Святий преподобний Феодор князь Острозький: учасник Грюнвальдської битви, мощі якого перебувають у Києво-Печерській Лаврі

Показати всі

Святий преподобний Феодор князь Острозький: учасник Грюнвальдської битви, мощі якого перебувають у Києво-Печерській Лаврі

У сонмі святих Землі Волинської Українська Православна Церква вшановує святого преподобного Феодора князя Острозького. Цей святий подвижник, ще будучи князем, прожив бурхливе і цікаве життя, брав участь у найзнаковіших подіях історії Русі-України XV століття, але у певний момент він вирішив змінити князівські шати та лицарські обладунки на чернечий одяг, прийнявши постриг у Києво-Печерському монастирі. І тут державний діяч і відважний лицар став на шлях послуху, самозречення і молитви, досягнувши надзвичайних духовних висот.

Найзнатніший серед руських князів, він брав участь у Великій війні проти Тевтонського ордену 1409-1411 рр. а також у боротьбі великого литовського князя Свидригайла Ольгердовича за незалежність Литовсько-Руської держави від польської корони у 1430-1432 рр., та за відновлення руської (української) державності у 1432-1435 рр. Відповідно він брав участь у битвах під Грюнвальдом та під Вількомиром, де в одній пережив радість перемоги, а в іншій –  гіркоту поразки. Але найголовніша боротьба у його житті була духовна – він боровся зі злом, у тому числі в самому собі, постом, послухом і молитвою. Будучи князем він захищав Православ’я будуючи храми та допомагаючи Церкві як меценат, а ставши ченцем, сам показував образ віри і благочестя своїм власним прикладом. Саме таким був преподобний Феодор князь Острозький (1360-1446).

Князь Федір ( у чернецтві Феодосій)  Данилович Острозький був сином сподвижника великого волинського князя Дмитра-Любарта  Данила Острозького (пом. 1366-70), який, власне, і отримав у володіння ще в часи правління волинсько-галицьких князів Андрія і Лева ІІ місто Острог, де і збудував замок, що став “родовим гніздом” князів Острозьких. Згідно з дослідженнями одних істориків, до прикладу нашого сучасника Леонтія Войтовича, Острозькі є скоріше за усе  Рюриковичами. Зокрема, цей же історик вважає, що Данило Острозький був сином князя Василька Романовича, що був сином Романа Даниловича – сина короля Данила Галицького (1238-1264) Таким чином, Данило Острозький виявляється правнуком видатного правителя Волинсько-Галицької Русі. Інші історики, зокрема, польський дослідник Юзеф Пузина, схиляються до думки, що  Острозькі належали таки до литовсько-руського князівського роду Гедиміновичів, і Данило був одним із онуків великого литовського князя Гедиміна – сином Наримунта Гедиміновича. А український історик ХІХ ст. Михайло Максимович стверджує про походження роду Острозьких від Турово-Пінських князів – теж Рюриковичів.

Зокрема, Данило Острозький, як сподвижник останнього волинсько-галицького князя Дмитра-Любарта, брав участь у боротьбі останнього із потугами польського короля Казиміра ІІІ Великого загарбати Волинь, також він був учасником битв литовсько-руських військ з лицарями Тевтонського ордену, а також відомої битви під Синіми Водами 1362 р. в якій литовсько-руське військо під проводом  великого князя литовського Ольгерда завдало нищівної поразки монголо-татарам.

Перша літописна згадка про князя Феодора Острозького міститься у грамоті від 1385 року, коли він отримав як посаг за дружиною Агафією Бродівську волость. Уже наступного року він згадується як намісник Луцька, а польський король Владислав ІІ Ягайло та великий литовський князь Вітовт підтверджують право князя Феодора на Острог, Межирич, Корець, Заслав та ще низку міст на Волині.

Картинки по запросу преподобный федір князь острозький

Князь Феодор Острозький  був ревним правосланвим християнином, зокрема він не  шкодував коштів на зведення нових храмів у своїх володіннях. Величний Богоявленський собор в Острозі, Крилошанська церква у Галичі були збудовані його стараннями ще в 1413 році. Титанічні зусилля князь клав і для захисту Православ’я та простого люду від примусового окатоличення. Втім, любов до Православної віри поєднувалася у Феодора Острозького з повагою до іновірців. Так, для потреб римо-католицького ордену домініканців він збудував в Острозі у 1432 році костел  Успіння Пресвятої Діви Марії, який і досі є архітектурною окрасою міста.

У 1430 р., коли великим литовським князем став Свидригайло Ольгердович, який відстоював незалежність Литовсько-Руської держави від  польського короля Владислава ІІ Ягайла, про що ми вже розповідали у присвяченій Свидригайлу Ольгердовичу рубриці “Видатні волиняни”,  князь Феодор Острозький долучився до цієї боротьби. Найзнаковішим моментом цієї боротьби була, як відомо,  героїчна оборона Луцького замку від польських військ влітку 1431 р.

Але Свидригайло, мабуть, злякався зростаючого авторитету князя Острозького, чому підступно ув’язнив його. Між іншим, ніхто інший як князь Феодор Острозький у 1420 р. звільнив самого Свидригайла із ув’язнення в Кременецькому замку. Але тут на захист свого володаря стали волиняни, піднявши бунт, і князя було звільнено. Феодор Острозький не тримав зла на Свидригайла і знову показав приклад Християнської віри – тепер уже її всепрощення. Одним помахом руки Свидригайла могли б тоді стерти з лиця землі, а князь і далі приходив на допомогу кривдникові.

Тим часом у Великому князівстві Литовському спалахнула Громадянська війна, яка вирувала у 1432 – 1438 роках. А розпочалася вона, коли литовські магнати-католики незадоволені тим, що  великий князь Свидригайло спирався на русько-литовських православних князів і магнатів, оголосили великим князем литовським Сигизмунда Кейстутовича. Сигизмунду вдалося захопити Вільно, в той час як православні русько-литовські князі, зібравшись у Полоцьку, оголосили Свидригайла великим князем Литовським. Таким чином, у 1432 – 1435 роках в межах Великого князівства Литовського, фактично, існувало  два державних об’єднання – власне Литва та Велике князівство Руське на чолі зі Свидригайлом. Хоч і короткочасне, але, яке не яке, відродження української державності…

Перебіг цієї війни був не на користь Свидригайла, хоча він зберіг за собою титул «Великого князя Руського».  Кульмінаційним моментом цієї війни була битва під Вількомиром 1 вересня 1435 р., у якій зійшлися між собою литовсько-руські війська під проводом Свидригайла та литовсько-польські війська під проводом Сигизмунда Кейстутовича. Цю битву деякі польські історики, між іншим порівнюють за масштабами із Грюнвальдською.

Так, військо Свидригайла налічувало до 15 тисяч воїнів, з яких 6 тисяч становили ратники великого князя,  було також понад 50 дружин удільних князів, 3 тисячі лівонських лицарів, 1,5 тисячі чеських таборитів і 500 татар. Це різнорідне військо мало трьох полководців: самого Свидригайла Ольгердовича, лівонського магістра Франка Керскорфа і князя Сигизмунда Корибутовича, до слова учасника Гуситських війн.

Сигизмунд Кейстутович, своєю чергою, мобілізував до 5 тисяч литовського війська, яке доручив очолити своєму синові Михайлу. Польща вислала своєму васалу в поміч 4-12 тисяч  війська на чолі з Якубом із Кобилян — досвідченого полководця, учасника Грюнвальдської битви та інших баталій Великої війни з Тевтонським орденом. Він і прийняв командування над польсько-литовським військом.

Ця битва завершилася нищівною поразкою литовсько-руських військ під проводом Свидригайла. Фактично “реваншем” за цю поразку стали вже, зважаючи на масштаби битви, вже блискучі перемоги козацьких військ Богдана Хмельницького у 1648 р.

Князь Феодор Острозький теж був учасником цієї битви.  Можливо саме тоді, коли поліг «весь цвіт руського, тобто українського шляхетства»,  у нього вперше промайнула думка про чернецтво. Ще майже два роки він впорядковував справи, а у 1440 році він, як пише автор його житія“…преобразил земнаго княженія славу во іночества облик смиренний и вмісто врагов видимих на невидимих ополчился еси”. На піку економічної могутності та політичного впливу великий князь Феодор Острозький разом із дружиною Агафією приймає постриг у Києво-Печерському монастирі.

Духовний подвиг і глибина його смирення була незрозумілою для більшості – правитель, який міг купити всі монастирі Русі з усіма насельниками, прилеглими територіями і ще безліччю, зодягнув простий одяг і нарівні з іншими іноками став подвизатися не тільки постом і молитвою, а й тяжкою фізичною працею – рубав дрова, працював у полі, на будівництві, тягав воду, доглядав за хворими та каліками.

Жив аскетом – у печері, спав на землі. Сухорляву постать князя важко було відрізнити від інших монахів. Такий же смиренний погляд додолу, тихий голос, спокійні рухи. Тільки інколи під іночеським одягом можна було помітити міцну статуру, не властиву монахові, та в погляді часом з’являлася незрозуміла іншим твердість. А ночами печеру, де молився князь, осяювало дивовижне, наче неземне, світло, хоч ні свічок, ні вогню там зроду не було. Незримим світлом із середини сяяв і сам Феодор, – Феодосій, таким було ім’я князя при постригові. Смертельні небезпеки свого буремного життя, фантастичне багатство, мирську славу, випробування владою приніс він на вівтар тихої молитви у стінах Печерської обителі.

Господь дарував князю довге життя. 11 (24) серпня 1483 року Феодор Острозький тихо спочив, проживши 123 роки. А через століття монахи Києво-Печерської обителі знайшли його чесні мощі нетлінними. Святого було канонізовано як преподобного Феодора, князя Острозького. Через 200 років, у 1638-му, Афанасій Кальнофойський писав, що преподобний Феодор відкрито спочиває у Феодосіївській печері „в целом теле”, а вже у 1643 р. ім’я преподобного Феодора Острозького згадується в службі преподобним отцям, котрі в Дальніх печерах спочивають, разом з Феодосієм, Іларіоном та Кукшею Печерськими.

Отож, святий преподобний Феодор князь Острозький є одним із тих дійсно Видатних Волинян, які входять до сонму святих Землі Волинської і є небесними покровителями і заступниками нашого краю.

Костянтин ОЛЕКСЮК

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *