Олігархи: ракова пухлина на тілі України. Частина 3

Показати всі

Олігархи: ракова пухлина на тілі України. Частина 3

Слова,наведені вище,сказані Ігорем Валерійовичем в інтерв’ю «Financial Times» у березні цього року,коли він ще був головою Дніпропетровської облдержадміністрації. За останній рік Ігор Коломойський,який для мільйонів українців до того асоціювався хіба що з «Приватбанком»,телеканалом «1+1» і з футбольним клубом «Дніпро»,став ледь не національним героєм.

Своїми рішучими діями він зупинив просування «русского мира» вглиб України,особистими коштами підтримав формування добровольчих батальйонів «Донбас»,«Дніпро»,ДУК «Правий сектор»,забезпечив роботу волонтерів,безплатно заправляв бронетехніку для армії і Нацгвардії,оголосив премії по 10 тисяч доларів за кожного сепаратиста,виявленого в Дніпропетровській області,був ініціатором проекту «Стіна» на кордоні з Росією,опікувався лікуванням поранених і похованням загиблих в АТО,обміном полонених,став особистим ворогом Путіна,публічно назвавши того шизофреніком.

«У нас був один великий шизофренік,а там – шизофренік маленького зросту. Він повністю неадекватний,повністю втратив глузд. Його месіанство,відновлення Російської імперії 1913-го чи СРСР 1991-го може довести світ до катастрофи»,– сказав Коломойський 3 березня 2014 року на першій зустрічі з громадськістю в Дніпропетровську після свого представлення як голови ОДА.

Тепер про це мало хто пам’ятає,однак популярну пісню «Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла…» футбольні фанати вперше заспівали аж через 27 днів,30 березня 2014 року.

А щеКоломойський доклався до того,щоб слідом за Донецьком не спалахнули Харків,Одеса та Запоріжжя. «Якби в березні не встояв Дніпропетровськ,то і інші регіони півдня і сходу попадали б,як кісточки доміно,– вважає нардеп Антон Геращенко. – Якби не рішучість,проявлена в Дніпропетровську,ми могли би втратити Україну… Коломойський і його команда – Геннадій Корбан,Борис Філатов,Святослав Олійник і багато інших дніпропетровських патріотів,яких вони об’єднали,здійснили справжній подвиг навесні і влітку минулого року,коли не дали проросійським силам влаштувати шабаш не тільки в Дніпропетровській,а й у Запорізькій областях. Методи,які вони використовували,не завжди були законні. Це правда. Часто вони діяли за принципом «око за око,зуб за зуб». Кажуть,що в Дніпропетровську не було штурмів ОДА на відміну від Донецька,Луганська,Харкова тому,що низку російських агентів,намічених ГРУ на роль дніпропетровських Губарєва,Болотова і Безлера,відразу після призначення Коломойського вивезли на «прогулянку» в ліс,де з ними була проведена роз’яснювальна робота на предмет того,як треба любити Україну. І загрозу сепаратизму в Придніпров`ї як рукою зняло».

Хто би що не казав,але загалом можна вважати успішною роботу на посаді голови Одеської ОДА призначеного на прохання Коломойського його бізнес-партнера,лучанина Ігоря Палицю. Після трагічних подій 2 травня 2014 року,коли в Будинку профспілок в Одесі при пожежі у будинку загинула (переважно від задимлення) 31 особа,ще 8 розбились,викидаючись із вікон палаючого будинку,а перед тим у перестрілці вдень загинули 8 людей,мало хто вірив,що ситуацію вдасться врегулювати. Палиці це вдалося,і за рік у Південній Пальмірі,як часто називають Одесу,повністю забули про загрозу сепаратизму,повним ходом йде курортний сезон,люди думають,як більше заробити,а не як врятувати своє життя.

Коломойський фінансово підтримував Помаранчеву революцію у 2004 році,хоч сам не був на Майдані,спонсорував партію Віктора Ющенка на парламентських виборах 2006-го і 2007 років,підтримував його президентську кампанію в 2010-му,казав: «Якщо Президентом буде Тимошенко,я себе бачу в еміграції».

Але це не завадило йому піти на домовленості з Юлією Володимирівною і між першим і другим турами президентських виборів,25 січня 2010 року,отримати від неї,на той час ще прем’єр-міністра,підписаний документ,що безстроково фіксував інтереси Ігоря Коломойського в управлінні компанією «Укрнафта»,контрольний пакет якої належить державі.

У період правління Януковича Ігор Коломойський продовжував підтримувати опозиціонерів,хоча публічно проти влади не висловлювався,зосередившись більше на футболі й бізнесі. Він – один із небагатьох бізнесменів,хто був допущений привітати Януковича із 60-річчям. Проте коли почався Євромайдан,юристи Коломойського Геннадій Корбан і Борис Філатов,які раніше допомагали йому реалізовувати рейдерські схеми захоплення підприємств,вирішили замінити на великому вуличному екрані престижного шопінг-центру «Пасаж» рекламні відео з гламурними моделями на живу трансляцію бурхливих антиурядових протестів у Києві. Вони також розпорядилися над будинками,якими володіють,підняти прапори Євросоюзу та України. Відповідь влади не забарилася. За лічені години після цього 25 січня 2014 року всі три шопінг-центри компанії у Дніпропетровську були знеструмлені. А вже 29 січня суддя наказав затримати Корбана і допитати у справі про вбивство 2012 року,яка на той час заглухла. Але Корбан і Філатов,побоюючись репресій,на той час уже встигли втекти до Ізраїлю,звідки повернулися одразу після перемоги Революції гідності.

Недаремно у планах розгону Майдану «Бумеранг» і «Хвиля»,які 24 лютого 2014 року оприлюднив народний депутат Геннадій Москаль,зазначалося,що на час штурму потрібно вимкнути телеканали «1+1» (власник Ігор Коломойський),«5 канал» (власник Петро Порошенко),«24» (власник мер Львова Андрій Садовий),«ТВі»,«Еспресо ТВ»,які проводили онлайн-трансляцію подій у центрі Києва.

Коломойський свій вибір зробив. А після ганебної втечі Януковича,за словами Турчинова,на той час уже в.о. Президента України,Коломойський сам напросився стати головою Дніпропетровської облдержадміністрації,хоча Ігор Валерійович подає це трошки по-іншому. «Першого березня,здається,був дзвінок з адміністрації Турчинова. Мене запитали,чи піду я губернатором Дніпропетровщини. Я відповів згодою. «Добре. Тоді ми готуємо указ»,– розповідав він,додавши,що Ахметов від аналогічної пропозиції очолити Донецьку область відмовився,запропонувавши замість себе колишнього бізнес-партнера Сергія Таруту.

То хто ж він,Ігор Коломойський: цинічний рейдер,олігарх,який доїть державний бюджет,«прихватизатор» народного добра чи багатий філантроп,патріот України,державний діяч,який дбає про благополуччя українського народу?

Екстравагантний у висловлюваннях Коломойський і сам не проти,що його називають рейдером. В уже згаданому інтерв’ю «Financial Times»,наприклад,він сказав,що розуміє,чому Путін захопив Крим. «Він просто скористався ситуацією. Він такий же рейдер,як і ми»,– заявив Ігор Валерійович,додавши,що термін «рейдер» – це більше комплімент,ніж образа,оскільки рейдери схожі на вовків,які є санітарами лісу.

Щодо стосунків з іншими олігархами,то Геннадій Корбан на питання,чи є Коломойський для них прикладом в плані фінансової допомоги армії і боротьби з сепаратизмом,відповів: «Коломойський для них кошмар,а не приклад. Вони всі бояться посилення його впливу,його популярності в людей».

І додав: «Якщо хтось вирішить,що ми недостойні,– ми підемо. Як на це відреагує місцеве населення – вже інше питання. Ми не тримаємось за владу. Вона потрібна тому,хто на ній заробляє. Ми заробили до того». Слова ці сказані рік тому,7 липня 2014-го,а,як нам уже відомо,25 березня 2015 року Президент Петро Порошенко після гучного скандалу із «Укрнафтою» звільнив Ігоря Коломойського з посади голови Дніпропетровської ОДА. До речі,Геннадій Корбан сьогодні балотується на проміжних виборах до Верховної Ради на одному з мажоритарних округів Чернігівщини.

На відміну від Ахметова,Коломойський добре вчився в школі,брав участь в олімпіадах з математики,успішно закінчив виш ще до того,як став багатим. Хоча під час навчання у Дніпропетровському металургійному інституті більше думав про приробітки,а не про лекції,адже у 20 років уже був одруженим. У шкільні роки він,як і Ахметов,захоплювався футболом,а ще грав у хокей і шахи. Оце останнє й відрізняє Ігоря Валерійовича від Рината Леонідовича. Той,як відомо,був затятим картярем.

Що їх об’єднує,то це азарт,присутній як у шахах,так і в картах. Взагалі,всі українські олігархи – гравці,азартні гравці. Оця здатність піти на ризик,поставити на кін все або майже все,і допомогла їм у 90-х,в період первісного накопичення капіталу,розбагатіти. Хоча були й протилежні приклади. Згадаймо хоча б долі Павла Лазаренка,Ахатя Брагіна,Євгена Щербаня,Геннадія Аксельрода…

Партнер Коломойського Олексій Мартинов вважає,що тому важливо не просто грати,а обов’язково перемагати. Він розповів «Forbes» таку історію. Наприкінці 1990-х Мартинов відпочивав разом з Коломойським на морі. У холі готелю стояв автомат для гри у футбол. Друзі зіграли кілька матчів. Мартинов переміг і зібрався вже йти. Але Коломойський купив на 100 доларів мішок жетонів і змусив його продовжити гру. «Наступні дві чи три доби я нікуди не ходив,не був на пляжі. Ми сиділи і грали годинами»,– згадує Мартинов. Він знову і знову вигравав,а Коломойський бігав по холу і кричав: «Цього не може бути!» Він ніяк не міг прийняти поразку і раз у раз запитував: «Ну чому ти знову виграв?»

Олексій Мартинов і Геннадій Боголюбов є постійними бізнес-партнерами Ігоря Коломойського ще з 1989 року. На відміну від Ахметова,який створив групу компаній СКМ,Коломойський не робив спроб структуризувати свій бізнес у різних сферах у систему,що можна пояснити особливостями його характеру. Сьогодні йому цікаво одне,завтра – інше. Єдиний інтерес,який ніколи не згасає в його свідомості: пристрасть до футболу і до збільшення своїх статків.

Від вітчизняних мільярдерів Ігор Коломойський відрізняється своїм стилем ведення бізнесу. У той час,коли його «колеги» роблять структуру своїх активів більш прозорою (створюють холдинги і компанії,що управляють),Коломойський воліє зберігати заплутані схеми,характерні для бізнесу початку 90-х. Він і його партнери прямо або опосередковано володіють різними активами,які формально не об`єднані між собою.

«Я думаю,що група «Приват» – це фантом,журналістський термін,– говорив в одному з інтерв`ю Ігор Коломойський про себе і своїх партнерів. – Реальність – це «Приватбанк»,у якого є акціонери. У кожного з великих акціонерів є,окрім банківського,й інші бізнеси. Але всі ці бізнеси не об`єднані між собою,не пов`язані економічною та корпоративною відповідальністю. Те,що журналісти називають групою «Приват»,це не холдинг і не корпорація».

Коломойський,Боголюбов та Мартинов розпочинали свій бізнес у 1989-му. Коломойський та Боголюбов поїхали у Москву,де закуповували оргтехніку,а Мартинов займався її збутом в Дніпропетровську. Коли СРСР розпався,друзі повернулися на Батьківщину. Торгували усім. «Імпортували кросівки,спортивні костюми,телефони – все,що було в дефіциті»,– згадував Боголюбов.

На цьому етапі у них з`явився четвертий партнер,син авторитетного «цеховика» Леонід Милославський. Психіатр за освітою,який пропрацював деякий час в одній з лікарень Дніпропетровська,Леонід Милославський вмів знайти підхід до будь-якого співрозмовника. «Це був унікальний симбіоз,– згадував один з молодших партнерів «Привату» Кирил Данилов. – Трудоголізм Коломойського і Боголюбова,зв`язки Милославського та інтелігентність Мартинова допомогли їм створити величезний бізнес».

Торгівля приносила колосальні прибутки,і,щоб зберегти капітал,вони заснували свій банк. Але партнери тоді навіть уявлення не мали,що можна скуповувати активи підприємств. Навчив їх цьому Сергій Тігіпко,який,власне,й був ініціатором створення «Приватбанку» й мав у ньому значну частку акцій. Як це було,описав свого часу журналіст Мустафа Найєм.

«У далекому 96-му Ігор Коломойський з трьома своїми партнерами – Геннадієм Боголюбовим,Олексієм Мартиновим і покійним Леонідом Милославським приїхали на обід в офіс «Приватбанку»,де їх чекав Сергій Тігіпко. Під час обіду Тігіпко ніби між іншим повідомив,що за три мільйони купив близько десяти відсотків акцій Дніпродзержинського «Азоту».

Їсти враз усі перестали.

– Яких три мільйони?! – запитали Тігіпка.

– Доларів.

– Доларів?! А що таке – акції?!

– Ну,акції підприємства,– продовжував керівник банку.

– Це зрозуміло! А які вони на вигляд?!

– Ну… це рядок в комп`ютері – написано 10% – «Приватбанк».

– І за це три мільйони?! – обурювалися партнери.

У ті дні Коломойський з друзями все ще продовжували торгувати корейськими комп`ютерами з Москви. Ігри з акціями здавалися їм бутафорією. Але минуло менш ніж десять років,і «Приватбанк» став одним із найбільших гравців на ринку цінних паперів,а група «Приват» здобула славу найагресивнішого рейдера в країні».

Восьмий за величиною банк Центральної та Східної Європи Коломойський з партнерами заснував у 1992 році. З цією ідеєю до них прийшов Сергій Тігіпко – колишній перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ. Він же придумав назву для банку. У 1995 році Тігіпко став співвласником банку,отримавши 16,6%. Рештою акцій в рівних частках володіли Коломойський,Боголюбов,Мартинов,Милославський і… водій губернатора Дніпропетровської області Павла Лазаренка. Коли Тігіпко вирішив піти у політику,решта акціонерів банку викупили його частку.

Нині Приватбанк – це не просто успішний бізнес. Це також найважливіший елемент стабільності фінансової системи України,а ще – надійний інструмент захисту для своїх акціонерів. Адже будь-яка влада змушена зважати на інтереси тих,хто контролює чи не найбільший системний банк (15% банківської системи країни),який обслуговує,зокрема,40% платіжних карт,70% кредитних і близько 30% пенсійних карт України.

У 1997 Милославський помер від серцевого нападу на відпочинку в Австрії. Мартинов відійшов від справ у 2008 році,хоча стверджує,що залишається в «Приваті» рівноправним партнером Коломойського і Боголюбова. Нині група «Приват» – це величезний конгломерат бізнесів,у якого є три основні і кількадесят молодших партнерів у різних напрямах на кшталт Ігоря Палиці чи Геннадія Корбана.

Описати усі активи групи практично неможливо – її інтереси простягаються далеко поза межі України. В Австралії у «Привату» є власний гірничий холдинг,у Росії – металургійні активи,банки в Грузії,Португалії,Латвії та Італії. І багато чого іншого.

Журнал «Forbes» оцінює нинішні статки 52-річного Ігоря Коломойського в 1 мільярд 400 мільйонів доларів. Він є членом наглядових рад «Приватбанку»,нафтопереробного комбінату «Нафтохімік Прикарпаття»,а також нафтовидобувної компанії «Укрнафта». В інтерв`ю «Дзеркалу тижня» Коломойський визнав,що особисто йому належить 30 % акцій «Приватбанку». Сумарна вартість підприємств групи,крупними пайовиками якої також є Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов,експерти оцінюють у 3,3 мільярда доларів.

За словами Геннадія Корбана,Коломойський володіє феросплавним холдингом,який контролює 20-30% світового ринку феросплавів. В кінці грудня 2007 року він придбав 12,62% акцій британської нафтогазовидобувної компанії «JKX Oil & Gas»,близько 80% нафтогазових активів якої розташовані в Україні. За деякою інформацією,Ігор Коломойський в 2007 році купив 3,3% акцій «Ferrexpo» – компанії Костянтина Жеваго.

У 2009-му група «Приват» почала купівлю активів в галузі авіаперевезень. Об’єднавши три авіакомпанії в «Українську авіаційну групу» (УАГ),він став контролювати 48,5% ринку авіаперевезень в Україні.

Ігор Коломойський володіє медіа-холдингом «Главред-медіа»,до якого належать щоденні «Газета по-київськи»,«Новая газета»,«Известия в Украине»,суспільно-політичні тижневики «Главред» та «Профіль». До холдингу також входить інформагентство УНІАН і телеканал «Сіті». У 2007 році «Приват за 100 мільйонів доларів придбав 3% акцій компанії «Central European Media Enterprises Ltd»,яка контролює телеканал «Студія «1+1».

«Якщо говорити про Ігоря Коломойського,то можу точно сказати: якщо він зупиниться і стане отримувати просто стабільний дохід,йому буде дуже нудно. Він звик перебувати в постійному русі. У цьому його талант. Нові люди,комбінації і конфлікти роблять життя цікавим»,– вважає Геннадій Корбан.

Коли 24 березня 2015 року після конфлікту навколо «Укрнафти» Президент Порошенко задовольнив прохання Коломойського про відставку з посади голови Дніпропетровської ОДА,українське суспільство чітко поділилося на дві категорії: ті,що співчувають і підтримують Ігоря Коломойського; і ті,що вважають рішення Президента правильним. Перші стверджують: «Навіщо було починати війну з олігархами саме з Коломойського? Треба було з Ахметова,Фірташа та інших,які допустили в країні правління Януковича». Другі заперечують: «Випадок з Коломойським – приклад того,що для Президента немає своїх і чужих олігархів. Усі вони однакові паразити».

В останній сентенції є певний резон. Ми ж бачимо,як нині воює Саакашвілі з керівником Державіаслужби Денисом Антонюком,який раніше працював у авіакомпанії,підконтрольній Коломойському,щоб пустити на ринок авіаперевезень зарубіжні компанії,які запустять так звані лоукости,що може втричі здешевити вартість квитків. Ми знаємо,що вже тривалий час простоює Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат,який свого часу єдиний в Україні налагодив виробництво газетного паперу. Придбавши комбінат із великими банківськими боргами в Ігоря Суркіса у 2005 році Коломойський спочатку запустив виробництво,згодом передав управління комбінатом Михайлу Бродському – одному з міноритарних акціонерів,який повернув на підприємство старі схеми. Там,незважаючи на попит,зупинили виробництво газетного паперу,лінію з його виробництва порізали на брухт. Пізніше продали найбільш рентабельне обладнання цеху з виготовлення прокладок під яйце. 18 вересня 2014 року комбінат повністю зупинив діяльність. Наприкінці 2014-го його працівники ( а тоді там працювало 800 осіб) на знак протесту понад 2 місяці перекривали трасу Київ – Чоп,також пікетували Львівську ОДА. Уже тепер деякі підприємці,щоб врятувати становище,були готові заплатити за підприємство,що не працює,Ігорю Коломойському 100 мільйонів доларів,але він на це не пішов. Хіба так робить державний діяч,ба навіть бізнесмен,який знає,що після катастрофічного падіння курсу гривні купувати газетний папір за кордоном стало вкрай невигідно,і,налагодивши виробництво його в Україні,можна мати непогані прибутки? Додамо сюди і фактичне знищення Надвірнянського нафтопереробного заводу,який тепер має горду назву «Нафтохімік Прикарпаття». Тут знову доводиться згадувати про собаку,який сидить на сіні.

Заявляючи про необхідність повернення у державну власність незаконно приватизованих підприємств,Ігор Валерійович,схоже,лукавить. Щойно йому нагадали про необхідність виплати державі 1,8 мільярда гривень дивідендів державною (!) компанією «Укрнафта»,яка перебуває в оперативному управлінні групи «Приват»,олігарх відрізав: «Нічого ви не отримаєте. Поверніть спочатку 100 мільярдів гривень,які держава винна «Укрнафті». «Протягом багатьох років НАК «Нафтогаз»,який є головним акціонером «Укрнафти»,вилучав (щоб не сказати «крав») газ,який вона добувала,не сплачуючи при цьому жодної копійки. І ось так він накрав на сьогодні 10,5 млрд. кубів газу,який при нинішній ціні оцінюється в 100 мільярдів»,– заявив він.

Крім того,нещодавно стало відомо,що за зберігання на потужностях «Привату» технологічної нафти,яку викачало державне підприємство «Укратранснафта» із нафтопроводів,Україна у 2015 році щодня мала платити 2,5 млн грн. Після того,як міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин дізнався,що «приватівці» збільшили вартість зберігання удвічі,він ініціював звільнення з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» Олександра Лазорка,волиняна,який раніше працював у підконтрольних групі «Приват» нафтопереробних підприємствах «Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття».

Це спровокувало скандал з боку лідерів групи «Приват». Саме Лазорка прибув захищати від звільнення увечері 19 березня Ігор Коломойський,заявивши про спробу рейдерського захоплення компанії. Стовідсокова державна компанія «Укртранснафта» об’єднує два нафтопроводи – «Дружб» та «Придніпровські магістральні трубопроводи»,які дають можливість транспортувати нафту зі сходу на захід і з півночі на південь країни. По суті,це кровоносна система,що зв`язує ключові органи нафтового бізнесу «Привату». По-перше,через неї йдуть поставки нафти з «Укрнафти» на нині єдиний працюючий в Україні Кременчуцький нафтопереробний завод «Укртатнафта» (належить групі «Приват»),що виробляє левову частку пального (наприклад,широко розрекламований бензин «Energy») для подальшої реалізації через найбільшу в країні роздрібну мережу («Авіас»,ANP,«Укрнафта» і т.д.). Багато хто впевнений,що «Укртранснафта» забезпечує поставку до Кременчука «неврахованої» нафти з родовищ «Укрнафти». По-друге,«Укртранснафта» – це ефективний інструмент боротьби з конкурентами,що на повну виконав свою роль – конкурентів у «Привату» в цьому бізнесі більше немає»,– упевнений експерт з паливного ринку.

Рішення про звільнення Лазорка було таки ухвалене,і сьогодні він його оскаржує у Луцькому міскрайонному суді. Яким чином ця історія стосується інших олігархів,теж волинян,ми розповімо пізніше.

Ви і далі вірите,що Коломойський пропонує реприватизацію колись найбільших державних підприємств лише для того,щоб наповнити державний бюджет?

Серед компаній,які держава має забрати,Коломойський називає підприємства об’єднання «Укррудпрому» (зараз належать Ахметову,Новинському,Пінчуку та «Привату»),«Укртелеком»,«Київенерго»,«Дніпрообленерго»,«Дніпроенерго» (Ринат Ахметов),«Вінницяобленерго» (Григоришин),«Закарпаттяобленерго» (за інформацією ЗМІ,куплено в інтересах Сергія Льовочкіна) «Волиньобленерго»,«Західобленерго»,«Київобленерго» (контролюються російським мільярдером Бабаковим),«Донбасенерго» (Олександр Янукович). Також,за словами Коломойського,мають бути націоналізовані облгази,які придбав Дмитро Фірташ: «Вони як почали у 2011 році приватизовувати,так ми просто читали про це,як зведення із зони АТО. Фірташ купував по кілька облгазів кожен день,більше ніхто не брав участь у конкурсі,а ДТЕК (Ахметов) купував обленерго і генерацію».

Ярославський,Ахметов,Фірташ,Жеваго,Єремеєв,Григоришин,брати Суркіси – практично всі представники великого бізнесу мали свого часу конфлікти з Коломойським. Як говорить Костянтин Григоришин,«Коломойський – це людина,яка мало не руками душить своїх опонентів». «Це досить жорсткий бізнесмен,який намагається до дрібниць відстояти свої інтереси. Він схильний досить часто переглядати правила під час гри,тому слід з особливою увагою ставитися до бізнесу з ним»,– кажуть про Коломойського конкуренти.

Навіть після відставки з державної посади Коломойський зберігає значний вплив на владу. У тісних стосунках з ним перебувають лідери «Народного фронту»,депутатська група «Відродження»,яку очолює сателіт олігарха екс-регіонал Віталій Хомутинник. Загалом,за словами Бориса Філатова,у парламенті вже сьогодні близько 200 депутатів «прислухаються до думки Коломойського». Останнім набутком Коломойського став Олег Ляшко. Лідер Радикальної партії донедавна був одним з чільних критиків Коломойського (Ляшка небезпідставно підозрювали у лояльності до групи Льовочкіна – Фірташа),у відповідь медіа,які належать Коломойському,добряче попрацювали над дискредитацією головного «радикала» та падінню його рейтингу напередодні парламентських виборів. Зараз же Ляшко демонстративно їде на мітинг у Дніпропетровськ та дякує Коломойському та його команді за патріотизм,у своїй «вотчині» – на Чернігівщині – не те що не висунув нікого на проміжних виборах до Верховної Ради,а сам їздить і агітує за Геннадія Корбана.

Останнім часом Коломойський зайнявся створенням свого партійного проекту – «УКРОП». Білборди з ним уже є по всій Україні. А позаяк симпатиків у «приватівців» багато,неважко припустити,що на майбутніх парламентських виборах,проведення яких достроково прогнозують на весну наступного року,партія «УКРОП» стане парламентською. Вкупі з іншими підконтрольними Коломойському депутатами з інших партій Ігор Валерійович може отримати більшість у понад 226 голосів і… замінити Ахметова у справі видоювання державного бюджету.

Comments are closed.