Лещата воєнного стану в контексті естафети поразок

Показати всі

Лещата воєнного стану в контексті естафети поразок

Відлуння тижня  (19.11 – 26.11)

Сторіччя  постання Української держави – водночас і сторіччя війни проти неї. Ціна нашої поразки – не лише  життя тих, хто поліг тоді в збройній боротьбі проти імперії, що надягла маску більшовизму. Війна  Росії проти України та українців (у найрізноманітніших формах, зокрема – у вигляді Голодомору) фактично не припинялася  ні на мить. Окупація у 2014 році Криму та частини Донбасу вкотре нагадала, що споконвічний  ворог не відмовився від своєї стратегії. Тож,  протистоячи фактично наодинці ядерному  кремлівському монстру, Україна продовжує відчайдушну боротьбу за право на власну національну ідентичність і державність.

Недільний інцидент у Керченській протоці  ще раз нагадав, що Москві глибоко начхати на будь-які  правові міжнародні норми.  Силове  захоплення  (з використанням авіації) двох малих броньованих артилерійських катерів  «Бердянськ» і «Нікополь», а також рейдового буксира «Яни Капу», полонення українських моряків, засвідчило: війна не просто триває, а розширює свої масштаби. Інше питання, чому вітчизняне військове командування  не подумало про доцільність прикриття цієї корабельної групи літаками та вертольотами.

Тож уночі на екстреному засіданні Ради національної безпеки і оборони України було запропоновано ввести воєнний стан терміном  на 60 діб. З цього приводу в понеділок, 26 листопада, після 16-ї години має визначитися парламент на позачерговому засіданні. До речі, як зазначив  на засіданні РНБО  Президент Петро Порошенко, «ця агресія, напад на кораблі ВМСУ, був не помилкою і випадковістю, а цілеспрямованими діями щодо, у тому числі, застосування зброї проти українських моряків… Не виключаємо й інших операцій, у тому числі наземних, проти суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України».

У тіні російської агресії в Азовському морі залишився ряд знакових подій минулого тижня. Зокрема  – ухвалення   Верховною Радою (о шостій ранку!) бюджету, 85-ті роковини  Голодомору, 5-річчя  Революції Гідності.  Роздумуючи про виклики історії,   третій всенародно обраний Президент України Віктор Ющенко зазначив: «Моє слово – це гімн українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть. Супроти загрози тотального знищення – ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава… Ми перемогли у вирішальній битві зі злом. Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі – повернути Україні саму себе». Очевидно, Віктор Андрійович  усе-таки поспішив із висновком про перемогу. Як засвідчили події  та тенденції минулого  тижня, головна  боротьба за неї – попереду.

«Ведуть Європу до нової трагедії»

Під час засідання Верховної Ради, приуроченого  до 85-х роковин з часу величезної трагедії – Голодомору 1932-1933 років в Україні – геноциду Українського народу, у своєму виступі Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет наголосив: «А причина Голодомору та, що перепис населення України, взагалі Радянського Союзу, засвідчив, що кількість українців у Радянському Союзі сягає 85 млн, а росіян – 65 млн». За його словами, «і тому безбожне радянське керівництво, яке сиділо у Москві, вирішило знищити українців, щоб вони не переважали за кількістю російський народ».  А Глава і Отець Української греко-католицької церкви Святослав згадав про свого великого попередника, Праведного Митрополита Андрея Шептицького, «який перший серед усіх лідерів світової думки, який перший з церковних лідерів разом зі своїм Галицьким єпископатом підняв голос на захист вмираючих українців. 24 липня 1933 року наші владики скерували до світової громадськості історичного листа під назвою «Україна в передсмертних судорогах»… У тому листі є такі слова «кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе до помсти до неба. Усіх християн цілого світу, усіх віруючих у Бога. А особливо усіх робітників і селян, усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю. І розповсюдити його у найдальші країни світу».

За словами Надзвичайного і Повноважного Посла, експерта з міжнародного права, доктора юридичних наук, професора Володимира Василенка, війна російської імперії проти українського народу триває і сьогодні. Тому особливу роль відіграє донесення правди про Голодомор як Геноцид українського народу. А Голова Комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький підкреслив, що зараз «важливим завданням є нагадати Європі і всьому світові про український Голодомор». На його думку, «безхребетність Європи щодо Голодомору в кінцевому результаті призвела до змови Гітлера і Сталіна, які розпалили пожежу Другої світової війни. І ті, які виправдовують політику Кремля зараз, ведуть Європу до нової трагедії».

«Незворотна ментальна деокупація України»

Голова Верховної Ради Андрій  Парубій, звертаючись  до українців із нагоди Дня Гідності та Свободи, зазначав, що Революція Гідності, яка розпочалася п’ять років тому, – це «відповідь українського народу на спробу тодішнього проросійського режиму Януковича повернути Україну в колоніальну залежність від Росії». А відтак наголошує: «Ми, українці, не дали цього зробити. Ми вийшли на Майдан і відстояли свободу і гідність України. Найвищою ціною – життям найкращих синів і доньок українського народу. І всі ці роки у війні із російським загарбником ми виборюємо наш вибір» (тут і далі посилаємося на  прес-службу Апарату Верховної Ради України). Голова  ВР переконаний, що «у  холодні листопадові дні 2013-го почалася незворотна ментальна деокупація України – наше остаточне звільнення і розрив із підневільним минулим. Відтоді українці більше ніколи і нікому не дозволили себе принижувати. І це – вже назавжди!»  Він констатує: «Ми побачили творення нового всеукраїнського феномену – волонтерства, яке стало основою організації Майдану. Жертовність і взаємопідтримка – це головні ознаки новітнього українського волонтерства, з якого народилася Самооборона Майдану, а згодом і перші добровольчі батальйони, які врятували нашу країну навесні та влітку 2014 року і зламали плани Путіна окупувати всю Україну».

Парубій , висловлюючи «низький уклін і вічну славу полеглим Героям Небесної Сотні та українським воїнам, які поклали життя за незалежність України у війні з російським агресором», закликав: «Нехай їхня жертовність і безмежна любов до свого народу і Батьківщини буде для нас головною життєвою заповіддю».

«В епіцентрі стратегічних інтересів Заходу і Росії»

Україна – заручник олігархів. Так стверджує в однойменній публікації на сайті «Дзеркала тижня»  Віктор Трепак, колишній перший заступник голови СБУ.  Він наголошує: ситуація в нашій державі є надскладною, тому що у ній домінує  олігархат. Віктор Трепак зазначає: «Головним фактором, який заважає чесним і демократичним виборам (власне, як і демократичному розвитку країни загалом), є панування в Україні олігархів, у руках яких зосереджені основні ресурси і влада. Влада є продуктом олігархічної системи і покликана їй служити». На його думку, «олігархічна система правління існує в Україні понад двадцять років. Сприятливим підґрунтям для її появи стало правління Л.Кравчука, а остаточно вона сформувалася у період президентства Л.Кучми. Кожний наступний президент, парламент, уряд вже були породженням цієї системи, і за них вона лише видозмінювалася».

Екс-перший заступник голови СБУ  висловлює занепокоєння вірогідністю в Україні політичного реваншу. На його думку, «наразі немає істотних перешкод для використання масштабних корупційних механізмів на виборах 2019 року – ці вибори пройдуть за виборчою системою, правилами і технологіями, які вигідні владі. Можливості кандидатів від влади й від олігархів на кілька порядків переважатимуть можливості інших кандидатів. До того ж щодо останніх буде застосовано всю силу адміністративного ресурсу і проведено масштабні кампанії для їх дискредитації». При цьому Трепак нагадує, що «Україна – в епіцентрі стратегічних інтересів Заходу і Росії, а тому ці два суб’єкти (кожен своїми засобами) домагатимуться потрібного їм результату. Захід (передусім США), який наразі ще вагається, може вдруге зупинити свій вибір на П.Порошенкові з тієї причини, що він вважає його для себе досить добре дослідженим, зрозумілим і загалом прогнозованим. Крім того, Захід, виходячи зі своїх міркувань, до сьогодні не може зупинити свій вибір на іншому кандидатові». Водночас він висловлює припущення, що й «Росія може розглядати П.Порошенка прийнятним для себе кандидатом на посаду президента України».

За версією колишнього першого заступника голови СБУ, «викладене не означає, що результат наступних виборів уже визначено наперед і на нього ніяк не можна вплинути. По-перше, вибори як наймасштабніший суспільно-політичний процес є найбільш екстремальним моментом у функціонуванні олігархічної системи. Вона боїться виборів, які, попри всі її зусилля, можуть піднести їй дуже неприємні сюрпризи (як це було, зокрема, на президентських виборах 2004 р.). По-друге, нині ця система не така сильна, як здається. Її основа розбалансована, а стрижневі елементи (силові структури) – не зовсім певні й надійні. По-третє, вибори проходитимуть в умовах фактичної війни з Росією, що може спричинити різні несподіванки. По-четверте, українське суспільство вже не раз демонструвало здатність проявляти волю в переломних моментах своєї історії. А вибори 2019 року, безперечно, будуть таким моментом, оскільки дають Україні черговий шанс на успішний розвиток».

Генерал-майор  Віктор Трепак наголошує, що «у найближчій перспективі Україна матиме шанс на успішний розвиток лише в разі, якщо за результатами наступних вибрів її очолить чесний і патріотичний президент, який здійснюватиме владу в інтересах усього суспільства».

«У них взагалі немає  політичних уподобань»

«Українських олігархів можна порівняти з хамелеонами, – зазначає у виданні «Українська правда»  аналітик Роман Кравець. –  У них взагалі немає політичних вподобань, вони цілком прагматичні і не годують себе зайвими ілюзіями. Їхнє завдання не просто зберегти, а примножити свій вплив і прибутки».

Тому, наголошує він, «представники великих фінансово-промислових груп готові домовлятися будь з ким, якщо в цьому є сенс і вигода». При цьому, підкреслює аналітик, вони  «точно знають усі неписані правила політико-економічних джунглів».

«Страшно уявити, що чудитимуть далі»

Політолог Михайло Басараб  у  «Газеті по-українськи» зазначає, що «Юлія Тимошенко і Петро Порошенко не зовсім вірять у власну перемогу на президентських виборах». Хоч, наголошує політолог, офіційно виборча кампанія розпочнеться за півтора місяця, «вони вже нині змушують свого виборця божеволіти. Випустили в обіг кульміна­ційні обіцянки».

Зокрема він констатує: «Тимошенко продає зниження тарифів на газ удвічі. Довго їхати на цій обіцянці не вийде. Тривала електо­ральна кампанія потребує періодичного підживлення чимось вражаючішим. У січні-лютому виборець потребуватиме ще екзотичнішого дурману». А відтак запитує, «що тоді обіцятиме Юля? Долар по 8 гривень, як при Януковичу? Чи ковбасу  «Любительську» по 2 рублі, як за Радянського Союзу?» Нагадуючи, що «Порошенко за чотири місяці до дня голосування вже продає мобілізаційне гасло «Геть від Москви», Басараб запитує:  «Що він говоритиме потім? «Уб’ю Путіна»?»  На його думку, «після таких заяв обіцянки про світле майбутнє в НАТО і Євросоюзі, гасла «жити по-новому», «справедливість є»  чи «вона працює» вже не діятимуть». Наостанок Басараб резюмує: «Метушаться. Нервують. Страшно уявити, що чудитимуть далі».

«Той, хто пішов захищати Україну від ворога, програє йому»

Аналітик Наталія Дрозд у публікації  «Реабілітація для олігарха» розмірковує: «Кланово-олігархічна система призвела не тільки до розвалу армії, не тільки до режиму виживання в країні її громадян, вона призвела до значного зменшення кількості населення: демографічна криза, втрачений Крим і частина Донбасу, загиблі на війні та ті, хто виїжджає за кордон».  А відтак  зазначає: «Пінчук організовує давоські українські сніданки з російським присмаком, проводить переговори з Тимошенко і готується до виборів. При цьому створює такі проекти, як Медсанбат, Ветеранохаб. В чому небезпека? В тому, що той, хто пішов захищати країну від ворога, програє йому в інформаційній війні. Не менш жорстокій і небезпечній. По суті, сьогоднішні ветерани допомагають олігарху Пінчуку виглядати білим і пухнастим. Реабілітація? Так, для Пінчука і кланової олігархії. Ветерани реабілітовують Пінчука  – людину, дії якої були і є руйнівними для країни».

Дрозд зізнається, що їй «боляче про це писати, бо в Ветеранохабі працюють мої близькі друзі. Один з них у відповідь на озвучену мною принципову позицію щодо Пінчука запропонував мені… змінити громадянство. Чи було мені колись так боляче? Не пам’ятаю… Ні, хлопці, я не зміню громадянство. Я звідси нікуди не поїду. Я разом з вами була на Майдані. І разом з вами була на фронті. Тому – маю право на свої принципи. На те, щоб не мовчати. І на те, щоб сказати вам: при нагоді, спитайте у Пінчука – чий Крим?»

«Концентруються сили  антиукраїнського і промосковського реваншу»

СБУ повинна провести офіційне розслідування щодо діяльності  Віктора Медведчука та надати суспільству повну інформацію про цього кремлівського агента в Україні. Про це, за інформацією «Главкому»,  з трибуни парламенту заявив Максим Бурбак. «Служба безпеки України повинна нарешті провести офіційне розслідування щодо Медведчука та надати суспільству повну інформацію про діяльність цього кремлівського агента в Україні. Довкола нього концентруються сили антиукраїнського і промосковського реваншу. Медведчук цілеспрямовано, послідовно бореться проти української державності – в усіх своїх політичних проектах, на всіх посадах», – наголосив керівник фракції «Народний фронт». А відтак пояснив: «СБУ та інші (правоохоронні. – Ред.) органи так само повинні розкрити джерела фінансування пропутінських ЗМІ, які неприховано працюють на капітуляцію перед Росією, прикриваються свободою слова, щоб поширювати брехню. Телеканали NewsOne, 112-й та декілька інших давно пов’язують з Медведчуком». Він закликав силові і контролюючі органи якнайшвидше реалізувати рішення парламенту щодо цих філій російського телебачення в Україні.

«Рідною сестрою революції є реакція»

Жити «по-новому» виявилося так само, як і «по-старому». Так вважає дипломат і політик Роман Безсмертний. Про це йдеться у його  публікації на сайті видання «ГОРДОН». Безсмертний розмірковує над тим, чи можливий сьогодні в Україні третій Майдан. На його думку, «держава та люди давно вже існують у різних вимірах, і цей розрив із кожною річницею стає тільки відчутнішим. Ніхто з «офіційних спікерів» не скаже головного: що обидва Майдани так і не привели до того, заради чого починалися. До фундаментальної зміни стосунків між державою та громадянами». А відтак резюмує, що «держави. Такої, в якій вибори є реальним волевиявленням народу, а не заздалегідь зрежисованою на Банковій фальсифікацією»… ми не отримали. «Жити по-новому» виявилося так само, як і  «по-старому». Змінилося лише декілька навіть не облич – прізвищ. За таких умов третій Майдан є лише справою часу».

На його думку, «ми приречені ходити по колу Майданів доти, доки не відбудуться глибокі інституційні зміни в державі. Із кожним новим обертом наші Майдани ставатимуть все агресивнішими, тому що вимога реальних, а не імітаційних змін буде все відчутнішою, а больовий поріг суспільства – усе вищим». Безсмертний припускає: «Третьому, гадаю, буде потрібно тиждень-другий, щоб узятися до зброї і організувати свій «визвольний похід на Кончу-Заспу». Тим більше, зброї на руках чимало, а війна для багатьох суттєво поміняла ставлення до смерті». А відтак зізнається, що він «противник революцій, тому що рідною сестрою революції є реакція. Історія знає чимало прикладів, коли найщиріший романтичний порив до Liberté, Égalité, Fraternité (свободи, рівності, братста. –«ГОРДОН») завершувався тиранією ще гіршою від попередньої (так, за іронією долі, ці слова є девізом не тільки Франції, але й Гаїті)».

Політик  вважає, що «існуюча модель держави провокує і буде провокувати нові Майдани своєю інституційною замкненістю та відірваністю від потреб суспільства. Громадські рухи, як би вони не були організовані, не можуть змінити цієї системи, яка здатна їх легко проковтнути та переварити у собі. Це очевидно за результатами 2004-го і 2014 років. І саме це дає нам присмак тієї розчарованості, який ми відчуваємо, слухаючи офіційні виступи на річниці».

«Потрібен буде усвідомлений вибір»

Професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду Демократичні ініціативи Олексій Гарань розмірковує про політичні виклики 2019 року. Про це йдеться у його публікації   «Апокаліпсису у 2019 році не буде» на сайті  «НВ». Олексій Гарань припускає, що «у разі перемоги когось одного з нинішніх кандидатів (кандидатки) у президенти існує загроза монополізації влади».  На його думку, «ще один виклик виборів пов’язаний із децентралізацією. У таких умовах на місцях до влади можуть прийти як потенційні реформатори, так і зовсім інші сили, на кшталт партії «Наш край» чи осіб на кшталт Труханова».

Загалом, переконаний політолог,  «слабкість держави – одна із актуальних проблем України. Усі політологічні та історичні дослідження показують, що для здійснення економічних реформ і побудови демократії потрібен певний рівень централізації сил. Боюсь, що зараз Україна може втрачати цю керованість. Але українці не хочуть президентської республіки і авторитаризму – це показали події 2004-го і 2013-14-го років. Разом із тим парламентська республіка за умов несталої партійної системи та відсутності ідеологічних партій призведе до нестабільності та дасть можливість політикам на зразок Медведчука управляти, «смикаючи за ниточки». Тож варіант змішаної системи, яку нині маємо, видається оптимальним, з відповідними уточненнями щодо чіткого розділення повноважень президента і прем’єра. Рухатися у напрямку президентської чи парламентської республіки не потрібно».

Констатуючи, що суспільні настрої сприяють загальнонаціональній  консолідації, він  попереджає: «Та поряд із тенденцією до консолідації бачимо можливе повернення під час виборів до регіональної поляризації». Роздумуючи про підсумки президентських виборів, політолог висловлює «непопулярну точку зору, яка полягає у тому, що Путін дуже зацікавлений в програші Порошенка. Бо попри всі звинувачення в його бік, Порошенко позиціонується як державний діяч, який протистоїть Путіну. Путін вже заявив, що чекатиме на результати наших виборів, щоб отримати кращі позиції для торгівлі. А поки він буде використовувати цей конфлікт для того, щоб підігрівати температуру в Україні. Регулюючи конфлікт на Донбасі, він може впливати на перебіг виборів».

Тож напередодні виборів, зазначає Гарань, «нам треба бути зваженими, не піддаватися на емоційні заклики, хоч би як урапатріотично вони не лунали. Потрібен буде усвідомлений вибір, який має базуватися на тверезій оцінці і реальних наслідках того або іншого вибору». А попередньо він резюмує: «Хто би не переміг на президентських виборах, країна буде зигзагоподібно рухатися вперед. Але ризики є чималими».

Та за умови, коли буде введено воєнний стан, виборчу кампанію, можливо,  відтермінують. Принаймні, на 60 днів, оскільки РНБО пропонує  на такий строк оголосити особливий режим. За умов введення воєнного стану, згідно із законом, керівництво державою переходить до військового командування, яке разом із органами виконавчої влади та військовими адміністраціями, органами місцевого самоврядування контролює ситуацію. Вибори (президентські, парламентські, до органів місцевого самоврядування) у зазначений період неможливі. Правда, перший заступник Голови Верховної Ради України Ірина Геращенко на своїй сторінці у Facebook зазначає, що воєнний стан «не означає автоматичного скасування виборів».

Чи допоможе введення воєнного стану у боротьбі з російськими агресорами? Наразі важко спрогнозувати всі наслідки. За версією журналіста й аналітика Айдера Муждабаева (про це він написав на своїй сторінці у Facebook), «до того моменту, поки друг і партнер Путіна Медведчук перебуває в Україні й на волі, жодна людина, яка має розум, не повірить у те, що ми реально боремося з росіянами… Точнішого маркера в природі не існує. Це той випадок, коли не треба жодних слів, коментарів, піару, антипіару, не треба взагалі нічого. Це просто факт – визначальний, ясний, чіткий: так або ні. Абсолютно самодостатня історія. Або Медведчук в Україні з телеканалами, грошима і владою, або Україна – незалежна країна. Вона існує або не існує».

Про згадувані та інші доленосні виклики повідомляли та попереджали у міру своїх можливостей і ЗМІ:«Атака РФ на Азові» («ДТ»),  «Росія захоплює кораблі і звинувачує Україну в провокації?» Волкер прокоментував напад РФ на українські кораблі в Чорному морі» («Гордон»), «Україна і Голодомор. Він і досі триває у вигляді русифікації» («Радіо Свобода»), «Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію» («Обозреватель»), «Об’єднавчий собор Української православної церкви відбудеться в грудні – Вселенський Патріархат» («Радіо Свобода»),  «Автокефалія: несподівані клопоти» («УТ»),  «1918-й і його наслідки» («УТ»),  «Чому Україна не може бути успішною» («НВ»), «Рулетка» Медведчука у Печерському суді вдалася» («УП»),  «Володимир Зеленський: параноя олігархів» («ЛБ»), «Іноді, щоб зрозуміти країну, треба виринути із соцмереж й увімкнути телевізор. Він протвережує» («Гордон»)…

Нерідко доводиться чути констатацію: Всевишній допускає для людини, народу та держави  стільки викликів, скільки вони здатні витримати. Звісно, таке твердження  сумнівне. Безсумнівне, звичайно, те,  що попереду – направду доленосні іспити  для нашого народу,  майбутнє якого ( навіть якби не було  розв’язаної Росією війни) – під знаками запитання. Адже, за даними    Державної служби статистики, за три останні десятиліття нас стало майже на 10 мільйонів менше. Чисельність наявного населення в Україні, за оцінкою на 1 жовтня 2018 року, становила 42220,8 тис. осіб. Упродовж січня–вересня 2018 року чисельність населення скоротилася на 165,6 тис. осіб.  «Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих – 59 живонароджених», – йдеться у повідомленні Держстату.

Скількома тисячами, мільйонами життів  кращих із кращих своїх синів і дочок доведеться заплатити нинішній Україні за право бути собою? Про це не знає ніхто.  Та водночас не підлягає жодному сумніву, що, як писала Ліна Костенко, у нас уже «немає часу на поразку». Будьмо!

Віктор Вербич

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *