Що «ховає» Старовижівський лісгосп і як до цього ставляться у місцевій громаді

Показати всі

Що «ховає» Старовижівський лісгосп і як до цього ставляться у місцевій громаді

  «…сто лісів, сто озер, сто доріг…» та «… озер блакить і синь лісів». Саме такими словами характеризують волинський край автори відомих на всю Україну пісень про Волинь Степан Кривенький та Олександр Смик. Що й казати, а волинські ліси та озера припали до душі не одному українському та й іноземному туристу. Але кожна гарна картинка ховає за собою великі зусилля та важку працю багатьох людей.

Зважаючи на те, що всього кілька тижнів тому розпочався новий 2019 рік, принісши з собою нові завдання, плани та цілі, а старий 2018-й ще лишився у свіжій пам’яті, журналісти інтернет-видання «Волинська правда» вирішили поцікавитися успіхами та здобутками у роботі лісівників. Схожі «рейди» ми вже робили у Камінь-Каширський та Володимир-Волинський лісгоспи, далі на черзі – старовижівські ліси та їхні «слуги».

Подолавши немаленьку відстань зі «столиці» Волині в її глибинку, ми знаходимо на окраїні Старої Вижівки типову, гарно облагороджену будівлю лісництва. Саме такі споруди вгадуються без вивісок і інформаційних табличок – облаштовані вони завжди з особливим смаком, стилем та шармом.

2018-й і його здобутки

Коли ми зайшли до приймальної директора, годинникова стрілка ледве перейшла за дев’яту, а в кабінеті вже тривала нарада. Тут обговорювали типові для таких установ питання: вивозки, заготівлі, насіння, рубки, відновлення. Керівники нагадували підлеглим, що ще потрібно зробити згідно з планом.

Після наради потрапляємо до господаря лісгоспу. Директора ДП «Старовижівське ЛГ»  Анатолія Ярмолюка застаємо за вивченням документів. Очевидно, ще робив для себе якісь підсумки нещодавньої наради. Проте дуже швидко «переключився» на розмову з нами та охоче поділився успіхами та напрацюваннями довіреного йому підприємства.

За словами Анатолія Ярмолюка, 2018-й для старовижівських лісівників видався нелегким, але, незважаючи на це, вдалося реалізувати всі плани та досягти непоганих результатів.

«Ми запустили в експлуатацію нову лінію для переробки деревини, придбали нову лісовозну техніку, створили комфортні умови для працівників у цеху, де була встановлена лінія», – розповідає очільник Старовижівського лісового господарства.

Керівник каже, що у 2018 році у розвиток підприємства «вклали» близько 8 мільйонів гривень. Результати, як-то кажуть, «на лице»: колектив (на кінець року в лісгоспі працювало 185 людей) – задоволений. Одна, а, може, й найголовніша, причина цього – зростаюча зарплатня.

«Середня заробітна плата зростала за 12 місяців 2018-го і на кінець року сягнула 9 200 гривень», – повідомляє Анатолій Володимирович і запевняє, що на цьому у Старій Вижівці зупинятися не будуть. Вже у 2019 планують чергове підвищення зарплати. Крім того, цьогоріч старовижівські лісівники планують оновити територію лісгоспу.

Багато хто асоціює професію лісівник зі словом «рубати» (такий вже стереотип, вкоріненню якого посприяв і наш (журналістський) брат, але головний лісівник Старовижівщини переконує, що він робить усе, щоб люди асоціювали лісівників зі словом «створювати» та «оберігати»: «Найперше для нас – охорона лісів від пожеж, від самовільних рубок. Значний акцент ми робимо на відтворення лісових насаджень та догляд за ними».

«Цього року ми посадили 101,3 гектара лісових культур. Внаслідок природного поновлення нове покоління лісу сформували на 120 гектарах. На площі 956 гектарів – провели рубки догляду. В цьому ми спрацювали позитивно, виконали усі плани і з прочищення, і з освітлення насаджень»,–  додає Анатолій Ярмолюк.

Як відомо, волинським, та й не тільки, (бо й «хазяйнують» і в сусідніх Польщі та Білорусі) лісам добряче  дошкуляють шкідники – жуки-короїди. Ці шкідники буквально знищують ліс, «витягуючи» з нього «всі соки». Проте «шеф» старовижівських лісівників каже, що останнім часом короїди «заспокоїлись» і уражених площ поменшало, але майстри лісу не перестають контролювати площі. До весни, коли розпочинається активна життєдіяльність цих жуків, потрібно встигнути зрубати уражені дерева і підготувати «зрубані» площі для заліснення.

Лісовий вольєр для качок

Ще одна «фішка» Старовижівського лісгоспу – мисливське господарство, створене у 2016 році шляхом приєднання вже існуючого мисливського господарства до лісового. «Мисливські» площі сягають 31 370 гектарів, з яких 2 555 гектарів – водно-болотні території. За півтора року вдалося зробити багато: побудувати вольєри для качок та поселити туди вже дві «партії» «постояльців». Навесні «новосели» вже дадуть потомство. Один вольєр побудували на території господарства, а ще 4 – у лісі.

Мисливствознавець Старовижівського лісгоспу Олександр Маркевич розповідає, що ідею створення такого вольєру «позичили» у колег із Сарненщини: «Ми їздили на семінар і побачили це. А в нас тут був старий ставочок, де раніше вирощували рибу».

Ідею реалізували швидко – найняли бульдозери, які розчистили водойму і вже в 2018 році силами єгерської служби побудували вольєр площею 0,6 га. Територія водойми огороджена сіткою, яка «сидить» на глибині 40 сантиметрів у землі, напевно, щоб не можна було зробити «підкоп». Також весь ставок накритий сіткою. Зважаючи на особливості птахів, до пернатої громади можуть приєднатися і їх друзі «з волі», а вилетіти назад – зась: пан Олександр пояснює, що коли качка летить донизу, то в неї складені крила, що допомагає їй пробратися через дірку в сітці, а коли у зворотньому напрямку– крила заважають. За словами доглядальників, відразу у перший день після «поселення» до качок приєдналися кілька жителів волинських лісів.

По пернатих волинські охоронці лісу їздили аж у Харків і привезли звідти 350 каченят. Влітку цього року їх вже випустили на Біле озеро. Наступну партію планують випустити у перших числах серпня. Зараз тут мешкає 200 качок. Раціон цих птахів невибагливий – кожного дня вони з’їдають 30-кілограмовий мішок перемішаного зерна кукурудзи, вівса та пшениці.

Мисливствознавець Олександр Маркевич каже, що таке нововведення допомогло змінити в кращий бік ситуацію із кількістю дичини у старовижівських лісах.

«Раніше було слабенько. В нас у районі дуже мало пернатої дичини. Лисухи є багато, а крякви – мало, то ми вирішили таким чином збільшити поголів’я. Зараз будемо будувати будки, щоб качки несли яйця, які  відвеземо в інкубатор. Тоді каченятам будемо давати вітаміни, прокапувати і випускати в ставок», – планує мисливсвознавець.

Для качок побудували невелике приміщення, де б ті могли пересидіти холодні зимові ночі, але вони вперто відмовляються туди йти. Олександр Маркевич каже, що у великі морози ставок може замерзнути, але розумна птиця знайшла вихід зі становища: цілодобово плавати, робити хвилю і тим самим не дозволяти кризі скувати воду. Цікаво, що пернате братство при цьому ділиться на дві групи: одні сидять на березі, інші – у воді, а потім – навпаки.

Але «не качками єдиними». Вирощують у господарстві ще й диких свиней. На сьогодні (разом із молодняком) лісівники хваляться більш ніж 50-ма дикими свинками. Фахівці запевняють, що ця цифра згодом подвоїться, адже зараз маточне поголів’я тільки починає давати приплід, тож до березня у вольєрах буде близько 100 «п’ятачків».

Для комфортного полювання працівники господарства побудували понад 30 мисливських вишок. Для полювання на качку на Білому озері встановили 18 вишок на воді. Також відновили відпочинкові будиночки, дещо добудували.

«Все робиться для того, щоб була культура полювання і не було не соромно зустріти гостей, щось показати, щоб і люди були задоволені, і підприємство отримало користь», – підсумовує Анатолій Ярмолюк.

Дім, де народжуються потенційні «зелені легені планети»

Як неодноразово зауважував Анатолій Ярмолюк, головне завдання лісівника – створити та захистити. Ці поняття він ставить у пріоритет своїм підлеглим.  Крім качатника, у Старовижівському лісгоспі є ще один об’єкт, яким може похвалитися далеко не кожне господарство області та України – шишкосушарня.

В будиночку, який розташований на окраїні села Дубечно і відділяє його від лісу, готують насіння, яке через кілька років стане повноцінними легенями планети. Як розповів нам головний лісничий Віталій Оксенюк, шишкосушарню побудував тодішній місцевий лісничий Адам Дмитрук аж у 1961 році. Зараз за сезон, який триває з 1 грудня до 1 березня, підприємство переробляє 60-70 тонн шишок ялини та сосни. Оскільки таких шишкосушарень в області лише дві (ще одна є у Ківерцівському районі), то до Дубечного звозять насіння з 11 навколишніх лісгоспів.

У шишкосушарні в розпал сезону кожного дня працює по двоє людей. Загалом тут у три зміни трудяться шестеро жінок.

Працівниці, яких ми застаємо на робочому місці, спочатку без ентузіазму віднеслись до нашого бажання написати про їхню роботу, але згодом увійшли в кураж і з непідробним захватом розповідали про процес отримання насіння.

«З того моменту, коли шишки привозять до нас, вони вже повністю в нашому розпорядженні. Ми робимо все: завантаження, підсушку, контроль температурного режиму, вибирання насіння», – розповідає працівниця шишкосушарні Галина, яка працює тут вже 8 років.

Стаж у її напарниці Світлани трішки «скромніший» – 3 роки. Жінка проводить нам невеличку екскурсію своїми володіннями.

Відразу після доставки шишки від лісництв плоди ялини та сосни зважують і відправляють на другий поверх шишкосушарні. Тут насіння певний час лежить у відсіках, а згодом транспортером потрапляє до спеціальних кошиків. Вже звідти шишки висипають у так званий «верхній» барабан для попередньої підсушки, щоб намерзлі шишки були готові для подальшої обробки. Опісля шишки ще раз остаточно сушать в «нижніх» барабанах.

«Тут головне тримати правильну температуру, щоб була і не висока, і не низька. Щопівгодни ми прокручуємо барабан, щоб шишки не забивалися, не засмолювалися і підсихали рівномірно», – каже працівниця сушарки і пояснює, що інакше шишки будуть «підгоряти».

В другому барабані шишки розкриваються повністю і насіння випадає крізь дірки барабану, а порожні шишки залишаються в резервуарах. Після перевіювання і очистки, яку роблять вручну ті ж працівниці, отримують кінцевий продукт. За один день таким чином можна отримати до 7 кілограмів чистого насіння.

Вимолочені шишки без насіння теж йдуть на користь – ними палять в котлах. До речі, шишки тут значно виграють у вугілля, адже жар з них більший, ніж від «чорного золота».  Такий собі кругообіг шишок і безвідходне виробництво. Після всіх процедур в шишкосушарці на насіння чекають очистка і  перевірка на якість та схожість у лісонасіневих базах. Тільки після цього насіння потрапляє в руки тих, хто збирав шишки – лісівників.

Один із них, майстер лісу Віктор Смолярчук, працює в цій сфері вже 19 років і не з чуток знає всі тонкощі та специфіку «лісової» роботи.

«За своє життя я, напевно, тонн з десять тих шишок заготовив», – жартує лісівник і продовжує: «Стараємось збирати шишки з кращих дерев, щоб насіння було якісне».

У ході розмови чоловік підтверджує слова свого керівника про те, що головне завдання лісівника – створити і зберегти: «Ми стараємось всі площі, на яких відбулись рубки, засадити свіжим лісом. Немає такого, щоб було в лісі лишилось голе місце».

Не обходиться тут і без місцевого населення, адже ліс в таких поліських районах – чи не єдиний годувальник, тому місцеві жителі віддають йому шану: завжди допомагають із посадкою та збором насіння. За словами майстра лісу, допомагають всі – від старого до малого, бо ж «без людей такий об’єм робіт виконати не можна».

Як і в кожної рослини, в сосон є урожайні та неурожайні роки. Тому лісівники «перестраховуються» та створили спеціальний банк насіння. На щастя, 2018 рік був урожайним, то насіння вистачило і на заліснення, і на поповнення резервів.

Волинську деревину купують і в Європі

До активу у 2018 році старовижівські лісівники можуть впевнено віднести відкриття нової лінії переробки деревини, яка розпочала роботу у вересні.

Начальник Дубечнівського нижнього складу Леонід Бегаль вважає це перемогою, адже на підприємстві з’явилось 18 додаткових робочих місць і, відповідно, менше волинян подасться на заробітки закордон. На підприємстві у дві зміни працюють 54 працівники, для яких створили комфортні побутові (чоловічі і жіночі (тут працює 6 представниць прекрасної статі) душові кабінки, кімнати відпочинку), виробничі (на нововідкритій лінії закупили нове обладнання) та фінансові умови(середня зарплата – 9-10 тисяч гривень). Також для працівників з навколишніх сіл організовують доїзд на робоче місце.

«Наш цех спеціалізується на виробництві обрізних пиломатеріалів, дубових заготовок, які йдуть на експорт, та заготовок для європіддонів, які йдуть на внутрішній ринок. Запуск нової лінії посприяв у підвищенні продуктивності та збільшенні об’єму виробництва», – розповідає керівник складу і на правах господаря та по-сумісництву гіда веде нас територією свого підприємства, розповідаючи про повний цикл роботи, періодично приправляючи свою розмову жартами, і навіть про лісівників.

Поставкою сировини на підприємство займається весь лісгосп. Спочатку деревина – після розвантаження – поступає на естакаду, де працівники сортують колоди за діаметром та довжиною та транспортером подають в цех обробки. Тут колоди обчищають, «розпускають» на дошки, які потім теж сортують і відправляють на склад, звідки товар потрапляє до замовників.

Здавалося б, процес, описаний трьома реченнями, зовсім не важкий і не вимагає особливих зусиль. Але це зовсім не так. Чого вартий лише шум у цеху, не говорячи вже про тирсу, яка залітає у рот, миттєво залипає очі та про фізичну силу, яку потрібно докласти, щоб перекладати зовсім нелегкі заготовки.

Як розповідав раніше Леонід Бегаль, попит на продукцію його підприємства є не лише в Україні, а й за її межами. Наприклад, на січень цех має контракт на виготовлення дубових заготовок із фірмами з Австрії та Угорщини. Загалом за зміну цех переробляє 30 кубів круглого лісу, а за місяць – 2 вантажівки дубових заготовок (це приблизно 36 кубів), 150 кубометрів обрізного пиломатеріалу та 200 кубометрів заготовок для європіддонів.

Лісівники – для громади

Як відомо, кожна громада та її розумний, хазяйновитий керівник просто мріють мати на території бюджетонаповнююче підприємство – і чим більш, тим краще. Зрозуміло ж, що лісництво повинне співпрацювати  з громадою, бо без цього нікуди.

Директор ДП «Старовижівське лісове господарство» каже, що така співпраця є і вона досить активна, адже минулого року лісівники облаштували дві автобусні зупинки, в садочку в Кримному облаштували 3 дитячі навіси. Крім цього, лісівники допомагають місцевим жителям із озелененням та опаленням, адже майже всі тут палять дровами: «Ми завжди стараємось іти на зустріч».

Це підтверджує голова новоствореної Дубечнівської ОТГ Анатолій Костючик. Він розповідає, що, зважаючи на специфіку поліського регіону, з 16 тисяч гектарів площі громади, 5,5 тисяч – ліси.

Ми сьогодні знаходимось в Старовижівському районі. Це глибоке полісся, де більшість територій покрито лісами, більшість земель заболочені, але все одно треба жити і надавати людям послуги. Територія сільської ради становить 16 тисяч гектарів, з яких 5,5 займає ліс. Тобто третина. З цього ми і виходимо.

«Але все одно треба жити і надавати людям послуги. В нас дуже бідні землі. Сьогодні ми – одна із сільських рад, що має на території лісництво, цех переробки, шишкосушарню, керамічний завод. Порівняно з іншими поліськими селами, є промислове виробництво», – каже очільник громади і додає.

На сьогодні у підпорядкуванні громади – 15 бюджетних установ, які, перш за все, потрібно опалювати, в чому й допомагають працівники лісгоспу. Не може натішитися голова ОТГ й податками, які надходять у скарбничку громади від лісівників: «Ми дуже задоволені, що розширився цех. За минулий рік до бюджету надійшло майже 800 тисяч гривень податків, це для типової поліської  глибинки – немалі гроші».

Анатолій Костючик каже, що крім цього, лісівники забезпечують місцеву дітвору новорічними подарунками. Голова ОТГ надіється, що й у подальшому співпраця буде такою ж злагодженою та продуктивною, адже планів у новоствореної громади ще багато.

Ще однією формою співпраці у ланцюжку «громада – лісівники» у новому році буде робота на сесіях громади, адже на грудневих виборах до волинських ОТГ депутатські мандати отримали 8 працівників колективу.

Віктор Смолярчук, який став депутатом Старовижівської ОТГ, каже, він уже має список першочергових проблем, які потребують вирішення, бо ж знає, що болить для його малої Батьківщини.

Отже, можна сказати, що минулий рік старовижівські лісівники відпрацювали продуктивно і головне – на користь місцевим жителям. Бо ж хто, як не вони повинні в першу чергу відчувати всі плюси роботи таких підприємств на місцях. Очевидно, що лісівники заслужили у волинян високий рівень довіри. Про це говорять 17 депутатських мандатів (2 – на Старовижівщині) в ОТГ, які місцеве населення «подарувало» лісівникам. Логіка тут є, адже той, хто може поповнювати бюджет громади, зможе й дбати про її добробут та розвиток. Тому можна говорити про своєрідний інститут лісівників-господарників у органах місцевого самоврядування, який має право на існування і має шанси стати родзинкою «лісової» Волині.

Аналізуючи все зроблене за рік у Старовижівському лісгоспі, є чим приємно подивуватися, адже видно, що працівники одного з найбільших підприємств лісової галузі області не сидять на місці, а хочуть розвиватися і розвивати свій лісгосп, виводячи його на нові щаблі.

Андрій Петрушко

 

Comments are closed.