«Ми досі російську культуру знаємо краще за свою», – луцька письменниця Забужко

Повідомили, які особливо небезпечні інфекції можуть «атакувати» волинян
12.02.2018
Волинь: розшукують хлопця, який пішов з дому і не повернувся
12.02.2018
Показати всі

«Ми досі російську культуру знаємо краще за свою», – луцька письменниця Забужко

Лучанка Оксана Забужко висловилась про те, що українці не вивчають свою культуру, сусідню російську знають краще, ніж рідну. Про це письменниця написала у блогах на сторінках видання “Газета ua”.

Оксана Забужко написала свій блог у відповідь на статтю Антона Санченка “Розкіш байдужості” на сторінках видання “Тиждень ua”.

“Російську культуру досі знаємо краще за свою. Це діагноз. Своєї культури треба вчитися. Це пов’язано з твоєю безпекою”, – каже Забужко.

Письменниця вважає, що головною прикметою всякого колоніалізму є той факт, коли люди культуру колонізатора знають краще, ніж свою.

“Це елементарно, Ватсоне, і описано в усіх підручниках з postcolonial studies. Нам залишається просто це усвідомити: що ми всі, без різниці віку й рівня освіти, досі знаємо російську культуру краще, ніж свою. Це діагноз, з якого просто треба розуміти – і ані того не соромитись, ані не бикувати, розказуючи, ніби це тому, що “російська краща”, бо це страшенно смішно звучить в ХХІ-му ст., – бо та частина людства, яка запускає теслу на Марс, цю тему “проїхала” ще в XIX-му ст.” – вважає відома письменниця.

За словами Оксани Забужко, головним секретом “культурної привабливости колонізатора”, завжди і всюди є те, що у нього влада.

“Гроші й ресурси, вчитель у школі, піп у церкві, жандарм на розі: знання культури колонізатора обіцяє туземцеві ті прямі й негайні дивіденди, яких годі сподіватись від своєї. Станом на ХХІ-ше ст. людство (та його частина, яка запускає теслу в космос) погодилось на тому, що культури не бувають “кращі” й “гірші”, а бувають тільки “свої й чужі”, і кілька наук. дисциплін спеціально вивчають механізми підміни “свого чужим” в умовах колоніалізму. На цю тему написано гори книг, знято гори фільмів, і тільки деякі горді “борисфенці” з усіх своїх насуплених брів усе ще удають, ніби до нас це все жодного стосунку не має”, – йдеться у блозі письменниці.

Далі Забужко посилається на статтю Санченка: “От для них Санченко й пише – про те, як він сам боровся із своєю solid colonial education (c) (пішов у 1990-ті, другою освітою, вчитися на україністику – рецепт не універсальний, не кожному підійде), але як принцип – що своєї культури треба вчитися, і є прямий сенс якось знаходити на те час, бо це пов’язано з твоєю персональною безпекою, – цей досвід безумовно заслуговує стати, як казав Кант, “принципом загального законодавства”.

Жінка додає, що і в неї теж був подібний досвід – на поч. 1990-х вона поїхала в США викладати Ukrainian culture, щоб самій її навчитися.

“Так що – ні, нема стиду в тому, щоб не знати. Стидно – позбавляти когось (індивідів, групи, народи…) потрібного їм знання (те саме, що дурити). І вже зовсім, зовсім “стид і ганьба”, і “завал карми” власними руками – це добровільно, за згодою помагати тому, хто дурить”, – підсумовує уродженка Луцька.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *