Долар стане дорожчим, – прогноз валютника
05.06.2017
Ми не дозволимо чужим командам грати на стадіоні «Волині», – фанати
05.06.2017
Показати всі

Гаряче політичне літо-2017 стартувало

Відлуння тижня (29.05 – 05.06)

Незважаючи на втому українського суспільство від режисерів та акторів вітчизняного політичного театру, переважна чи принаймні значна частина спільноти залишається «інфікованою» політикою, зацикленою на цинічних спектаклях і популістичних «розводках». Не став винятком і початок червня. Хоча він перейняв тематичну естафету від завершення травня – під знаком майбутнього безвізу, перспективи президентської гілки влади (у контексті 3 років перебування Петра Порошенка на посту Глави держави, невизначеності ситуації у вищому владному ешелоні США (з вірогідністю імпічменту Дональда Трампа), перспективою РФ завдяки кібератакам вплинути на виборчу кампанію в ФРН, активізація терористичних акцій, що приписуються  структурам з ІДІЛ, у Старому Світі…

Світові політичні процеси неухильно наближаються до тенденції цілковитої втрати прогнозованості. Ця аксіома, тим паче, стає актуальною і для України, проти якої Кремль нарощує масштаби та методику руйнівного наступу. Саме процеси довкола нашої держави стали і стають віддзеркаленням визначальних геополітичних тенденцій. З цього приводу максимально відверто й чесно висловився американський сенатор-республіканець Джон Маккейн в інтерв’ю телеканалу АВС: «Я думаю, що ІДІЛ може робити жахливі речі… Але саме росіяни намагаються знищити фундаментальні основи демократії, змінюючи результат американських виборів. Тому я розглядаю Володимира Путіна… Я розглядаю росіян як найбільший виклик, який у нас є».

Якщо навіть для США російський імперський режим – найсуттєвіший виклик, то що вже говорити про Україну, частину території вже загарбано, на частині (у Донбасі) триває війна без правил, а загроза втрати державності не втрачає актуальності. За таких реалій для нашої країни, яка, ймовірно,  наближається до періоду перманентних виборчих кампаній, вкрай важливо не втрати процес керованості. А він передовсім пов’язаний зі збереженням  президентської  вертикалі та інституції загалом. Про це попереджають у полемічній публіцистичний розвідці «Міцніше тримайся. Політичні маршрути Президента» аналітики видання «Фокус».

Хоча, безумовно, викликів набагато більше, ніж ті, які побачили експерти. У цьому переконували події та тенденції тижня, що став надбанням історії.

«Вони, ці зазіхання, нікуди не ділися»

Експерти прокоментували заяву Путіна у Парижі, начебто Анна Київська, дочка князя Ярослава Мудрого, – «русская». Зокрема письменниця Оксана Забужко  на своїй сторінці у Facebook написала: «Коли Путін на виду в цілої Франції цинічно, як Крим,  «віджимає» Анну Київську на баланс РФ, він прекрасно знає свою цільову аудиторію. Чого не можна сказати про українців, які лиш дивуються його нахабству». Вона переконана, що «французи СПРАВДІ не пов’язують ні давнього Києва, ні Руси з Україною – а от із Росією якраз пов’язують, і розпрекрасно. І в академічних та культурних milieux на те працює ціла армія «друзів російської культури», і це й є той дбайливо виплеканий (іще зусиллями НКВД-МГБ-КГБ) фундамент  «франц.-рос. дружби», на якому, дуже значною мірою, держиться сучасна французька «русофобія».

Інший колишній  лучанин Олег Покальчук, який ідентифікує себе як  соціального психолога,  на сайті «Лівого  берега» зазначив: «Тут мета була – багатоходовочка. Крім кволенького контрудару, меседж ішов ще на два напрямки – власне на Росію, де повним ходом ліпиться, вже з чого попало, історична скрєпна ретроспектива, задля дутої пропагандистської величі. Ну і, власне, до нас. Це пряма вказівка на те, що Київ моксельці вважають безальтернативно своїм. Як Крим. Казка про «колиску трьох братніх народів» стрімко перетворюється в казку про рукавичку, куди лізе погрітися замерзлий ведмідь». А відтак пояснив, що  «псевдоочевидність таких історичних суджень має: а) роздратувати українців;  б) заохотити «рускомірцев»; в) наголосити на самоочевидності подальших територіальних зазіхань. Вони, ці зазіхання, нікуди не ділися». Наостанок Олег Покальчук підкреслив, що «у нас, крім Анни, з французами дійсно є багато спільного. Лютеція, місто паризіїв, було вщент спалене римською армією, як і Київ –  військом Батия. Відродився Париж, відродився і Київ, постали і зросли нові нації, зі своєю історичною пам’яттю».

Заступник глави АП Дмитро Шимків на своїй сторінці у в Facebook написав до французької аудиторії, що «президент Росії Путін намагався ввести вас в оману сьогодні – Анна Київська, королева Франції, з Києва, не з Москви (на той час Москва навіть не існувала)… До речі, знамените Реймське Євангеліє, яке використовувалося під час коронацій французьких королів, спочатку було власною книгою Анни з відомої бібліотеки Ярослава Мудрого, її батька – великого князя Київського». Він також додав, що саме українська громада у Франції шанує пам’ять Анни в Санлісі, де вона заснувала монастир. А відтак, порадивши  звернути увагу на знак Ярослава Мудрого, запитав: «Вам потрібні ще інші докази походження Анни Київської?»

«Вірити в компроміси з РФ може або дурень, або провокатор»

Політолог Павло Казарін зізнається, що колись давно вірив у компроміси і вважав, нібито  люди керуються раціональністю. «Але потім до мене в Крим приїхала російська армія. Слідом вона приїхала на Донбас і стала потроху розстрілювати мої ілюзії», – пояснює він. Аналітик підкреслює: «Виявилося, що вся пострадянська дискусія була не про те, якою Україні бути – нейтральною, проросійською чи прозахідною. Вона йшла про те, чи бути Україні чи не бути. І виявилося, що нейтральність – це лише проміжна стадія для того, щоб вона стала «російською». На його думку, «після того, як схід України перетворився в Сомалі, вірити в компроміси з РФ може або дурень, або провокатор».

Павло Казарін  пояснює: «Сподіватися на «русский мир» в ситуації, коли він вже встиг перемогти на території Донецька і Луганська, може людина з відбитим почуттям самозбереження. Тому що капітуляція України означає не повернення в епоху розвиненого Януковича. Програш Києва буде означати повернення в епоху розвиненого «мотороли».  А відтак констатує, що «війна різко звужує простір допустимого. Дискусія про українське майбутнє була можливою до Криму і Донбасу – всі ті роки, поки Москва і Брюссель змагалися за Київ. Тепер дискусії немає. Або ви чините опір агресорові, або не вважаєте його агресором».

«Варто перестати сподіватися на НАТО»

На думку філософа і політолога Сергія Дацюка (див. «Українську правду»),  хоч і  «розкол Заходу»  не відбувся впродовж останнього часу,  «саме минулий тиждень засвідчив інтенсифікацію цього процесу в черзі знакових подій та узагальнень». Передовсім йдеться про «руйнування довіри в G7 через конфронтаційну позицію Президента США Дональда Трампа, що призвело фактично до руйнування самої Великої сімки». У цьому ж контексті – загострення стосунків всередині процесу Brexit, яке означене в словах прем’єр-міністра Великобританії Терези Мей щодо переговорів з ЄС: «…відсутність угоди краща, ніж погана угода. Ми повинні бути готові залишити переговори», фактичний  ультиматум Трампа щодо НАТО: «Якщо ви не будете платити, ми не будемо вас захищати». Аналітик звертає увагу, що «на тлі цих події загострення стосунків Польщі з Францією та Німеччиною в Європі, що посилює розкол в ЄС».

Дацюк наголошує, що оскільки «у США з ЄС немає спільної позиції щодо Росії та України, відтак США змінюють свою політику щодо України, будуть вести її самостійно, і вона буде більш жорстка, ніж політика ЄС». Відтак він роздумує над тим, «яка ж була реакція на ці зміни в світовій політиці української влади». Аналітик зазначає, що «вустами Президента Україна продовжує закликати Захід помиритися, досягти єдності і активно протидіяти агресії Росії». Але, на думку  Дацюка, «потрібно зрозуміти, що прямо на наших очах Західний світ змінився. Апелювати до спільних цінностей Заходу пізно». Він вважає, що «за часів Президента Трампа в його конфлікті з ЄС Україна має прямо і недвозначно зайняти позицію ЄС, не віддаючи переваги ані Німеччині, ані Франції, посилюючи своє співробітництво з Польщею».

Політолог  наголошує, що в нових реаліях «Україні вже варто перестати сподіватися на НАТО. Україна має стати ядерною державою де-факто і де-юре».  При цьому він, не помічаючи українофобського курсу Варшави, висловлює припущення: «Можливо ми маємо розвивати свою ядерну зброю, заручившись підтримкою Польщі, яка своєї ядерної зброї не має. Можливо Україна навіть варто створити з Польщею спільний ядерний щит. Більше того, Україна має виступити ініціатором створення військової організації ЄС, яка замість НАТО буде гарантувати її безпеку». Загалом  же, на його думку, ситуація  швидко змінюється  й Україну  можуть змусити «обрати шлях, який українцями не вигідний».

«Ми зобов’язані…»

Постійний представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба (див. «НВ») зазначає, що «міжнародна стратегія Москви переживає не найкращі часи. Трамп скутий звинуваченнями у симпатіях до Росії, про «велику угоду» вже навіть не пишуть у газетах. У нього є фундаментальні розбіжності з Євросоюзом, але він єдиний з ним в гранично жорстких оцінках російської агресії проти України. І остання заява країн G7 (в народі – Велика сімка) тому підтвердження». Він констатує, що ЄС усвідомив: трансатлантичне партнерство не вічне під місяцем, і треба вчитися самому себе захищати. У тому числі від Brexit, популізму, авторитарних тенденцій в регіоні, російських кібератак і фейків. «Ці виклики мобілізують країни ЄС, змушують їх шукати нові можливості у світі і триматися разом, коли Росія докладає так багато зусиль, щоб вони були порізно», – підкреслює дипломат.

Кулеба пояснює, що  зараз «крайні праві і ліві в Євросоюзі освоїли купу російських грошей, але так і не дали результат. До речі, перемога Макрона у Франції – це ще й велика поразка крайніх правих в ЄС. Велика, але не остаточна. На Балканах у Москви провал в Чорногорії, на Близькому Сході –  непроглядний тунель метушні без яскравих перемог». Особливо дратує Кремль те, що «Україна все ніяк не розвалиться, а Європейський союз все ніяк її не кине. Навіть навпаки – дає безвізовий режим і робить все для того, щоб асоціація з ЄС стала повноцінною реальністю. А президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, непомічений раніше в зайвому оптимізмі щодо європейських перспектив нашої країни, взагалі офіційно заявляє, що «майбутнє України –  це Європа».

На думку дипломата, «Путін вже звикає зносити нестерпне. Все менш виразним стає образ його тотальної перемоги. Але він поки що в жодному разі не готовий визнати поразку. Є ще порох у порохівницях і валюта в засіках, а значить, попереду ще багато крутих поворотів і боротьби. У тому числі за всує згадану Путіним Анну Ярославну «Русскую». Насправді, підкреслює Кулеба, «цей епізод – більше,  ніж розуміння ним історії. Насамперед він про розуміння Путіним майбутнього, яке ми зобов’язані не допустити, тому що в ньому немає вільної України. А для цього нам необхідно продовжувати реформуватися, щоб ставати сильнішими, і бути рішучими у захисті себе і свого вибору».

«Не допустить появи ніякого конкурента»  

Політолог  резюмує (див. аналітичну  статтю «Рецепт успіху Путіна» в  УНІАНі): «Тому немає нічого дивного в тому, що на тлі Путіна не з’явилося жодного конкурента йому, нікого, вищого за нього. Коли хтось намагається дотягнутися до його образу чи рейтингу, він завжди закінчує дуже погано. Останній приклад  – Сергій Іванов, колишній секретар ради національної безпеки РФ, колишній міністр оборони, який розглядався як один із наступників Путіна, але, коли стало зрозуміло, що його амбіції перевищують те, що йому «відписав» Путін, його єдиний син, спортсмен, несподівано втопився на мілководді в Дубаї, і після того зірка Іванова швидко закотилася».

Відтак він зауважує, що «в  цій системі можуть вижити тільки такі блазні як Дмітрій Медведєв, чия доля – постити фоточки в Instagram, фотографувати iPhon-ом красоти Росії і тому подібне… Коли треба когось звинуватити в розкраданні Росії, викликається нібито незалежний блогер Олексій Навальний, якому російські спецслужби «зливають» всю інформацію на Медведєва, включно з його листуванням. І тоді Медведєв починає відповідати за все». Березовець  констатує: «Тож Путін просто не допустить появи ніякого конкурента. А всі розмови про те, що Шойгу, Кадиров, чи Володін можуть посунути Путіна, безпідставні – цього не буде. Путін – довічний президент, він не може піти… Тому єдиний вихід для нього з посади президента – вихід у могилу. Але аж ніяк у відставку».

За версією політолога, наразі «серед самих росіян немає запиту на іншого національного лідера, вождя –  їх цілком задовольняє Путін. Для пересічного росіянина – це президент перемоги, як свого часу був Йосип Сталін».  Наголошуючи, що зараз в Росії уже виросло ціле покоління молодих людей, які народилися і виросли за часів Путіна, Березовець резюмує: «Для них завжди існував тільки Путін. Тому запит на нового лідера в Росії не з’явиться».

 «…це відбудеться за нашого   життя»

Не випадково нещодавно Міністерство закордонних справ Росії згадало про існування Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Лідер російської опозиційної політичної партії «Західний Вибір» Костянтин Боровий  зазначає (див. «Апостроф»), що це «хитрий такий пропагандистський хід. Це був нормальний дипломатичний документ. Після того як Росія перестала поважати міжнародні угоди, вона порушила, в тому числі, й цей документ». Він  переконаний, що порівняно скоро «перед Україною вибачаться, і почнеться відновлення нормальних відносин між Україною та новою Росією, де імперіалістів і чекістів вже не буде». А відтак пояснює, коли це станеться. «Сьогодні ми знаємо, що це станеться досить швидко. Можливо, якщо залишатися в рамках визначень, то це може і не статися, тому що Росія перестане існувати. Зараз робиться все можливе для розпаду Росії. Ймовірність дуже висока, – підкреслює  він. – Я сподіваюся, що це відбудеться за нашого життя, і Росія, до речі, вибачиться не лише перед Україною, але не забуде вибачитися й перед країнам Балтії за окупацію, яка тривала 40 років».

Боровий також зазначив, що «проблема не тільки в Кримі, Донбасі, Сирії, Грузії. Росія стала небезпечною державою для всього світу – це дуже серйозна проблема для Німеччини, Франції, Сполучених Штатів. Всі ці проблеми виникали спонтанно і незалежно, але причина у них одна – авторитарний режим в Росії, який здатний виживати тільки завдяки зовнішній агресії та підтримці у власних громадян ненависті до всього іншого світу. Це Захід, Україна, Грузія, країни Балтії».

«Розкручується маховик, і осінь буде гарячим часом у всіх відносинах»

Політолог і військовий експерт  Олексій Арестович наголошує (див. «Апостроф»), що, згідно зі   стратегічною  метою,  Росія  веде «глобальний контрнаступ проти Заходу, із завданням розквитатися за поразку у холодній війні і знову стати державою в першій п’ятірці. Тобто вони хочуть повернутися до «Ялти», грубо кажучи, коли п’ять найбільш сильних держав (чи сім, чи вісім) збираються і вирішують свої питання, ділять зони впливу, і ніхто ні до кого не лізе. А Захід так не працює».

На його думку, для росіян «Донбас і, ширше, Україна – це і сакральна земля, на якій будується їх історична самоідентифікація, і одночасно інструмент, через який йде робота із Заходом».  При цьому «дуже чітко видно, наприклад, що перед черговими засіданнями міжнародних комісій практично завжди йде накручування, загострення ситуації на фронті та в країні в цілому. Тобто війна – це інструмент. У росіян дуже гнучке планування: їх стратегічна мета не змінюється, а на тактичному та оперативному рівнях вони під цю мету, в залежності від умов і обставин, вибирають ті чи інші рішення: аж до повного виведення військ з Донбасу, якщо їм знадобиться це коли-небудь зробити. Або, навпаки, спроби приєднати його до Росії».

Політолог звертає увагу, що Путін призначив дату майбутніх президентських виборів у Росії на 18 березня, день «приєднання»   Криму, оскільки «йде з іміджем  «збирача земель», тому що тільки такий імідж може перебити антикорупційний дискурс, який розкручує Навальний, тому що в Росії усі хворі на великодержавний шовінізм… Російський лібералізм закінчується там, де починається українське питання. Це стабільна штука».  Тому, переконаний він, «абсолютно серйозно ними розглядається варіант приєднання ПМР або ЛНР з ДНР до Росії. Практично гарантована м’яка окупація Білорусі під виглядом навчань «Захід-2017» (спільні російсько-білоруські навчання «Захід-2017» пройдуть на території Білорусі з 14 по 20 вересня, –  «Апостроф»).

За версією Арестовича, «задум Росії такий: зараз беремо Білорусь, створюємо загрозу країнам Балтії, Польщі та Центральній Європі. І, судячи із задуму, розрахунок іде на те, що поляки, прибалти і натівці, перелякані російською військовою потугою і можливістю локальної ядерної війни десь в районі Калінінграда, забудуть про Україну і розміняють українську безпеку на власну, що Захід здасться… Плюс, Росії в Сирії трохи допоможуть США, Трамп стане більш зговірливим, і тоді ситуацію з Україною переграємо. Ось приблизно так це сценарно розглядається».

Однак, підкреслює він, «остаточне рішення у Кремлі не ухвалюватимуть до того, як буде вирішена доля виборів у Німеччині. Меркель переобереться чи ні? Їм потрібно розуміти новий розклад сил у Європі. Німеччина є гарантом Мінського процесу і основною силою, яка вирішує це питання в рамках Євросоюзу». Загалом же, переконаний  експерт, «поступово розкручується маховик, і осінь буде гарячим часом у всіх відносинах».

Олексій Арестович висловився і щодо ситуації в Україні.  На його думку, «президентська кампанія де-факто стартувала» . Вважаючи, що восени відбудуться дострокові парламентські вибори, підкреслює: «Судячи з кількості тих, хто відчайдушно заперечує їх можливість, вони точно коли-небудь найближчим політичним часом відбудуться. Я знаю точно, що в багатьох політичних силах вже де-факто розгорнуті виборчі штаби, пішла підготовча робота, є відповідні заяви. Тим більше, що соціологія показує, що ми вже в червоному режимі, що влада, яка зараз править, практично не виборна, що справа йде до електоральної перемоги Опоблоку і  «Батьківщини», а то і до їх союзу. Звідси – включення режиму екстрених заходів».

Власне, вже й вітчизняний досвід переконує, що після перемоги відносно  проукраїнськил сил  до владного керма   можуть прийти сили, в тій чи іншій мірі контрольовані  Кремлем. Так було під час усунення Леоніда Кравчука та приведення до влади Леоніда Кучми і  його ставлеників у регіонах. Цим фактично завершилася   й  перемога Помаранчевої  революції: на фоні чварів Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко привели до влади Віктора Януковича.

Інше питання, чи спрацює (як спрацює) цей московський алгоритм щодо України за умов війни, яку четвертий рік  показово-цинічно, начхавши на реакцію світової спільноти, веде кремлівський режим.  Те, що Москва за жодних умов не відмовиться від своєї стратегії і щодо нашої держави, і щодо українців,  не підлягає жодному сумніву.

З цього приводу навряд чи випадковий «витік» інформації від  В’ячеслава Ніконова, депутата Держдуми РФ (посилаємося на версію видання «Гордон»):  «Я чув від наших військових, і я думаю, що вони мають рацію. Якщо сили США, сили НАТО з’явилися б або з’являться в Криму чи на сході України, то Росія на ранній стадії конфлікту буде беззахисна без застосування ядерної зброї».  Цілком вірогідно, що для досягнення своєї стратегічної мети  щодо України  РФ на певному етапі  може не зупинитися перед перспективною застосування зброї масового знищення. Адже для Кремля правила не писані. Принаймні поки  що.

Але на такі радикальні кроки Москва піде тільки тоді, коли сама опиниться в глухому куті. Наразі завдяки своїм системним впливам  вона нарощує зусилля для розхитування ситуації в Україні, щоб або привести своїх людей до влади під час виборчої кампанії, запустивши механізм федералізації та конфедералізації. Або, за умов хаосу,  стати на «захист демократії» в нашій державі, збройно  назавше «визволивши» українців від України. На таких та інших суворих викликах акцентували увагу і  ЗМІ: «Троє в президентському каное» («День»), «Політичні маршрути Порошенка та регіонали і популісти» («Радіо Свобода»),   «Лебідь, рак та щука: як Президент, уряд та парламентські політичні сили говорили про Донбас» («Детектор медіа»), «Від реставрації до реваншу «вчорашніх» («Тиждень»),   «Росія розмістила ядерну зброю у Криму, – Парубій» («Еспресо»),  «Хто в Україні служить збройним баронам Росії» (УНІАН), «Розкрито схему фінансування Кремлем європейських «друзів Путіна» – розслідування The New York Times» («Обозреватель»),  «Єврокомісар: немає причин говорити про призупинення безвізу для України» («Главком»), «Російський нафтогазовий бізнес в Україні перейшов людині Медведчука – Схеми» («ЕП»),  «The Economist: Над прірвою»  «УТ»)…

Наразі навіть найневиліковніші політичні сліпці змушені визнати, що світ уже де-факто в стані війни. Адже це стосується не лишень  України, Сирії… Як наголошує  експерт « Майдан закордонних справ» Олег Бєлоколос  (УНІАН), «зухвалі терористичні напади в країнах Заходу, що були скоєні впродовж 2015-2016 років і, на жаль,  продовжуються й у поточному, не є окремими акціями, а лише однією зі складових війни нового типу, яку наразі ведуть радикальні ісламісти проти західних (або, як їх ще називають – ліберальних цінностей), і в якій власне терор є лише одним з інструментів». При цьому не забудьмо про вище процитовану констатацію   Маккейна: найбільша загроза – від імперського Кремля.

На жаль, у цьому доведеться переконуватися знову й вкотре нашій державі та кожному, хто в ній сущий.  Військовий експерт Олег Жданов  в ефірі «Обозреватель.LIVE» попереджає, що вже цього  літа, яке  тільки-но розпочалося, Москва готує на Донбасі ескалацію напруженості, яка виллється в окопну війну і безперервну артилерійську дуель між українською армією і російськими окупантами. На його переконання, це випливає із заяви міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який назвав Україну «стратегічно важливим регіоном» для Російської Федерації.

Тож варто  не сумніватися, що головні доленосні іспити  як для нашої держави,    так і для кожного з нас – попереду. А градус напруги  гарячого політичного  літа-2017  навряд чи спадатиме. Будьмо!

Віктор Вербич

 

 

 

2 Comments

  1. Президент П.Порошенко зі своїм олігархічно-кумівським оточенням виявився нездатним відповісти на імперіалістичні потуги путінського режиму проти України…

  2. ArracerEpist сказав:

    Приглашаем в партнерскую программу посвященную новому эксклюзивному продукту под названием AR Racer Speed.
    Подробнее о продукте вы можете узнать на официальном сайте http://www.arracer.ru/
    Регистрация в партнерской программе происходит там же.
    Мы же предлагаем ознакомиться с условиями участия в партнерской программе, которая состоит из 3-х уровней.
    Размеры Ваших комиссионных по каждому уровню:
    ур.0 – 300 руб. Размер комиссионных при достижении 10 продаж составит 400 руб.
    ур.1 – 150 руб.
    ур.2 – 50 руб.
    Данный тип партнерской программы позволит вам зарабатывать и на своих рефералах и на рефералах ваших рефералов.
    Количество дней, на которое запоминается переменная COOKIE, идентифицирующая партнера: 365
    Правило определения партнера: комиссионные начисляются партнеру, по чьей ссылке клиент перешел в самый первый раз (т.е. тому партнеру, который первым привел клиента на сайт)
    Партнерам РАЗРЕШЕНО совершать заказы по своим партнерским ссылкам.
    Трафик только из РФ.
    Выплаты производятся за подтвержденные продажи 2 раза в неделю (вторник и пятница) на кошелек яндекс деньги или webmoney.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *