Показати всі

П’ять років Майдану і привид Мюнхена-2

Відлуння тижня (18.02 – 25.02)

Коли до чергових виборів Президента – трохи більше місяця, українське суспільство знову перед дилемою: або продовжити рух у цивілізаційному напрямі, визначеному Революцією Гідності, Майданом (подіями п’ятирічної давності), або розвернутися в протилежному напрямі та чимдуж помчатися до самознищення, в обійми до імперії зла, лиховісного «русского мира». Цей вибір визначить і долю нашої державності.

Чи засвоїла Україна, українська політична нація уроки лютого –березня 2014-го?  Відповіддю стануть  результати президентських і парламентських виборів  цього року. Тож п’ять порад, висловлених  минулого  тижня у Києві Дональдом Туском, Президентом Європейської Ради, не просто актуальні. Тим паче, що залишається незмінною  «мета Кремля – знищити українську державність»  (Петро Порошенко). І реалізовує цей стратегічний курс наш північно-східний сусід послідовно, ефективно використовуючи свій багатий імперський досвід.

А недавня безпекова конференція у Мюнхені, коли канцлер Німеччини у вигляді однозначної підтримки  проекту «Північний потік-2» де-факто засвідчила  підтримку путінського курсу, нагадала про  вірогідність історичного де жавю у контексті подій, що передували Другій світовій війні. Деякі аналітики (зокрема Михайло Гончар) навіть заговорили про те, що геополітична вісь Москва – Берлін фактично вже сформована.  Навіть якщо поки що це не доконаний  факт, але зовнішні тенденції чітко переконують: Захід, аби ілюзорно відкупитися    від агресивного  Кремля, готовий здати у сферу імперських інтересів  не лише Україну. Уроки майже нічому його не навчили.

Такі реалії. Вони, помножені на внутріукраїнське розхитування ситуації  у контексті   виборчої кампанії, можуть стати направду вибухонебезпечними. До того ж ворог, отримуючи карт-бланш від Заходу, не приховує готовності вдатися  до масштабного наступу. Як за таких умов зможуть протистояти озброєному до зубів ядерному монстру українські силові структури, насправді невідомо. На всяк випадок пригадаймо   цифри п’ятирічної давності, названі екс-міністром оброни  Михайлом Ковалем у контексті анексії Криму. Їх  оприлюднила  минулого тижня  Іриною Геращенко на  своїй сторінці в Facebook: «Не зрадили своїй країні, перебуваючи в автономії під час її анексії: з 13 тисяч 468 солдат і офіцерів Збройних Сил України лише 3 тисячі 990 військовослужбовців (29,6); Міністерство внутрішніх справ України – з 10 тисяч 936-и лише 88 – 0,8 відсотки; Державної прикордонної служби України з 1 тисячі 870-ти лише 519 (29,7); Служба безпеки України – з 2 тисяч 240 лише 242 – 10,8 відсотки; Управління державної охорони – з 527-и лише 20».

Безумовно, зараз зовсім інші силові структури, ніж ті, що були п’ять років тому.  Але якщо третина населення України  і досі не бачить війни, яку веде Росія, то легковажити цим  фактором принаймні не варто. Утім, перегорнімо кілька аналітичних сторінок  минулого тижня, аби зрозуміти, що майбутнє залежить від  кожного з нас, від здатності бути пліч-о-пліч.

«Немає справедливої Європи без незалежної України»

Дональд Туск, Президент Європейської ради, під час   виступу  у Верховній Раді України, зазначив:  «Я прибув до вас у п’яту річницю драматичних подій на Майдані, у річницю Революції гідності, щоби подякувати всім українцям та їхнім обранцям, які зібралися тут, незалежно від партійних розбіжностей, відмінностей інтересів та ідеологічних суперечок.Я приїхав як Президент Європейської ради, але також як поляк, ваш найближчий сусід та сердечний і доброзичливий друг. Насамперед хочу подякувати вам за стійкість. Ви встояли у найважчу мить вашої історії. Ви встояли і будете залишатися гордими та незламними всупереч геополітиці, всупереч злим намірам агресивного сусіда та всупереч байдужості та лицемірству багатьох впливових гравців світової політичної сцени» (тут і далі посилаємося на «Європейську правду»).

Дякуючи українцям за  мужність, він констатував, що «хлопці з Небесної сотні увійшли в пантеон не тільки українських, а і європейських героїв. Всім матерям полеглих присягаю: Європа завжди пам’ятатиме про ваших синів.Урок відваги, який видали усьому світові в лютому п’ять років тому, змінив нас усіх. Україна показала, що варто бути сміливим і сповненим гідності, що добро може подолати зло, що героїзм може бути чимось більшим, ніж суто моральним закликом, що це може бути ключем до перемоги. Багатьом людям на світі, приниженим і поневоленим, ви дали найбільший дар – надію на те, що і для них, слабких сьогодні, настане день перемоги». А відтак повторив слова, з якими  колись звернувся до лідерів Європейського союзу: «Тільки той, хто солідарний з Україною, має право називатися європейцем. Хто готовий продавати Україну – продає майбутнє Європи». Туск також наголосив, що «немає справедливої Європи без незалежної України. Немає безпечної Європи без безпечної України».

Президент Європейської ради висловив  українцям п’ять порад. «По-перше: не завдайте один одному надмірної шкоди на найближчих виборах, – сказав він. – Друга порада: вдумливо оминіть спокуси радикального націоналізму і популізму, так, як ви це робили досі.Якщо поступимося рецидивам шовінізму і в Європі, і в Україні, то ми неминуче потрапимо в конфлікти, а егоїзм і відстороненість зруйнують нашу політичну спільноту. Відповіддю на націоналізм є, як правило, інший націоналізм з наслідками, які легко передбачити. Основи об’єднаної Європи – це примирення замість реваншизму, солідарність замість егоїзму, історична правда замість пропаганди». Він також  порадив не наслідувати тих сусідів, які вдаються до авторитаризму, будувати  доброчесну державу та  повірити в молодь. А наостанок Дональд Туск зазначив: «Хай живе пам’ять про героїв вашої історії. Хай живе солідарна та об’єднана Європа. Хай живе незалежна і соборна Україна. Слава Україні!».

«Нам добре відома  ціна, яку назве Кремль»

Одним із ключових викликів для України залишається війна, розв’язана Росією. «Від початку російської агресії ми розуміли, наскільки нерівними є наші сили, – зазначає Іванна Климпуш-Цинцадзе, Віце-премʼєр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції УкраїниКлимпуш-Цицнадзе (див.«Обозреватель»). – Але головне – ми виявили, що російський Голіаф зовсім не такий невразливий, як може здаватися». А відтак, роздумуючи про сьогодення, вона цитує Рональда Рейгана колись сказав: «Ми зберігаємо мир завдяки своїй силі; слабкість тільки провокує агресію».

Климпуш-Цицнадзе  також наголошує, що «сьогодні перед українським суспільством стоїть нова загроза. Від різних кандидатів та політичних сил чути обіцянки «миру», швидкого завершення війни. При цьому ці «мудрі» політичні лідери не розповідають, яким чином вони збираються досягти цього миру. Нам добре відома ціна, яку назве Кремль. Це українська незалежність, суверенітет, можливість самостійно обирати свій зовнішньополітичний курс. Ціною «миру» на російських умовах стане українська демократія».  Вона пояснює, яка справжнясуть таких домовленостей: «Росія зацікавлена не у нейтральній заможній Україні, а у підконтрольній збанкрутілій Україні. Ми бачили модель, яку Кремль готував для позаблокової України часів Януковича, з повністю контрольованою армією та силовими структурами. У такій Україні не було і не буде місця демократії, свободі, повазі до прав людини та добробуту».

Віце-прем’єр-міністр констатує, що «Росія є стратегічною загрозою для всього євроатлантичного простору…Росія прагне встановити свої правила гри не лише на європейському континенті, а й у всьому світі. І у цій грі немає місця для сильної, згуртованої об’єднаної Європи, як і для демократичної, незалежної України». На її думку, «дуже важливо у цей турбулентний виборчий і для ЄС, і для України рік не втратити розуміння, що є головним. Пам’ятати про цінності та принципи, які нас об’єднують. Без стабільної та успішної України неможлива стабільна та успішна Європа!».

«Світ стає все більш небезпечним»

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін підбив підсумки Мюнхенській конференції з безпеки. Він  констатував, що агресія РФ проти України досі сприймається багатьма як якесь «драматичне кіно». Про це написав очільник МЗС  на своїй сторінці в Facebook.Згадуючи про «дні занурення у реальність Мюнхенської безпекової конференції», Клімкін зізнався, що  має  «багато думок. Загалом оптимістих, але подекуди, на жаль, все ж не дуже світлих». Він підкреслив: «Російська агресія проти України ще досі сприймається багатьма як драматичне кіно, яке вони дивляться із своєї комфортної диванної реальності. Вочевидь, так декому зручніше. І це, звісно, дуже дратує».

Водночас, за версією очільника МЗС,  «хороша новина полягає у тому, що дедалі більше стає тих, хто усвідомлює, що далі так тривати не може – з Росією потрібно щось робити. А з комфортної спостережної позиції, це точно не зробиш». При цьому, констатував він, «остаточної відповіді, що і як потрібно робити поки що немає. Як і немає відповіді, як протистояти тенденції, що світ стає все більш небезпечним. Але розуміння щодо джерела цієї небезпеки є майже у всіх».

Відтак Клімкін резюмує: «А поки, безпеки в цьому світі стає все менше, а безпекових форумів все більше. З такими темпами майбутній глобальний світ ризикує бути дуже злим». Однак, він переконаний, колись «трансатлантична спільнота та Європа ще оцінять значення України і наш внесок у глобальну безпеку та стабільність. І все більше готові це обговорювати. Це, насправді, для мене головний висновки цьогорічного Мюнхену».

«Вісь Москва – Берлін сформована»

Європі та Україні потрібно протидіяти  тандему Меркель-Путін. На цьому наголошує  Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», у виданні ««Радіо Свобода». На його думку, Меркель  у своєму виступі «на Мюнхенській безпековій конференції практично запросила Кремль до продовження путінських війн у Європі. У відстоюванні «Північного потоку-2» вона вже перевершила свого попередника Шредера, коли той проштовхував перший потік».Гончар переконаний: «Вісь Москва – Берлін сформована й вона ще більш зміцниться після введення в експлуатацію «Північного потоку-2»…На словах Меркель підтримує Україну, а на ділі – путінський режим».

Насамкінець він нагадує, що «Німеччина не тільки грішми допомагає Путіну вести війни через закупки газу, нафти, вугілля. Неабияке сприяння має місце у виробництві сучасної техніки для російських збройних сил. Так, наприклад, суднобудівний завод «Пелла» в Ленобласті, який виконує замовлення для ВМФ РФ, отримав у власність спеціалізовану корабельню «Sietas» в Гамбурзі у 2014 (!) році. Таким чином, німецькі виробничі потужності задіяні у ланцюжку виконання замовлень ВМФ РФ. Ця російська компанія, до того ж, будує ракетні корвети на захоплених в України суднобудівних потужностях у Феодосії, в окупованому Криму. Німецьке підприємство «Sietas» із 2016 року стало виконувати завдання відомства Шойгу на створення новітніх суден забезпечення для ВМФ Росії».

Аналітик спростовує ілюзії щодо  начебто симпатій пані канцлерін до України. При цьому він цитує німецького журналіста БорисаРайтшустера: «Багато хто в Німеччині (хто зі схваленням, хто з осудом) все ще вважають, що Меркель виступає проти Путіна і за Україну. Однак її дії свідчать про інше. У 2008 році саме Меркель рішуче заблокувала процес вступу України в НАТО. Вона грала вирішальну роль у рішенні не поставляти зброю в Україну після вторгнення російських військ. Європейські санкції ніколи не були для Путіна досить болючими, щоб змусити його змінити свою політику. Мінськими угодами Меркель фактично закріпила позиції Росії в Україні. Після військового нападу на українські кораблі в Керченській протоці наприкінці минулого року щодо Росії не було ухвалено жодного заходу. І ось тепер саме Меркель готова встромити економічний ніж у спину України путінським «Північним потоком-2». Вона любить, коли її називають великим об’єднувачем Європи, але в дійсності наполегливо намагається цю саму Європу розколоти».

«Наші реальні союзники, їх дуже небагато»

Захід уже здав Україну, не засвоївши уроків історії. Так вважає АйдерМуждабаєв, заступник генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR. Про це він пише у статті «Мюнхенська змова-2: Захід здає Україну», опублікованій  «Українською  правдою».За припущенням Муждабаєва, Мюнхенська змова-2 фактично вже оформлена; Захід,  фінансуючи для Росії «Північний потік-2» заслуговує на «двійку» з історії. Він підкреслює: «Шлях у прірву великої, тотальної, гібридної (як завгодно назвіть її) Третьої світової війни  відкритий, колективний Захід перерізав на цьому урочистому заході стрічку».

Аналітик нагадує, що «Мюнхен у світовій історії –«місто-граблі». Там починав проповіді своєї ідеології, яка  рознесла світ у пух і прах, Гітлер. Там же оголосив маніфест російського рейху Путін. Причому ще в 2007 році. Але його ніхто не почув, точніше, не хотіли почути. Чи то гроші заткнули вуха, то чи дурість і страх, чи то все це разом, але результат – у наявності». А відтак уточнює: «І якби то, що ми зараз спостерігаємо, було кінцем масштабної російської агресії, на що можливо, хтось на Заході розраховує. Ні, корисні ідіоти, це тільки її початок. Апетит до фюрерів завжди приходить під час їжі, і вождь шовіністичних росіян  – не виняток. Отримавши від Заходу не тільки де-факто індульгенцію, а й гроші, необхідні на підготовку і ведення тотальної війни, він віддячить політичним лохам і повіям так, як уміє безкарний  бандит висловлювати подяку подібним людям. По повній. Це лише питання часу, і я не думаю, що далекого. Передвоєнні уроки Франції та Британії, не кажучи про Німеччину, так і не пішли на користь».

По суті, наголошує АйдерМуждабаєв,  «нинішній Захід – зізлетілоюз котушок головою Трампа, жадібним шлунком Меркель і виляючою фігурою Макрона – залишає Україну сам на сам з ворогом. Ні, звичайно, вони будуть постійно висловлювати стурбованість і робити вигляд, що стримують Росію. Але це буде лукавством». На його думку, «наші реальні союзники, їх дуже небагато, – ті, хто не має ілюзій щодо Путіна та миролюбності РФ. Це країни Балтії, Польща і ще (умовно) одна-дві країни. Плюс здорова частина американського політикуму, яка повинна врятувати Штати і – без пафосу – цивілізований світ від російської чуми».

При цьому заступник генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR уточнює: «Найближча мета Кремля гранично зрозуміла – це президентські і парламентські вибори в Україні. Де, як вони сподіваються, прийдуть до влади або посилять свої позиції політики, схожі на Трампа, Меркель, Макрона. Можна не сумніватися, що росіяни кидають на це всі сили/засоби».

«До влади повернулися клани»

Як  змінилося українське суспільство після Майдану?  З цього приводу, у п’яту річницю  Революції Гідності, розмірковує у «Громадському»  Михайло Мінаков – український філософом і керівник Української дослідницької програми в інституті Кеннана – урядовому аналітичному центрі США.Він зазначає: заразчасто люди у владі, які булиреволюціонерами, кажуть, що виступати проти них несправедливо, «бо це робота на Кремль. Якщо ви нагадуєте про Майдан, то швидше за все вас звинуватять в роботі на Кремль. Це дуже цікавий поворот. Українське суспільство перебуває і під впливом перемоги Євромайдану, і під впливом війни».

На думку Мінакова, «ці 5 років дуже сильно нас змінили. Нас стало менше, а ще ми переглядаємо і власні переконання, які були живі на Майдані, і сам Майдан відійшов трохи в історію…П’ять  років перетворюють подію на віддалену, на історичну, вже забуту. І ми, учасники, сприймаємо її через призму міфів, символізації, риторики, а не через свій власний життєвий досвід».

Він зазначає: «Наше суспільство і політична система ці 5 років розвивалася у вигляді боротьби між двома порядками денними. Перший  встановлений Євромайданом, тобто план євроінтеграції. Він означає, що верховенство права і права меншин стають політичною і правовою практикою.Натомість під впливом війни і націонал-консервативного повороту з’являється інша програма – програма війни, дисциплінованого суспільства, контрольованих медіа, лімітованої дискусії, де діалог заборонений». На думку аналітика, «внаслідок зіткнення цих двох програм у нас з’явилися лакуни, через які потім до влади повернулися клани… Для них стало важливим мати при собі угрупування, які мають праворадикальні гасла, риторику, ідеологію, і їх використовують для боротьби з суперниками».

«А хто ж цих паразитів призначає  на посади?»

Таке запитання  адресує собі та співвітчизникам  політолог Микола Гриценко, роздумуючи про специфіку виживання  в українському   політикумі. Про це  йдеться у його статті «На узбіччі», опублікованій виданням  «День». «Виживання в українському політикумі – справа не з легких», – констатує Микола Гриценко.  А відтак уточнює: «Для чесної людини.  Нас призвичаїли  до тези , що «політика – то річ брудна». А раз так, то й люди, які «там» – неодмінно мають бути «заплямованими». Він зазначає, що шанси на перезавантаження влади революційним чином давали  два наших Майдани, «але впливові посади  в 2005-у і в 2015-у роках зайняли,  здебільшого, не розумніші, досвідченіші, достойніші, а ті, хто встиг «засвітитися» на сценах обох майданів».

На думку Миколи Гриценка, «невдоволення владою існує завжди.   І це в принципі – норма. Та в нашому випадку її не просто лають, а періодично  «виносять із кріслами». І то, здебільшого, після того, як деякі можновладці попалися «на гарячому». Лише тоді –  зняття депутатської недоторканості, відсторонення від займаних посад… Далі  починається…  «судове очищення грішників». Як з Насіровим,  Розенблатом…. Ухвалюються ці  вердикти  корупціонери в мантіях. «Іменем України»  це робити легко й просто.  Тим паче, що  вона (Україна)  ніколи не згадає: а хто ж тих  паразитів, що  генетично запрограмовані на  крадіжки, призначає на посади?!»

Він нагадує, що «високопосадовці, які  «вкусили смак влади», як наркомани, стають залежними від неї, а тому чіпляються  до останнього! Правдами-неправдами через підкупи, фальсифікації, викрадення-покупку доказів з кримінальних справ, політичне перефарбування, відверті хабарі ці люди втримуються на верхотурі!  І вже з неї плюють вниз, на голови правдолюбів. Так цинічно нині веде себе «еліта» колишніх «регіоналів», обливаючи лайном Україну з екранів власних телеканалів». А після цього додає: «Принципові держслужбовці стають «білими воронами». Вони піддаються публічним атакам з екранів телевізорів (як це нині відбувається з в.о. Міністра охорони здоров’я Уляною Супрун) або,  як це трапилося з чиновниками високих рангів Гордієнком, Данилишиним.  Таких посадовців звільніють з посад без пояснень». На думку експерта, «доки в Україні чесна людина буде синонімом небезпечна людина,  узбіччя нашого шляху буде всіяне такими людьми».

«Лобісти Кремля рвуться до влади»

Які після п’яти років Майдану найактуальніші та найтривожніші для України? З цього приводу розмірковує у виданні «НВ» перший заступник  Голови ВР, уповноважений із мирного регулювання конфлікту в Донецькій та Луганській областях Ірина Геращенко.Згадуючи про масові розстрілип’ятирічної  давності на Майдані, вона підкреслює, що тоді розпочалася  «зачистка тих, хто прагнув незворотності європейського курсу». Геращенко  констатує: «Україна важко платить за незалежність. За наш європейський вибір. Ми дякуємо ЄС за підтримку наших реформ. Але чи достатня ця підтримка? П’ять років тому ми були наївними. Вірили, що країна і народ, які показали таку жертовність і вірність принципам, заслуговують на більшу підтримку Брюсселя, Берліна, Парижа. В першу чергу я говорю про сферу безпеки, підтримку діями, а не занепокоєнням щодо нашої територіальної цілісності».

Народний депутат нагадує, що «сьогодні Україна захищає цінності та безпеку Європи. І глибоке занепокоєння – це не те, чого ми очікуємо від партнерів…Зміни в Конституції – це сигнал нашим партнерам, що ніхто не зможе закрити перед Україною двері до ЄС і НАТО». Ірина Геращенко висловлюються і з приводу того, чи є в Україні загроза реваншу. «Попри зміни до Конституції , загрози є. Антимайдан піднімає голову, – попереджає вона. – Антимайдан мімікрує, переодягається в інші образи – комічні, але не смішні в своєму фіглярстві й обгаджуванні всього, що було для Майдану святим. Популісти, радикали, приховані лобісти Кремля рвуться до влади і можуть змінити темп реформ, змінити їх суть на фасад. Цьому треба протистояти».

Цьогорічна виборча кампанія «засвітила» більш ніж достатньо представників п’ятої  колони Кремля. Благо, що вони свої зусилля «розпорошують». Однак, цілком вірогідно, під час парламентської кампанії вони можуть «виправити помилку».

Тим не менше, і на етапі президентської кампанії   ми підемо на фатальний крок, якщо повіримо тим, хто за маскою популіста приховує свою справжню сутність.   На цьому в міру своїх можливостей   акцентували увагу і ЗМІ: «Акція «Ангели пам’яті»: світ вшановує Небесну сотню» («Радіо Свобода»),  «Забуття гірше за смерть» («ЛБ»), «Це ганьба системи судочинства»: В Amnesty розкритикували слідство у справах Майдану» («Громадське»), ««Революція Гідності» і «мюнхенські настрої» («День»),  «Переосмислення революції Гідності» («УП»), «Марчук заявив про готовність України до компромісу заради миротворців в ОРДЛО» («ДТ»), «Литва закликала партнерів по ЄС посилити боротьбу з російською пропагандою» («DW»), «Путін поскаржився Макрону на вибори в Україні» («ЛБ»), «Європа і Україна: підтримка чи «ніж» у спину?» («Радіо Свобода»), «Під мантією Понтія Пілата: в які ігри грають НАБУ і САП перед виборами» («УП»)…

Як уже наголошувалося вище,  політична трагідрама  полягає і в тому, що часто внутріукраїнські тенденції  накладаються на зовнішні. З приводу останніх, констатує  у виданні «День»Пітер Залмаєв, директор «Євразійської демократичної ініціативи», «на якій би конференції ти зараз не був, скрізь можна почути, що світ перебуває на межі прірви, не зрозуміло, як відійти від неї назад, і якщо ми не зможемо зупинитися, – що буде далі? Мюнхен був черговою ілюстрацією цієї гнітючої ситуації».

Наразі ж РФ  активізовує бойові дії на Донбасі. На думку  координатора групи «Інформаційний спротив»  Костянтина Машовця, «ескалація використовується в якості «гібридного» елемента тиску на ситуацію в країні. У нас зараз електоральний період, напередодні президентські вибори. «Добавочка» до рівня ескалації – це спроба впливати ззовні на внутрішню ситуацію в Україні».

До того ж, як попередив Ігор Лосєв у виданні «Український тиждень», недавній «виступ Януковича з «крамольними словами» дає привід думати, що Путін не відмовився від масштабної агресії проти України, коли в обозі окупантів можна було б привезти карикатурного Януковича, а окупованій Україні як солодку пігулку запропонувати Крим на умовах кондомінімуму (тобто реально під абсолютним контролем Москви, а формально за участю України в управлінні півостровом), що дало б підстави маріонетковому Януковичу вигукувати: «Крим український!». І поставити рятівником української соборності. Це ще одне московське промацування ситуації».

Тож попереду – набагато складніші виклики, ніж можемо уявити. Будьмо!

Віктор Вербич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *