Волинь – без поліцейських детективів
16.06.2017
Ринковий курс валют у Луцьку
16.06.2017
Показати всі

Земля і воля

По всіх центральних каналах телебачення крутять нібито соціальну рекламу про необхідність зняття в Україні мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. «На планеті Земля залишилося 6 країн, де немає вільного ринку землі. Це Південна Корея, Куба, Венесуела, Таджикистан, Конго і Україна. Застав свого депутата проголосувати за зняття мораторію!» – так або приблизно так звучить цей заклик до виборців. В іншому ролику до запровадження ринку землі закликає співак (!) Валерій Харчишин. Дивно тільки, що телевізійники ще не додумалися до створення образу такого собі українського Льоні Голубкова, простого сільського трудяги, який після продажу свого паю стає мільйонером.

Хто не знає, Льоня Голубков – персонаж рекламної кампанії російської  фінансової піраміди «МММ» у 1992-1994 роках. З ним пов’язана спочатку всенародна любов до «МММ», яка обіцяла вкладникам по 5000 відсотків (!) на рік, а потім (коли гроші вкладників банально перекочували в кишені засновників лохотрону) – така ж глибока ненависть.

А згадався цей персонаж сьогодні лише через те, що влада аж надто активно проштовхує в маси ідею ринку землі. Чи справді керівництво держави хоче провести ефективну земельну реформу, чи всі її зусилля спрямовані тільки на одне – виконати Меморандум з Міжнародним валютним фондом, щоб отримати омріяний черговий мільярд доларів кредиту?

Противники зняття мораторію, як-от лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко, саме так і заявляють: нинішня влада тільки й думає, як отримати фінансова допомогу, щоб збалансувати бюджет; а коли знімуть мораторій, найкращі орні землі в Україні за безцінь скуплять через підставних осіб іноземні агрохолдинги, і – прощавай, українська Незалежність. Питання ринку землі в Україні із суто економічної дискусії перейшло в політичну площину. Цей коник вдало осідлала Юлія Володимирівна, яка організувала пропагандистський збір підписів проти продажу в Україні земель сільськогосподарського призначення. Але, знаючи вміння Леді Ю обґрунтовувати все, що в певний момент їй вигідно, а згодом так само переконливо доводити суспільству протилежну думку, у щирість лідерки «Батьківщини» не дуже то й віриться. Тим паче, що саме вона у 2008 році, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра України (по суті, найвищій на той час у державі, бо Україна перейшла на парламентсько-президентську форму правління), для отримання чергового трашну МВФ підписала меморандум, в якого, крім усього іншого від імені держави Україна брала на себе зобов’язання в найближчій перспективі провести «створення працюючого ринку сільськогосподарських земель».

Минуло дев’ять років, влада в Україні вже двічі змінювалася, а земельної реформи ніхто так і не проводив. Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, починаючи з 2000 року, вже продовжували 8 разів, востаннє – 6 жовтня 2016 року. І ось цього разу, щоб його нарешті зняти, придумали доволі оригінальний спосіб: 55 народних обранців від фракцій «БПП», «Народний фронт» і «Самопоміч» подали в Конституційний Суд звернення, в якому просять визнати положення Земельного кодексу, що обмежують продаж земель сільгосппризначення, такими, що суперечать Основному Закону. Якщо це відбудеться, ринок землі в Україні запуститься автоматично. Це, як вважає лідер Радикальної партії Олег Ляшко, зроблено тому, що «влада хоче протягнути рішення про продаж землі в обхід Верховної Ради, бо депутати за такий злочин ніколи не проголосують. А от частина продажних суддів КСУ, які сприяли Януковичу узурпувати владу, виконають будь-які вказівки».

А от заступник голови ради Асоціації «Земельна спілка України» Андрій Мартин стверджує, що рекомендацію про зняття мораторію Міжнародному валютному фонду «підкинули» представники великого агробізнесу: «МВФ не є Бабою Ягою у земельному питанні, – каже Андрій Мартин. – Більшість із завдань у Меморандумі придумані тут, у Києві. Є люди, які бігають до представників Фонду і «пояснюють», яких реформ в Україні не вистачає. Наскільки мені відомо, рекомендацію щодо зняття мораторію МВФ «підкинули» представники великого агробізнесу».

Якщо проаналізувати, хто з нардепів підписався під поданням у КС, вимальовується доволі цікава картина. Серед підписантів є низка цікавих прізвищ. Зокрема, це такі «послідовні» народні обранці, як Олександр Кірш, Антон Геращенко чи Ярослав Дубневич, які раніше голосували за продовження мораторію на продаж землі. А тепер от раптом вирішили його скасувати.

Окрім того, ініціатора подання Олексія Мушака називають родичем колишнього депутата від Партії регіонів, власника агрохолдингу «Кернел», латифундиста Андрія Веревського. Також зрозумілими видаються мотиви Ярослава Дубневича, які разом з братом Богданом та членами своїх сімей лише на Львівщині володіють земельними ділянками у кількасот гектарів. Журналісти також знаходили у земельному кадастрі 13 земельних ділянок у Пустомитівському районі, які орендував Богдан Дубневич.

За мораторій на продаж землі послідовно не голосують (тобто, фактично виступають за купівлю-продаж сільгоспземель), зокрема, вічний реформатор Віктор Пинзеник, а також: група мільйонерів з «Опоблоку», син власника однієї з найбільших агрокомпаній («Нібулон») Андрій Вадатурський, колись крупний агрогосподарник Аркадій Корнацький, екс-представник «Народного фронту», а нині позапартійний багатій В’ячеслав Константіновський та ін.

Поки що підпільним латифундистам доводиться використовувати різноманітні схеми (зміна призначення землі, фіктивні обміни і борги, фейкові спадкові договори та емфітевзис – право користування чужою ділянкою для сільгосппотреб). Оскільки вони це на межі закону, воно коштує чималих грошей. Коли ж механізм купівлі-продажу узаконять, скупка землі відбуватиметься напряму.

Противники миттєвого запровадження ринку землі згадують ваучеризацію економіки 90-х років. Тодішній голова Фонду Держмайна України Юрій Єхануров з телевізора щодня віщував: «Хто зволікає – той втрачає!» І закликав населення оформляти приватизаційні майнові сертифікати. Чим це закінчилося, всі ми добре знаємо: люди попродали ваучери за копійки, а ті, хто вірив у справедливість влади – пішли оформляти акції великих підприємств. І сьогодні в багатьох наївних на той час збергіються вдома ці папірці, які вже нічого не коштують, бо акули прихватизації заволоділи контрольними пакетами акцій заводів-гігантів, десятки разів їх переоформили, тож люди мають акції товариств, що вже давно збанкрутували. А тим часом заводи працюють і дають надприбутки їхнім власникам-олігархам.

Юрій Єхануров хоча б був чесним. Він сам вийшов на телебачення з рекламою, а не посилав туди співаків чи футболістів. І за це поніс певні репутаційні втрати. А нинішні можновладці все хочуть загрібати жар чужими руками.

Коли говорять про приватизацію промисловості, одразу згадується відоме інтерв’ю автора російських економічних реформ Анатолія Чубайса, яке він дав у 2010 році в літаку.

«Що таке приватизація для нормального західного професора, для якого-небудь Джеффрі Сакса? Який п’ять разів уже міняв позицію з цього приводу, і докотився до того, що треба скасувати приватизацію і почати все заново. Для нього, відповідно до західних підручників, це класичний економічний процес, в ході якого оптимізується витрати на те, щоб в максимальному ступені ефективно розміщувати активи, передані державою в приватні руки. А ми знали, що кожен проданий завод – це цвях у віко труни комунізму. Чи дорого, дешево, безплатно, з доплатою –двадцяте питання. А перше питання одне: кожен приватний власник, який з’явився в Росії, – це незворотність».

А далі – ще цікавіше: «Приватизація в Росії до 1997 року взагалі не була економічним процесом. Вона вирішувала зовсім іншого масштабу завдання, що мало хто розумів тоді, а вже тим більше на Заході. Вона вирішувала головне завдання – зупинити комунізм. Це завдання ми вирішили».

Перегляд цього ролика чомусь нагадав дискусію на мітингу в 1990-му році на Волині. Захисники комунізму з числа інтелігенції, які щиро вірили у справедливість соціалістичного ладу, говорили по написаних в ЦК й обкомах методичках, де, зокрема, зазначалося, що все наше багатство після виходу з міцних «обіймів» СРСР приберуть до своїх рук кляті західні капіталісти. (Вони ж не знали тоді, що функціонери партії з Москви й Києва в цей час таємно домовлялися із керівниками найбільших країн Заходу, аби ті їм дозволили стати тут власниками заводів і пароплавів.) А прибічники Руху їм парирували: «Американці нашу землю за океан не вивезуть!» Вони ж тоді ще не знали, що для рабства на своїй землі не обов’язково її вивозити. Досить зробити тебе злидарем, і ти погодишся продати (ні, не віддати, а саме продати!) землю, лиш вирішити якусь сьогоднішню проблему.

Мене завжди дивувало, чому ж знаходяться люди, які на заклик різних контор, які обіцяють «гроші готівкою», почувши, що за це треба заплатити «невеличку суму комісійних», не розвертаються і йдуть, а віддають останню копійку з дому. Хоча що тут дивуватись? Людина у відчаї може піти на все. І землю, яка годувала її сім’ю десятиріччями, не задумуючись, продати.

Коли немає гарантованого державою соціального захисту. Коли немає чітких правил гри на аграрному ринку. Коли повсюдно шастають лихварі, які хочуть тебе надурити.

Для українця земля – це не тільки багатство, засіб прогодувати себе і свою сім’ю. Це щось сакральне, сокровенне. Українці, змушені в часи лихоліть, емігрувати по закордонах, селилися тільки там, де були родючі ґрунти. І длсі в Україні сусід сусіда може вбити за переорану межу. А що вже задоволення він отримує, коли на його землі щось проростає, то й словами не описати!

А відійшовши від лірики, скажемо: сільськогосподарська земля — не просто джерело інвестицій, а єдиний стратегічний ресурс нації, який не підлягає відтворенню і від якого залежить продуктова безпека та геоекономічна роль України у світі. Українські чорноземи становлять 9% світових запасів та 30% – європейських, вартість яких в умовах постійного зростання дефіциту продовольства на глобальному рівні важко переоцінити.

У 1861 році в Російській імперії українські селяни отримали волю, та не отримали землю. Столипінська реформа 1906 року дала їм можливість стати землевласниками. Але в 2017 році до влади прийшли більшовики, і забрали і землю, і волю.

Сьогодні загрози повернення до комунізму вже немає. Тож жоден український чиновник, як свого часу в Росії Чубайс чи в Україні Єхануров, не зможе задурити людям голови. А довести до зубожіння, щоб селянин попрощався зі своєю землею добровільно, може.

Тому мені сьогодні найбільше подобається позиція голови Аграрної партії України Віталія Скоцика. Він стверджує: «Це буде танець на кістках повністю пограбованої держави. Великий спекулятивний внутрішній капітал, який є в Україні, скупить землю. Прості аграрії та селяни не мають на це коштів. За соціологічними даними – 96% сільгоспвиробників не можуть собі зараз дозволити купити землю».

І пропонує: поки в Україні не проведена інвентаризація земель сільгосппризначення, не сформований якісно земельний кадастр, не зроблено належним чином розмежування земель різних форм власності, не зроблено перевірку якості землі, дозволяти продаж земель сільськогосподарського призначення не можна. Бо це буде не земельна реформа, а профанація.

«Подання до Конституційного суду щодо скасування мораторію показує справжнє обличчя нинішньої Верховної Ради. Під документом підписались і «нові обличчя», і «чесні журналісти», і провладні, й опозиційні депутати. У бажанні вкрасти в українців землю об’єдналась і влада, й опозиція», – говорить Віталій Скоцик. Його вже не звинуватиш у прихильності до соціалістичного курсу, що кажуть про Юлію Тимошенко. Адже за плечима Віталія Скоцика – диплом американського університету, робота в міжнародних агрохолдингах, визнання найкращим іноземним топ-менеджером Великої Британії.

До всього іншого він – учень великого українського державного діяча Івана Плюща, який свого часу привів до влади трьох українських Президентів: Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму і Віктора Ющенка.

Зауважте, Віталій Скоцик не каже, що сільськогосподарські землі не можна продавати. Він наголошує: не можна продавати саме сьогодні, коли існує загроза створення не вільного, а «дикого» ринку землі. Натомість він пропонує за 7-8 років провести поетапну аграрну реформу. До речі, про це записано і в Коаліційній угоді парламенту 2014 року. Та з 12 пунктів взятих на себе зобов’язань в аграрній сфері Верховна Рада виконала тільки три. Натомість підпільні латифундисти хочуть протягнути через Конституційний Суд зняття мораторію на продаж землі, щоб ще більше збагатитись. Не розуміючи, що в кінцевому підсумку і вони залишаться з нічим.

Але якщо ми хочемо, щоб земельна реформа (тільки після завершення якої можна запроваджувати вільний продаж земель сільськогосподарського призначення) відбулася в інтересах селян-власників паїв, а не обмеженого кола олігархів чи банків, розумним головам при владі в Україні важливо прислухатися до думки відомого норвезького економіста Еріка Райнерта, якого на «Волинській правді» свого часу цитував волинський громадський діяч Богдан Шиба: «Сьогодні найкращою порадою, яку я можу дати, щоб українська економіка процвітала і максимальне число українців мали добре оплачувану роботу в рідній країні, є наступна: не робіть так, як німці [європейці] кажуть вам робити, а робіть так як робили німці [європейці]… Не відкривайтеся дуже широко для вільної торгівлі, поки не маєте міцної національної промислової основи. Симетрична економічна інтеграція – між рівними – добра для обох сторін. Асиметрична інтеграція має тенденцію робити бідних партнерів ще біднішими».

Іван ЖУРБА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *