Не створи собі кумира, або Що відбувається навколо УПЦ КП

Показати всі

Не створи собі кумира, або Що відбувається навколо УПЦ КП

Почесний патріарх Філарет заявив про те, що Київський патріархат не ліквідовано і всерйоз озвучує плани про його відновлення. Логіка наступна – УПЦ-КП визнали лише частково – в рамках митрополії. Тому церквою зараз керує митрополит. Але оскільки церква незалежна, то потрібно самим скликати собор і проголосити патріархат. Керівником якого буде патріарх. До того ж у нас вже є один патріарх, ось він і очолить нову церкву, – пише «Лівий берег».

Релігійні новини останніх днів шокували громадськість, ніхто не чекав такого повороту подій. Хоча в церковних кулуарах про такі плани «почесного» говорили давно.

Після Об’єднавчого собору в грудні минулого року мав відбутися транзит церковної влади. Колишні інституції були розпущені, і на основі них створена нова. Є навіть Постанова про ліквідацію УПЦ-КП, яку власноруч підписав сам Філарет.

59781550_2266855540220056_3709562325842264064_n.png

ПЦУ повинна була юридично бути зареєстрована як структура, створена шляхом ліквідації та об’єднання УАПЦ і УПЦ-КП. У січні цього року ще багато дивувалися: чому так довго реєструють ПЦУ? Все впиралося в те, що Філарет не захотів віддавати документи для зняття Патріархії з реєстрації. Коли тягнути з реєстрацією ПЦУ було вже не можливо, її зареєстрували просто як нове релігійне об’єднання, а документи на КП залишилися у Філарета. Останньому це дало можливість оформити дуумвірат влади, який звучав так: «У зовнішніх справах церква являє митрополит Єпіфаній, а всередині України всім керує патріарх Філарет». Публічно патріарх про це не говорив, але в коридорах на Пушкінській такі розмови звучали.

Особливо цікаво такий розподіл влади в світлі того, що Філарет перед самим Собором письмово обіцяв Варфоломію, що він не буде претендувати на будь-які посади в новій церкві.

59938216_379641542893504_7119929391529852928_n.jpg

Чи можуть відкликати Томос?
Такі дії, в разі їх реалізації, будуть порушенням Томосу про автокефалію, в якому чітко сказано:

«… маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного її канонічного Предстоятеля, який носить титул« Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України », – не допускається будь-якого доповнення або віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви …».

Раніше в інтерв’ю LB.ua богослов, архімандрит Кирило (Говорун) пояснював, що порушення умов Томосу може спричинити за собою відкликання документа.

В історії церкви вже були подібні прецеденти. У XIX ст. румуни після здобуття незалежності в односторонньому порядку проголосили автокефалію. Константинополь цього не визнав, і трапився розкол. Через 13 років вдалося домовитися, і Вселенський патріархат видав Томос про автокефалію з рядом умов. Упевнені у своїй правоті румуни відразу ж порушили умови документа. І Константинопольський патріарх Іоаким III негайно відкликав документ. Знадобилося ще 7 років для того, щоб вирішити конфлікт. І в 1885 р румуни таки отримали Томос про автокефалію.

Дискусія по патріаршому статус породила скандал і в Болгарської церкви. Ще в 1872 р болгари самостійно проголосили автокефалію. Це призвело до розколу і анафеми з боку Константинополя. Конфлікт тривав більше 70 років. Зрештою в 1945 р Константинополь видав Томос про автокефалію, але в статусі митрополії. У 1953 р болгари внесли зміни в статут і проголосили патріархат. Це стало причиною нової напруженості між церквами. Константинополь визнав такий статус лише в 1961 році.

І болгарам в цьому контексті ще дуже пощастило. Їх патріархат визнали відносно легко – адже цей процес лобіювала РПЦ, а в Болгарії при владі були комуністи. До речі, саме місцеве ЦК компартії дало відмашку для отримання патріаршого статусу. БПЦ 10 вересня 1948 р отримала повідомлення політбюро:

«Керуючись необхідністю зміцнити громадський авторитет Болгарської Православної Церкви, що є необхідною умовою організації боротьби православних церков проти Ватикану і його реакційної політики, ЦК дає Болгарському Екзархату згоду на його зведення в ранг Патріархату».

Які у нас шанси?
Більш того, Болгарську церкву до того моменту визнавали вже все Помісні Церкви. У випадку з Україною такого легкого шляху у нас не буде. Адже у нас ще немає всеправославного визнання. До того ж проголошення патріархату ініціює перестановки в православному світі. Існує список церков по ієрархії: патріархати, архієпископії і митрополії. Ми в цьому списку посідаємо останнє 15 місце. Якщо ми проголошуємо патріархат, то автоматично переїжджаємо на 10-е місце, потіснивши в списку давню Кіпрську церкву. Остання незадоволена своїм нинішнім аж 10-им місцем і претендує на 5-е (там зараз РПЦ), а вже від 11-го місця вона точно буде не в захваті. Кіпрська церква – одна з тих, хто позитивно ставиться до ПЦУ, але офіційно її вона поки не визнала. Чи варто псувати відносини з кіпріотами, від яких потрібно ще отримати визнання, питання риторичне.

Блаженніший Епіфаній: «Повернення до КП – це повернення назад, в ізоляцію, й Втрата Томосу»
Безумовно Україна заслуговує на патріарший статус, але всьому свій час. Перед тим, як заявляти про патріарших амбіції, ПЦУ повинна об’єднати більшість громад в самій Україні, чисельно стати домінуючою православною церквою, а також отримати визнання з боку інших церков. Без виконання цих двох умов – це буде фальстарт, приречений на поразку.

Можливі сценарії
ПЦУ зараз фактично знаходиться на роздоріжжі. Якщо переможе партія Філарета, тоді більша частина або вся ПЦУ повернеться в розкол, а її Томос Константинополь відкличе. Виграє від цього Московський патріархат, а ідея української автокефалії якщо не назавжди, то надовго залишиться скомпрометованої. Більш того, такі дії завдадуть серйозної шкоди по позиціях Вселенського патріархату, а в Православ’ї посилиться вплив РПЦ.

Якщо переможе партія Єпіфанія, то ПЦУ вистоїть. Можливо, вона позбудеться від деяких токсичних елементів, що в короткостроковій перспективі обернеться турбулентністю, проте в довгостроковій перспективі позитивно відобразиться на міжнародне визнання і в об’єднанні з УПЦ (МП). Адже в останній є чимало тих, хто не стільки проти автокефалії, скільки не хоче «йти під Філарета». Треба розуміти, що частиною українського суспільства Філарет сприймається як герой і чи не батько нації. Однак в середовищі УПЦ (МП) у нього величезний антірейнтінг. Це і наслідок пропаганди, і результат деяких його особистих справ. Такого неприйняття Єпіфанія там немає. Та й в Помісних Церквах до Філарета є претензії за спроби створити «розкольницький інтернаціонал», відкушуючи парафії незадоволених на території інших церков.

***

Подібна ситуація в Православної Церкви України виникла через тривалу пострадянського церковного транзиту. Колишній Київський патріархат істотно не відрізнявся від РПЦ. Різнилися прапори і герої, а не цінності і принципи. В УПЦ-КП не працювали інституції, а церква керувалася в ручному режимі. Не було демократизації, а Синод працював за партійним принципом «митрополит-бюро», де вся влада була в руках вузької групи єпископату. Уже доводилося писати про необхідність реформ в ПЦУ. Однак прочитавши коментарі церковних людей про останні заяви владики Філарета, можна прийти до висновку, що церкви крім децентралізації та демократизації потрібна ще й серйозна кампанія по розвінчанню культу особи. Благо і заповідь підходяща є: «Не сотвори собі кумира» (Іс. 20: 4).

Дмитрий Горевой

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *