«Прокурорська школа» навчила мене прогнозувати наслідки», – Богдан Сінчук

Показати всі

«Прокурорська школа» навчила мене прогнозувати наслідки», – Богдан Сінчук

Україна поволі наближається до старту нового і довготривалого політичного сезону. Згідно з постановою новоствореної ЦВК, до кінця 2018 року в багатьох регіонах будуть сформовані об’єднані територіальні громади. Вже у березні наступного року відбудуться вибори Президента України, а восени розпочнеться парламентська виборча кампанія. Тож у підсумку, вже в 20-му році відбудуться планові місцеві вибори всіх рівнів.

Початок нового виборчого сезону та перспектива перезавантаження системи влади в Україні висуває на арену політичної боротьби формацію нових політичних діячів, регіональних лідерів, які приходять в політику з найбільш неочікуваних сфер. Один із них – Богдан Сінчук, який, пропрацювавши в органах прокуратури понад 14 років, згодом отримавши певний досвід у будівельній галузі – прийшов у політику.

Чому та для чого вирішив податись у досить нову для себе сферу діяльності – ми запитали у самого Богдана Сінчука.

У вас за плечима – 14 років служби в органах прокуратури і непоганий послужний список. Як потрапили на посаду?

Якщо чесно, то в органи прокуратури я потрапив випадково. Батьки розповідали, що з дитинства мав загострене почуття справедливості та завжди відстоював власну позицію. Тим паче, народившись  в поліському селі на Ратнівщині, іноді доводилось відвойовувати власну думку кулаками (сміється). Навіть не сумнівався, що стану юристом, бо з дитинства мріяв стати адвокатом. Тому в школі улюбленим предметом було правознавство.

Батьки чомусь бачили в мені хірурга, але враховуючи, що старший брат також обрав фах юриста – стати хірургом у мене не було шансів. Зрештою, пішов навчатися на юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. До 5 курсу, як всі «провінціали» у юному віці, мріяв залишитись у столиці. Тим паче старший брат на той час вже працював в Києві помічником адвоката, тож і мене кликав до себе на фірму. Однак сталося не так як гадалося.

Під кінець мого навчання тяжко захворіла мама (онкологія). У день мого випускного вечора їй робили складну багатогодинну операцію, після чого її ще чекав курс реабілітації упродовж 12 місяців. Тому на сімейному «з’їзді» прийняли рішення, що я, як молодший син, повертаюся на Ратнівщину та доглядаю хвору матір. Дякувати Богу, за півроку мамі стало краще.  Тим часом, я влаштувався на вакантне місце помічника прокурора Ратнівського району, аби бути поруч та доглядати за нею. Не адвокат, але теж не погано (сміється). Так я потрапив в систему прокуратури.

Як правило, люди добровільно не залишають свої посади… особливо, якщо мова йде про «крісло» прокурора. Чому, зрештою, встали і просто пішли?

Посада… а хто сказав, що посади всім даються легко? Впродовж своєї роботи в прокуратурі я пройшов всі щаблі: від помічника прокурора до керівника різних структурних підрозділів апарату прокуратури області, був одним із керівників Ковельської міжрайонної прокуратури та виконував обов’язки прокурора Луцького району. По правді, рішення залишити прокурорську діяльність далось не легко, оскільки фактично жив на роботі, формувався як особистість, як юрист і керівник.  Чого гріха таїти, тай чимало друзів і кумів нажив за ті 14 років. Та певно саме тут і зіграло загострене почуття справедливості, про яке постійно згадували батьки…

Для себе усвідомив, що система прокуратури – це не той майданчик, де можна розвиватися, як особистість. До того ж, в останні 5 років у зв’язку із зміною законодавства прокуратурі «обрізали» повноваження, а тому допомогти людям, права чи інтереси яких порушені, ставало дедалі складніше. Разом з тим, змінилися підходи до виконання завдань. Це почасти я пов’язую з постійною зміною керівництва Генеральної прокуратури і заведенням на високі пости людей не з прокурорської сфери,  або навіть без юридичної освіти, а це мені зовсім не імпонує. Я не бачив себе в оновленій системі, бо приходив у зовсім іншу структуру, кардинально іншу. Тому зрозумів, що це вже не моя історія (сміється).

 Чи не долають вас сумніви з приводу такого кардинального рішення – залишити прокуратуру? Ви більше виграли чи програли?

Сумнівів щодо рішення залишити прокуратуру поки не виникало. Навпаки: шкодую, що не зробив цього раніше, оскільки розумію, що для реалізації нинішніх цілей вже втрачено певний час. Разом з тим, «прокурорська школа» навчила мене швидко приймати рішення та прогнозувати наслідки, а ще – нестандартно мислити, що у багатьох випадках гарантує відмінний результат.

Не відкрию таємницю, коли скажу, що робота в прокуратурі побудована на принципах «єдиноначальства». Одним словом – керівник завжди має рацію, а тому іншу думку, навіть якщо вона об’єктивна та обґрунтована, він не завжди підтримає. А це – аж ніяк не вписується у мої життєві принципи. Тому полишивши прокуратуру – я отримав більше шансів реалізуватись, як особистість.

Виграв, чи програв… (сміється). Скажу так: за час перебування на службі в органах прокуратури нажив чимало друзів, а тому жалкую, що не маю можливості спілкуватися з ними, як колись, та водночас і ворогів поменшало, бо не всім подобався мій стрімкий кар’єрний ріст.

Після прокуратури Ви подались у бізнес. Чому саме будівельна галузь?

Насправді все дуже банально. Після звільнення з органів прокуратури, як фізична особа-підприємець я почав надавати юридичні консультації та обслуговувати будівельний бізнес у Луцьку. Ще з органів прокуратури навчився навіть на початковому етапі будь-якої справи орієнтовно бачити і прогнозувати кінцевий результат, продумувати дії на 3-4 кроки вперед.

На якомусь етапі власник місцевої будівельної компанії помітив в мені цю рису та запропонував стати директором будівельної фірми. Таким чином я потрапив в цю бізнес-сферу. Це для мене був новий, принципово відмінний та цікавий досвід.

 Ви могли й надалі розвиватись у новому напрямку, та й перспективи – багатообіцяючі. То все ж таки – чому пішли у політику?

Бажання займатися політикою виникло в більш зрілому віці, коли за плечима з’явився багаж знань, життєвий та управлінський досвід у спілкуванні з людьми. В той же час, законодавством заборонено прокурорам бути членами політичних партій. А тут після прокуратури, як кажуть, розв’язалися руки (сміється). Тому відразу після звільнення вступив до лав політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».

В певний момент я зрозумів, що здобуті навики вирішення складних завдань можна застосувати при проведенні реформ, зокрема в правоохоронній системі, оскільки як ніхто знаю її зсередини. Я пережив «на власній шкурі» всі недоліки системи, та відповідно бачу шляхи їх усунення. Тому в політиці бачу для себе можливість долучитися до здійснення багатьох реформ, які зможуть докорінно змінити, удосконалити та виправити роботу правоохоронної системи і не тільки її.

Богдан Сінчук і «Батьківщина» – що між ними спільного?

Велике серце (сміється).

Зрештою, саме Вас обрали до керівництва Луцької районної парторганізації. Яку мету та цілі Ви перед собою ставите, обіймаючи таку посаду?

Дійсно, 28 жовтня цього року на XIX виборній конференції Луцької РПО ВО «Батьківщина» мене було обрано керівником Луцької районної партійної організації. Для мене це великий кредит довіри і водночас велика відповідальність, адже делегати підтримали мене одноголосно. Щодо основних цілей, які ставлю перед собою на новій посаді, то маю на меті побудувати потужну політичну структуру для виконання статутних цілей партії. Вважаю своїм першочерговим завданням – переформатувати, подолати інертність та дати новий подих життю первинних партійних організацій. Це дозволить оперативно та якісно вирішувати першочергові завдання. Думаю, через безпосереднє спілкування з первинними партійними ланками на місцях вдасться покращити взаємодію не лише з окремим людьми, а й цілими громадами.

І як Вам у ролі партократа?

Партократом себе не вважаю… скоріше – локомотивом позитивних змін.

Якщо вже ви і взялись за розбудову районної парторганізації, то що плануєте впровадити в життя громади Луцького району? Що Ви очікуєте у відповідь?

Говорити про плани можна багато, бо насправді команда у нас молода, а відповідно – цілі амбітні, яких досить багато. Не хочу зараз деталізувати, бо механізм їх реалізації залежить не тільки від мене. Надіюсь найближчим часом громада відчує позитивні зміни в діяльності місцевої «Батьківщини». Вже деякі задуми за короткий термін мого перебування на посаді в. о. керівника парторганізації здійснені. Вочевидь, це й помітили наші однопартійці, що й відобразилося в результатах голосування на конференції. Нині я вже переконаний, що діяльність Луцької районної партійної організації буде максимально корисна районній громаді.

Яке Ваше бачення політичного майбутнього України? Що зміниться в найближчі роки?

Будучи членом партії, я твердо вірю в особисту перемогу Юлії Тимошенко на президентських виборах весною і команди ВО «Батьківщини» на парламентських виборах восени. У цьому я переконаний, бо ми спираємось на людей, на громаду України. А люди підтримують і голосують за «Батьківщину». Про це свідчать і результати виборів останніх років. Тому позитивні зміни не за горами і ми впевнено до цього йдемо.

 Що на завершення ви хотіли б сказати своїм читачам?

Розумію, що відсутність проведення реальних реформ, на які дуже розраховували люди після Революції Гідності, породила певну недовіру до політичних процесів, що відбуваються, та до політиків загалом. Разом з тим, саме це дало поштовх людям, які ніколи не займалися політикою –  взятися за зміни у соціально-політичному житті країни. Останні події в країні спонукали багатьох залишити свою справу задля реалізації набутого досвіду. Вважаю себе одним з цих небайдужих людей, які зможуть запустити механізм незворотних змін.

 

Текст: Костянтин Лядишев 

2 Comments

  1. Микола сказав:

    Шумик!!!! Хер ти собачий, ти для чого коментарі чистиш під статтями??

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *