Показати всі

На старті

Відлуння тижня (31.12 – 07.01)

Христос народився!

2019-ліття Різдва Христового стало ще одним доленосним рубежем  буття нашої країни та нашого народу. Отримання Томосу за кілька годин до Святвечора, у день, коли більшість православних церков відзначають свято Богоявлення, засвідчило не лише постання Православної церкви України. Ця закономірна подія стала ще одним стартом на нашому тернистому, а водночас оптимістичному  історичному шляху.  Вона підтвердила пророчу Шевченкову візію, адресовану поневоленим імперією  зла народам: «Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая».

Тож Україна відкриває нову сторінку свого життєпису. Як наголосив всесвятійший Патріарх Варфоломій, «квітка єдності «з’являється на землі» та «приходить час» для славної Святої Київської митрополії отримати свою еклезіастичну незалежність…Сьогодні розпочинається нова сторінка в історії України. Константинопольська церква, яка таким саме способом дарувала еклезіастичний статус автокефалії всім новим заснованим церквам, сьогодні дарує її вам. Сьогодні, офіційно та канонічно, ви стаєте 15-ю церквою у благословенному хорі автокефальних церков».

Безумовно, процес становлення Православної церкви України – лише на старті. Безсумнівно, за умов, коли триває та набирає обертів активна фаза війни Московії проти нашої держави та нашого народу, спротив буде надзвичайно потужним. Адже господар Кремля Російську православну церкву   вважає одним з найдієвіших  імперських політичних механізмів,  ставить на один рівень із ядерною зброєю.

Тим паче, що в останній день минулого року в Україні стартувала й президентська виборча кампанія,  на яку покладають надії сили промосковського реваншу.  І навряд чи почують  кремлівські маріонетки заклик чинного Глави держави: «Маємо спільно захистити українські вибори від гібридних викликів!» Хоча, як підкреслив письменник і публіцист Андрій Любка у статті «Клоун не він» (див. «День»),  «наша держава не в тій ситуації, коли можна собі дозволити реготати й ні про що серйозне не думати. Триває війна з Росією, в якій «проекти» на кшталт Зеленського є тільки елементами гібридного наступу. Адже Кремлю вигідно підривати довіру українців до української влади, бо якщо не довіряєш своїй владі, якщо не поважаєш її, легковажиш нею – то ти вже психологічно готовий отримати владу чужу».

Але ситуація далека і від алгоритму  фатальної приреченості. На цьому акцентували увагу особистості, чиї слово та чин взаємопов’язані.

«Народжена понад тисячу років тому…»

Блаженніший Епіфаній, Митрополит Київський  і всієї України, у промові в соборі   святого  Георгія на Фанарі (під час церемонії підписання Патріаршого і Синодального Томосу) нагадав, що Вселенська Патріархія «для багатьох народів, і серед них для українського народу, стала Матір’ю, через проповідь та купіль хрещення понад тисячу років тому народивши наших праотців від води і Духа для вічного життя» (тут і далі посилаємося на офіційну сторінку Православної Церкви України у Facebook).  Дякуючи Патріарху Варфоломію, він відтак зазначив: «Сьогодні Ваша Всесвятість покликали нас прибути з України та зібрали всіх тут для того, щоби довершити справу, витоки якої лежать у глибині віків. Адже Патріарший та Синодальний Томос, підписання якого тут відбувається, для всієї повноти Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви проголошує, що народжена понад тисячу років тому в хрещальних водах річки Дніпро Церква – зросла і утвердилася для самостійного, автокефального буття… Наша Церква-Дочка ніколи не забуватиме всього, що дала нам Церква-Мати від часів давніх і дає аж дотепер, жертовно проголошуючи для всієї Повноти Православ’я, що у Священні Диптихи входить нова Церква-Сестра Українська».

Предстоятель  ПЦУ нагадав, що «складний був шлях до сьогоднішнього благословенного дня. Але саме таким – складним і скорботним – є шлях правди». А відтак наголосив: «Всім відомо, що у Давній Церкві події Різдва Христового та Богоявлення святкувалися разом в один день – 6 січня. І мабуть символічним є те, що така велична подія, як всеправославне проголошення автокефалії для нашої Церкви, долаючи відмінність у календарях, … з’єднає радість цих двох величних і спасительних Свят, особливо помноживши її для побожного українського народу. Богу нашому слава на віки віків!»

«І тоді  ми точно переможемо»

Президент України у  новорічному привітанні нагадав, що «народилася, нарешті, автокефальна Православна Церква України, визнана світовим православ’ям. Боротьба за незалежність нашої церкви тривала сотні років і успіхом увінчалася лише тепер. Це – справжнє диво! Це – знак Божий, що у нас, українців, точно усе буде добре» (тут і далі посилаємося  на офіційне інтернет-представництво Глави держави). А після отримання довгоочікуваного Томосу, грамоти від Вселенського Патріархату, ми отримали  духовну незалежність.  «Ми стали далі від Москви і ближче до Європи. Це – чітка стратегія, якої неухильно дотримуємося протягом останніх п’яти років. Ми йдемо своїм шляхом. Ані обіцянки манни небесної, ані зерна зневіри, ані зілля розбрату – ніщо не повинно розвернути нас назад», – наголосив Петро Порошенко.  А відтак зазначив: «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», – хотілося б, щоби саме ці слова стали гаслом для наступного року для влади, суспільства і  для кожного громадянина. Тим більше, що дві тисячі дев’ятнадцятий – це століття Акту злуки, століття нашої соборності».

На думку Президента, «найважче вже минуло, і найгірше – теж позаду. Попереду – поступове зростання економіки і відновлення рівня життя. Це результат нашої спільної кропіткої праці. Головне – у передвиборчій гонитві не затоптати паростки розвитку, пророщені ціною великих жертв і колосальних зусиль кожного з вас. І тоді ми точно переможемо».

«На порядок посилює небезпеки»

Відтепер ми живемо не в епоху змін, а в час перманентних пертурбацій. Так стверджує група експертів в однойменній аналітичній публікації «Дзеркала тижня». Автори прогнозують, що «2019 року будуть притаманні більша нестабільність навіть у найрозвинутіших демократіях, ухвалення егоїстичних рішень, а також істотно побільшає непередбачуваності й хаосу на міжнародній арені». При цьому вони констатують, що «путінський режим вдався до безпрецедентного, навіть за мірками імперії зла, накачування пропагандою (згідно з опитуванням Левада-центру, Україна з 29% поступається лише США із 68% у сприйнятті ворогів Росії), а також мілітаризації свідомості, передусім школярів і молоді (Керченська трагедія як синдром), архаїзації політичного дискурсу й іще більшого наступу на рештки свобод (запровадження цензури в Інтернеті). Фінальна спроба повернутися на велику геополітичну шахівницю обертається шаленим перенапруженням, глибокими розламами соціального, економічного та політичного тіла Росії».  Вони резюмують, що «задля компенсації рівня впливу негативних тенденцій у всіх аспектах російського життя Владімір Путін змушений збільшувати обсяг генерування конфліктів, експортування збройної агресії та дестабілізації ситуації в інших регіонах світу».

Торкаючись європейської проблематики,  аналітики прогнозують, що «після травневих виборів до Європарламенту політична композиція Союзу має відчутно змінитися. У посткомуністичних країнах Сходу («Вишеградська група» плюс), зокрема Польщі, Угорщини та меншою мірою у Чехії та Словаччині, на тлі потужних олігархічних груп зміцнюються політичні режими більш авторитарного типу».  При цьому,  акцентують експерти, «курс на вступ України до ЄС і НАТО закріплюється на тлі зростання економічних та політичних протиріч між об’єднаною Європою і США. Для України відбувається дивна річ, якої складно не помітити. З цілої низки важливих аспектів політики виживання нашої держави позиції основних західних друзів і партнерів виявляються протилежними або принаймні не збігаються».

Аналітики нагадують також: «Результати спільного опитування КМІС, Центру Разумкова і Соціологічної групи «Рейтинг» у листопаді свідчать про те, що левова частка українців переконана в русі країни неправильним напрямком (78%). Цей невтішний показник разом з від’ємним сальдо довіри до усіх без винятку «рейтингових» політиків не лише вказує на дезорієнтацію суспільства, а й є наслідком неспроможності політичного класу в умовах війни формулювати стратегічні цілі, небажання здійснювати справжню, відверту й чесну комунікацію з суспільством, недостатнього розуміння загальносвітових процесів».  При цьому, зазначають вони, на п’ятому  році війни «22% жителів країни не вважають Росію агресором, а 15% іще не визначились із цим питанням». На думку експертів, «азовська криза» виявила інституційну неспроможність передбачати й ефективно реагувати на нові виклики й загрози національній безпеці».

Вони наголошують: «Росія залишатиметься найбільшою зовнішньою екзистенційною загрозою українській державності, а низька якість вітчизняного політичного класу – внутрішньою. Виборчі перегони 2019 року самі по собі є викликом для України, а гарантоване втручання Москви на порядок посилює небезпеки. Окрім невоєнних форм агресії, до яких із отриманням автокефалії слід додати й релігійний чинник, можна очікувати керованої ескалації на окупованих територіях. Її метою буде не лише дестабілізація ситуації задля впливу на результати виборів чи запуск омріяних російською верхівкою дезінтеграційних процесів, а й планомірне підштовхування Заходу до погодження з кремлівським баченням «встановлення миру» в Донбасі…Не можна виключати, що за таких умов західні партнери наполегливо спонукатимуть нове керівництво України до пошуку стратегічного «компромісу» з Росією. У цьому сенсі 2019 рік може стати вирішальним для завершення гарячої фази конфлікту в Донбасі».

«Агент Кремля на західному фронті проти України»

Голова Комітету в закордонних справах Верховної Ради України Ганна Гопко  переконана, що «у 2019 році українці складатимуть іспит на зрілість, а держава – на міцність». Цю думку вона висловила у виданні «Лівий берег».  Роздумуючи про конфігурацію Європи можлива найближчим часом, особливо в контексті виборів до Європарламенту, народний депутат підкреслила, що «держави-члени ЄС прекрасно розуміють свій прагматичний інтерес. Нам же треба думати, якою буде Україна, якими будуть результати виборів – бо далеко не всі західні партнери чекають на великий успіх України». На її думку, «2027 рік – це рік, до якого ми маємо прагнути стати членами ЄС, використавши головування в ЄС таких держав як Німеччина та Польща. І не слухати, коли нам радять «не вступати». Ми повинні вирішити, що це незмінна позиція. Дуже важливо інституційно мати такий міцний фундамент незворотності, щоб хто б не приходив до влади, яким би високим не був рівень підтримки ЄС та НАТО, ми мали власне усвідомлення того, що ми – українці й ми будемо захищати Україну, незважаючи на те, якою буде підтримка Заходу».

Відтак вона висловилася про напругу у стосунках з Угорщиною і Польщею. Зокрема Гопко наголосила: «У Польщі є питання політизації історії, яку вони ви використовують для внутрішнього електорату перед виборами. Угорці ж намагаються капіталізувати себе в очах росіян, постійно провокуючи: від недружніх заяв до конкретно недружніх дій по відношенню до України. Наприклад, лунають заяви про створення якихось автономій на Закарпатті, які підігріваються й деякими представниками Московської православної церкви на Закарпатті, діячами «політичного русинства» тощо. Угорщина дуже часто діє, як сказав один колега, «як агент Кремля на західному фронті проти України». І заяви Угорщини проти України деколи надто корелюються з візитами угорських лідерів до Москви чи зустрічами з російськими візаві». Тим не менше, переконана вона, «Україна виграла цю дипломатичну битву, тому що Угорщині не вдалося створити коаліцію держав Східної і Центральної Європи проти України. Угорці робили пропозиції румунам, полякам, словакам та іншим своїм сусідам, але це їм не вдалося… До речі, в Європейському Союзі розглядається питання про те, аби позбавити голосу Угорщину через те, що вона порушує європейське законодавство».

«У 2019-му ми провинні пам’ятати»

 Олександр  Михельсон,  оглядач  видання «Цензор. НЕТ», висловився про «привід для нападу Путіна». Він підкреслив: «Парадокс у тому, що «київський фашизм» вигаданий самою ж кремлівською пропагандою в рамках путінського дискурсу «вставання з колін» – але саме тому боротьба з «фашистською хунтою» стала визначальним чинником російської політики щодо України». А відтак нагадав, що «в рамках цієї реальності Росія досі не виконала своєї місії, як її уявляють у Кремлі. З цілої низки причин проект «Новоросії» помер, так би мовити, при народженні. А Крим та де-факто підконтрольне Росії ОРДЛО виявилися тією самою валізою без ручки, яку важкенько нести, але неможливо і кинути».

За припущенням Михельсона, «до завершення президентських виборів в Україні Путін навряд чи піде на дійсно масштабну агресію. Спершу логічно дочекатися результату цих виборів, максимально намагаючись розхитати внутрішньоукраїнську ситуацію без прямого воєнного втручання. За великим рахунком, Кремлю важливо не те, хто буде українським президентом – а щоб центральна українська влада була максимально слабкою».

З іншого боку, пояснює він, «літо – а отже, й поливальний сезон у Криму – починається досить скоро після завершення українських президентських виборів. Тож «рідке питання» може стати хай не найбільшою, але ще однією проблемною темою в спілкуванні Москви з новим українським президентом… «Воду відкласти не можна». А головне, що ця вода для Криму – тільки приклад. У 2014-му Росія заклала під майбутнє «братніх відносин» десятки подібних мін. У 2019-му ми повинні пам’ятати: питання тільки в тому, коли і яка саме з них вибухне».

«Далі буде страшно»  

Росія допустить фатальну помилку, якщо піде великою війною проти України. Таку думку в ефірі «Эхо Москвы» висловив російський журналіст, який проживає в Україні Матвій Ганапольський. Про це повідомив «Апостроф». Зокрема Ганапольський зазначив: «Я звертаюся до Кремля, до розвідки кремлівської – ви там, барани, менше дивіться Соловйова, Кисельова – ось ці ваші розважальні передачі, де ви себе заспокоюєте, які ви сильні. Будь ласка, ви розгорніть в Україні розвідмережу і поцікавтеся, що відбувається в Україні і що Україна собою зараз являє».

Він закликав Москву не зробити  «фатальної помилки». «Не для України – Україна зникне, але зникне разом з Росією. Це я вам гарантую. Просто я це знаю. На жаль, так буде. Це буде остання війна, в якій братиме участь Російська Федерація з її нинішнім керівництвом і в нинішньому складі великої Росії. Далі буде страшно», – попередив журналіст.

Ганапольський зазначив, що незважаючи на чутки про слабкість України, «це буде найстрашніша війна в історії Російської Федерації». А відтак уточнив: «І це, звичайно ж, буде закінчення президентства президента Путіна. Ось тому війни з Україною не буде ніколи. Якщо буде – це буде для українців остання здача крові».

«Жодні вибори не були настільки непередбачувані»

В Україні кожні вибори особливі, не схожі на попередні. Чим же відрізнятиметься виборна кампанія 2019 року? Над цим питанням розмірковує у «НВ»  соціолог Ірина Бекешкіна, директор фонду «Демократичні ініціативи». Оскільки 54% населення, відповідно до проведеного у травні 2018 року опитування, не бачать жодної успішної реформи в Україні, «недовіра до всіх держінститутів б’є рекорди. І загалом країна не має жодного політика, якому б довіряли». Констатуючи це, Бекешкіна нагадує: «Все це в Україні вже було після Помаранчевої революції. І результатом того розчарування стала перемога Януковича на виборах 2010 року».

Соціолог попереджає, що «у розчарованому суспільстві досить легко отримати підтримку чарівникові, який пообіцяє все й одразу. І ми це вже бачимо. Ми живемо в ринковому суспільстві, і пропозиція визначається попитом». На її думку, «якими будуть вибори – таким і буде наше життя. І річ навіть не в тому, кого ми оберемо. Важливо,  як. Будемо вибирати шлунком, серцем або все ж розумом?» Правда, попередньо Бекешкіна резюмує: «Мабуть, ще жодні вибори не були настільки непередбачувані».

«Ми можемо втратити свою державу»

Політтехнологи, які  фактично працюють на Кремль,  продовжують  нас розділяти. Про це пише на своїй сторінці Facebook  народний депутат Борислав Береза.  Він висловлює суворе попередження: йдеться про ймовірність втрати  державності. Попередньо Береза нагадує: «2004 року російські політтехнологи запропонували Януковичу озвучити те, що Ющенко ділить українців на три сорти: західних, центральних і південно-східних. Запропонували росіяни, але використовували це українські політики. І так якісно використовували тоді, що до сьогодні ми це відчуваємо…Усе йде в полум’я виборів та в ім’я такої бажаної перемоги. Інтереси України, громадян і моральні цінності йдуть під ніж технологів. І тоді ми чуємо, що Порошенко – це Вальцман, а Тимошенко – це Капітельман. Адже антисемітизм усе ще непогано «продається» дрімучим і не дуже розумним виборцям».

Натомість, наголошує він, «тим виборцям, які трохи розумніші, розповідають, що Юля відразу після інавгурації поїде в Москву здавати Україну, а Зеленський стане на коліна перед Путіним. Не забувши додати про останнього, що він клоун і маріонетка, у якого в ж…пі рука Коломойського. І кожен, хто голосує за ЮВТ, – російська консерва, хто голосує за Зеленського – продався Коломойському, а той, хто віддає свій голос за Порошенка, – шоколадна мерзота».

Окрім того,  підкреслює  народний депутат, «свою лепту вносять корисні ідіоти і ЛОМи на контракті, які з піною з рота розповідають, що ті, хто проти їхнього кандидата, – це запроданці, зрадники і покидьки…Усе це ще більше роз’єднує українців, які замість об’єднання в період війни з Росією, починають конфліктувати одне з одним. На цьому конфлікті багато політтехнологів хочуть отримати потрібний результат, а російські спецслужби намагаються на цьому тлі посилити внутрішній розкол. Нас зіштовхують лобами для того, щоб здобути наші голоси. І ціна питання для технологів – це булава для їхнього клієнта і гроші на рахунок для них особисто. Про повагу до чужої думки або до чужих поглядів, які не становлять загрози ні Україні, ні громадянам, уже не йдеться».

Береза зазначає: «Загалом усе, як у тій приказці «І почали вони так дружити, що не залишилося каменя на камені»… Так і хочеться закричати: «Досить сваритися і конфліктувати одне з одним, поки у нас є спільний ворог – Мордор і його сепарські маріонетки, які явно зацікавлені в цьому розколі». Але мало хто хоче вивчати історію, робити висновки і не робити помилок, які зробили до них. Поле граблів – ось символ сучасної України». Тому, на його думку, «ситуація більше, ніж загрозлива. Через безпричинну ворожнечу між українцями ми можемо втратити свою державу. Тому що розрізненому суспільству може бути важко протистояти всім зовнішнім і внутрішнім загрозам. Особливо в період війни і кризи».

Тож молитовне благання «Боже,  нам єдність подай» нині по-особливому актуальне.  Зрештою, воно (уже як заклик-настанова) адресоване   всім, хто в Україні сущий: як для еліт, так і для тих, хто перебуває у статусі пересічної більшості. Тим паче, що зовнішній ворог тільки чекає слушної нагоди, реалізуючи стратегію на знищення і нашої держави, й нашого народу.

У цьому сенсі  промовисті результати експертного опитування,  проведеного Радою  зовнішньої політики «Українська призма». 99% опитаних беззаперечно найбільш ворожою вважають Росію.  Далі у списку  українофобських держав (з цього переліку тепер чомусь  випала Польща) –  Угорщина (54%), Сербія (29%), Білорусь (16%). Як бачимо, зовнішні загрози (зі сходу, півночі, заходу, частини окупованого півдня) нависають Дамокловим мечем  над нашою державою. А зважаючи на політичну сліпоту  значної частини українського суспільства та масштабну продажність політикуму, це вкрай тривожний синдром.

Як вважає Наталія Заболотна, президент Фонду гуманітарного розвитку України (див. «Україна у 2019 році: глобальна робота над помилками»  в «УП. Життя»), також  наяву «одержима жадібність й корумпованість політиків-одноденок – розпорядників «державної годівниці», які, маючи конкретні короткотермінові тактичні цілі, менш за все переймаються відсутністю гуманітарної політики в державі та концепцією розвитку успішного суспільства». На цих та інших викликах  акцентували увагу, не оминаючи також  позитивних моментів, і ЗМІ:  «Томос наш»: соцмережі про автокефалію» (ВВС), «333 роки московського ярма нарешті позаду»: реакції на отримання Україною Томосу» («Радіо Свобода»), «Диспозиція -2019. Старт виборчої кампанії в Україні» («Хвиля»), «Битва за крісло Президента. Початок» (УНІАН),  «Хто і як – передвиборча кампанія в Україні йде повним ходом» (Польське радіо»), «Щоденник  президентських виборів-2019» («УП»),  «Епоха постправди: чому перемагає технологія популізму» («Апостроф»), «Тінь Кремля» («НВ»), «У телерекламі Бойка «замалювали» український прапор» («УП»),  «Трамп може перешкодити Путіну напасти на Україну – Washington Post» («Сьогодні»),  «Справедливість перемогла» («Цензор. НЕТ»)…

Тим часом, визначальним фактором,  що впливає на сьогодення та майбуття, залишається війна. Москва її не збирається припиняти. Радше йдеться про урізноманітнення форм і  технологій, включаючи безпосередню агресію та гібридні прийоми.

Висловлюючи свій прогноз на  2019 рік,  Ніколя Тензер, керівник паризького Центру вивчення й аналізу політичної діяльності (CERAP), наголосив, що «перший ризик – це жорсткіша поведінка Росії, яка створюватиме небезпеки для всієї Європи. Передусім, звісно, Україні, бо війна може загостритися відкрито, як ми побачили в Азовському морі. Це можуть бути також нові атаки на Донбасі, нова зброя. І ЄС та, ймовірно, США можуть відповісти кволо» (див. «Апостроф»).

За умов зростання тенденцій непрогнозованості (як у світі, зокрема Європі, так і нашій державі) не маємо права на жодні  ілюзії. Так само, як і на зневіру у власні сили та можливості. Адже, як наголошував Олег Ольжич, «держава не твориться в  будучині, держава будується нині». Будьмо!

Віктор Вербич

 

 

Comments are closed.