Волинські військові найкраще на передовій облаштували побут (ФОТО)
31.07.2017
На Дефлімпійських іграх волиняни вибороли 4 нагороди
31.07.2017
Показати всі

Гра з вогнем

Відлуння тижня (24.07 – 31.07)

Кожна місцина (чи  місто, чи село) по-своєму віддзеркалює загальну ситуацію. Згадуючи народну  констатацію «ой у тому Луцьку все не по-людськи: кругом  вода – всередині біда», переконуєшся, як реалії внесли корективи. Тож замість «вода» все частіше згадують вогонь. Зрештою, як зазначалося в першому реченні, тенденція (буквально і в підтексті) стосується всієї  держави.

Внаслідок того, що ворог все системніше відкриває вогонь на лінії розмежування, все більше гине українців. Та й всередині держави все частіше аргументом стає зброя (що  засвідчили минулотижневіподії  у Дніпрі). Триває війна, яка набирає розмаху, розповзається, проникає в кожну клітину суспільства. У цьому сенсі згадуються афористично-промовисті, суголосні з реаліями, назви призабутих «Повісті полум’яних літ» та кіноповісті «Україна в огні» Олександра Довженка,  американського  документального фільму  «Україна у вогні» (хоч розставлені там  акценти брехливі, подані  у контексті путінських ідеологем), твори  поляка Генрика Сенкевича  («Вогнем і мечем») і росіянина Юрія Бондарева («Батальйони просять вогню»)… А згадуючи про  чергові випробування ракет у КНДР, можна узагальнити  концепт «гра з вогнем»  як світову тенденцію.

Тим часом, і вітчизняне політичне життя знову отримало стимул до загострення. Звісно, що ще коли «запальний»  екс-Президент Грузії Михаїл Саакашвілі отримав українське громадянство, було зрозуміло: Київ отримає такі  проблем, які неодмінно «вибухнуть». Вже невдовзі у цьому Петро Порошенко мав нагоду тисячі разів переконатися. Тож і  факт позбавлення  Михаїла Саакашківілі  українського громадянства  став досить резонансною подію минулого тижня. Масштаб  негативних наслідків, зважаючи на імідж Михаїла Сакашвілі як реформатора та ворога Володимира Путіна, певний авторитет  на Заході,  наразі навряд чи  можна цілком уявити.

Тим більше  – на фоні  безпосередніх закидів Дональда Трампа, чинного господаря Білого дому, з приводу начебто втручання української влади в останні президентські вибори у США.  Хоч і значиться у повідомленні Посольства України у Вашингтоні: «Уряд України не допомагав жодному з кандидатів на виборах 2016. Ми вдячні США за двопартійну підтримку України». Але, тим не менше, Президент США не відмовився від свого запису у Твіттері про те, що начебто «українські спроби саботувати кампанію Трампа–«тиха робота, щоб домогтися обрання Клінтон». Тож попри продовження санаційної політики Вашингтона щодо Кремля, є немало ознак того, що  «любов» чинної адміністрації Білого Дому та київської Банкової може  виявитися під питанням.

Утім, не будемо «згущувати фарби». Натомість спробуємо перегорнути кілька аналітичних сторінок, аби  наблизитися до усвідомлення тенденцій прийдешнього, успадкованих від минулого тижня.

«Ця нібито підтримка вилізе нам боком»

Звернення американського президента до міністра юстиції США Джефа Сешнза з критикою та спонуканнями до розслідування можна вважати тиском. На цьому  наголошує політолог, старший науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України Максим Ялі на сайтіі «Радіо Свобода». А відтак уточнює, що  українська сторона під час виборчої кампанії дала приводи для того, щоб говорити про втручання у кампанію.

«Ця нібито підтримка вилізе нам боком, і вже зараз це і відбувається. В американському істеблішменті чудово розуміють різницю між Україною і Росією», – зазначає Ялі. По-перше, пояснює він, «Україна не є стратегічним супротивником, як Росія, і не втручається у вибори». По-друге, підкреслює політолог, «всі розуміють, що українська влада була використана, враховуючі ті важелі впливу демократичної адміністрації і зацікавленість української влади в тому, щоб саме Гілларі Клінтон перемогла. Тобто, вона була використана, але не втручалась у вибори, і це у Вашингтоні, звичайно, розуміють». Розслідування не уникнути, до нього треба готуватись, вважає політолог. І основним аргументом не на користь України може стати передача документів щодо Манафорта офіційними особами під час виборчої кампанії, вважає Максим Ялі.

На думку аналітика  Сергія  Нестеренка (див. «Народну Правду»)  конфлікт з приводу втручання у вибори «буде розкручуватися і далі, що, зрозуміло, не поліпшить репутацію України на міжнародній арені. На жаль, Київ ніяк цьому не може перешкодити».

«Захід скористається цим сповна»

Володимир Путін, який керує Росією протягом третього терміну, утомився, і західні країни можуть використати це для розв’язання проблем, пов’язаних із РФ. Таку думку в ефірі телеканалу  висловив український журналіст, засновник інтернет-видання «ГОРДОН» Дмитро Гордон. Зокрема, він зазначив: «Як повідомляють люди, наближені до Путіна, він чисто по-людськи теж утомився. Утомлюється будь-яка людина. Він усе-таки протягом стількох років біля керма, він особисто ухвалює рішення, відповідальність величезна, тиск величезний. Людині 64 роки. Накопичується втома, звичайна людська втома. Я думаю, що Захід наразі скористається цим сповна». Із приходом до влади Еммануеля Макрона у Франції та республіканців у США з’явилася політична воля «розв′язати питання з Путіним», додав він. На переконання Гордона, «світ утомився від Росії, світ утомився від Путіна. Настав час для ухвалення важливих, відповідальних і не двозначних рішень. Дивіться, які цікаві лідери з’являються – типу Макрона чи республіканців. Це не конкретно про Трампа, я кажу про Республіканську партію. Уже є політична воля для розв′язання питання з Путіним».

Нагадаємо, Путін був обраний на посаду президента РФ у 2000 році. Після двох термінів, у 2008 році, він перейшов на посаду глави уряду РФ, а президентом став Дмитро Медведєв. У 2012 році Путін знову був обраний президентом. Наступні вибори президента Росії пройдуть у березні 2018 року. Сам Путін поки не заявляв про своє рішення балотуватися.

«Це буде позиція жорсткого ставлення до Росії»

Роздумуючи  щодо заяв  спецпредставника США  Курта Волкера про відкриту агресію РФ проти України, політолог Сергій Таран підкреслює (див. «НВ»), що зараз «Америка надає дуже високої ваги питанню вирішення україно-російського питання». По-друге, констатує він, «Курт Волкер є представником оточення сенатора Маккейна. І ось це вже показує, якою саме буде позиція Сполучених Штатів щодо вирішення цього конфлікту. Це буде позиція жорсткого ставлення до Росії. Тому для мене не стало сюрпризом, що Курт Волкер зробив такі заяви».

На переконання експерта, «для України заяви спеціального представника США можуть означати насамперед збереження санкцій проти Росії і незмінність позиції Білого дому щодо україно-російського конфлікту. А отже – і теоретичну можливість надання Україні летальної зброї. Якщо не буде інших можливостей для вирішення конфлікту, США приймуть це рішення, і позиція Курта Волкера з цього питання буде дуже важливою».

Щоб витиснути максимум з цих заяв, резюмує Таран, «українській владі слід максимально чітко показати, що Росія є порушником Мінських домовленостей, що Україна готова домовлятись, що ми готові рухатись далі. З Куртом Волкером слід обговорити альтернативу мінському процесу, незважаючи на нашу готовність його виконувати».

«Кремль влаштовує те, що відбувається зараз»

Надзвичайний  та Повноважний  Посол України, уповноважений  України в Міжнародному Суді ООН (2006—2009), професора Володимир Василенко наголошує: «Кремль влаштовує те, що відбувається зараз, і він веде проти України війну на виснаження, сподіваючись, що Київ не витримає і врешті-решт погодиться з тими забаганками, що їх висуває Путін» (тут і далі посилаємося на видання «День»). Водночас, він переконаний, що «до цього дня невизначеність позиції України у питаннях відсічі збройній агресії Росії заважає повноцінно і нормально захищати наші інтереси на міжнародній арені з використанням національних і міжнародних механізмів».

Василенко зазначає: «Влада повинна зрозуміти, що остаточно мета зовнішньої політики Росії – це тотальне знищення України як держави, як суб’єкта міжнародного права, як геополітичної реальності. Про це, до речі, записано в рекомендаціях слухань в українському парламенті з актуальних питань зовнішньої політики, що відбулись 7 грудня 2016 року. З цього і треба виходити владі, розбудовуючи реалістичну внутрішню і зовнішню політику, а не намагатись якимись хитрими оборудками умиротворити і ублажити Путіна». При цьому він уточнює, що «Президент Порошенко багато зробив для відсічі збройної агресії Росії. Однак, на жаль, правова позиція України досі не сформульована належним чином. І від цього страждає ефективність захисту інтересів України».

«Лідери тіж самі»

Політолог Володимир Фесенко, керівник Центру політичного аналізу «Пента», на сайті «Української правди» підбив підсумки весняно-літнього сезону 2017 року. Він переконаний, що з закінченням шостої сесії ВР завершився і весняно-літній сезон. «Літні політичні канікули фактично починаються в середині липня після закінчення весняної парламентської сесії і тривають до 24 серпня, Дня Незалежності України, коли більша частина політичного бомонду повертається до столиці», – переконаний політолог.

Підбиваючи підсумки політичного сезону, Володимир Фесенко не оминув і так званих  рейтингових  тенденцій.  Зокрема, зазначає він,  у контексті «президентських рейтингів лідери ті ж самі – Президент Петро Порошенко та керівник «Батьківщини» Юлія Тимошенко. За даними одних опитувань,  очолює Ю.Тимошенко, інших – П.Порошенко. Президентський рейтинг діючого Глави Української держави за останній рік (з червня 2016 року) відносно стабілізувався і коливається  в рамках статистичної помилки (за даними опитувань соцгрупи «Рейтинг»). Схожа ситуація і  в Ю.Тимошенко». Володимир Фесенко переконаний, що, зважаючи на тенденції, з вище названими  двома лідерами «можуть поборотися за вихід у другий тур президентських виборів також Юрій Бойко, Вадим Рабинович, Олег Ляшко та Анатолій Гриценко (за даними деяких опитувань)».

У порівнянні з початком з початком  2016 року, «в  півтора рази знизився президентський рейтинг мера  Львова А.Садового (за даними опитувань соцгрупи «Рейтинг»). Правда, пік падіння його рейтингів був у вересні минулого року (за тим ж даними). Очевидно, що це рейтингове падіння А.Садовного пов’язано зі сміттєвою  кризою  у Львові та скандалом навколо неї. З істотним відставанням від фаворитів президентської гонки, але і з помітним відривом від аутсайдерів фіксується президентський рейтинг О.Тягнибока». Загалом, на думку Фесенка, «на електронні рейтинги дуже сильно впливає високий рівень недовіри до всіх політиків, як із  влади, так і з опозиції. Навіть  фаворити президентської гонки не виходять на рейтинговий рівень в 10% (від загальної кількості опитаних). Біля  20% опитаних не збираються брати участь у президентських виборах. При цьому слід врахувати, що значна кількість людей взагалі відмовляються брати участь у опитуваннях громадської думки, і, швидше за все, більшість із них не прийде на вибори».

За  неофіційними  оцінками соціологів активність виборців може знизитися навіть порівняно з виборами 2014 року. Таку версію Фесенко мотивує тим, що «18-19% респондентів (за даними різних опитувань) не визначилися в своїх симпатіях. Кожен десятий респондент готовий голосувати за іншого кандидата (яких немає в списку, запропонованому соціологами)».

«…до кінця  ще не використав»

Михаїл Саакашвілі не зумів стати українським політиком. Таку думку висловлює політичний та громадський діяч Дмитро  Співак  у  виданні «Лівий берег», розмірковуючи з проводу позбавлення екс-Президента Грузії українського громадянства. «Мені здається, – зазначає він, – що Петро Порошенко, навіть допоміг своєму колишньому другу, рейтинг якого з кожним місяцем перетворювався в пил, уникнути повного фіаско і ганьби. Залишаючись в США, у Саакашвілі буде набагато більше можливостей нагадувати про себе, не маючи ніяких зобов’язань перед громадянами України, і перебуваючи в статусі ворога влади і «ображеного» політика. Для Міхо це може стати чудовим майданчиком для піару і самовираження».

Правда, за припущенням аналітика, «навряд чи Міхо оцінить такий подарунок. Думаю, що він буде гучно очорняти всю конструкцію нашої влади в очах американців, а особисто свого недавнього друга представлятиме як головну біду нашої держави. І можна з упевненістю сказати, що свій потенціал руйнівника він до кінця ще не використав».

Попередньо Співак зазначив, що Саакашвілі «як грузинський політичний діяч скінчився, програвши вибори. Українським політиком він так і не став. А громадянство? Так давайте віддавати  собі звіт, яким способом йому його дали, в такий спосіб він його і позбувся. І тоді, і зараз, все відбувалося в рамках політичної доцільності та революційної логіки. А формальні ознаки знайшлися. Це ж очевидно. У такій реальності ми живемо».

Натомість російський опозиційний політик Костянтин Боровой виданню «ГОРДОН» наголосив: «Це серйозна небезпека для України. Якщо такий прецедент, як позбавлення громадянства Саакашвілі, дістане розвиток, на Україні можна ставити хрест». На його думку, така порада, якою скористалася українська  влада щодо  Саакашвілі, «це безумовна підстава. Це кремлівські методи».

«Здоровий націоналізм корисний для всіх народів»

Американський політолог, у минулому спеціальний радник Держдепартаменту США з національних проблем Радянського Союзу і країн Балтії Пол Гобл висловився у виданні «Апостроф»  про сучасну ситуацію.  Він переконаний, що «ми спостерігаємо кінець останньої великої сухопутної імперії в світі вже приблизно 120 років. Початок російської дезінтеграції я б датував 1901 роком, коли відбулася остання анексія царем [Російської імперії] територій в Центральній Азії. Думаю, нам слід розглядати те, що відбулося протягом останнього сторіччя, як серію фрагментацій і потім спроб відновити колишнє становище. Вважаю, 1917 рік став причиною того, що Росія втратила значну частину імперії. 1991-й призвів до нових відомих втрат». Аналітик вважає, що «прийдешні події призведуть до виникнення певної кількості держав: можливо, цілих двадцяти, а можливо, тільки шести або семи. У більшості з яких – це дійсно дуже важливо – головувати будуть етнічні росіяни, а не меншини. Припускаю, що будуть і держави меншин: на Уралі, в Середньому Поволжі. І я точно не вірю, що Росія буде ефективно контролювати Північний Кавказ». А відтак підкреслює: «Ми побачимо повне перекроювання карти Євразії». Тому й рекомендує не купувати карти, а купувати натомість  акції компаній, які друкують карти, тому що грядуть зміни.

«Найбільша загроза для України наразі – втратити впевненість у собі як у країні з прекрасним майбутнім. Україна здатна бути навіть більш важливою в Європі, ніж зараз Польща: у неї прекрасні люди, дивовижне скупчення інтелектуалів, промисловість, – зазначає  Гобл. – Дуже важливо, щоб всі українці вірили, що Україна завжди буде жити. Якщо вони зрозуміють це, потоки біженців, перебої з енергопостачанням і всі інші проблеми, з якими доведеться зіткнутися через географічне розташування, будуть тим, з чим українське суспільство і влада можуть впоратися спільно, і Україна може згодом стати навіть сильнішою, ніж зараз».

На його думку, «здоровий націоналізм корисний для всіх народів. Вважаю, що кожен народ повинен пишатися своїм національним шляхом, національними ідеями. Думаю, помилка використовувати слово «націоналізм»  як негативний термін, а не нормальний стан людини. Мені здається, що шлях до співпраці полягає в гордості за свій народ і визнанні права інших поважати свій».Пол Гобл нагадує: «Український націоналізм спотворений тим фактом, що він протягом більш ніж 300 років був проти російського націоналізму, який хотів його [український націоналізм] знищити. Якщо б росіяни пишалися своєю нацією і визнавали, що всі народи можуть пишатися своїми, не було би проблем». А відтак висловлює впевненість, що «відродження української ідентичності та відданість національним цінностям абсолютно необхідні для майбутнього України».

«Це дуже хороший сигнал»

На думкуголови  правління фонду «Майдан закордонних справ»  Богдана  Яременка,  той факт, що 25 липня Палата представників Конгресу США 419 голосами підтримала посилення санкцій щодо Росії, Ірану та Північної Кореї, промовистий.  У виданні  «Апостроф» він  зазначив, що це сигнал для української влади про необхідність позбавлятися гібридного мислення.

Яременко, нагадавши, що законопроект має подолати ще два етапи –  голосування в Сенаті та підпис президента США Дональда Трампа,  переконаний:  «Це підказка для української влади про те, що потрібно позбавлятися гібридного мислення, називати речі своїми іменами та ставити конкретну задачу щодо захисту України. У нас є якщо не союзники, то держави, які ставлять фактично ту саму мету, що й ми, – покарати Росію за агресію. Це дуже хороший сигнал, позитивний для нас».

Відтак він уточнює, що «це дуже хороший сигнал, але перемогу все одно будемо здобувати ми. Якщо українська влада не готова обороняти країну, воювати за неї, а далі хоче домовлятися в рамках Мінських угод, у яких немає Криму, а є Донбас, то ми в черговий раз втратимо свій шанс, нащадки нас проклянуть. У цьому немає сумніву».

«…вибухне найближчим часом»

Аналітики попередають про те, що незабаром (найвірогідніше – у вересні 2017 чи в березні 2018 року)  РФ може  вдатися до масштабного наступу на Україну. Чи спроможна наша держава протистояти окупантам? З цього приводу у виданні «День» розмірковує російський історик і політолог Борис Соколов.

Попередньо він нагадує, що три новостворені російські мотострілкові дивізії вже зосереджені біля українських кордонів. До того ж потужні угрупування дислоковані в Криму та в окупованій частині Донбасу. За  інформацією  Соколова, «бойову потужність сепаратистських формувань сьогодні можна оцінити приблизно в дві дивізії».Загалом, констатує він, якщо «війна з Росією вибухне найближчим часом, доведеться мати справу з силами, приблизно еквівалентними шести російським дивізіям».

Соколов,  запитавши, чи здатна українська армія  відбити таку загрозу, резюмує:  «Безумовно, здатна. Сухопутні сили України на сьогодні налічують 169 000 осіб і складаються з 26 танкових, механізованих, мотопіхотних і гірничо-піхотних бригад. Крім того, високомобільні десантні війська України налічують сім десантно-штурмових і аеромобільних бригад, чисельністю 1,5—2 тисячі осіб кожна». За його даними, можна приблизно вважати, що одна  російська дивізія еквівалентна двом мотострілковим або танковим бригадам і приблизно чотирьом десантно-штурмовим і аеромобільним бригадам. «У цьому разі проти шести російських дивізій треба буде виставити приблизно 12 бригад українських сухопутних сил, що досить не вичерпає їх бойових можливостей. Українські збройні сили також мають у своєму розпорядженні 2809 танків і 234 літаки та вертольоти, серед яких 39 винищувачів. Про точну кількість танків і літаків у російській армії невідомо, але не викликає сумніву її значна перевага над українською армією в бронетехніці й авіації, а також у засобах радіоелектронної боротьби», – наголошує експерт.  На його думку, «наявного озброєння та бойової техніки українській армії навряд чи вистачить більш ніж на місяць бойових дій у разі великої війни з Росією. Отже, не пізніше за цей термін, а краще раніше, повинні початися масовані постачання озброєнь і бойової техніки до України з країн НАТО».

Однак Соколов  не вірить,  що Росія почне  повномасштабну війну проти України силами всього шести дивізій, залучаючи сюди  своїх донбасівських бойовиків.  «Адже мета такої військової кампанії має бути вкрай рішучою: за можливості блискавичний розгром української армії й окупація всієї території України. Для досягнення цього Москва напевне мобілізує майже всі свої сили», – припускає експерт.  А відтак зазначає: «Російські сухопутні війська на сьогодні налічують 270 000 осіб у складі восьми дивізій, 23 механізованих бригад, двох розвідувальних бригад (спецназ) і трьох танкових бригад. Крім того, російські повітрянодесантні війська налічують близько 45 тисяч осіб у чотирьох десантно-штурмових і повітрянодесантних дивізіях, чотирьох десантно-штурмових і повітрянодесантних бригадах і однієї бригади спецназу. За сумарною кількістю сухопутних і повітрянодесантних військ Росія переважає Україну майже вдвічі». Проте , підкреслює він, «цих сил для бліцкригу все одно не вистачить. Тому потрібно буде перекинути ближче до українських кордонів також основну частину з тих, що залишилися, 4 дивізій і 28 бригад російських сухопутних військ. Ось така концентрація військ однозначно свідчитиме про намір Москви почати велику війну».Але, наголошує Соколов, « на подібну авантюру Володимир Путін здатний піти лише в тому разі, якщо він буде впевнений, що в конфлікт не втрутяться США й інші країни НАТО».

Спрогнозувати подальший перебіг подій навряд чи зараз спроможні навіть найобізнаніші політологи. Але навряд чи підлягає сумніву той факт, що господар Кремля  незабаром спробує закинути «пробний камінь»   щодо  НАТО під час випадкових порушень територіального (повітряного) простору Балтії у ході навчань «Захід-2017».

Аналітик  Роман Цимбалюк (див. «Главком» та «Апостроф»)  констатує, що Путін намагається досягати потрібних йому домовленостей щодо України шляхом загострення військового конфлікту на Донбасі. «Президент Росії в українському питанні може торгувати тільки війною: якщо ви з нами не погоджуєтеся, то ми будемо стріляти інтенсивніше, якщо погоджуєтеся, то можемо стріляти менше, – наголошує він. – Подальше просування буде пов’язано з тотальним опором, і вони прекрасно розуміють, що російського Івана будуть підстерігати всюди».

Хоча, цілком вірогідно, якщо Кремлю вдасться «розхитати» ситуацію в Україні  до статусу некерованості, масштабна агресія буде вже недоречною.  На цьому в міру своїх можливостей також акцентували увагу і   ЗМІ: «Робота в інтересах Кремля. Велика група експертів нав’язує Україні капітуляцію» («Радіо Свобода»), «Нова політична  «куля» (УНІАН), «Україна заявляє про посилення російських військ на кордоні. Як це було» (ВВС),  «В Кремлі кажуть, що РФ має право рухати свою армію, як хоче» («УП»),  «Макрон і Меркель заявили про неприпустимість заяв про створення  «Малоросії» («НВ»),  «Звільнення заручників та «Малоросія»: лідери  «нормандської четвірки» обговорили ситуацію на Донбас» («DW»),«Перемога на дві третини: хто виграв від масштабних протестів у Польщі» («УП»), «TheNewYorkTimes: Польща  відступила від  краю, поки що» ( УНІАН),  «Страх перед Трампом» («ЛБ»),  «Віце-президент США: дестабілізуючі дії РФ в Україні неприйнятні» («5  канал»)…

Наразі ж Європа поки що не відрікається України (хай  і сварячись зі США з приводу нових санкцій проти РФ, оскільки від цього страждають бізнесові інтереси так званого Старого світу). На  думку екс-нардепа Михайла Поживанова, це зумовлене «банальним  побоюванням того, що кордони Росії просто наблизяться впритул до Європи, якщо перша так чи інакше поглине Україну». У цьому сенсі, зауважує він на сайті «Радіо Свобода», західні політики «з острахом дивляться на майбутні парламентські вибори в Україні, де гору можуть взяти реваншистські сили. За них – теоретично – проголосує виборець, розчарований перебігом і темпом реформ. І тоді «здравствуй, додонізація» та «прощай, незалежна Україно».

Правда, перспектива дочасних виборів (парламентських, президентських) поки що суто гіпотетична.  Але  ці тенденції можуть прискоритися і внаслідок неочікуваних подій, запрограмований як українською владою (у стилі позбавлення громадянства екс-Президента  Грузії, демонстрації дружби з Президентом Білорусі – соратником Президента РФ), так і головним стратегічним союзником України (в особі ще якихось звинувачень з боку Президента США).

А ще все відчутніше «дихає» потенційною загрозою для України  і ситуація в сучасній Польщі. Міжнародний  експерт, дипломат Олександр Хара наголосив у виданні «Вголос», що «наслідки через антиукраїнську політику «ПіСу» (партії «Право і Справедливість», – В.В.) будуть не лише для України, а й для поляків. Зараз ми перебуваємо у стані «гарячої» війни з Росією, а Польща у стані «холодної». І, звичайно, якщо буде не лише антиукраїнська  риторика, а й певні дії з боку польської сторони – це остаточно загострить взаємини з Україною. Також це негативно позначиться на обох країнах з точки зору мобілізації спільних сил».

Однак за умов, коли триває мало не тотальна «гра з вогнем», реалії можуть виявитися суворішими, ніж найпесимістичніші прогнози. Будьмо!

Віктор Вербич

3 Comments

  1. Ірина сказав:

    Чомусь автор забув пригадати слова Шевченка про те, як “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую збудять”. Хіба не про наш час сказано?

  2. Алекс сказав:

    Багато песимізму. Щоб його не було, треба не словами розкидатися, а брати до рук зброю. Вона має бути спрямована проти ворога, а не проти один одного в Україні.

  3. Ростислав Чапюк сказав:

    Все таки видається, що в США набагато чіткіше ніж в ЄС оцінюють різницю між Україною і теперішньою бездарною і фальшивою владою в Україні. Варто нагадати, що поразку СРСР в Афганістані забезпечили не лише західні бойкоти, але і надані моджахедам “стінгери”. Якщо США нададуть Україні сучасну оборонну зброю типу “джевелінів” та електронні засоби захисту кремлівський фюрер не піде на власне самознищення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *