Лучанина розшукують за привласнення чужих коштів (ФОТО)
16.04.2018
На трасі Луцьк-Ковель насмерть збили пішохода
16.04.2018
Показати всі

Невизначеність

Відлуння тижня (09.04 – 16.04)

Коли світовий порядок де-факто зруйновано, Організація об’єднаних націй виявляється від сили дискусійним клубом. Адже  практично будь-яка  узгоджена більшістю ухвала  ветується тієї чи іншою державою з числа постійних членів Ради безпеки. Асадівські сили у Сирії застосували хімічну (заборонену ще після Першої  світової війни) хімічну зброю  –  оонівську резолюцію з осудом цієї практики заблоковує РФ. Російський проект з осудом завдання США, Великобританією та Францією ракетного удару по хімоб’єктах  біля Дамаска  не має жодного шансу на ухвалення, оскільки безпроблемно заблоковується   будь-якою країною з цієї «трійки», що разом  із КНР та РФ належить до числа  ядерної «п’ятірки». Геополітичні процеси втрачають прогнозованість і визначеність.

Здається, вчора КНДР та США були на грані  силового протистояння з використанням атомної зброї, а нині вже активно триває підготовка до зустрічі лідерів двох вище названих держав. Невизначеність як геополітичний фактор проектується і на регіональні, й на національні рівні. Скажімо, п’ятий рік триває активна фаза багатосотлітньої війни  Росії проти України, але обидві держави не розірвали дипломатичних відносин. За підсумками 2017 року зросли обсяги торгівлі між воюючими  державами (як щодо експорту, так і стосовно імпорту).  Більше того, ніхто  не  хоче  повністю скасовувати Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Росією, хоч він де-факто денонсований окупацією Криму, бойовими діями на Донбасі. Зокрема  Глава  нашої держави на 11-го Київському  безпековому  форумі, що відбувся минулого тижня,  наголосив, що внесе «до українського Парламенту проект Закону про негайне одностороннє припинення дії окремих положень Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Росією у частині, в якій дія цього Договору не сумісна з національними інтересами держави та реалізацією нашого українського права на самооборону». Наяву невизначеність: з одного боку – війна, з другого боку чинність певних положень закону про дружбу (з країною-окупантом).  На фоні  заяв про українських героїв, які чорнять рідну землю від окупанта –  пожвавлення торгівлі  та бізнесових стосунків.  І таких  прикладів (як і щодо контактів  у рамках СНД) – більш, ніж достатньо.

Невизначеність стає і визначальною рисою внутрішньополітичних процесів. Якщо на перспективі дочасних парламентських виборів (внаслідок тиску  на «БПП» з боку  коаліційного союзника «НФ»), очевидно, поставлено хрест, то щодо президентської кампанії – «букет» запитань. Петро Порошенко, Глава  держави, однозначно  наразі не заявив  про свою участь (хоча історія знає єдиний приклад, продемонстрований командою Леоніда Кучми, якому вдалося двічі виграти  президентські вибори). Можливо, чинна владна  еліта збереже свій статус завдяки висуванню «незалежного» кандидата, реагуючи на запит на нові обличчя (українського Макрона)? До речі, не варто категорично відкидати того, що такою особою може начебто несподівано стати  Віталій Скоцик.

За умов, Україна опиняється в тенетах передвиборчих кампаній (перший тур  президентських виборів – 31 березня 2019 року, через півроку – вибори до ВРУ).  Однак абсолютно не зрозуміло, за якими правилами відбуватиметься парламентська  кампанія. Швидше за все, попри ухвалений у першому читанні новий закон, все-таки будуть збереженні мажоритарні округи, де ефективна  практика «засівання» виборців.Але тепер мільйони громадян України, які не відмовляються від гречки  чи іншої «допомоги»,    можуть опинитися за ґратами. Уряд України  на своєму засіданні 11 квітня  підтримав законопроект, напрацьований  громадянською мережею  «Опора»  спільно з МВС. Якщо його підтримає ВРУ,  то кожен виборець,  який отримає неправомірну  вигоду, має шанс (після вироку суду)  на два роки ув’язнення.

Звісно, всі ці припущення та напрацювання можуть бути зведені нанівець. У цьому контексті пригадаймо, що, за даними ЗМІ, понад 70-тисяний наступальний російський «кулак» підтягнуто до українського кордону. Тому можуть бути недалекими від істини ті песимісти, які стверджують: ясно, що все темно. Утім, перегорнімо подумки кілька сторінок минулого тижня, крізь які проглядають обриси прийдешнього.

«…щоб він був єдиним висуванцем від влади»

В оточенні Президента Петра Порошенка розглядають кілька сценаріїв до президентських виборів-2019, котрі. Зараз на Банковій серйозно задумалися про такий радикальний крок, як конституційна реформа з обмеженням повноважень Президента, аби дозволити  чинному главі держави зберегти владу  та значно поліпшити імідж в очах українців. Таку думку висловив політолог Ігор Петренко (див. «Апостроф»). Він констатує, що «в Петра Порошенка зараз складна ситуація, оскільки багато хто відвертається від нього. Багато незадоволених депутатів у БПП, оскільки там є пул наближених, де вигоду отримують всі, та інші, до яких звертаються в разі необхідності». Тому, зазначає аналітик, «обмірковується можливість конституційної реформи, в результаті якої  Президент міг би опинитися у більш виграшній позиції. Але цю реформу можуть відтермінувати, щоб зіграти ближче до виборів і показати, що Порошенко – єдиний  Президент, який обмежив свої повноваження. У той же час у владі думатимуть про парламентські вибори і можливості чинного Глави держави претендувати на всю повноту влади в якості Прем’єр-міністра. Такий варіант теж обговорюється».

За версією Петренка, «також критично важливо для Порошенка, щоб він був єдиним висуванцем від влади. І він зараз над цим працює, всіляко намагаючись ангажувати прем’єра Володимира Гройсмана, не давати йому можливості для якихось маневрів. З іншого боку, на Порошенка дуже тисне Юрій Луценко, який дуже хоче посісти місце Прем’єр-міністра, оскільки той же Гройсман менш лояльний і активно працює з  «Народним фронтом», проводить активні зустрічі з українськими олігархами, в нього досить хороша комунікація з Рінатом Ахметовим. Це, безумовно, не подобається Банковій, але його не можуть «злити», оскільки в парламенті зараз складна ситуація. Можливо, знайти голоси (за зняття Гройсмана) було би простіше, але призначити іншого Прем’єр-міністра – це вже складно. Особливо якщо буде кандидатура Юрія Луценка, адже всі прекрасно розуміють, під чию дудку він танцюватиме. Але зараз Гройсман успішно маневрує між усіма».

Відтак політолог резюмує: «Тобто завдання Порошенка – залишитися одним висуванцем (від влади), зацементувати свій пул оточення, щоб усі орієнтувалися на нього. Але це йому поки не дуже вдається, оскільки його рейтинг падає, а шанси на переобрання зменшуються. Відповідно, зменшується кількість лояльних людей, готових його фінансувати».

«Не дуже приємна новина для української влади»

За результатами парламентських виборів в Угорщині, перемогла партія ФІДЕС прем’єра Віктора Орбана та отримала у парламенті конституційну більшість голосів.Про це розповідає Георгій Ерман у «BBC Україна».За результатами виборів –  понад 95% голосів отримала  коаліція, в яку входять партії ФІДЕС та Християнсько-демократична народна партія.  Вони отримали дві третини депутатських мандатів у парламенті – 133 зі 199.На другому місці – національно-консервативний рух  «За кращу Угорщину» ( «Йоббік») – 19,7%; на третьому – блок Угорської соціалістичної партії і  «Діалогу в ім’я Угорщини» – 12,2%.

При цьому Георгій Ерман нагадує, що Орбан«за останні роки став чинником роздратування для ЄС та України.Євросоюз неодноразово критикував угорського прем’єра за обмеження свободи ЗМІ, громадянських прав та міграційну політику. Саме Віктор Орбан очолив опозицію політиці розподілу біженців по країнах ЄС. Цю передвиборчу кампанію угорський прем’єр побудував на критиці міграційної політики ЄС та звинуваченні мільярдера Джорджа Сороса в намаганні заполонити Угорщину мігрантами.Використання образів зовнішніх ворогів та роз’єднаність опозиції дозволили Віктору Орбану зберегти владу на наступні чотири роки».

На його переконання, «це не дуже приємна новина для української влади». А відтак пояснює, що ще навесні 2014 року, в розпал агресії Росії проти України, заяви угорського прем’єра стали для Києва неприємною несподіванкою. Під час виступу у парламенті у травні 2014 року Віктор Орбан наголосив:  «Угорці, які мешкають в Карпатському регіоні, мають право на подвійне громадянство, на права національної спільноти та на автономію. Становище 200 тисяч угорців, які живуть в Україні, надає цьому питанню особливу гостроту». А після ухвалення українським парламентом закону про освіту антиукраїнська тональність виступів угорських владців стала ще  різкішою.  Вона не змінилася і після заяви міністра освіти України Лілії Гриневич, що перехідний період імплементації закону про освіту відкладуть до вересня 2023 року.

Натомість у  відповідь на прийняття українського закону про освіту Угорщина оголосила, що блокуватиме подальшу інтеграцію України до ЄС та НАТО.«Угорщина блокуватиме будь-які ініціативи, вигідні Україні в міжнародних організаціях, особливо в ЄС. Ми можемо гарантувати, що це боляче вдарить по майбутньому України», – зазначив у вересні 2017 року Петер Сіярто. А в березені 2018 року він уточнив: «Що стосується України, то в Угорщині немає інших інструментів, ніж блокування міжнародних, європейських та євроатлантичних прагнень. Відповідно, Угорщина також не підтримує проведення засідання міністрів оборони країн-членів ЄС-Україна, запланованого на квітень, або саміту Україна-НАТО, який планується провести цього літа».

Нагадаємо, що  Орбан вперше очолив кабінет міністрів в Угорщині в 1998 році. Потім він повернувся на  свою посаду в квітні 2010 року.  Після перемоги на нинішніх виборах вчетверте стане до керма уряду країни.  Віктор Орбан вважається  другом  президента Росії Володимира Путіна. Він дуже часто спілкується з російським главою і завжди публічно стає на його бік. Як повідомляв  «Обозреватель», зокрема, в січні поточного року Орбан заявив в інтерв’ю німецькій газеті DieWelt, що політика Європейського Союзу щодо Росії є помилковою, а  «надмірна»демонізація президента РФ Володимира Путіна – це дурість.

«Чорний понеділок»

«Олігархи РФ в жалобі після  «чорного понеділка», Путін може не дотягнути до інавгурації». Так у назві  публікації стверджує видання «PolitekA».  Воно констатує, що «росіяни пережили «чорний понеділок», після якого новообраний президент РФ Володимир Путін ризикує не протриматися навіть до своєї чергової інавгурації». А відтак цитує відомого  вченого  з Риги, викладача вищої школи, публіциста  і популярного  блогера  Сергія Талка: «Чорний понеділок. Рублішко покотилося, біржі обвалилися, капітали олігархів переполовинились. Торгові центри горять, звалища смердять».  Він уточнює: «Але тут гірше: йому б до інавгурації дотягнути!».

Нагадаємо, втрати російських мільярдерів за день після введення нових американських санкцій перевищили 15 мільярдів доларів. Всього з моменту введення заходів вони втратили більше 17 мільярдів доларів.Найбільші втрати виявилися у президента Норнікеля Володимира Потаніна, його статки зменшилися на 2,28 мільярда доларів. Основний власник групи компаній Ренова Віктор Вексельберг втратив 1,28 мільярда доларів. Фінанси глави і співвласника Лукойлу Вагіта Алекперова скоротилися на 1,37 мільярда доларів.Тільки за половину понеділка учасники нового списку санкцій втратили майже 3 млрд доларів свого сукупного фінансового стану.

У той же час журналіст і блогер Семен Кабакаєв написав  на своїй сторінці в Facebook: «У олігархів в Мордор траур. Акції Ощадбанку впали на 20%. Рубль упав.РФ продовжують ізолювати від цивілізації. Упевнений, що коли в холодильнику нічого не буде, росіяни будуть і далі вірити Путіну.Друзі Путіна потрапили під санкції: глава  «Газпрому» Олексій Міллер, глава ВТБ Андрій Костін, власник  «Ренови» Віктор Вексельберг, гендиректор  «Сургутнафтогаза»  Володимир Богданов, член правління  «Сибура» Кирило Шамалов, бізнесмени Ігор Ротенберг, Олег Дерипаска і Сулейман Керімов».

«Це реакція на провал «русского мира» в Україні»

Ведучи війну проти України, РФ  продовжує реалізовувати  стратегію «русского мира».  Так вважає Сергій Плохій, професор історії України, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, цьогорічний лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. При цьому, уточнює він, вже відчутні тертя між російськими президентом і патріархом.

Сергій Плохій зазначає, що «проект  «русского мира» для Росії зручний для Кремля, тому що його складно охопити й обмежити географічно… До 2013 року РПЦ і російська пропаганда працювали разом. Після 2014 року патріарху Кирилу все більше не подобається те, що робить Кремль, але він мало що може зробити. Війна з Україною створює ризики для російської церкви як у нашій країні, так і в інших регіонах, а Кирило сприймає себе таким собі  «батьком» усього східного православного світу».

На його думку, «зараз між церквою і владою в Росії відбувається тертя, але ідея використання російськомовних меншин, російської культури або російської церкви у зовнішній політиці залишилася, вона нікуди не зникла. Хоча після війни на Донбасі привабливість цієї російської концепції різко пішла на спад».  Політолог нагадує, що навіть лідер  Білорусі Олександр Лукашенко  радить своїм співвітчизникам  забути про «русский мир», а Казахстан переходить на латиницю в писемній мові. «Це не просто реакція на «русский мир», це реакція на провал  «русского мира» в Україні», – резюмує професор.

«На відміну від українців, які після розвалу СРСР вважали, що здобули свою країну, Росія та її еліти вважають, що країну вони втратили, – констатує Плохій. – Російські еліти не були готові до втрати імперії або переформатування своєї політичної системи, і це не дивно, якщо подивитися очима історика. Османська імперія перебувала у стані занепаду 200-250 років, перш ніж розвалилася. Австро-Угорська імперія проходила довгий шлях трансформацій і змін, перш ніж розпалася. А розпад СРСР від супердержави, яка дорівнює США, до повного розвалу трапився протягом п’яти-шести років. Для сучасних еліт у Кремлі психологічно складно прийняти це як норму».

Тому, зазначає  політолог, Кремлю у всьому потрібно шукати провокації Заходу і ворогів-лібералів. Як тільки в їх кишені з’явилася додаткова копійка від продажу нафти і газу, вони згадали про історичну несправедливість. На жаль, розпад імперій – процес довготривалий». На його переконання, « тут, добре це чи погано, ми стаємо заручниками історії».

«Тема дострокових виборів вже закрита»

Коли до президентських  виборів залишається менше року, є три  сценарії для коаліції та уряду. Поки що підготовка до президентських перегонів в команді Петра Порошенка проходить на тлі невизначеності, хто буде в числі політичних союзників глави держави на наступних виборах, у якому форматі БПП піде на вибори у Раду восени 2019 року, і чи взагалі Порошенко балотуватиметься у президенти. Так вважає аналітик Уляна Безпалько. Про це йдеться в її публікації на сайті «РБК-Україна».  «Перший сценарій – відставка Кабінету міністрів на чолі із Гройсманом, які в середині квітня повинні виступити з річним звітом уряду у ВР, – зазначає Уляна Безпалько. – Такий сценарій прораховується на випадок, якщо сторони не досягнуть консенсусу з приводу найближчого спільного політичного майбутнього». Такий перебіг подій вірогідний за умови, оскільки начебто  переговори, що відбувалися  у владних кабінетах з середини 2017 року ( про створення  «Блоком  Петра Порошенка» і  «Народного фронту» спільного проекту) в черговий раз зайшли у глухий кут. Хоча, за інформацією Безпалько, «зараз в обох ключових політичних силах говорять про те, що питання об’єднання в єдину партію поки не актуальне, а в якості альтернативного варіанту може бути узгодження кандидатів у мажоритарних округах».

Поки ж, за припущенням «РБК-Україна»,  «напередодні президентської виборчої кампанії в команді Порошенка вирішують кадрові питання в регіонах шляхом заміни голів обласних державних адміністрацій. Водночас  джерела  цього видання  на Банковій кажуть: чи піде Петро Порошенко на президентські вибори, буде вирішено восени. «Він не буде балотуватися, якщо буде картина аналогічна Ющенку з його 5% на виборах у 2010-му. Він прийшов з бізнесу і йому є куди піти. За владу він не тримається», – стверджує один зі співрозмовників «РБК-Україна», особа, що перебуває  в близькому оточенні Порошенка.Тому й цілком вірогідна реалізація  вище акцентованого першого  сценарію (відставка Кабінету міністрів на чолі із Гройсманом). Але, наголошує Безпалько, «у  президентській команді, крім голосів за відставку, є ще одна проблема – знайти і призначити заміну Гройсману. «Поки заміною може стати лише хтось з чотирьох. Турчинов – його підтримає «Народний фронт». Луценко – під якого вкрай складно зібрати голоси в силу його нажитих ворогів через подання на нардепів. І Омелян або Коболєв– проамериканські», – перерахував співрозмовник «РБК-Україна».Серед можливих в.о. Прем’єр-міністра  називали Степана Кубіва і Геннадія Зубка.

«Другий сценарій – заповнення вакантних посад міністрів і низка точкових ротацій в уряді, – зазначає Безпалько. – В цілому, такий варіант, який обговорюється в АП, передбачає п’ять кадрових змін в Кабміні. Перш за все, призначення міністра агропромислового комплексу, міністра інформаційної політики і міністра охорони здоров’я».Другий сценарій, зазначають джерела на Банковій, можливий, якщо президентській команді і прем’єру Гройсману вдасться домовитися про спільну роботу на результат під час президентських перегонів і спільний похід на вибори до ВР восени 2019 року.

І, нарешті, «третій сценарій, який активно розглядався частиною оточення Порошенко, але практично повністю втрачає актуальність – піти на дострокові парламентські вибори. Хоча начебто «Захід вкрай негативно ставиться до ідеї з достроковими виборами. Тим більше, що лідери  «Народного фронту» обійшли послів і розповіли про катастрофічні наслідки перевиборів…Тема дострокових виборів вже закрита. Ніяких дострокових вже не буде».

 «Розраховувати лише на власні сили»

Відмова від ядерної зброї була історичною помилкою України. Так  вважає секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Олександр Турчинов. Він нагадує, що одна з країн-гарантів почала окупацію України, а  інші союзники абсолютно нічим не допомогли  нашій державі на початковому етапі збройного протистояння з РФ.  Про це повідомляє інтернет-видання «Гордон».«Зараз, після всіх цих подій  можна зробити висновок, який багатьом не сподобається: ядерне роззброєння було нашою історичною помилкою. Надані нам гарантії безпеки навіть не варті паперу, на якому вони були написані. в умовах сучасного світу кожен має розраховувати на власні сили. Зі слабкими не рахуються, їх повчають, принижують і використовують»,- сказав Олександр Турчинов в інтерв’ю, що  оприлюднене сьогодні.

За його словами, Україна віддала ядерну зброю в обмін на гарантії безпеки і територіальної цілісності провідним ядерним державам: США, Великобританії та Росії. «При цьому Росія, якій ми передали нашу ядерну зброю, окупує частину нашої території і починає проти нас війну на сході, а інші гаранти лише висловлюють своє занепокоєння», – констатує секретар РНБО. А відтак  зізнається: «Я був переконаний, що країни-гаранти та їхні союзники по НАТО зроблять заяву, що якщо агресія не припиниться, вони виступлять на стороні України. Ось таким я був ідеалістом… А мене по плечу поплескали і сказали: дорогий, мовляв, а цей меморандум нас ні до чого не зобов’язує. Ми засуджуємо агресію і допомагатимемо лише на політичному та дипломатичному рівнях, але про жодну військову допомогу ми говорити не готові. Для мене це, чесно кажучи, було потрясінням, трагедією: ти очікуєш, що буде реальна підтримка, реальна допомога, а замість цього нас «підбадьорюють». Мовляв, на дипломатичному рівні ми вам допоможемо вести переговори, але ви не метушіться, не загострюйте ситуацію, не провокуйте Росію на масштабне вторгнення… Тиск від наших стратегічних партнерів почався, коли я оголосив мобілізацію».Він наголосив, що Захід чотири роки тому «вчинив з Україною не по-партнерськи».  А після цього уточнив:  «Нам тоді наші шановні партнери не те що зброї або набоїв – безкоштовно жодної каски, жодного бронежилета не дали» , – нагадав О.Турчинов.

За  його словами, доки Україна не стала членом НАТО, що буде нескоро, «ми маємо розуміти, що у разі масштабної агресії будемо змушені, як і в 2014 році, розраховувати лише на власні сили». Секретар РНБО переконаний, що агресивну ядерну країну від масштабного вторгнення може зупинити лише потужне сучасне збройне стримування, здатне уражати ворога на будь-якій відстані.  «На моє особисте переконання, це завдання треба вирішити нашій країні у пріоритетному порядку. І ні в кого в світі немає ні морального, ні юридичного права не погодитися з цією позицією», – сказав Олександр Турчинов.

 «Настав час відкрити очі»

Адекватна відповідь світу на існуючі сьогодні безпекові виклики стає найбільш актуальним питанням, яке потребує відповіді.  Так висловився  Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман під час виступу на Київському безпековому форумі. Про це інформує Урядовий портал. «Питання адекватності сприйняття ситуації і адекватності дій демократичного світу стає найбільш важливим», – сказав Володимир Гройсман.Він навів статистику, за якою за останній час у світі скоєно понад 20 тис. терористичних атак. Щодня ведуться обстріли міст Донбасу, а кількість невійськових втрат йде на сотні й тисячі.

«Україна чи не вперше стала державою, проти якої застосована нова зброя – військова, економічна, енергетична агресія, втручання у внутрішні справи, – сказав Володимир Гройсман. – Ми маємо це зупинити. Ми маємо якісно прогнозувати майбутнє. Ми маємо змусити ворога повернутися в межі своєї країни і стати частиною цивілізованого світу».

Глава Уряду підкреслив, що ніхто сьогодні не забирає у країни-агресора можливостей цивілізованого розвитку, але останні роки її історії свідчать про небажання саме такого розвитку подій.«Я хочу закликати: настав час відкрити очі і не відвертатися від проблем. Настав час якісних дій, які дозволять зупинити навалу, встановити мир на континенті і поширювати наші цінності по всьому світу, – сказав Володимир Гройсман. – Я вірю в перемогу демократичного світу і поразку тоталітаризму».

«Не маю ілюзій»

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції,  констатує на сайті «Української правди», що «Росія бореться не лише з державами чи військовими блоками. Вона бореться із західним наративом. Бореться за знецінення західних цінностей та, як визнав Путін у передвиборчому інтерв’ю, за надання владі  «сакрального» характеру. А це, поза сумнівом, є категоричним запереченням підґрунть світової демократії, поза сумнівом перекреслює всі її досягнення за останні три століття».  За її версією, «на тлі послаблення вільного світу Кремль розраховує вийти у вищу лігу глобальних гравців, куди не здатен вийти природним шляхом – через економічний та соціальний розвиток, наукові досягнення, громадянський консенсус або політичну інновацію».

Заступник міністра закордонних справ підкреслює, що  «режим Путіна демонструє цілий арсенал новітніх методів ведення політичної війни – від прямого підкупу політиків та дезінформацій у соцмережах до створення «альтернативної правди» та паралельної реальності – і ця атака відбувається на фоні повного заперечення офіційними особами причетності Росії до цих подій». А відтак зізнається: «Рішуча та потужна реакція, що здійснюється кількома країнами одночасно, хоч на якийсь час знижує апетити агресора. Не маю ілюзій: позбавити цих апетитів назавжди або на довгий час нам не вдасться. Але консолідація зусиль, міцність позицій, відданість цінностям та спільність дій – здається, єдиний шлях».При цьому, підкреслює Климпуш-Цинцадзе, «Україна завжди залишатиметься відданою цілям захисту демократії. Ми на вістрі цієї боротьби, ми на передньому краї. Ми точно від цього не є щасливими. Але розуміємо, що нам нікуди подітися, окрім як бути на передньому краї захисту демократії разом зі всім вільним світом».

Тим не менше, на хвилі шовінізації  центрально-східної Європи (передовсім Польщі та Угорщини) і політичної  гри на імперській ностальгії Україна може очікувати від сусідів хіба удару в спину, а не реальної допомоги за умов масштабної війни Росії. У нинішніх реаліях, коли  реалізовується проект «Північного потоку-2», Німеччина  як найбільша європейська потуга теж стає причетною до реалізації російської стратегії. Та й  сподівання Києва на Вашингтон  можуть виявитися ілюзією, адже методика Трампа – у значній мірі гібридна, як і в Путіна.

Загалом  же, як зауважив старший науковий співробітник Атлантичної ради США Аріель Коен ( посилаємося на Укрінформ), «Росія перевіряє, наскільки рішуче налаштований Захід… Ситуація з Україною готувалася останні 15 років». Про це не знали розвідслужби Штатів, Великобританії,  Німеччини, Ізраїлю?

Можливо,  зараз нас попередять? НАТО та ЄС нам  допоможуть, оскільки хочемо інтегруватися в ці структури?  Чи, може,  як зауважує журналіст  Дмитро  Гордон, «політикам треба чесно сказати: «Шановні українці, ні в ЄС, ні в НАТО на нас не чекають»? На цих та інших  тривожних запитаннях акцентували увагу  і  ЗМІ: «Без залізної волі командира результат війни може бути лише один – поразка. Будь-який компроміс наближає наш кінець як нації» («Гордон»), «Борються дві України. Одна з них має перемогти остаточно» («ГПУ»), «Порошенко: Північний потік-2 – це політичний хабар за лояльність Німеччини до Росії» (УНІАН),  «Санкцій США проти Луценка домагається у Сенаті екс-президент Світового конгресу українців» («Голос Америки»), «Все більше поляків хочуть бачити Туска президентом Польщі» («ЄП»),  «Президент застеріг від «параду суверенітетів» («День»), «Нові санкції США проти Росії: тепер уже вогонь на ураження» («DW»),  «Путін злякався і зробив фатальну помилку: розвал РФ не за горами» («PolitekA»), «До відставки Луценка лишився місяць» («ГПУ»),  «Менше року до виборів…» («РБК-Україна»), «Майбутній держсекретар США: час  «м’якої політики» щодо Росії закінчився» («ЄП»),  «Волкер: удар по Сирії не має відгукнутися на Донбасі» (УНІАН)…

Доки звучать заспокійливі заяви, що РФ не мститиме США  за Сирію  в Україні (хоч про координати  ракетного обстрілу  Вашингтон  начебто заздалегідь попередив Москву, жоден російський солдат не постраждав), окупанти вже активізували бойові дії з території ОРДЛО. Чи вони припиняться після того, коли цього тижня під час засідання  РНБО буде вирішено продублювати з боку України американські санкції проти Росії?  Однозначної відповіді, звісно, наразі нема. Хіба що зрозуміло: Кремль не збирається відмовлятися від своєї стратегії  щодо «обустройства Украины», «визволення» нашої  країни від державності, історії, майбутнього.

Безумовно, те, що міністра закордонних справ нашої  держави вперше   запросили на зустріч глав МЗС країн  «Великої сімки», яка розпочнеться 22 квітня в Торонто, – позитив. Але чи  варто поділяти пієтет Андрія Шевченка, посла України в Канаді, який  переконаний, що «настав час серйозних, стратегічних рішень щодо України, Росії і щодо того, як розвернути світ обличчям до миру й міжнародного порядку. Ми раді, що Україна зможе приєднатися до важкої, але критично необхідної розмови, і розраховуємо зробити цінний внесок у майбутні спільні рішення».

Взагалі друга половина весни-2018 знаменуватиметься  активізацією політичних процесів. Скажімо, лідери України, Німеччини й Франції проведуть переговори в німецькому Аахені у травні. Хоча, зрозуміло, що набагато значиміші  для розвитку ситуації в Україні  та довкола нашої країни  може мати вірогідна  травнева зустріч  господарів Білого дому та Кремля.  Утім, сказати, що невизначеність має ознаки перевтілення у прогнозованість – вдатися до самоомани. Попереду  –  нові  суворі виклики.  Будьмо!

Віктор Вербич

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *