цей розкол між Україною і Росією…»

Надання автокефалії УПЦ  – привід для нового вторгнення Путіна в Україну.  Про це, за версією УНІАНу, йдеться в редакційній статті «FinancialTimes». Після трьох днів роботи Священного синоду Вселенського Патріархату Константинополя духовний православний лідер Патріарх Варфоломій ухвалив історичне рішення: він пообіцяв надати автокефалію українській православній церкві (УПЦ). У відповідь РПЦ заявила, що може порвати стосунки з Константинополем, що потенційно загрожує розколом, який можна порівняти за масштабом з подіями 1054 року, коли подібне сталося між православною і католицькою церквами.

Як зазначає у редакційній статті «FinancialTimes», «цей розкол між Україною і Росією має не тільки релігійний, але й геополітичний характер. Він зводить нанівець спроби Москви утримати Київ у своїй політичній орбіті і відновити свій вплив на пострадянському просторі. Він також завдає удару по концепції  «Русского мира», який, за задумом Володимира Путіна, мав би включати імовірно братські народи України та Білорусі, частково пов’язані православ’ям».

Видання  зазначає, що «в листопаді Варфоломій, як очікується, надасть УПЦ автокефалію, це додасть новий імпульс прихильникам української незалежності. Це може також збільшити шанси на переобрання президента Петра Порошенка, який активно виступав за релігійну свободу Києва». При цьому, констатує  часопис, «російський президент отримає сильний удар. Путін вибрав собі в помічники РПЦ в спробі відновити статус Росії як великої держави. По мірі зростання націоналістичних і популістських рухів у Європі, він використовував церкву для створення образу Росії як оплоту традиційних цінностей».

Небезпека моменту посилюється, з точки зору «FinancialTimes», ще й тим, що «все це відбувається на тлі падіння рейтингу Путіна у зв’язку з непопулярною пенсійною реформою. У Києві та на Заході побоюються, що Кремль може застосувати військову силу, щоб взяти під свій захист церкви, що залишилися вірними московському патріархату, і перешкодити їхньому переходу під юрисдикцію Київського Патріархату. Потенційно такі дії можуть загрожувати новим кровопролиттям. Популярність Путіна різко зросла після анексії Криму».

«Білоруський фронт ще подарує багато сюрпризів»

Після Мінського Синод Російської православної церкви Московська Патріархія не тільки сприяє євхаристій не спілкування з Вселенським Патріархатом.  На думку аналітика Юрія Райхеля, назрівають і події щодо вірогідного набуття автокефалії і Православною Церквою в Білорусі, яка  історично належала до Київської митрополії. Про це він пише у  статті «Білоруський фронт РПЦ» на сайті видання «День».   Зокрема  Юрій Райхель  посилається на протодиякона РПЦ Андрія Кураєва, який сказав, що «найпарадоксальніше: з точки зору Константинополя, Мінськ – це вже чужа для Москви територія. Раз скасовується патріарша грамота 1686 року про перехід Київської митрополії під Москву, то скасування стосується і Білорусії. Тоді, в XVII столітті, Річ Посполита і Київська митрополія включали в себе і білоруську територію».

А з  приводу засідання синоду РПЦ у Мінську білоруський історик і політолог Анатолій Сидоревич задався питанням «Хто ж до нас їде – глава РПЦ у свій екзархат чи російський політичний діяч у Республіку Білорусь». На його думку, це візит політичного діяча, а не церковного лідера. «На всій пострадянській території Білорусь залишилася єдиною країною, куди Кирило ще може приїхати і показати себе господарем». Через двоїсту позицію  білоруського лідера Олександра Лукашенка, вважає згадуваний  історик,  «православна Білорусь у цій боротьбі між Москвою і Константинополем залишається

За версією Райхеля, «запущений процес автокефалій призводить до звуження канонічної території РПЦ і союзних із нею церков. Відповідно відбувається, по-перше, втрата РПЦ статусу найбільшої православної церкви і, по-друге, відповідне посилення Константинопольського патріархату. У ментальному сенсі втрачається підстава для подання Москви як третього Риму і відбувається крах однієї з найважливіших шовіністичних скреп так званого «русского мира». Зараз повною мірою складно оцінити наслідки такого ментального тектонічного зсуву».

Аналітик звертає увагу і на те, що «йдучи в розкол із Константинопольським патріархатом, РПЦ зсувається на периферію православного світу і маргіналізується. Цей процес уже запущений і в подальшому буде тільки набирати швидкість».Він резюмує: «Поки ж боротьба за Білорусь тільки починається. І відкритий Москвою Білоруський фронт ще подарує багато сюрпризів».

«Калька з того, що робив Кремль у  2014 році»

РПЦ повторює всі помилки Кремля п’ятирічної давності. Всі її кроки – це лише калька з того, що робив Кремль в 2014-го.  Так вважає Павло Казарін, оглядач «Крим.Реалії». Він констатує, що «офіційно Москва теж вважала Україну своєю канонічною територією, яка не може претендувати ні на що, окрім як бути частиною імперії. Всі спроби спілкування з Заходом сприймалися як геополітична єресь, яку потрібно припиняти. Водночас сама Москва донедавна не намагалася відгородитися від Європи. І її головна претензія до Києва була саме в тому, що Україна намагалася розмовляти з Заходом в обхід Кремля».

У відповідь на Майдан, нагадує Казарін, «Кремль вирішив відмобілізувати українських громадян з прорадянськими настроями, які тепер на окупованому Донбасі живуть в рукотворному Сомалі. А тепер і священики РПЦ раз по раз загрожують відмобілізувати свою паству в Україні для захисту «святинь» і «канонів». На його думку, «РПЦ реагує на виклики так, ніби вона – офіційний державний департамент у справах релігій. Всі її кроки – це лише калька з того, що робив Кремль у 2014 році. Навіть її самоізоляція мало чим відрізняється від того глухого кута, в який загнала себе Москва чотири з половиною роки тому».

Аналітик переконаний, що «РПЦ могла відреагувати на церковну кризу зовсім інакше. Вона могла б її просто не допустити – якби ще десять років тому прислухалася до попереднього Предстоятеля УПЦ МП Володимира Сабодана і дала б українській церкві національне звучання. Та й зараз цілком могла б уникнути самоізоляції – якби замість того, щоб заперечувати неминуче, відпустила УПЦ МП у процес створення української помісної церкви. І ще велике питання, хто б став предстоятелем цієї церкви, якби в її створенні масово брали участь миряни і клірики, що орієнтуються на Москву».

Але  сталося інакше. «РПЦ – як до цього Кремль – стала заручницею власної оптики. В якій компроміс – це поразка. В якій Україна за ступенем самостійності повинна нагадувати будь-який з російських регіонів. Російська церковна влада слідом за офіційною владою просто вирішили зламати реальність об коліно. А в підсумку зламали коліно», – підкреслює Казарін.

«Нас запрограмували…»

Політолог Віктор Небоженко у виданні  «День» зазначає, що «у  потенційних кандидатів у президенти України залишається лише один шлях. Це радикальний популізм. Тобто їм необхідно пообіцяти щось таке, щоб завтра до них переметнувся натовп виборців від інших більш обережних у обіцянках кандидатів».  Він підкреслює, що «йдеться не просто про популізм, а саме про радикальний популізм. Звичайний популізм притаманний усім кандидатам. Саме тому, що на їхньому тлі потрібні різкі заяви. Всі зараз обіцяють світле майбутнє. А мова йде про загрозу взагалі нинішній еліті. Це найпростіший шлях. Хто на нього буде спроможний, той отримає дуже багато голосів».

На думку політолога, «за всі ці 27 років незалежності України наш народ так і не навчився орієнтуватися на конструктив. Але цей факт пов’язаний з олігархічною природою Української держави. Олігархи використовують політику для збереження та збільшення власних статків. У цьому вся особливість подібних процесів. І поки що нічого нового нас не очікує». При цьому він нагадує, що «свого часу Європа йшла саме таким шляхом».

Водночас, наголошує аналітик, «кандидати не дають чесної й відкритої відповіді про ступінь деградації українського суспільства. Вони малюють перспективи про майбутнє, але ось тим, що відбувається в країні, насправді вони намагаються не лякати виборців».

Небоженко переконаний, що «виборчий інститут деградував. Вибори у нас давно не є доленосними — ні президентські, ні парламентські. Тому народ із більшою теплотою сприймає майдани, ніж виборчі кампанії. Нас запрограмували на дуже спрощений спосіб існування в умовах олігархату, де можна виборця дуже дешево купити».

«Провокації точно будуть»

«Експерт фонду «Майдан закордонних справ» Олександр Хара у виданні «Апостроф» констатує, що зараз Московський Патріархат «вже є в самоізоляції. Війна проти України, анексія Криму стали каталізатором цих процесів. І, звичайно, дуже важливим було те, що Москва вирішила не брати участь у Всеправославному Соборі на Криті (у 2016 році, – ред.), де вони могли би відіграти частину моментів, оскільки Вселенський Патріархат пропонував доволі прийнятну для Москви формулу, за якою надавалася б автокефалія іншим церквам. Москва влаштувала демарш, вона не поїхала туди і підбурювала інші православні церкви».

Він наголошує, що  «Російська імперія, Радянський Союз і сучасна Росія – їхня ідеологія заснована, перш за все, на ідеї месіанства. В імперські часи – це був Третій Рим, в радянські часи – це була комуністична ідея, яку треба було нав’язати на весь світ, зараз це фактично –антиамериканізм».

Експерт звертає увагу на сучасну  «п’яту колону» в українському парламенті, так звану православну: із великими грошима, із великими інтересами в Україні».  Тому він, роздумуючи про подальший перебіг подій в нашій країні, висловлює впевненість, що «провокації точно будуть. Навіть, можливо, теракти, оскільки росіяни, російські спецслужби, російська влада не розуміє інших речей». Тим  не менше, переконаний Хара, «патріарх російський Кирил увійде в історію як людина, яка втратила найбільшу частину пастви, яка програла теологічну битву, яка програла політичну битву, і при якій фактично зруйновано концепт Третього Риму, який не може оговтатися без України».

Гострота ситуації  в нашій  державі  зумовлена, безумовно, не тільки  внутрішніми чинниками (включно з успіхами й невдачами влади)  та наслідками агресії Росії.  Як наголошує  в  аналітичній розвідці  «Вийти за межі» («УП») філософ  Сергій Дацюк, «ми в циклічному часі. І розірвати порочне коло практично неможливо. Особливо якщо телебачення день за днем занурює нас у минуле як архаїку та подовжене теперішнє, яке, здається, ніколи не скінчиться: вічна війна, вічна зрада, вічний «Томос», вічна корупція, вічне здирництво олігархів, вічні сутички влади з народом, вічні вибори».

Тим не менше, попри «золотий» час для  популістів-псевдомесій вітчизняного «розливу», значна частина суспільства має імунітет від речників радикалізму. адже усвідомлює, якими фатальними для самого існування держави   можуть бути наслідки чергових майданів і нових «революцій».

Однак ситуація може  не вмістися в «прокрустове  ложе»,  визначене  вершителями доль та  експертами. На цьому акцентували увагу  і ЗМІ:«Крах «русского мира» та відновлення історичної справедливості стосовно української церкви» (УНІАН),  «Росія готує вторгнення в Україну» («Главком»), «Єдність українського духу» («День»), «Відсутність Польщі у Мінському процесі є її поразкою – канцелярія президента РП» (Укрінформ), «DieWelt: і знову російські шпигуни, помилки Трампа і репутація Пекіна»  («УТ»), «У Медведчука назвали напад на офіс помстою за «принципову позицію» (УНІАН), «Помічник держсекретаря США їде в Україну для обговорення боротьби з корупцією» (УНН),  «Вибори-2019: вони прагнуть перемоги, а їхні тези нагадують пропаганду Кремля» («Радіо Свобода»), «Нові вибори за старими правилами…» (УНІАН), «Кремлівський реванш-2019…» («УП»)…

Коли  РФ «підтягла» до кордонів з нашою державою  наступальні збройні структури, тільки самовпевнені політичні сліпці можуть заперечувати вірогідність масштабного наступу. З іншого боку, не варто відкидати і того, що Кремль реалізовуватиме курс на  свій реванш в  Україні за підсумками виборів. Причому,  як наголошують аналітики групи «Інформаційний спротив»,  ворог сконцентрує  основні зусилля  «не тільки на виборах  Президента України в 2019 році, а й паралельно на підготовці до наступних за ними парламентських». До речі, під час свого виступу на засіданні Валдайського дискусійного клубу Володимир Путін висловив готовність нормалізувати відносини з новим українським керівництвом, яке буде сформовано за підсумками майбутніх виборів -2019.  Але при  цьому улюбленець росіян навіть не натякнув на можливість повернення  нашій  країні Криму та виведення  своїх  військ із Донбасу.

Кремлю  Україна не потрібна як суверенна держава. Згідно зі стратегічним курсом на відновлення імперії,  вона має бути складовою частиною «русского мира», ресурсною базою для «обустройства» світу  за московськими  політичними лекалами.

Однак головні геополітичні гравці (передовсім  Вашингтон,  не зважаючи на специфічні стосунки Трампа та Путіна)  не мають  жодного наміру сприяти реалізації   цих планів Москви.  Та й наші співвітчизники ще не забули настанову Івана Франка:  «Не пора, не пора, не пора  москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара, нам пора для України жить». Будьмо!

Віктор Вербич

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *