Князь Юрій І: володар “золотої доби” Волинсько-Галицької держави

Показати всі

Князь Юрій І: володар “золотої доби” Волинсько-Галицької держави

Початок XIV століття для Волинсько-Галицької держави був періодом процвітання і відносного спокою. У минулому залишилися збройні конфлікти між князем і боярами, формальна залежність від Золотої Орди обмежувалася лише щорічною виплатою загалом необтяжливої данини та ханським ярликом, яким далекий деспот “підтверджував” права князівської влади. Загалом держава була незалежною, і краяни могли насолоджуватися мирним життям на теренах Волині і Галичини.

В той час, щоправда ненадовго, правителем Волинсько-Галицької Русі був талановитий і далекоглядний князь, який, будучи онуком короля Русі-України Данила Галицького також титулував себе королем. В часи його правління столицею процвітаючого і могутнього Волинсько-Галицького князівства, яке посідало значне місце на політичній арені Східної Європи, був Володимир на Волині.

Цим правителем свого роду “золотої доби” Волинсько-Галицької держави був князь Юрій І Львович (1262 – 1308, волинсько-галицький князь з 1301 р.).

Юрій І був сином волинсько-галицького князя Лева І Даниловича і Констанції Угорської (дочки короля Бели IV), і онуком великого Данила Романовича Галицького, про якого ми вже розповідали у відповідній публікації рубрики “Видатні волиняни”.

Роком народження Юрія був, згідно “Літопису Руського” саме 1262 р., хоча в енциклопедичних даних вказується 1252/57 рік. “У рік 6770 (1262)… пішов Войшелк до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича», – так повідомляє Волинсько-Галицький літопис, який є третьою частиною літописного списку відомого під загальною назвою “Літопис Руський”. Отож, хресним батьком Юрія був син першого великого литовського князя Міндовга Войшелк, який, прийнявши Православ’я, став ченцем одного з волинських монастирів. Оскільки народився Юрій 1262 р., то великому Данилу Романовичу Галицькому упродовж двох років поталанило попестити онука, в роки правління якого таки повністю реалізуються усі плани та починання короля Данила.

Стосовно юнацьких літ Юрія літописні джерела, зокрема, повідомляють, що 1277 р. він брав участь у поході свого дядька луцького князя Мстислава Даниловича і двоюрідного дядька Володимира Васильковича на Литву. Той факт, що князь Лев І замість себе відправив свого 15-річного сина говорить про те, що хлопець?попри юний вік, в очах батька заслуговував на довіру у таких справах . Зрозуміло, що таким чином Лев хотів “на практиці” чим швидше навчити сина як військовій справі так і вмінню правителя. В 1280 році Юрій бере участь у військовій кампанії князя Лева в Польщі, яку той провадив за допомогою монголо-татар. У 1281 р. Юрій одружився із донькою тверського князя Ярослава Ярославовича Ксенією.

Невдовзі після свого одруження Юрій отримав від батька у володіння Холмську і Белзьку землі. Від Ксенії, дочки Ярослава Тверського у нього у 1283 р. народився син Михайло, який помер у трирічному віці. Того ж 1286 р. померла і сама княгиня Ксенія. Невдовзі Юрій одружився вдруге, взявши шлюб із Євфимією Куявською – дочкою Казиміра І Куявського та сестрою майбутнього польського короля Владислава І Локетка (1320-1333). Таким чином, руський (український) рід Романовичів – гілка династії Рюриковичів породичався із польською королівською династією Пястів. Від Євфимії Юрій мав чотирьох дітей – Марію, Анастасію, Андрія і Лева.

Отож, спочатку Юрій княжив у Холмі, і до його володінь також належали і віддалені північні землі Волинсько-Галицького князівства – Дорогичин та Мельник.

У 1282 р. Юрій, разом із батьком – князем Левом І Даниловичем та дядьком Мстиславом Диниловичем бере участь у татарському поході на Угорщину. Наступного 1283 р. Юрій разом із батьком Левом, а також із Володимиром і Мстиславом беруть участь у татарському нападі на Польщу під командуванням майбутнього хана Золотої Орди Телебуги (1287-1291). Варто зауважити, що у цьому поході волинсько-галицькі князі були змушені брати участь як васали Орди. Такий похід на Польське королівство хан Телебуга, також за участі волинсько-галицьких військ, здійснив і в 1286 р. В цьому ж поході Юрій зробив невдалу спробу захопити Люблін.

У 1288 році він із батьком Левом роблять першу спробу отримати Берестя від Володимира Васильковича, в якого прогресувала важка хвороба. Наступного року, після смерті Володимира, Юрій осідає у Бересті та посилає військові залоги у Кам’янець та Бельськ, не дивлячись на те що ці міста, разом із всією Волинню були передані Володимиром Мстиславу. Однак, під загрозою втручання татар, до яких звернувся Мстислав, Юрій покидає зайняті ним берестейські міста.

У 1293 р, в період політичної кризи в Польщі, Люблін таки був здобутий татарсько-руськими військами і долучений до земель Волинсько-Галицької Русі, очевидно, з огляду на територіальну близькість, як частина уділів Юрія. В цей час вмирає луцький князь Мстислав Данилович, і практично вся Волинська земля входить до складу володінь Лева І Даниловича. Ймовірно в цей час, Берестейська земля також була долучена до уділів його сина Юрія.

По смерті князя Лева І Даниловича під владою Юрія Львовича опинилися усі землі Волинсько-Галицької держави, якою він став управляти як Юрій І. Своєю столицею він зробив Володимир на Волині. На початку його правління полякам вдалося у 1302 р. відвоювати Люблін – це вони зробили, до слова, під проводом чеського короля Вацлава, який був суперником союзника Юрія І Владислава Локетка – майбутнього короля Польщі.
Загалом, в часи правління Юрія І Львовича Волинсько-Галицька Русь перебувала у стані миру, переживала розквіт і економічний добробут. Юрій Львович титулував себе «королем Русі, князем Володимирії» (Regis Russie, Princeps Ladimerie), його держава мала добрі міжнародні зв’язки.

Одним із досягнень князя Юрія І було утворення для Волинсько-Галицької Русі окремої Митрополії у складі Константинопільського Патріархату.

Справа у тім, що після монголо-татарського нашестя 1240-41 рр., коли Київ був зруйнований, давня столиця Русі і резиденція Київського митрополита відродилося вже як маленьке, залежне від татар місто. Київський митрополит Кирил ІІ, ставленик Данила Галицького, упродовж свого правління постійно подорожував. Його наступник, митрополит Максим, родом грек, довго у зруйнованому Києві не затримався і у 1300 р. переніс кафедру до північного міста Володимира на Клязьмі.

Таке перенесення митрополичої кафедри на північ, у Володимиро-Суздальські землі і викликало незадоволення волинсько-галицького князя Юрія І, який став просити Константинопільського патріарха утворити для Волинсько-Галицької держави окрему Митрополію. Треба сказати, що це клопотання не було антиканонічним, оскільки волинсько-галицькі землі ніякої адміністративної спільності із куди більш залежними від Орди північноруськими землями не мали. Керівництво величезною територією для одного митрополита було вкрай важким, а Волинсько-Галицька Русь, в умовах католицького пропагандистського тиску вимагали особливою опіки.

Отож, Константинопільський патріарх Афанасій І погодився поставити для Волинсько-Галицької Русі окремого митрополита. Ним став митрополит Ніфонт, який керував новоутвореною Митрополією у 1303-1305 рр. Після нього у Константинопіль на поставлення був посланий, як кандидат на Волинсько-Галицьку Митрополію ігумен Ратненського монастиря на Волині Петро Ратенський, про якого ми теж розповідали у нашій рубриці. 

Патріарх Афанасій І, щоби догодити і південним і північним князям, поставив його митрополитом Київським і всієї Русі. Новий митрополит, недовго пробувши у Києві, місцем свого перебування також обрав Володимир на Клязьмі, чим вкрай був засмучений Юрій І.

Польський історик Ян Длугош датою смерті Юрія Львовича називає 1308 рік, при чому наводить його характеристику: «був він муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його влади тішилася Руська земля миром і славилася багатством». В житії святителя Петра Ратенського митрополита Київського, написаному наприкінці XIV ст., говориться, що за часів Юрія І «була Волинська земля в чести й повазі, повна багатства й слави». Зауважмо, що це життя святителя Петра Ратенського усю Волинсько-Галицьку державу називає Волинською землею.

Після смерті Юрія І правителями Волинсько-Галицької держави стали його сини Андрій та Лев ІІ. Його дочка Марія Галицька стала дружиною мазовецького князя Тройдена і від цього шлюбу народився син Болеслав, який у 1323 р. став волинсько-галицьким князем Юрієм ІІ (1323-1340) про якого ми також розповідали у нашій рубриці 

А на онучці Юрія І, дочці Лева ІІ Юрійовича Агрипіні одружився один з молодших синів великого литовського князя Гедімина Любарт, який увійшов у історію як великий волинський князь Дмитро-Любарт – останній правитель суверенної Волинсько-Галицької держави.

Отож, Юрій І дійсно був видатним правителем Волині, часи правління якого були періодом політичної стабільності та економічного і культурного розквіту нашого краю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *