Показати всі

Квиток на війну

Відлуння тижня  (05.11 – 12.11)

Незасвоєні  уроки  подій сторічної давності  можуть стати «замінованим» простором  зараз і в найближчому майбутньому. Такі та подібні сентенції все частіше озвучуються аналітиками у контексті 100-річчя  закінчення Першої світової та наслідків для України.

Урочистості, що відбулися в Парижі за участі лідерів і делегацій семи десятків держав (у тому числі – Президента Петра Порошенка) під  печальний «акомпанемент» дощу нагадали про те, що війна, попри офіційне завершення, фактично  (у найрізноманітніших  виявах) не припинялася.  Україна втратила державність і  її територія була розшматована окупантами. Тож у цьому контексті – й сучасна  агресія Росії проти  нашої країни та фактична активізація бойових дій на Донбасі, де в ОРДЛО 11  листопада відбувалися  з «благословення» Кремля псевдовибори.

Як зазначила перший заступник Голови ІР Ірина Геращенко, «заявою про визнання «виборів» в окупованому Донбасі Росія видала своїм маріонеткам мандат на війну». При цьому значна частина світової спільноти  воліє не бачити агресії  кремлівського  режиму (пригадаймо заяву екс-заступника СММ ОБСЄ в Україні Олександра Хуга, який не вважає Російську Федерацію країною-агресором). Захід фактично  все відчутніше демонструє здатність ілюзорно «відкупитися» від РФ ціною нашої держави. З  цього приводу генерал армії Євген Марчук, представник України в підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи в Мінську, зазначив, що йому надходили пропозиції  «зняти питання Криму» для закінчення війни на Донбасі. Зокрема він уточнив: «Кажуть, що якщо Україна офіційно відмовиться, зніме кримську проблему, то це може бути серйозна платформа для вирішення питань на Донбасі».

Сто років тому світ закривав  очі на російську агресію проти  України. Де-факто вірним своїй політичній традиції він залишається і зараз. При цьому забуваючи, що після чергового «обустройства» по-кремлівськи російський імперіалізм  продовжить  «освобождение»  від  суверенітету і наших  західних сусідів.   Цікаво, що Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг,  вважаючи  ситуацію в світі непередбачуваною і виступаючи  за діалог з Росією, водночас  застерігає, що Заходу  «не можна бути наївним». Тим не менше, розуміючи, як   Північноатлантичний Альянс готовий реально протидіяти російським військам НАТО, президент Франції Еммануель Макрон виступив з ініціативою створити у Європі спільні континентальні збройні сили.

Тим  часом, Москва вже напрацював алгоритм свого реваншу в  Україні під час президентських і парламентських виборів. Процес консолідації   прокремлівських сил  отримав черговий стимул  після того, як  лідера «Украинскоговыбора»  Віктора Медведчука обрали головою політради партії  «За життя». Він уже встиг забезпечити створення «Опозиційної платформи – За життя» , яка висуне єдиного кандидата в  Президенти. Впродовж цього тижня згадувана структура, очевидно, приросте   політико-олігархічними групами, які танцюють під дудку господаря Кремля. Тож привид реваншу набирає все конкретніших обрисів. Інше питання, чому, як наголошує ряд експертів, на таку перспективу  фактично не реагує чинна владна  еліта України.

«Зіштовхнути всіх кандидатів між собою»

Головна мета  російської пропаганди в Україні – хаотизація виборів. До такого висновку аналітики прийшли під час  прес-конференції   в УНІАН на тему:  «Гібридний вплив Росії на вибори Президента України». Зокрема голова Платформи соціально-гуманітарних ініціатив та інновацій  «Єдиний координаційний центр» Олег Саакян зазначив: «Раніше пропаганда боялася сумніву, а сьогодні вона діє через сумнів і змушує населення сумніватись в усьому. Тому інформаційний вплив на вибори в Україні, безперечно, буде».

На його думку, «головним завданням Росії буде хаотизація виборів. Для неї не стільки важливо, хто переможе, скільки зіштовхнути всіх кандидатів між собою».  А політтехнолог Олексій Голобуцький уточнив: «Зараз Росія працює трохи в іншому електоральному полі – без Донбасу та Криму. Тому мені здається, що вона ставить для себе завдання – хаотизацію політичного процесу. Я думаю, що вони роблять все можливе, щоб наступний президент, хто б ним не став, був найменш легітимний з усіх попередніх. А потім Росія швидко перейде до парламентських виборів, де є дуже багато варіантів впливу». При цьому він вважає, що Росія  має «велику кількість україномовних політиків та спікерів, які працюють на умовні проросійські сили та виступають на українському телебаченні. А основна маса людей, яка піде голосувати, – це пенсіонери та люди передпенсійного віку, які отримують інформацію з  телевізора».

«Тримати суспільство в стані постійного страху»

Степан Гавриш, директор «Інституту політичної кризи»,  роздумує у контексті смерті Катерини  Гандзюк  про системний наступ  на проукраїнських активістів і журналістів.  Про це йдеться в його публікації на сайті  «Лівого берега». Гавриш нагадає: «HumanRightsWatch, AmnestyInternational та Freedom House зафіксували тільки за останній час більше 50 насильницьких нападів і вбивств активістів та 143 репортерів. Це збігається з висновками Центру інформації про права людини, яку він оприлюднив ще 3 вересня, констатувавши, що в абсолютній більшості випадків насильства проти активних українців не розслідуються і будь-якої зрозумілої версії – хто це все організовує? – немає». При цьому констатує, що, за версією FreedomHouse, «в Україні спостерігається надмірно високий рівень фізичної агресії проти журналістів і активістів,  число нападів на яких постійно зростає, створюючи реальну загрозу для демократії».

Така ситуація, зазначає Гавриш, «вкрай непокоїть Захід, який надає постійну і коштовну підтримку українській владі, не дивлячись на постійне погіршення соціальної ситуації та захищеності прав і свобод людини. При тотальній системі корупції в керуванні державою. А тут ще Управління Верховного Комісара ООН з прав людини випустило цього року спецдоповідь про ситуацію з правами людини в Україні. Лише за короткий період з 16 травня по 15 серпня в ній зафіксовано 32 напади на журналістів та активістів, що втричі більше аніж за цей же період минулого року. Взагалі, Комісар встановив, що жертвами нападів стали 282 особи. При цьому в допиті особливо акцентується, що якраз влада використовує мову ворожнечі та насильства, на недбалості поліції і затягування розслідувань, допущення катувань та жорстокого поводження з людьми і невиконання в більшості рекомендацій ООН тою ж владою в питаннях свободи діяльності ГО і журналістів».  А відтак уточнює: «Це підтверджує і статистика світових індексів рейтингів України з 2014 року. Наприклад, в індексі недієздатності держави ми опустилися на 5 пунктів, соціального прогресу на 1, а в індексі щастя аж на 15 позицій. По індексу сприйняття корупції ми знаходимось на 130 місці між Гондурасом, Домініканою і Сьєрра-Леоне та М’янмою. По індексу держави і безпеки Україна балансує між Мексикою, Тунісом і Габоном та Сальвадором. По рейтингу свободи слова (101 місце) – в одному ряду з Абхазією, Нагірним Карабахом, Косово та Вірменією. В напрямку Росії (148) і Білорусі (155). По свободі ведення бізнесу Україна застряла між Киргизстаном, Бутаном і Узбекистаном».

На думку Степана Гавриша, «важко уникнути висновку, що безпрецедентне наростаюче насильство проти активних українців кримінально орієнтованими злочинними угрупуваннями має системний характер. А отже і певну мету та стратегію, яка формується не стихійно, а як один з можливих способів тримати суспільство в стані постійного страху, громадянської агресії і взаємоконфліктів. Ця картина доповнюється безкінечними масками-шоу спецслужб, поліції, які перетворили систему законності в інструмент безперервного тиску на громадянську опозицію, а презумпцію невинуватості у презумпцію винності, постійно перекладаючи всю відповідальність за ситуацію в країні саме на громадянське суспільство. Як наслідок – масова зовнішня і внутрішня еміграція».

«Ця ідея стала занадто небезпечною»

Чому штаби Петра Порошенка та Юлії Тимошенко  працюють над тим, щоб у другому турі президентських виборів зустрілися їхні  працедавці? Над цією проблемою розмірковує в «Українській правді» політолог і журналіст  Роман Кравець. Він нагадує, що «раніше оточення Президента називало таким зручним кандидатом лідера фракції «Опозиційний блок» Юрія Бойка. Була ідея навіть допомогти йому потрапити у другий тур виборів. Але згодом виник гігантський ризик – якщо допомагати Бойку, в другий може не потрапити Порошенко. Тому ця ідея стала занадто небезпечною».

Через це, переконаний  Кравець, «штаб Президента й надалі працюватиме над «промосковленням» Тимошенко». А попередньо пояснює: «Тактика Порошенко стосовно Тимошенко зводиться до одного складного завдання – переконати людей, що лідерка «Батьківщини» зручна і близька для Кремля». Однак , наголошує аналітик, «зараз перед Порошенком стоїть інше складне завдання – уникнути негативу через подорожчання газу…Внутрішні фокус-групи Адміністрації Президента показали, що в піднятті цін люди звинувачують не так Прем’єр-міністра Гройсмана, як Президента Порошенка. Тому просто втекти від цієї теми керівнику держави не вдасться».

За інформацією експерта, «стратегічна мета Порошенка та його команди на найближчі місяці – залишитися у трійці лідерів електоральних симпатій до офіційного старту виборчої кампанії.Далі, обіцяють в Адміністрації Президента, риторика Порошенка стане різкішою». Роман Кравець наголошує: «Штаби двох кандидатів у Президенти готуються не так до загальнонаціональних змагань, як до виборів між Петром Олексійовичем і Юлією Володимирівною.Як би дивно це не звучало, але він і вона – «любі вороги» української політики – змушені допомагати одне одному заради свого збереження». Однак, на його думку, «єдина проблема, що заручниками цієї дивної боротьби стають не два кандидати і їх соратники, а вся країна.Країна, яка щодня платить людськими життями за своє майбутнє і яка потребує цілковитої зміни системи, а не просто заміни прізвищ».

«Це аксіома»

«Україна 2020».   Так називається лекція, з якою  правозахисник Йосиф Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій і громад України, виступить 15 листопада з в Києві в рамках проекту «НВ». На його думку, «зараз наше суспільство переживає перелом, перехідний етап від попередньої системи цінностей та історичного етапу, пов’язаного з колоніальною залежністю від Російської імперії. Там у нас була авторитарна, патерналістська система цінностей, а зараз ми ламаємо її або вона ламається сама з виходом України з цього простору. Попереду в нас система цінностей – називайте як хочете, загальнолюдська чи європейська – до яких ми наче і хочемо дістатися, але наше бажання не означає, що ми ними володіємо».

Зісельс зазначає: «Якщо ви кажете, що влада неправильна, бо приймає неправильні закони, то влада каже: «Нам не подобається цей народ, він не здатен зрозуміти, що ми хочемо зробити» – і  тоді це шлях в нікуди. Порочне коло, яке треба розірвати». Він підкреслює, що «закон треба виконувати. Для будь-якої західної людини це аксіома. Він поганий? Тоді є механізми для його вдосконалення, навіть у нас. Ти хочеш змінити закон? Знайди однодумців та об’єднайся з ними. Зараз громадянське суспільство хоч і не досконале, але більш потужне, ніж десять років тому».

За версією Зісельса, «нас зачепили обидві цивілізації – європейська і євразійська. Та цей розлом проходить не по Дніпру чи лінії фронту, а через кожного з нас. Після розпаду радянської імперської системи ми знаходимось у стані деморалізації. Це є абстинентний синдром, ломка». Тому, підкреслює він, «у хаотичному стані неможливо шукати якихось правил, законів чи тенденцій. Та все це повинно перехворіти, а потім викристалізовуватися у щось нове – сподіваюсь, більш європейське. Адже паростки цього зачепили кожного з нас».

«Ми не хочемо глянути війні в лице»

Поглянути війні в обличчя закликає Філіпп де Лара, професор філософії  та політичних  наук університету «Париж ІІ» (університету Пантеон-Ассас). Про це йдеться у його публікації на сайті видання «Український тиждень». Експерт аналізує ситуацію, пов’язану з російською агресією проти України. Філіпп де Лара зазначає, що Україна, жертва  російської агресії, «вирішила не називати це війною. Причини й обставини можна зрозуміти: 1) аншлюс Криму трапився так швидко, що язик не повертався називати його воєнною операцією; реакція міжнародної спільноти, що потягнула за собою санкції, зводилася до розмов радше про незаконну анексію, ніж про воєнну операцію; 2) бойові дії на Донбасі назвали «АТО», що мало підкреслити заперечення будь-якої легітимності сепаратистів і зафіксувати ставлення до них як до терористів».  Роздумуючи про ситуацію  на Донбасі, він посилається на французького письменник Альбера Камю, який  писав, що, «не називаючи речі своїми іменами, ми примножуємо нещастя нашого світу».

Професор Філіпп де Лара переконаний, що зараз «ми не хочемо глянути війні в лице, позаяк утратили уявлення про те, чим вона є насправді. А це реалізація політичних прагнень за допомогою сили й стратегічних маневрів». А відтак, згадавши  відомий та оманливий  афоризм Карла фон Клаузевіца: «Війна — це продовження політики іншими засобами», наголошує:  «Між Заходом і Сходом була не просто холодна війна та ідеологічне змагання, а справжня війна». На його думку, не варто потрапляти в тенета російської брехні. Тому, підкреслює Філіпп де Лара, «Захід повинен викорінити холодну війну з радянської/російської імперіалістичної війни проти нього. Одна війна завершилася 1991-го, друга досі триває. І в цій другій Україна – лише передова».

 «Путін  припиняти кровопролиття наміру не має»

Кордони ««русского мира», що розпадається, дедалі звужуються.  На цьому у своїй публікації на сайті видання «День»  наголошує московський професор Борис Соколов.  Тим не менше, підкреслює він, це не означає, що Путін відмовився  від «кривавого сценарію» в Україні. Соколов нагадує: чинний господар Кремля загрожує  Вселенському Патріархові за те, що розпочав процес надання автокефалії Православній  Церкві  в Україні  «тяжкими наслідками».  А відтак підкреслює, що «сьогодні ж Путін бачить в РПЦ справжню вселенську церкву, покликану підпорядкувати Росії весь православний світ і стати духовним стрижнем відродження імперії.   І готовий за неї до кінця воювати з Константинопольським Патріархатом. Для нього абсолютно неможливо погодитися з тим, що УПЦ Київського патріархату і Українську автокефальну православну церкву більше не можна називати «розкольниками», і він готовий наказати патріархові Кирилу оголосити «розкольником» самого Вселенського Патріарха Варфоломія І. Відомо, що предстоятель РПЦ менш самостійний, ніж навіть обер-прокурор Священного синоду в Російській імперії, і без команди з Кремля нічого серйозного не робить. Але успіхи Кремля на духовному фронті стають дедалі скромнішими, а невдачі – дедалі болючішими».

Професор констатує, що «залякати Константинопольського Патріарха Росії не вдалося». Він нагадує, що  «за цих умов розкольниками ризикує виявитися якщо не вся РПЦ, то принаймні та частина парафіян і кліриків УПЦ Московського патріархату, яка не визнаватиме майбутнього Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні, оскільки, як слушно зауважує архієпископ Іов, «згідно з канонами церкви, на території однієї держави має бути лише одна православна церква, і ця автокефальна православна церква має об’єднувати всіх».

Він переконаний, що для припинення кровопролиття в Україні «вистачить рішення однієї людини, в Москві, тому що зрозуміло, хто яку землю бажає захопити». Але, наголошує Соколов, «судячи з останніх промов, Путін припиняти кровопролиття наміру не має. А сам Вселенський Патріарх Варфоломій саме після путінських промов підписав із президентом Петром Порошенком угоду про співпрацю і взаємодію між Україною і Вселенським Патріархатом, яка, за словами Патріарха, допоможе прискорити надання автокефалії Православній Церкві в Україні. Отже, кордони «русского мира» невблаганно звужуються».

«Не вірю я у вуличні революції»

Гарних часів не було і не буде. Так вважає Владислав Ващук, колишній гравець київського  «Динамо» та збірної України з футболу. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook. Передовсім Ващук переповідає анекдот: «Чоловік із дружиною пробують зайнятися коханням, у чоловіка нічого не виходить і він відвертається від дружини зі словами: «От йоб…ний Порошенко!» Дружина каже: «Ну, привіт! А до чого тут Порошенко???» На що чоловік їй відповідає: «Так за Януковича такого не було!» А відтак нагадує, що зараз вистачає тих, «хто готовий повернути колишнього президента, тільки щоб долар знову став по вісім, бензин – по сім і Кличко щоб не мер, а просто гарний боксер». При цьому  він уточнює: «Водночас я не відкидаю, ні, я навіть знаю, що багато з них були на Майдані, як на першому, так і на другому. Я от особисто не ходив. І не піду. Не вірю я у вуличні революції. Після них завжди приходять економічні потрясіння для людей і країни».

Ващук зізнається, що «за будь-якої чинної влади висував претензії і висуваю тільки собі. Працювати потрібно, учитися і розвиватися. Не зміг, не впорався, не добіг, не прорахував усіх можливостей і варіантів – отже, сам винен. Не скаржуся. Нас у футболі так привчили. Не скиглити. Не допоможе. Суддя не винен – грати потрібно краще. Так, щоб у супротивника не залишалося шансів. І поле ти не вибираєш».На його думку, «хаяти владу – та це ж національна забава. Особливо в гаражах за пивком або в курилці в офісі. Там обговорюють Рокфеллерів і Ротшильдів, Вальцманів і Гройсманів, гру національної збірної і «Динамо», доходять висновку, кого потрібно ставити в основний склад і призначати тренером. В очікуванні кращих часів і пришестя доброго царя, який вирішить усі їхні проблеми, проходить життя… Колишній футболіст підкреслює: «А життя – воно коротке. Гарних часів не було і не буде. Не чекайте. Гарні часи – зараз. Для того, щоб працювати. Щоб стартувати. Щоб продовжувати». А наостанок знову іронізує. «Учора їхав із тренування, подумав: не знаю, як там за Януковича, але за Кучми точно бігати легше було», – пише Ващук.

«Як голосувати не за, а проти когось»

Чи можливий новий Майдан за підсумками виборів Президента 2019 року? З цього приводу у виданні «Газета по-українськи»  розмірковує політолог Михайло Басараб.  Він переконаний, що ні за Порошенка, ні за Тимошенко люди не вийдуть на вулиці. На думку Басараба, «реальний суспільний протест можливий лише, якщо переможе хтось із відверто проросійських кандидатів. Як Юрій Бойко чи Віктор Медведчук».  Але, переконаний він, «це малоймовірний сценарій у новій Україні. Навіть якщо когось із публічних колаборантів і проголосили б переможцем, то жодному з них не дали б скласти присягу Президента. Однак тоді це вже був би не Майдан, а щось значно серйозніше».

За версією політолога, «реалістичніший варіант – люди масово вийдуть захистити чийсь результат. Але цьому має передувати усвідомлене й однозначне голосування за кандидата, в якого вкрадуть перемогу».  При цьому, констатує він, «усі кандидати-лідери і близько не викликають аж такої довіри в українців, показує соціологія. Майже бога, яким 2004-го був Віктор Ющенко, серед сьогоднішніх фаворитів немає. Нині виборець шукає варіант, як проголосувати не за, а проти когось. Наприклад, за Петра Порошенка, щоб не перемогла Юлія Тимошенко. Або ж навпаки. У такому випадку революція неможлива». Михайло Басараб зазначає,  що «якби вибори відбулися у найближчу неділю, найімовірніше у другому турі зійшлися б Тимошенко і Порошенко. За такого сценарію Майдан тим більше малоймовірний. Ні за неї, ні за нього ніхто не повставатиме. Він набрид, а її електорат на революцію в принципі не здатен. Бо всі три революції  – «на граніті», помаранчеву і гідності – генерували освіченіші пласти української нації».

Зважаючи на соціально-економічні фактори  зі  стабільною тенденцією до погіршення  матеріального становища  переважної більшості громадян України, цим фактом неодмінно скористаються  вітчизняні реалізатори  курсу Кремля. До того   ж  маючи в своїх руках інформаційні рупори та потужну агентуру впливу навіть у начебто проукраїнських силах,  перетворити суспільство в материк хаосу,  невизначеності, ненависті та популізму не так і важко. Тим паче, коли процес перебуває в руках  одного «консолідатора».

Та, з іншого боку, з порядку денного не знято вірогідності масштабного наступу збройних  сил РФ по всьому периметру  кордону. Як наголосив  у Гельсінкі на саміті Європейської народної партії Глава нашої держави, «Україна є форпостом у протидії головному виклику європейській безпеці і стабільності – російській гібридній агресії».  При цьому він аргументував: 2019 рік стане визначальним і для  нашої  країни, і для  євроспільноти.

Та по-своєму доленосними  (як «преамбула» до можливих  суспільно-політичних процесів 2019-го)  виявляться і події найближчих тижнів. На цьому наголошували і ЗМІ: «Похмурий сценарій» («ЛБ»), «Безкарність убиває…» («УП»), «Мустафа Джемілєв розповів про зрадників в СБУ і про порожній піар правоохоронців» («ГПУ»),  «Проміжні вибори у США: що робить їх історичними?» («Радіо Свобода»), «Чим російські санкції можуть бути вигідні Україні» (УНІАН),  «Луценко вирішив подати у відставку» («ЛБ»),  «Справа Гандзюк. Версії вбивства, «відставка» Луценка і мовчання Авакова» («УП»), «Росія намагається захопити нові території в Україні – дипломат» («Гордон»),  «Порошенко працює над створенням помісної церкви не заради виборів» («ГПУ»),  «У Росії погрожують «важкими наслідками» через невизнання виборів на Донбасі» (ZIK).

Тим часом, у Росії висловили настанову для української владної еліти. Зокрема перший заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимир Джабаров заявив, що Президент України Петро Порошенко і Уряд повинні почати переговори з «законно обраними» ватажками бойовиків окупованих районів Донецької та Луганської областей.За його словами, це треба зробити зараз, «поки ще не пізно», в іншому випадку Україна може «остаточно втратити ці території». Джамар також зазначив, що спроби повернути Донбас силовим шляхом «закінчаться дуже сумно». При цьому він додав, що наслідки «можуть стати важкими» і для всього європейського світопорядку.

Водночас РФ, аби дестабілізувати ситуацію в Україні та добавити козирів у руках  «головного  миротворця», напрацьовує  варіант перекриття поставок пального в  нашу країну. За версією депутата Держдуми Олексія Журавльова, «80% нафтопродуктів постачаємо ми і Білорусь. Ось так просто: раз, і все, до побачення. Колапс одразу».  З цього приводу  економічний експерт Сергій Куюн нагадує, що «паливне питання давно не є питанням економічних відносин – це питання гібридної війни. Наразі українські чиновники лише прораховують ризики і чекають, як далі будуть розгортатись події, при цьому вкотре забувають, якими підступними бувають північні сусіди, коли потреба в паливі зростає». За його версією, «якщо нафта стрибне до 100, як це вже активно прогнозують світові нафтотрейдери, то ті ж 35-40 грн за бензин побачимо вже до кінця року. Але при цьому держава отримає величезну пробоїну».

За умов війни, яка проти України та українства не припинялася та не припиняється,  свідомими чи не свідомими невдачами  чинних владців і їхнього бізнесового оточення    неодмінно скористається стратегічний    ворог. Зрештою, він уже намагається коригувати  у потрібному напрямі політичні процеси у нашій державі. Чим це загрожує, нагадує  столітня трагідрама української історії. Будьмо!

Віктор Вербич

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *