Як у Луцьку Масляну святкували (ФОТО)
12.02.2018
Волинянину, який давав хабар поліцейським, «світить» термін
12.02.2018
Показати всі

Прискорений рух до трагічного апогею

Відлуння тижня (05.02 – 12.02)

Те, що світ, у тому числі – й частина новобранців ЄС, занурюється у брудні води шовінізму, – аксіома. Незасвоєні уроки історії, фантомні комплекси минулого розстрілюють прийдешнє, запрограмовуючи сьогодні трагедію глобального масштабу. Тим паче, що на Україну, яку чотири роки тому за допомогою зброї Москва почала активно переформатовувати під «русский мир», спрямували свої хижацько-реваншистські погляди й західні сусіди. При цьому «західний фронт», очевидно, під вдячні аплодисменти Кремля, матеріалізуватиметься все у більшій мірі (синхронно з політикою поступок, не дзеркальних акцій на шовіністичні випади сусідів). Пригадаймо, як Україна відповіла Польщі на минулорічну ухвалу про геноцид у 1933 році поляків на окупованій раніше Річчю Посполитою Волині, як «обтічно» відреагувала ВРУ на минулотижневий автограф Дуди під законом щодо Інституту пам’яті та бандеризації.

Звісно, перед наростаючою небезпекою  українці вміють об’єднуватися.  Але часто у відповідності  з політичною притчею про цю здатність за кілька діб, годин, хвилин перед  розстрілом. Наразі, коли  фактор зовнішньої загрози і з Заходу стає все відчутнішим, у нас триває внутріукраїнська трагідрама  протистоянь з перспективою  хаотизації ситуації, наближення до стану некерованості. У цьому контексті – й не розставлені (попри обіцянки) крапки над «і» щодо  трагічного апогею на Майдані (чотири роки тому), про який, за великим рахунком,  нагадують хіба стели зі світлинами героїв Небесної сотні.

Тим часом, минулого тижня було запущено й механізм розбірок, хто винен за здачу Криму. Скажімо, під час допиту на суді у справі про державну зраду екс-президента України Віктора Януковича міністр оборони  (у 2014 році)  Ігор Тенюх зазначив, що в Криму були сили,  готові захистити півострів від російських  окупантів. Але, тим не менше, за його словами,  12 тисяч  українських військових у Криму 10 перейшли на бік ворога. А колишній голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко під час свого виступу як свідка в Оболонському районному суді Києва зазначив, що активна фаза окупації Криму почалася 20 лютого 2014 року, її здійснювала армія РФ за підтримки та участі спецслужб Росії. При цьому, уточнив він (див.LIGA.net), «керівництво органів СБУ в Криму безпосередньо перейшло в підпорядкування ФСБ, працювало з ними».

Навряд чи варто проектувати вірогідність повторення ситуації чотирирічної давності (як у контексті  Майдану, так і щодо операції з захоплення нашої території, коли вітчизняні збройні структури не вчинили жодного спротиву ворогу. Як зазначив один із лідерів кримських татар Рефат Чубаров, водночас Крим «здала міжнародна система та конструкція міжнародного устрою, тобто всі країни, які входять в ті чи інші міжнародні організації, які мають цим опікуватися, починаючи з ООН».  Тим не менше, вкотре  нагадаємо: незасвоєні  трагічні уроки повторюються не лише як фарс, а як набагато масштабніша трагедія. Тим паче – на фоні загроз як зі Сходу, так і з Заходу. Про це нагадували й тенденції минулого тижня.

«Це серйозне випробування»

«Антибандерівська лихоманка в Польщі» – так називаються роздуми Олега  Рибачука, голови громадської організації Центр UA, колишнього  віце-прем’єр-міністра  України з питань європейської інтеграції, опубліковані на сайті nv.ua. На його переконання, «головна помилка Польщі в тому, що замість того, аби бути впевненим будівельником майбутнього, вона просто загрузла в минулому. І таке враження, що їх Інститут національної пам’яті – це Інститут пам’яті колишніх образ».

Рибачук зазначає, що нинішні реалії – «це серйозне випробування. В цілому, Польща дуже швидкими темпами втратила свою роль одного з лідерів нової Європи. Наприклад, вона мала фантастичні відносини з німцями, які зараз просто шаленіють і не знають, що робити з таким партнером. Реалізується той сценарій, який вигідний тим, хто не хоче бачити Європу сильною, демократичною». А відтак констатує: «За часів кризи популісти і крайні праві завжди виходять на перший план. Ситуацію сьогодні часто порівнюють з 30-ми роками 20 століття. Той же тренд ми спостерігаємо в Угорщині. Цікаві події відбуваються в Італії. Та й у нас – марші, дружини. У радикалів зараз кураж. І хоч ніхто не відміняв закони маятника, і незабаром все повернеться».

На думку Рибачука, «парадокс в тому, що партію «Право і справедливість» очолює Ярослав Качинський – брат Леха Качинського, який загинув в катастрофі, яка була дуже схожа на спецоперацію Росії. І тільки це утримує партію від того, щоб Польща потрапила в фарватер Росії, яка зараз грає з Польщею «в темну». Україна стікає кров’ю. І замість того, щоб створювати альянси з Україною, Качинський створює проблеми для України, і, таким чином, допомагає вбивцям свого брата».

«Найбільшу тривогу викликає той факт…»

Український парламент своєю Заявою відповів на українофобський курс сусідньої  Польської держави, яка де-факто опинилася у полоні російської імперської  стратегії.  Про це  повідомило  Інформаційне   управління Апарату Верховної Ради України. Зокрема у Заяві йдеться: «Верховна Ради України з розчаруванням і глибокою стурбованістю сприйняла рішення Сейму від 26 січня та Сенату Республіки Польща від 1 лютого 2018 року щодо ухвалення змін до закону про Інститут національної пам’яті – Комісії з розслідування злочинів проти польського народу та інших законодавчих актів, якими запроваджується кримінальна відповідальність за заперечення так званих «злочинів українських націоналістів» і дається упереджене та антиісторичне визначення цього поняття, що відкриває шлях до маніпуляцій і посилення антиукраїнських тенденцій в польському суспільстві. Відвертий діалог, вільний обмін думками та академічна свобода опинилися під загрозою кримінального переслідування, що є несумісне з демократичними цінностями».

Тому, як значиться у Заяві, «Верховна Рада України категорично не сприймає та відкидає політику подвійних стандартів та нав’язування ідей колективної відповідальності українського народу, а також спроби польської сторони прирівняти дії усіх борців за незалежність України до злочинів двох тоталітарних режимів ХХ століття – нацистського та комуністичного».

У документі наголошується: «Ми повинні пам’ятати і передавати прийдешнім поколінням правду про дійсні, а не вирвані з загального контексту причини, які призвели до кровопролиття між нашими народами в роки Другої світової війни та в інші періоди нашої історії і які мали трагічні наслідки для наших народів. Незаперечним є те, що як у минулому, так і сьогодні розпалювання конфліктів між традиційно дружніми українським і польським народами лежить в інтересах спільних ворогів нашої державності і суверенітету, якими були нацистський і комуністичний режим, а сьогодні – російський агресор і окупант».

Нардепи переконані,  що «нашу найбільшу тривогу викликає той факт, що розгортання антиукраїнських настроїв та створення атмосфери тиску і залякування здатне безпосередньо вплинути на права і свободи майже мільйона українців, які сьогодні є трудовими мігрантами на території Польщі і працюють задля її економічного зростання у тому числі. Ця тема становить виняткове значення і є предметом прискіпливої уваги для Парламенту України. Нас також турбують  демонстративні акції знищення українських пам’ятників на території Польщі, напади на учасників релігійних урочистостей, членів української громади Польщі, заборони проведення культурних заходів та шовіністична риторика».

На думку парламентарів ВР,  «лише об’єктивна, зважена і неупереджена оцінка усіх історичних обставин, спільне пізнання фактів історії, застосування персональної, а не колективної відповідальності за злочини проти людяності та воєнні злочини, які мали місце упродовж першої половини ХХ століття, належна повага і рівна турбота з вшанування пам’яті усіх жертв на території обох наших держав та щире християнське прощення, до якого закликав Святий Іван Павло ІІ, дозволять нам уникнути взаємних помилок минулого і будувати міцне і надійне стратегічне партнерство між Україною та Республікою Польща, що є запорукою миру і безпеки в цілій Європі та світі».

«Натомість міцніє анархія замість державницького підходу»

Роздумуючи над тим, як слід реагувати на останні політичні сигнали з Варшави, аналітик Ігор Сендюков запропонував своєрідну «Пам’ятку для українських політиків». Про це йдеться в його статті, опублікованій  виданням «День». По-перше, переконаний Сендюков, «слід рішуче, раз і назавжди, відмовитись від фальшивої, принизливої та наївної формули: «Польща – наш адвокат в Європі» (це стосується не лише політиків, а й ЗМІ!). Хіба ми є підсудними? Ця запущена в оборот у недоброї пам’яті 1990-ті роки формула є, по суті, прикриттям, і то недолугим, нашої власної нездатності до державотворення».

На його думку,  давні стереотипи польської суспільної свідомості  мають глибоке історичне коріння. А відтак він уточнює, що  йдеться про «імперські, зверхні (і щодо України теж) стереотипи – це слід чесно визнати. Бо Польща ХVI-XVII століть була реально імперією (аж ніяк не «федерацією трьох народів», і сумна доля Гадяцького трактату Виговського – 1658 рік – відкинутого зарозумілою шляхтою, тільки підтверджує це!). Бо  і звитяжні польські повстанці 1830 і 1863 років, за деякими винятками, як Лелевель, відстоювали кордони Польщі 1772 року (до Дніпра!), через що зустрілись з ворожим ставленням українських селян: пани прагнуть повернутись! Бо й Пілсудський теж марив «Польщею од моря до моря». І ця  імперська історична свідомість  явно відроджується сьогодні».

Натомість «у нас (таке враження) міцніє анархія замість державницького підходу, що завжди є доброю поживою для імперій».

Імперські апетити Польщі небезпечні, на переконання Сендюкова, «особливо в контексті заяв (напівофіційних, а то вже й офіційних) про якусь «Східну Малопольщу» (мається на увазі західноукраїнські землі, а також частина Білорусі та Вільнюс). При цьому, підкреслює він, «вкрай недолугою (якщо не гірше) є майже офіційна концепція наших істориків й політиків щодо «спільної  окупації» (розділу, навіть «розшматування» ) Польщі Гітлером і Сталіним у 1939 році. Чи не час вже запитати себе: а як щодо того, щоб окупованими Сталіним були споконвічно українські території Галичини й Волині (не польські!), ті, що справді були окуповані ще Пілсудським у 1920-1923 роках».

Водночас Сендюков не сумнівається, що «гасло «За нашу і вашу свободу», клич польських й українських повстанців ХІХ століття, жодною мірою не втратив актуальності. Треба лише пам’ятати: свобода є неподільною, отож, шановні польські друзі, тоді не відмовляйте українцям у праві боротись за свою свободу навіть тоді, коли ви  цього, щонайменше, не сприймаєте».

 «…і це не допоможе»

Віце-прем’єр-міністр  Геннадій  Зубко, роздумуючи про об’єднання громад, наголосив на сайті  «Європейської  правди»: «Ми хочемо прискорити процес об’єднання, і для цього пропонуємо можливість добровільного приєднання для міст обласного значення без проведення позачергових виборів. Пропонуємо нові повноваження, інші можливості». Окрім того, пояснив віце-прем’єр, «ми намагаємося уникнути політичного впливу на процес об’єднання громад, і для цього треба пройти цей процес якнайшвидше».

Зубко також  пояснив, «чому може змінитися кількість районів, але не потрібно змінювати кількість областей». Згідно з його логікою, «якщо у громаду передається управління всім – освіта, охорона здоров’я, послуги тощо, – то на рівні району залишається тільки те, що стосується співпраці громад. Наприклад, районна лікарня, яка потрібна всім, або дороги між громадами. Той величезний адміністративний ресурс, який зараз є на районному рівні, стає зайвим, він просто дублюватиме роботу громад. Тому наше бачення – має відбуватися також укрупнення районів».

Але, підкреслив він,  «обласний рівень – це інша історія. Якщо ми збільшуємо області, то це може впливати на сепаратистські настрої. Адже сепаратизм з’являється на рівні області, але ніколи не з’являється на рівні громади, навіть потужної. Тому ту структуру областей, яка визначена Конституцією, варто залишити. Це те, що будує фундамент цілісності України». Натомість, переконаний Зубко, «потрібно переглянути повноваження областей. Це те, що передбачене змінами до Конституції – має працювати обласна або районна рада, яка має виконком, а практичний нагляд за законністю з боку держави при цьому здійснюватиметься префектом». Відтак він висловився щодо того, коли у контексті децентралізації  можуть бути ухвалені зміни до Основного Закону. Віце-прем’єр зазначив, щo «для зміни Конституції потрібно дві сесії, а ми вже підходимо до виборчої кампанії, і це не допоможе».

«Фактично державі кинули виклик»

Інститути влади треба міняти, а не підміняти. На цьому наголошує народний депутат Сергій Тарута у виданні «ГОРДОН».  Таким чином, він, аргументуючи,  висловлює занепокоєння  вірогідними згубними наслідками створення національних дружин. На думку Сергія Тарути, «марш так званих національних дружин  Хрещатиком і вторгнення людей у балаклавах на засідання Черкаської міськради – чергове свідчення глибокої кризи нинішньої влади. Фактично державі кинули виклик. А влада не змогла відреагувати на цей виклик гідно, обмежившись млявими заявами і деклараціями».

Він зазначає, що «історія з національними дружинами – це не спроба допомогти державі, це спроба побудувати паралельну державі силову структуру, яка збирається насильницькими методами встановлювати якийсь  «український порядок». Так, безпека на вулицях наших міст залишає бажати кращого. Але так звана альтернатива у вигляді людей в однакових формах, які марширують вулицями, – це не вирішення проблеми. Це шлях до хаосу, а в кінцевому підсумку – до розвалу державності в Україні».

А відтак народний депутат запитує: «Чим так званий український порядок відрізняється від суспільного, громадянського порядку, який є нормою в будь-якому цивілізованому суспільстві? І кого завтра оголосять ворогом цього самого українського порядку?» На його думку,  «відповіді на ці питання люди в камуфляжі не дадуть».

Водночас, наголошує він, «Україні потрібна докорінна реформа правоохоронної системи, яка зробить вулиці наших міст безпечними. Реформа, що ґрунтуватиметься на верховенстві права і суворому дотриманні законів. Україна має стати країною, де насильство застосовують винятково заради гарантування безпеки та правопорядку. І винятково тими органами, які уповноважені на це Конституцією і законами». При цьому Тарута підкреслює, що ті, хто хоче підмінити собою  інститути влади,  «будуть поза законом».

«Нам потрібна повна зміна політичних еліт»

Народний депутат України, радник Президента з гуманітарних питань  Ольга Богомолець висловила занепокоєння процесом погіршення матеріального становища громадян нашої держави. Про це вона  написала у виданні «Лівий берег». Ольга Богомолець констатує з елементом іронії: «Реформи»  Уряду  дійсно справили значний вплив на добробут українців: 64% наших громадян вважають, що матеріальне становище їхньої сім’ї за останній рік – погіршилося. Такі дані оприлюднило американське Агентство USAID. Соцопитування проводила міжнародна компанія GFK, опитавши понад 2400 українців по всій країні з 15 листопада по 14 грудня 2017 року».

А відтак вона зазначає, що «за цими даними, у 48% громадян грошей ледве вистачає на харчі та одяг, і це означає, що половина країни вже опинилася на межі бідності. З них 14% економлять навіть на харчах. Одна з причин – це неконтрольоване зростання цін, і ця проблема на сьогодні є головною для 69% українців. Нагадаю, що одним з факторів інфляції стало скасування урядом з 1 липня 2017 року державного регулювання цін на товари першої необхідності, через що спекулянти та перекупники почали накручувати ціни та отримувати надприбутки за рахунок простих людей. Одні бідніли, інші в цей час багатіли».

Тому, на переконання Богомолець,  «не дивно, що 71% опитаних вважають, що Україна рухається в неправильному напрямку. Майже стільки ж громадян не мають жодних ілюзій щодо покращення ситуації в цьому році: 42% опитаних вважають, що вона погіршиться, а 27% –  що нічого не зміниться». Вона резюмує: «Недолугі «реформи» виявилися звичайним пограбунком людей. Українці гірше живуть, гірше харчуються, більше хворіють та вмирають. Мільйони з них тікають від таких «реформ» за кордон».

За спостереженням народного депутата, «настільки песимістичних настроїв у суспільстві не було з 90-х років». На  її думку, протягом останнього часу «країна змінювалася в гірший бік». Ольга Богомолець підкреслює, що  «треба, нарешті, визнати: існуючий політичний клас нездатний ефективно керувати державою і не виведе її з кризи. Нам потрібна повна зміна політичних еліт, до влади мають прийти люди з державницьким мисленням, націлені на відродження країни та перетворенні її на могутню європейську державу: науковці, ефективні управлінці, галузеві фахівці, які досконально знають, що і як треба міняти для покращення життя в Україні».

 «…в  якій Україні ми будемо жити»

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, аналізуючи ситуацію під час «години запитань до Уряду»,  зазначив(посилаємося на повідомлення   Інформаційного  управління Апарату Верховної Ради України): «Напевно, коли ми подивимось на чотири роки, які ми прожили, ми можемо сказати, що ми водночас зробили багато, але точно знаю, що ми зробили мало. Ми не пройшли точку неповернення і сьогодні ще все може змінитися. Нам потрібно змінювати країну і зробити її по-справжньому демократичною та розвинутою. Я глибоко переконаний, що люди сьогодні чекають від нас не те,  щоби політики за півтора-два роки до виборів. Ми маємо розуміти, що до виборів у нас є шанс прийняти надважливі рішення, рішення, які насправді очікують люди».

За його словами, «для нас з вами дуже важливо розвивати національну економіку і водночас хочу задати питання: чи можливо збудувати цільну прозору економіку, якщо ми маємо величезний виклик, чи прийдуть до нас інвестиції, чи зможемо ми відкрити потенціал для створення нових робочих місць, збільшення заробітних плат в країні. Ні. Нам треба ефективно побороти корупцію. Тому нам потрібно в цьому скликанні, на цій сесії створити новий прозорий антикорупційний суд. І не просто його створити, а зробити так, щоб цей суд виніс перші вироки тим корупціонерам, які сплутали власну кишеню з національними інтересами».

В.Гройсман акцентував на завершенні реформи децентралізації в країні. «Для цього нам потрібно провести конституційні зміни, закріпити місцеве самоврядування на всіх рівнях, починаючи від громади, там де воно сьогодні є, закінчуючи областями. Нам треба врешті-решт прийняти рішення: ми все ж таки парламентсько-президентська країна або президентсько-парламентська. Ми маємо визначити, і це є дуже важливим сфери відповідальності і компетенції у всіх рівнях влади, чітко вказати, хто за що відповідає. Тоді ми отримаємо зовсім іншу якість державного управління», – зазначив він.

В.Гройсман також торкнувся нинішньої виборчої системи, яка за його словами, є неприйнятною. «Діюча виборча система корумпує сьогодні виборчий процес. Стало нормою в нашій країні, коли люди купують голоси. Ми маємо шанси змінити, ми маємо створити прозору нормальну систему, де кожен зможе реалізувати себе. Як коли буде побудований якісний відкритий діалог з українським суспільством і ми будемо людей поважати, приходячи на вибори, і обіцяти тільки те, що можемо зробити, а не купувати за гроші голоси українців. Всі ці питання потребують вирішення. Так, ми можемо думати про те, що у нас ще два роки і ми можемо починати змагатися в політичній боротьбі. Сьогодні не має значення, хто в якій боротьбі переможе. Сьогодні має значення, в якій Україні ми будемо жити. І змінити ситуацію ми можемо тільки разом з вами. Ніхто окремо не зможе змінити це. Тільки український парламент має бути об’єднаний. Президент, Уряд, Парламент – ми всі маємо шанс, який для нас є найвищою цінністю – увійти в історію тими, хто збудував нову сильну демократичну, економічно розвинену державу», – наголосив  головний урядовець.

Водночас, аби успішно скласти іспит на  державність, Україна мусить бути готовою до збройного протистояння. Інакше навіть ефективні економічні  реформи не мають жодного сенсу. Після заяви-сподівання  міністра оборони США Джеймса Меттіса, що «Адміністрація Президента і український парламент – Верховна Рада України – зроблять швидкі кроки і ухвалять законодавство, яке забезпечить міцну правову основу для здійснення реформ в обороні в підтримку безпечної і демократичної України», обнадійливо висловився й міністр оборони України Степан Полторак. В інтерв’ю українській службі «Голос Америки» він наголосив  на важливості законопроекту про національну безпеку країни й повідомив: «Ми налаштовані на те, щоб (бажано) парламент цей закон прийняв у першому кварталі».

Навряд чи варто сподіватися, що цей закон (зважаючи і на фактор наявності агентів впливу Кремля у ВРУ) буде ухвалений безболісно. До того ж і процес  активізації співпраці з НАТО – під загрозою. Під захоплені коментарі на берегах Москви-ріки Угорщина, наче змагаючись в українофобії з Польщею, застосувала право вето і заблокувала засідання комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів оборони.

Тому  викликів із кожним днем для нашої держави тільки більшатиме. У тому числі – й від ворогів, які ще іноді надягають  маску стратегічних партнерів. На цьому акцентували увагу й ЗМІ: «Впевнено до Третьої світової» («НВ»),  «Загроза глобальної війни Росії та США: у світі є три найбільш небезпечних місця» («Апостроф»),«Про істеричні антиукраїнські реакції польських політиків» («УП»), «Закони зворотної дії: чи залишилися шанси на українсько-польське порозуміння» («ЄП»), «Дрейф поляків до націоналізму: що з цим робити Україні» (УНІАН),  «Горе тим народам, які роблять історію своєю ідеологією. Це не тільки про Польщу. Це і про нас, і про Росію» («ГОРДОН»), «Угорщина таки заблокувала комісію Україна-НАТО з питань оборони» («ЄП»), «В Угорщині заперечують узгодження з Україною шляхів врегулювання мовного питання» («ЄП»),  «МатьєБулеґ: Тактична перемога Росії на Донбасі – це той факт, що припинення вогню насправді так і не сталося» («Тиждень»),«Переговори про об’єднання БПП і НФ поновилися з початку року, – джерела» («РБК-Україна»)…

Відволікаючі інформаційні маневри щодо минулотижневого молитовного  сніданку с президентом США (насправді, у цьому дійстві, за словами Мирослави Гонгадзе, взяли участь не півсотня, а 9 українських нардепів) не могли затінити тривожного «передгроззя». У тому числі, після «напихання» окупованої частини  Донбасу системами залпового вогню, знову почали звучати припущення, що до перемоги   на виборах 18 березня Путін подарує своєму народові ще одну перемогу на українському фронті.

Та й, говорячи про так званий пострадянський простір, варто нагадати, що минулого тижня перспектива відкриття все нових фронтів стала питанням недалекого часу та непрогнозованих (окрім, можливо, в Кремлі) наслідків. Маю на увазі заяву президента Азербайджану Ільхама Алієва  під час виступу на VI з’їзді правлячої партії «Новий Азербайджан». Зокрема він наголосив (цитуємо «DW»): «Єреван (столиця Вірменії, – В. В.)є нашою історичною територією, і ми, азербайджанці, повинні повернутися на цю історичну землю. Це є нашою політичною і стратегічною метою, до якої ми повинні поступово наближатися». Карти заплутані  не тільки тому, що Вірменія де-факто контролюється Росією, але й  сам Азербайджан, який стрімко нарощує економічну могутність, все-таки  балансує між Москвою та Анкарою.

Загалом же, поки що, зважаючи на реалії та тенденції, все частіше згадується мало не універсальна  констатація у  «CNN» колишнього  віце-президента США Джозефа Байдена: «Все виходить так, як завжди цього хотів Путін». Хоч і так хочеться, аби відставний американець  цього разу помилився.

Однак, якими б не були  виклики (у тому числі – з програними битвами),  варто дослухатися до  архіпастиря. «А там, де правда, там Бог. А де Бог, там завжди буває перемога. Тому ми віримо, що Господь переможе ворога-агресора», – ці слова Патріарха Філарета, адресовані  журналісту Роману  Сущенку, актуальні водночас і  для кожного, хто в Україні та з Україною сущий. Будьмо!

Віктор Вербич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *