Терористичний «заспів» у контексті сьогодення згідно з українофобською традицією

Оприлюднили графік виїздів мобільного сервісного центру МВС Волині в липні
03.07.2017
Лучанин у складі збірної не пройшов до чверть фіналу чемпіонату світу
03.07.2017
Показати всі

Терористичний «заспів» у контексті сьогодення згідно з українофобською традицією

Відлуння тижня (26.06 – 03.06)

Україна вкотре переконується, що традиції  комуно-тоталітарної наддержави, яку  не так і рідко називали світовим терористом №1, успішно, цинічно й безкарно продовжує на нинішньому історичному етапі кремлівський путінський режим. Цілком  вірогідно, вірус Petya.A став свідченням того, що доручення свого «царя» щодо створення кібервійськ у РФ міністр оборони Шойгу виконав. Жертвами атаки стали лише 12 тисяч користувачів. Вірус був спрямований переважно на вітчизняні компанії: понад 75% випадків інфікування припадає на територію України. І це, цілком ймовірно, лише «заспів» до подальших дій у цьому напрямі (наша країна, попри заяви про успішні IT-технології,  виявилася немічно-беззахисною перед ворогом). Хоч ще на початку дев’яностих генерал армії Євген Марчук переконував українських владних зверхників подбати про кібербезпеку держави.

Нині ж Москва  не гребує ніякою методикою для того, аби утверджувався путіно-гундяєвський «русский   мир»  у відповідності з українофобською імперською традицією. Так звані точкові терористичні акції, коли  знищуються найкращі українські офіцери, нагадали про ймовірний запуск Кремлем в Україні механізму тотального терору  з метою деморалізації суспільства.  До того  ж на цьому фоні, разом з перманентною  інформаційною війною, активізовується «воїнство» в рясах,  яке в нашій державі  наполегливо молиться  не так за «здравие святейшего Кирила», як за силу «русского оружия», яким убивають українців. У тому числі  – паству. Воно не тільки не називає своїми іменами російських убивць, носіїв зла (а значить – відомо, що йдеться не про слугування Богові, а його лиховісному антиподу), а закликає до «миру» (тобто, до капітуляції).  І наші співвітчизники (у кожному разі, таких немало)  ведуться на підлу, лукаву  облуду. Скільки ще мільйонів українців має знищити Москва, щоб їхні нащадки нарешті позбулися унікальної сліпоти?

Під «завісу» минулого тижня Президент Петро Порошенко, прощаючись із загиблими під час вибуху автомобілів  командиром спецназу розвідки Максимом Шаповалом і співробітником СБУ Юрієм Возним, також нагадав співвітчизникам, що триває  «війна не тільки на фронті…Терористичні атаки, які проводить агресор, який прийшов зі зброєю на нашу землю, можуть бути де завгодно… Це повинно тільки спонукати нас консолідуватися». Принагідно нагадаємо, що вбивство українських офіцері відбулося в один день, цілком ймовірно, було синхронізовано із вірусною атакою.

Під знаком терору ворог, як лютий  поранений звір, намагається (будьмо чесні – досить успішно) реалізовувати стратегію «обустройства Укриины» під знаком фантомного «не было, нет и не будет». Підтягнуті до кордоніввійська, анексований Крим,  перетворення Донбасу в «європейське Сомалі» не залишають ілюзій, що цей імперський злочинний, наїжачений зброєю ядерний монстр, не здатен зупинитися. Немає  жодного сумніву, його зупинять, і провідники-кати постануть  не тільки перед Господнім, але й перед  судом міжнародної спільноти. Добро, правда, справедливість торжествуватимуть. Інше питання, яку ціну за це доведеться  заплатити…

Тож звернімо увагу на декілька знакових моментів тижня, що став надбанням історії, аби не бути бранцями брехливих ілюзій.

«Ми зробили неймовірне»

Під час робочої поїздки до Французької Республіки Президент Петро Порошенко відвідав місто Санліс, де вшанував пам’ять Анни Київської – Королеви Франції та зустрівся з українською громадою Франції (див. офіційне інтернет-представництво Глави нашої держави). Він розповів про результати вчорашніх переговорів з керівництвом Франції. «Дуже символічно, що ця зустріч відбувається фактично першою після парламентських виборів у Франції. Це яскрава демонстрація важливості для нового французького керівництва відносини з Україною, і наскільки першим пріоритетом зараз є Україна в європейській політиці», – зазначив Петро Порошенко.

Президент додав, що якщо багато років до цього Україна була не суб’єктом, а є об’єктом політики, то нині нічого стосовно України не вирішується без України. «Ніхто нам не висуває ніяких вимог, нас запитують: чим вам допомогти», – розповів Петро Порошенко. За його словами, Україна в першу чергу потребує єдності та солідарності. «Весь світ має зараз бути з нами в умовах російської агресії. Ви разом з нами маєте називати агресію – агресією, Росію – агресором, а Анну Київську – Анною Київською», – наголосив Глава держави. Він додав: «І навіть, коли росіяни хотіли вкрасти у нас нашу історію, ми цього не дозволимо. Весь світ зараз буде знати Анну як Анну Київську і символ партнерських стосунків між Францією і Україною, між Парижем і Києвом».

Президент розповів, що під час сьогоднішніх переговорів було досягнуто низку домовленостей, зокрема  Франція продемонструвала відданість Нормандському формату. «Франція разом з нами. Не лише Франція і Німеччина, а весь ЄС, бо Президент Макрон і Канцлер Меркель представляють не лише Францію та Німеччину, а весь ЄС у солідарності в нашій боротьбі за територіальну цілісність, суверенітет, незалежність, волю та демократію», – наголосив Петро Порошенко.«За часів Януковича і до цього Україна була нерукопотискаєма. Сьогодні з нами координують зусилля із безпеки Європи, усього світу. Це тому що український Президент такий? Чи український Уряд, міністри, посольство? Не тільки і не скільки. Тому, що український народ продемонстрував себе під час Революції Гідності, протягом трьох років, коли ми зробили неймовірне», – наголосив Президент. Він нагадав, що протягом останніх років було відновлено українську армію, запроваджено Євросоюзом безвізовий режим для українців, завершується ратифікація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, рішення в Стокгольмському арбітражі щодо газового контракту з Росією.

«Подивіться скільки перемог йде крок за кроком. Якщо ти знаєш, що ти робиш і за тобою є вільна, демократична країна. Це лише початок», – підкреслив Глава держави. Він додав, що Україна має довіру європейських партнерів, і доля України з Європою.  Наш Президент також відвідав Абатство Святого Вікентія, яке буле засновано Королевою Франції Анною Київською, та ознайомився з роботою Українського культурного центру, розміщеного в Церкві святого Бориса і Гліба.

 «…деморалізують суспільство, посилюють  капітулянтські настрої»

На думку політолога та історика Сергія Грабовського (див. «День»),  «масштаби терористичних операцій, які ведуться на теренах України проти Української держави, реально відчутно більші, ніж про це говориться публічно. Тобто поки що йдеться про так званий точковий терор, об’єктами якого стають окремі особи, проте у будь-який момент цей терор може стати масовим».  Відтак він висловлюється щодо того, кому  це вигідно, хто від цього виграє. Експерт переконаний, що  відповідь у однозначна: «Виграють Кремль, Луб’янка та їхня агентура в Україні й поза нею. Точкові теракти деморалізують суспільство, посилюють капітулянтські настрої, підіграють «п’ятій колоні» в політиці та мас-медіа – мовляв, треба негайно миритися і жити дружно, відволікають значні ресурси від боротьби з криміналітетом, виводять із ладу найкращих працівників спецслужб, воїнів АТО та волонтерів; а разом із тим вони готують підґрунтя для масованих терористичних атак».

Грабовський наголошує, що, таким чином, «відпрацьовуються технології, набувають досвід терористичні групи, вимотуються у «гонитві за привидами» офіцери спецслужб. І, попри всі «перемир’я» (скільки їх було за останній рік), попри всі «мінсько-нормандські» формати, теракти як складова «гібридної війни» торують шлях до відкритих спроб у слушний момент поставити Україну на коліна, знищити її незалежність і зробити складовою «русского мира».

Він радить, зважаючи на тенденції, «усунути з усіх владних органів у центрі й на місцях (не кажучи вже про силові структури) «п’яту колону» і припинити діяльність пропутінських засобів масової дезінформації. Антитерористичні структури мають бути поповнені стовідсотково надійними фронтовиками, в яких уже «виробився нюх» на терористів та їхніх посібників. Не обійтися й без формування громадського корпусу національної безпеки, здатного виявляти й знешкоджувати терористичні групи. Одне слово, слід зупинити точковий терор і не допустити його переростання в масовий».

«…будуть розбиті й вигнані»

Російський блогер Олександр Тверськой нагадує (див. «ГОРДОН»), що «маленька Україна сьогодні мимоволі перебуває в авангарді, на передових рубежах усієї західної цивілізації, стримуючи наступ середньовічної орди з Росії. І світ це прекрасно розуміє». Він нагадує: «Рішенням Пентагону Україні схвалено виділення $500 мільйонів на стримування російської агресії та надання летальної зброї. У межах програми із протидії «русскому миру» країни Балтії отримають $100 мільйонів».

На думку Тверського, «Путін – недалекоглядний тиран, який почав українську криваву авантюру, явно приречену на повний провал. Зрозуміло, що Крим не буде в окупації вічно. Зрозуміло, що російські війська будуть розбиті й вигнані зі сходу України. І цей час дедалі ближче. А всі демагоги, «політологи» й «аналітики», які пророкують цьому конфлікту стати нерозв’язним, вуглинкою в безодні історії людства, що буде нескінченно тліти, усі ці люди просто грають на руку злочинній російській владі та й усе». Він підкреслює, що у «їхніх пророцтвах немає правди, бо вони апріорі підіграють злу. Та й це просто нерозумно».  А відтак  резюмує, що «навесні 2014 року Путін підписав собі вирок і залишив собі з Кремля тільки два шляхи: на кладовище або під міжнародний трибунал у Гаазі. До Ваганькова, прошу зауважити, значно ближче».

 «Треба забрати політику з історії»

З приводу проблем  національної пам’яті у контексті українсько-польського протистояння (зокрема – Волинської трагедії) висловився в «Українській правді» австрійський письменник і журналіст Мартін Поллак.  Він нагадує, що «зараз точаться дискусії про те, як треба формувати пам’ять. Наприклад, чи говоримо ми про пам’ять національну та певні національні наративи, а чи намагаємося вибудувати інтернаціональний європейський наратив». А відтак констатує: «Але це непросто. Наприклад, у Польщі відбулося випадання в радикальний національний наратив, у якому поляки – вічні жертви, і так далі за списком».

Мартін Поллакпереконаний, що «не можна розповідати історію лише жертви чи лише злочинця. Тому що насправді жертви іноді виявляються злочинцями, а злочинці бувають і жертвами теж». А після цього пояснює: «Наприклад, історія УПА: з польської перспективи вони злочинці, а з української – жертви. І вірні обидва твердження, тому важливо їх обох в наших історіях відображати, а не розділяти». Концептуально, наголошує Поллак, «ці історії треба розповідати спокійно та дистанційовано, виводити їх зі сфери політичної. Треба забрати політику з історії, а ще краще – забрати історію з політичних наративів. Щойно ми віддаємо історію політикам у руки – все пропало». А відтак зауважує, що «є багато історій, які межують із міфами або ж із міфами, які не зовсім міфи. Такі історії дуже впливають на наше сьогодення».

«…масштабна операція проти України»

У цьому контексті, зазначає Поллак, йдеться  про «Волинську трагедію. Традиційні зображення, які ми знаємо в польському контекстів, – фото розіп’ятих на сіновалі людей. Також є іконічне зображення трьох мертвих дітей, яких прив’язано до стовбура дерева. Щодо них «Gazeta Wyborcza» провела розслідування та виявила, що це фото не пов’язане з Волинською різаниною. Воно пов’язане з історію матері, котра збожеволіла та вбила своїх дітей, а потім прив’язала їх до дерева. Це історія 1928 року».Австрійський письменник резюмує: «Таких міфів є ще багато. З ними мають боротися професійні історики, котрі фактографічно, холодно та тверезо мають описати те, що сталося. Так само ми – письменники, автори нехудожньої та документальної літератури – маємо докладати зусиль до того, аби історію розповідати тверезо».

Військовий експерт Олексій Арестович впевнений, що Україна зуміє дати гідну відповідь як на зовнішні, так і внутрішні виклики. Про це він висловився  виданню «Апостроф». Олексій Арестович зазначає, що за умов  загострення ситуації не варто забувати, що «Порошенко – не Президент мирної країни, він Верховний головнокомандувач воюючої країни. 400 тис. відмобілізованих силовиків, які нюхнули крові. Крайні два роки вони тільки на перемогах виховуються – ми не втратили жодного метра і тільки наступаємо, тільки забираємо». А відтак нагадує: «Був страшний ворог, намальований російською пропагандою – непереможна Росія. Вони цього ворога вже четвертий рік ганяють. Цих людей дуже важко зупинити. Вони поставлять ногу на горло кому завгодно – і внутрішньому, і зовнішньому ворогу».

Аналітик висловився і про «список справ, які Порошенко може зробити прямо зараз: легалізація короткоствольної зброї, зняття акцизів на автомобілі, початок будівництва доріг по всій країні, початок модернізації АЕС, арешт Медведчука, Тимошенко, утиски олігархів, військова операція на Донбасі та інше».  А після   цього риторує: «Ви уявляєте рейтинговий потенціал цих кроків? Їх можна здійснити прямо зараз. Який внутрішній ворог, кого тут Росія розхитає?»

Не виключаючи того, що ворог намагатиметься розхитувати ситуацію, Арестович переконаний, що «Росія втратила історичний шанс розгромити Україну. Це потрібно було робити навесні 2014 року. Але вони вже тоді оцінили свої можливості й зрозуміли, що не справляються. Навіть якщо вони зайдуть до Києва, Одеси, Дніпра, то буде партизанська війна. Їх почнуть тут вбивати. І будуть це робити набагато активніше, ніж в Афганістані і Чечні. Тому що Чечня – це половина Київської області. А якщо взяти вісім областей, де кожен день будуть вбивати 5 осіб, то це 40 людей на день. Що буде за два місяці? Тому вони відразу розуміли, що нічого не буде.Не думаю, що коли-небудь розглядалася масштабна операція проти України. Максимум – ракетні удари».

Експерт зазначає, що коли російські окупанти  втратили свій шанс, то «ми накачали армію – у нас 250 тисяч відмобілізованих в армії, 200 тисяч резерву. Усі російські сухопутні війська – 330 тисяч осіб. Але Росія трошки більша, ніж Україна, і там потрібно захищати від Калінінграда до Курильських островів, а ще є Сирія, Середня Азія, Кавказ. Вони не можуть зібрати це все і кинути на нас. У них на кордоні стоїть 25 тисяч осіб». Якщо, за його версією,  росіяни  зберуть все, що є, візьмуть частину нацгвардії (всю не можна через постійні протести) і зберуть 100-тисячне угруповання. Але це на короткий час – у них почнуться проблеми в інших місцях. З усім цим вони спробують наступати, а у нас 400 тисяч відмобілізованих силовиків.

Арестович висловлюється і щодо  вірогідного того, що росіяни застосують авіацію. «Ну так фахівці ППО маленької Грузії, яких готували українські специ, збили за 5 днів війни 7 літаків і 19 пошкодили, у тому числі стратегічний бомбардувальник, який ніколи не збивали. Ми зіб’ємо 90 за тиждень», – переконаний він. А відтак нагадує,  що в нас «є власна винищувальна авіація, і українські льотчики дуже злі, готові сам на сам розправитися  з росіянами. Уявіть собі, що українського льотчика збили над Запоріжжям або Києвом, він приземляється на парашуті на територію, де його дівчата зустрічають, його на руках несуть в госпіталь, фотографії друкують, і до кінця життя він – герой. Куди російський льотчик спускатиметься на парашуті? Туди, де його будуть забивати мотиками. Це не додає льотчикам настрою або майстерності».

За умови масштабного наступу на Україну, констатує аналітик, «ця авантюра угробить Росію, а не тільки путінський режим». При цьому Арестович припускає: «Вони будуть вічно загрожувати, здійснять м’яку окупацію Білорусі, щоб створити нам північний фронт у серпні цього року, щоб ми не сильно смикалися на Схід через те, що буде вічна загроза на північно-західному напрямку. Але в такому випадку ми можемо прямо зараз сказати Дональду Трампу: «Ви не хочете проблем з Польщею і Прибалтикою? Так давайте створимо Росії проблеми на Сході, чим більше у неї проблем на Сході, тим менше проблем з НАТО. Значить, давайте добро, ставте червоні лінії Путіну і давайте нам зброю».

НАТО зіткнулося зі спробами Росії збільшити свій військовий потенціал практично по всіх фронтах і союзникам потрібно бути напоготові, щоб не допустити повторення ситуації, як в Криму і на Донбасі.Про це заявив, за даними видання Генерал Петр Павел, глава військового комітету НАТО, в ході виступу в Брюсселі, зазначив, що хоча наміри Росії не завжди зрозумілі, її зростаючий військовий потенціал беззаперечний (див.Politico). .

«Коли справа доходить до можливостей (російської армії), немає сумнівів в тому, що Росія розвиває свої можливості, як в традиційних, так і в ядерних складових. Коли справа стосується навчань, їх здатності розгорнути війська на великі відстані і ефективно використовувати їх досить далеко від своєї власної території, немає ніяких сумнівів (в нарощуванні військового потенціалу)», – підкреслив він.

Генерал  також звернув увагу на зростаючу військову присутність Росії, зокрема на розміщення в анексованому Криму та Калінінграді міжконтинентальних балістичних ракет. Павел додав, що НАТО стикається з «серйозною модернізацією російської армії».

«Цей вірус російський»

27 червня комп’ютерний вірус «Петя.А» паралізував роботу банків, Кабінету міністрів, комунальних підприємств та транспорту по всій Україні. Від вірусу постраждала система моніторингу радіації на Чорнобильській атомній електростанції. Співробітники вручну міряли радіаційний фон. В аеропорту  «Бориспіль» не працювали сайти і табло з розкладом рейсів.  «Петя.А» не просто краде ­паролі чи знищує інформацію. Його суть – зашифрувати її. Розшифрувати майже неможливо. Хіба потрібно мати резервні копії системи і зберігати їх на окремому сервері без доступу до мережі, – каже спеціаліст з комп’ютерної безпеки Євген Сенко  (див. «Газету по-українськи»). -Ще одна особливість – постраждали комп’ютери на операційній системі  «Віндовс». У ній знайшли дірки, в які може пролізти вимагач. Коли була атака місяць тому, «Майкрософт» швидко оновив і закрив ті дірки. А тепер вірус модифікували під Україну і знову вдарили».

Нік Білогорський, співзасновник компанії «Сайфор», працівник Кремнієвої долини у США, зазначає: «Україна найбільше постраждала від вірусу «Петя.А», бо більшість її користувачів користуються неліцензованою операційною системою «Віндовс». Встановлено, що цей вірус – російський. Українці постраждали від нього невипадково. Для атаки спеціально обрали 27 червня, переддень Дня Конституції».

«…або перемога, або смерть» 

Політик, колишній очільник СБУ Валентин Наливайченко (див. «Лівий берег»), роздумуючи про постать Романа Шухевича з нагоди 110-річчя від дня народження командира УПА, нагадує, що Українська Повстанська Армія під його проводом вела боротьбу в умовах, коли «Україна затиснута між двома найстрашнішими в історії людоненависницькими режимами – СССР та Третім Рейхом». Він підкреслює: «Шухевич розумів, що його боротьба – шлях в один кінець: або перемога, або смерть. Це розуміли і повстанці, яких під командуванням Шухевича налічувалось більше ста тисяч». Наливайченко зазначає також, що «до УПА входили не тільки українці: були грузинські, чеченські, білоруські, татарські підрозділи, а інколи й навіть сотні, а лікарями частіше за все були євреї». Екс-шеф СБУ нагадує: «Вже потім, генерал Шарль де Голль скаже, що якби у нього була така армія як УПА, то жоден нацистський чобіт ніколи б не ступив на французьку землю, а Че Ґеварра навчатиме своїх бійців за методами УПА».

Досвід українських лицарів (від  періоду  княжої доби, козацької  епохи, збройної боротьби УНР та УПА у ХХ сторіччі) стає підґрунтям перемог сучасників. Адже, як наголосив під час прес-конференції у Києві американський експерт з безпеки і оборони Філіп Карбер, проти України ведеться «не гібридна війна. Це війна високої інтенсивності, на яку йде неймовірно багато боєприпасів»(див. «BBC Україна»). За  його підрахунками, «Україна витратила на оборону більше боєприпасів, ніж має НАТО у Німеччині, Франції та Західній Європі».

Але, цілком вірогідно, «світла в кінці тунелю ще не видно». Судячи з багатьох факторів, ворог згруповує сили, розхитує ситуацію всередині  України, готуючи нові, потужні удари. Як безпосередньо на фронті, так і в найглибшому тилу.

Якими б не були обіцянки українських стратегічних союзників, зрозуміло, що воювати за нас, за великим  рахунком, ніхто не буде. Тож у цьому цивілізаційному протистоянні доводиться, як укотре, сподіватися лише на власні сили. На цьому наголошували й  ЗМІ: «Радіокерований тероризм: нова тактика Москви» («Ліга. Новости»),  «Люди, що у вас у голові відбувається?» («Обозреватель»),  «Порошенка закликали привести армію в повну бойову готовність» («Факты»), «Макрон чітко вказав Московії та Путіну на місце аутсайдерів» (zik),  «Метод Макрона: LeMonde озвучила головний сигнал зустрічі з Порошенком» (Укрінформ), «У Пентагоні готують план для України, – екс-радник держсекретаря» («Еспресо»), «Український IT-фронт. Шанс на перемогу» («ЕП»),  «Доконституційні зміни» («Тиждень»), «Великі партії вмирають» («НВ»),  «Люди в чорному.  Що  роблять в  Україні агенти російських спецслужб» («Фокус»),  «США планують активну участь у врегулюванні війни на Донбасі: дипломат розповів про плани Трампа» («24»),«Четвертий рік «геополітичного блуду…» («УП»)…

Тим часом, коли четвертий рік наша держава бореться з російськими окупантами, «друзі України у США» дискутують, чи  слід надати нам контрбатарейні радари далекого радіусу дії, які дозволяють виявляти далекобійну артилерію та системи залпового вогню;  протитанкові ракетні системи (наприклад, Javelin чи TOW-2); безпілотники для аеророзвідки, убезпечені від засобів радіоелектронної боротьби; засоби захищеного зв’язку; броньовики Bradley, військові машини Humvee, автомобілі MRAP, що можуть витримувати вибухи мін… А військові експерти б’ють на сполох, попереджаючи про можливість одночасної атаки російських військ  з території союзної Білорусі  та контрольованого Придністров’я.

Звісно, не все постає в песимістичній тональності. Президент України, вітаючи 3 липня Олександра Лукашенка  з нагоди національного свята – Дня незалежності Республіки Білорусь, сподівається  на невикористання території цієї країни для реалізації російських імперських планів, а на розвиток добросусідських українсько-білоруських відносин, основаних на принципах рівноправного партнерства та довіри. Але де-факто доля Міська в значній мірі вирішується в Москві, оскільки Росія та Білорусь – одна союзна  держава. Важко уявити, як Лукашенко може стримати російських військовиків, які, ймовірно,  візьмуть  (спробують узяти) під   цілковитий контроль Білорусь уже у вересні.

Тиждень, що розпочався,  так само  внесе певну ясність у те, чи справді чинний господар Білого дому не дотримається своєї обіцянки, даної Кремлю ще  18 червня 2015 року, про встановлення з  РФ  хороших стосунків. Адже  відомо, що  зустріч Дональда Трампа та Володимира Путіна відбудеться в Гамбурзі під час саміту G20 – 7 або 8 липня.

Непростою залишатитиметься, очевидно, й ситуація в Україні, де низкою політичних сил мусується  тема дочасних виборів. Правда, з цього приводу Глава держави Петро Порошенко написав у Facebook: «Вибори, друзі, ще не скоро. Підкреслюю: не скоро! Виборчий сезон почнеться тільки в 2019 році. Тому, замість готуватися до миттєвих подачок і хабарів, краще вкладати кошти в розвиток громад. Не для того ці кошти відірвані від армії і національної безпеки, щоб на них хтось грів руки!»

Утім, кожен новий день приноситиме нові виклики. Після минулотижневого  терористичного «заспіву» розпочався рух не до розв’язки, а до кульмінації. Тим не менше, права на поразку нам не дано. Будьмо!

Віктор Вербич

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *