Гендиректор ДП «Волиньвугілля: «Ще 20 років в області можна видобувати вугілля, головне – позбутися ярма збитковості»

Верхівка українського суспільства – у полоні російського впливу
09.08.2017
Ринковий курс валют у Луцьку
09.08.2017
Показати всі

Гендиректор ДП «Волиньвугілля: «Ще 20 років в області можна видобувати вугілля, головне – позбутися ярма збитковості»

Олександр Зорін – очільник державного підприємства «Волиньвугілля». «Загибель» цьому підприємству через зубожіння не пророкував хіба лінивий. Та і самому Олександру Олексійовичу пророчили скоріше долю чергового «генерала»-одноденки, ніж стабільного, дієвого керівника. Адже за останні декілька років у кріслі очільника вугільного підприємства встигли побувати майже два десятки людей. Утім, Олександр Зорін затримався на посаді гендиректора найдовше – із вересня минулого року і до сьогодні він є керманичем ДП «Волиньвугілля».

Тож про реалії вугільної галузі на Волині, перспективи та очікування – у розмові «Волинської правди» із Олександром Зоріним.

– Олександре Олексійовичу, давайте розпочнемо розмову із роз’яснення загальної ситуації на «Волиньвугіллі». Як наразі загально можете її охарактеризувати?

– Я можу сказати так: минулого року шахти були у глибокій кризі. Здавалося, що все, виходу немає. Але ситуація зрушила з місця і рухається не в найгіршому напрямку. Зокрема, є позитивні зміни в і роботі шахти №9, і в діяльності копальні «Бужанська». Зокрема, «дев’ятка» має шанс стати самодостатньою із запуском нового очисного забою.

– За рахунок чого таки вдалося стати на шлях виходу з кризи?

– Найперше, через те, що відбулися суттєві зміни у стратегії видобування вугілля. До цього часу шахта «Бужанська» вантажила вугілля на Центральну збагачувальну фабрику «Червоноградська», аби остання збагачувала високозольне вугілля. Щоправда, виходило, що ми збагачували фабрику більше, ніж вона наше вугілля. Бо вихід товару був 28-30%, але затрати електроенергії значні. Тобто мали не прибутки, а збитки. Зараз «Бужанка» грузить вугілля одразу на теплову електростанцію, вже без Червонограду. Червоноград нас тільки оббирав, насправді це болюча тема для волинських шахт.

Тому вирішили працювати по-іншому: видобувати вугілля, а не породу. Наведу простий приклад. У травні минулого року «Бужанка» видобула понад 15 тисяч тонн вугілля. Натомість, цього року в травні вона видобула лише 5 600 тонн. Але тепер така математика: при видобутку понад 15 тисяч тонн вугілля затратили на перевезення 600 тисяч гривень. А вихід товару – 4 800 тонн. Натомість, цього травня видобули лише 5 600 тонн, але на переробку і на перевезення не витратили нічого. Вихід товару – 5 400 тонн, тобто більше у чистому вигляді, ніж минулого року.

– Борг Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська» перед «Волиньвугіллям» за відвантажене вугілля досі існує?

Так, і він значний. Ми зверталися з цим і у Волинську облдержадміністрацію, і в Львівську. Зараз заборгованість «Червоноградської» перед «Волиньвугіллям» становить приблизно 20 мільйонів. Причина у тому, що недобросовісні люди керували. Зараз керівництво цієї фабрики теж уникає комунікації, ми шлемо їм запити на розрахунки, просимо зустрітися, але нас ігнорують. Зараз у нас працює обласна аудиторська служба, то ми їм на цьому питанні наголосили, нехай піднімають його на рівень перевірок. Лише цьогоріч Червоноград заборгував «Волиньвугіллю» 5 мільйонів за відвантажене шахтою «Бужанська» вугілля.

– А скільки зарплати «Волиньвугілля» боргує шахтарям?

– Більше 17 мільйонів гривень за червень. Але зараз вже підписаний указ Президента України, де є розподіл бюджету. Згідно з ним на вугільну галузь виділять держпідтримку, здається, 280 мільйонів і 100 мільйонів на охорону праці у галузі. Днями, думаю, проблема із боргом за зарплату буде вирішена.

– В області вже давно говорять про плани запустити другу лаву на шахті «Бужанська». Яка зараз ситуація із втіленням цього в життя?

– Це вже не плани, це дії. Вже у вересні «Бужанка» зможу працювати на двох лавах. Планували запустити лаву № 456 приблизно 25 серпня, але дещо не встигаємо через затримки фінансування, тому у серпні змонтуємо, а у вересні повноцінно будуть працювати вже дві лави цієї копальні. Востаннє на двох лавах шахта «Бужанська» працювала років 10 тому.

Узагалі ж, щоб бути не збитковою, шахта «Бужанська» має видобувати» 400 тонн товарного вугілля на добу. Якщо вона добуде хоча б 10 000 тонн на місяць, то має надію на перспективу, може розраховуватися із шахтарями і планувати підвищення зарплати.

До речі, треба віддати належне Міністерству енергетики та вугільної промисловості України. Якби не його зусилля, навряд чи зобов’язання щодо  «Бужанки» були б виконані. Для прикладу, обладнання для лави №444 міністерство передало нам безкоштовно із реструктуризованої шахти. Зараз все це обладнання працює, а могло б просто стати металобрухтом. Фактично за 4 мільйони ми змонтували лаву. Щоб Ви розуміли, якби ми монтували новим обладнанням, то ціна питання становила б десятки мільйонів.

– А скільки грошей треба, щоб запустити лаву №456?

– Нам виділили 11 мільйонів. Це всі потреби покриває. Але є ще кредитування від Європейського банку реконструкції і розвитку на 3,6 мільйона. Зараз працюємо в борг і з нововолинським ремонтним заводом. Але фінансування невдовзі буде, і ми розрахуємося. Тобто обладнанням ця лава вже забезпечена майже на 100%. Я нещодавно оглянув хід робіт, люди монтують, справляються. Залишилося мати, як кажуть, розум і золоті руки, а це у нас є.

– Тобто проблем із кадрами зараз не маєте?

– Проблеми з кадрами є завжди. Перша причина – низька заробітна плата. По-друге, несвоєчасна виплата. Але як можна було мати високу зарплату, якщо так працювали: когось збагачували, а на себе не заробляли? Люди бачили, що немає перспективи, тому тікали у сусідню Польщу. Але скажу так:  значного відтоку кадрів у нас немає. Для прикладу, на шахті «Степова», що на Львівщині, де сталася аварія, з початку року звільнилося 117 людей. В нас такого немає. Зараз на всіх нарадах це питання порушуємо. Зійшлися на  тому, що варто навчати молодь. Бо є проблема з інженерними працівниками, підземними робітниками. Але треба намагатися, щоб люди бачили ті досягнення, які ми зараз робимо. Тоді у них буде надія на перспективу.

Зрештою, вугільна галузь державі зараз необхідна. Надзвичайного стану в енергетиці поки ніхто не відміняв. Тому вугілля наше вкрай необхідне. До того ж, воно дешевше, ніж закордонне.

– Необхідність зростає, але ж ресурси вичерпуються. Які зараз маємо запаси вугілля?

– Дев’ята шахта має ще понад 5 мільйонів тонн вугілля, «Бужанка» – приблизно 9 мільйонів тонн. Думаю, ще приблизно 20 років вугілля на Волині ще можна видобувати. Але це залежить від того, яку стратегію обере держава. Раніше націлювалися на те, що Львівсько-Волинський вугільний басейн має бути самодостатній енергетично. Не даремно ж тут побудували ТЕСи (Бурштин, Добротвір, Калуш). Але часи змінюються.

– Ви зауважували, що українське вугілля дешевше, ніж закордонне. То яка наразі ціна на вітчизняне?

– Прейскурантна ціна наразі становить 2000 гривень за тонну. Цього досягли завдяки зусиллям міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика. Він докладає чимало сили, аби врегулювати цінову політику. Минулоріч, для прикладу, ціна була 1300 гривень. Тому навіть ті шахти, які працювали нормально, навряд могли позбутися ярма збитковості. Зараз ситуація дещо налагодилася.

– Але чи відчувають ці зміни самі шахтарі? Які настрої у трудових колективах зараз?

– На ці настрої впливає, насамперед, виплата зарплати. Це тягне за собою все інше. Бо знаходяться люди, які на цій хвилі намагаються розхитати ситуацію. Купка бунтарів є всюди і завжди. Є в нас такі моменти у профспілкових організаціях. Я не лізу до роботи профспілок. Але вважаю, що їхнє головне завдання – зберегти те, що є. Ми і так забагато розгубили, зламали, втратили. Профспілки ж мають працювати над тим, щоб шахтарі мали соціальні гарантії. У нас 2000 людей, до речі, працює у вугільній галузі. За кожним з них стоять їхні сім’ї. А це вже пристойний відсоток із загальної кількості жителів Нововолинська. Шахтарі теж повинні оцінювати ситуацію об’єктивно. Так, у нас поки немає захмарних досягнень, але головне, що ми знижуємо збитковість.

– Відстань між плановими показниками і реальним видобутком вугілля ще велика?

– Введемо другу лаву на шахті «Бужанська» – і планові показники однозначно будуть виконані. Тобто цього можна очікувати вже у вересні цього року.

Зараз для «дев’ятки» і «Бужанки» зроблене найголовніше. Вони так розкроєні, що вже до 2020 року вони будуть забезпечені лініями видобувних забоїв. Коли я тільки прийшов на посаду генерального директора у вересні минулого року, то не бачив, що ми можемо заряджати на «Бужанці». До речі, ота 444-та лава працює в тому місці, де 4 роки тому «поховали» комплекс. Було багато протестів з боку так званих «активістів». Та і досі є багато є коментарів у пресі щодо того, що змінилося з приходом Зоріна. Багато критики, наклепів. Але є і багато об’єктивного, без перебільшень і перекручувань.

Днями питав у одного з бригадирів, яка зарплата була у  вересні минулого року. Він відповів, що шість з половиною тисяч. Я запитав, яка зараз. А зараз дванадцять.

Рівень зольності вугілля тоді становив 56%, а зараз 23%. Це взагалі із сфери фантастики. Тобто зараз ми видобуваємо фактично чисте вугілля, одразу товар. Породу ж треба було перевезти, відібрати, утилізувати і так ладі. А це все збитки. Минулого місяця перший раз «Волиньвуглля» заробило на зарплату своїх працівників. Але воно не заробило на електроенергію, на податки і так далі. Це, звісно, погано. Але зрушення є, їх треба примножувати, збільшувати. Не варто закопувати підприємство у слово «криза».

– Певні невдоволення серед гірників були минулого місяця. Зокрема, їх зумовили новини про призначення на посади керівників шахт людей із так званої «старої команди». Зокрема, була  інформація, що «дев’ятку» мав очолити екс-керівник «Волиньвугілля» Михайло Гарбузюк. Шахтарі ж були проти. Яка у Вас позиція щодо таких кадрових змін?

– Так, шахтарі відстояли у цьому свої інтереси і мали на це право. Для чого зараз ставити тих керівників, які вже були і навіть мають за спиною кримінальні справи? Дякую міністру, що він прислухався до думки шахтарських колективів. Зараз це питання зняте.

Коли воно ще було актуальне, шахтарі покликали мене до себе на розмову. Я вважаю, що людина, яка наразі керує шахтою №9, – на своєму місці. Це дуже грамотний інженер Володимир Юрків. Він роботяга. А його мета співпадає з думкою колективу і моєю також. Бо я не прийшов сюди хоронити шахту №9.

Ні для кого ж не секрет, що ця шахта була затверджена як шахта третьої групи  і підлягала закриттю. Але ми наполягали у міністерстві, що шахта ще має потужності. Закривати «дев’ятку» було б помилкою. Шахту не закрили, але вона вже була внесена у посанову і знята з фінансування. Але треба визнати, що «дев’ятка» непогано тримається власними силами. Показники за минулий місяць кращі, ніж на «Бужанці». Там у колективу – спільна думка, сильні профспілкові організації.

Колись така ситуація була щодо «Бужанки». Раніше радником профільного міністра працював Андрій Венгрин. Йому дуже хотілося хазяйнувати в регіоні. Він має певний вплив на «червоноградці», свій бізнес. Свого часу Венгрин намагався завести на ДП «Волиньвугілля» «свою» людину. Але даремно він старався. Поки ми тут є, все даремно. Узагалі я вважаю, що керівника треба змінювати лише з об’єктивних причин, коли людина не добросовісно робить свою роботу. Бо часта зміна кадрів ні до чого доброго не призводить.

– Ви окреслили ситуацію на копальнях «Бужанська» та №9. Але не сказали нічого про десяту шахту. Який там реальний стан речей?

– «Десятка» – це питання. Станом на зараз, вважаю, у держави немає грошей на її добудову. Наскільки мені відомо, ведуться перемовини і в міністерстві, і з іноземними інвесторами. Але переговори потребують часу. «Десятка» – це шахта майбутнього. Раніше планували, що коли шахта №9 і «Бужанка» вичерпають себе, то видобуватимуть вугілля на десятій шахті.

На ту суму фінансування, яка є, вона в’яло будується. Але, насамперед, має бути чітке розуміння у контексті загальної стратегії – потрібна ця шахта чи ні. Я вважаю, що вона потрібна для цього регіону. Бо шахта сучасна, на відміну від інших. Думаю, міністерство таки знайде шляхи для її добудови. Сказати, що це буде найближчим часом, не можу.

– Невдовзі Нововолинськ святкуватиме День міста та День шахтаря. Що побажаєте  гірникам?

– Нехай ті труднощі, які є у цій професії, не змусять цих мужніх людей покинути справу! Попри все, шахтарі щодня ризикують життям під землею і показують успіхи у роботі. Зі свого боку обіцяю докласти максимум зусиль, аби працівники вугільної галузі області отримували за це гідну заробітну плату. «Волинську правду» ж запрошую до Нововолинська у день святкування! Буде нагода взяти участь у заходах, які предбачені програмою, та написати про це.

– Дякуємо за запрошення та за розмову!

Спілкувалася Іванна РУДИШИН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *