Микола Теодорович: краєзнавець і дослідник церковної історії Волині

Показати всі

Микола Теодорович: краєзнавець і дослідник церковної історії Волині

Серед волинян, які залишили слід в історії нашого краю особливе місце належить тим, завдяки кому, власне, ми і знаємо його історію. Зокрема, це стосується краєзнавців, які часто по крихтах збирали інформацію про історичні місця, пам’ятки, і що особливо важливо – про духовні осередки Волині, її храми та святині. А праця, яку на цій ниві зробив краєзнавець, якому присвячена ця розповідь, дійсно була титанічною, і йому, напевно, дякуватимуть і майбутні дослідники історії Волинського краю.

Особисто, пригадую весняні дні 2016 р. Тоді мій хороший друг, нині священик, що служить настоятелем однієї з волинських парафій УПЦ завершував навчання у Волинській духовній семінарії, будучи студентом IV курсу. Він тоді як раз працював над дипломною  бакалаврською роботою присвяченою історії православних храмів Камінь-Каширщини, а саме: Спасо-Преображенського храму села Великий Обзир, Різдво-Богородичного храму села Полиці та Свято-Михайлівського храму села Верхи. Звісно, збирав матеріал, шукав відповідну літературу, а оскільки я майже щодня із ним спілкувався (він ще й до того паламарив у Свято-Покровському кафедральному храмі Луцька), то мав нагоду спостерігати за цією роботою. Тоді я вперше і ознайомився із працями дослідника Волині, про якого хочу розповісти.

Якось, зайшовши до семінарської келії, я побачив на столику сіру товсту книжку назва якої була: “Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание Волынской епархии. – Т. 5: Ковельский уезд. (Волынь в описании городов, местечек и сел: в церковно-историческом, географическом, этнографическом, археологическом и других отношениях)” Це було репринтне видання відповідної праці, яка побачила світ у 1903 р. в Почаєві. Отож, з цікавості, взяв книгу в руки та почав гортати сторінки, поволі почитуючи те, на що звертав увагу. І здивуванню не було меж. Адже про святиню і осередок духовності – православний храм чи не кожного нашого поліського села чи містечка, як і про сам населений пункт, там можна було дізнатися цілу історію, від літописних чи документальних даних до народних переказів. Мало того, автор пише не лише  про храми та споруди, але й змальовує навколишню природу – наші соснові ліси та синьоокі озера. А усього таких томів відповідного дослідження є п’ять, і присвячені вони православним святиням усієї історичної Волині.

Він присвятив життя дослідженню історії Волині, з якою пов’язав свою долю, будучи викладачем Волинської духовної семінарії. Маючи духовну освіту, він так і не прийняв священного сану, але, напевно Господь призначив для нього інший шлях, йдучи яким він багато зробив для Української Православної Церкви, досліджуючи її історію на Волині. До слова, й дотепер невідомим є місце його поховання, а на Волині про нього нагадують хіба що видання його праць та пам’ятні знаки, один з яких є і в Луцьку – біля давнього Свято-Покровського храму.  Це – дослідник історії Волині Микола Теодорович (1856 – бл. 1917 р).

Микола Іванович Теодорович народився у 1856 р. у місті Гродно в Білорусі, в родині православного священика Іоанна Теодоровича.  В 1879 р. він закінчив Литовську духовну семінарію у Вільно, по тому здобув вищу богословську совіту у Санкт-Петербурзькій духовній академії. 4 серпня 1883 р. він був призначений викладачем Священного Письма та давньоєврейської мови (цю давню східну мову тоді, до слова, вивчали у духовних школах РПЦ нарівні з церковно-слов’янською, давньогрецькою та латиною) до Волинської духовної семінарії, яка на той час мала своїм осередком місто Кременець. Так Микола Теодорович і потрапив на землі історичної Волині, де проживав та працював до 1899 р.

Саме будучи викладачем ВДС, Микола Теодорович і зацікавився історією, особливо церковною, Волинського краю та почав її досліджувати.

У квітні 1886 р. керівництво Волинської духовної семінарії запропонувало М. Теодоровичу зайнятись складанням «Пам’ятної книги» православних парафій Волинської єпархії. В ході відповідної роботи молодий дослідник, знайомлячись зі статистичними відомостями благочинь, єпархіальним архівом, а також відомостями про історію Волині у працях таких істориків як В.Татіщев, М. Карамзін, М. Максимович, зібраннями документів «Архива Юго-Западной России» тощо, і вирішив скласти повний «Історико-статистичний опис Волинської єпархії». До коротких клірових описів він почав додавати історичні тексти, документи, свідчення священиків, інші записи. Таким чином спочатку у єпархіальній газеті «Волинські єпархіальні відомості», а потім й окремими книгами з’явились описи 1477 парафій і церков 10 повітів тодішньої Волинської губернії, з межами якої співпадали і межі тогочасної Волинської єпархії.

Зокрема, перший том «Історико-статистичного опису  Волинської єпархії» розпочинається низкою узагальнених нарисів: «Краткий очерк истории Волыни», «Епископы Волынской епархии», «Границы, народонаселение, устройство поверхности, реки, озера, болота, почва, царство ископаемых, климат, разделения на округи и управление».  Кожний том також подає ряд нарисів з історії повіту або міста, їх адміністративно-територіального поділу, меж, населення, ґрунтів, рельєфу, інших геолого-природничих характеристик. Описи населених пунктів повітів включають також розширені нариси про повітове місто і старовинні містечка та описи церков і сіл по благочинних округах. Окрім того, в текстах або примітках поміщено довідково-краєзнавчу інформацію та тексти документів латинською, польською мовами або в авторському перекладі. Серед них: родоводи князів Радзивілів, Любомирських, Чарторийських, Острозьких, Сангушків, Велицьких, Ружинських, окремі унікальні архівні документи.

Останній, 5-й том  «Історико-статистичного опису  Волинської єпархії» М. Теодоровича є особливо цікавим.  “Волинь в описаниях городов, местечек и сел в церковно-историческом, географическом, этнографическом, археологическом и др. отношениях» – такою ремаркою, зокрема, була доповнена загальна назва “Опису”. Там розповідається про історію, природу та православні храми 142 населених пунктів теперішніх Ковельського, Камінь-Каширського, Старовижівського, Турійського та Ратнівського районів сучасної Волинської області. Безсумнівним є також той факт, що, за кількістю цитат і посилань цей том займає чільне місце у всіх публікаціях про історію міст та сіл Волинського Полісся.

Цінною науковою працею М. Теодоровича є й книга  «Город Владимир Волынской губернии» (1893), де подається не лише історія княжого Володимира-Волинського, його монастирів і храмів, але й міститься детальна розповідь про хід святкувань 900-ліття Волинської єпархії під назвою «Празднование 900-летнего юбилея Волынской епархии (10,11,12 мая 1892 года)».

З 1899 року розпочинається 15 – річний період педагогічної та наукової діяльності Миколи Теодоровича у Царстві Польському, як тоді називалися належні до Російської імперії польські землі із центром у  Варшаві. Спочатку він працював інспектором народних училищ Калішської та Седлецької учбових дирекцій на Підляшші та одночасно викладав у духовній семінарії. В 1906 році він згадується вже як начальник Радомської учбової дирекції, а через кілька років Микола Теодорович вже був  інспектором Маріїнського жіночого інституту у Варшаві.

Працюючи у Польщі, Микола Теодорович продовжував надсилати до волинського єпархіального часопису “Волинські єпархіальні відомості”  свої  наукові матеріали присвячені історії Волині. Зокрема, у цьому часописі ним було опубліковано низку архівних підбірок документів з історії Свято-Успенської Почаївської Лаври, які продовжили серію археографічних публікацій з історії цієї святині, які були укладені дослідником ще в 1895-1898 pp. Всі вони були зібрані і видані окремою книгою під назвою «Дарственная запись Анны Гойськой на устройство Почаевского монастыря от 11 ноября 1597 г.» (Почаїв, 1908). Як зазначає волинський археограф поч. XX ст. Василь Левицький, ця назва не відповідає змісту книги, оскільки, крім дарчого запису знаменитої фундаторки монастиря, в ній поміщено багато інших документів, що стосуються як самої Лаври, так і інших монастирів.

В 1904 p. M. Теодорович здійснив друге, повністю перероблене видання своєї історії міста Кременця Волинської губернії, а в 1912 р. надіслав до часопису «Волинські єпархіальні відомості» невелике повідомлення «О хиротонии на Волыни єпископа Василия».

Варто зауважити, що Микола Теодорович, в час своєї освітньої діяльності у Польщі, продовжував підтримувати контакти з волинськими духовними школами, де працював у 1883-1899 pp. – Волинською духовною семінарією і Волинським (Кременецьким) єпархіальним жіночим училищем. Цікаво, що М. Теодорович мав звання почесного члена «попечительства о нуждающихся воспитанниках Волынской духовной семинарии», при чому гроші на рахунки цієї благодійної установи надходили від продажу томів його “Історико-статистичного опису Волинської єпархії”. До слова, ці фінансові надходження були чи не головним джерелом прибутків цього “попечительства” упродовж багатьох років.

З початком Першої світової війни М.Теодорович  був евакуйований разом з Маріїнським жіночим інститутом до російського міста Саратова, куди були вивезені низка державних установ, навчальних закладів та тисячі біженців із Заходу України. Тут він продовжив свою наукову діяльність, зокрема, вже незабаром побачила світ його розвідка про Саратовський Маріїнський інститут благородних дівчат.

Щодо смерті Миколи Теодоровича та місця його поховання, то конкретних даних про час його відходу у Вічність та місце останнього спочинку, як не дивно, не збереглося.  Певна інформація, втім міститься у мемуарах відомого варшавського православного священика, публіциста і церковно-громадського діяча протопресвітера Терентія Павловича Теодоровича – однофамільця Миколи Івановича Теодоровича, якого він пам’ятав як викладача Священного Писання та давньоєврейської мови в часи свого навчання у ВДС. У цих Мемуарах, які побачили свті у Варшаві  в 1935 р. (до 40-річчя священичого служіння автора) отець Терентій Теодорович  не повідомляє точної дати смерті М. Теодоровича, але однозначно називає її місцем саме місто Саратов. “Во время войны эвакуировавшегося в Саратов… и там скончавшегося” –  такі відомості збереглися у мемуарах варшавського священика.

15 травня 2010 р. на території найдавнішого з нині існуючих православних церков Луцька –  Свято-Покровського кафедрального храму був відкритий та освячений пам’ятник Миколі Теодоровичу. Автором монументу є відома волинська скульпторка Ірина Дацюк.

Найфундаментальнішою науковою працею Микола Теодоровича є укладене ним п’ятитомне видання «Історико-статистичного опису  Волинської єпархії», яке і по нині є невичерпним джерелом інформації з волинезнавчого історичного краєзнавства. Цією працею користалися історики-краєзнавці пізніших часів, зокрема, такі відомі дослідники історії Волинського краю та Правосланої Церкви на Волині як О. Цинкаловський та В. Рожко.

Отож, Микола Теодорович, дійсно є Видатним Волинянином і безцінною є його титанічна праця зі збереження історії нашого краю та його святинь.

Костянтин ОЛЕКСЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *