Бурякові «мандри», або Шлях цукру з поля до столу (ФОТО)

У волинському райцентрі горіла лікарня
19.10.2018
У Луцьку насмерть збили жінку: водій отримав умовне
19.10.2018
Показати всі

Бурякові «мандри», або Шлях цукру з поля до столу (ФОТО)

У кожного осінь асоціюється з різними поняттями. Для когось – це початок навчального року, для  когось – час для атмосферних фото з жовтим листям, для когось – час осінніх дощових «депресняків», для когось (що характерно для Волині) осінь – пора картопляних «жнив», та й взагалі час для збирання урожаю. У автора цих рядків ще з дитинства, крім стандартного калейдоскопу осінніх асоціацій, в арсеналі був ще один осінній «сигнал»: вантажівки, що перевозили буряки на цукровий завод, який був розташований в сусідньому селищі.

Завдячуючи специфіці своєї роботи, мені вдалося потрапити туди, де народжується солодкий доповнювач до чаю-кави-тортів-цукерок та іншої смакоти, на ПрАТ “Гнідавський цукровий завод”. В силу своїх можливостей я спробую розповісти і для вас, любі читачі, який шлях проходить цукор, перш ніж потрапити до вашого столу.

Короткий опис процесу, який перед «екскурсією» заводом зробила начальник виробництва ПАТ «Гнідавський цукровий завод» Людмила Стемковська, згодом зайняв лише півсторінки друкованого тексту, проте скільки в цих рядках зусиль, наполегливої праці та любові цукроварів.

Прибувши з поля на завод, для буряків тут розпочинаються справжні «мандри». Розпочинаються вони з бурякопункту, де після зважування та всіх необхідних перевірок, цукрові коренеплоди потрапляють на кагатне поле, звідки за допомогою гідротранспортерів потрапляють в бурякоочисне відділення.

 

На тракті доочистки буряки проходять «каменепастки» і позбуваються залишків болота та листя. Це необхідно для того, щоб одержати якісну стружку, яку з буряка отримують після його потрапляння в бурякорізку. Перед цим буряк потрапляє в мийне відділення.

З бурякорізки стружка поступає в дифузійне відділення, куди подається чиста спеціально підготовлена вода, що вимиває з буряків сахарозу. Таким чином вдається отримати висолоджену стружку, яка називається жомом і воду насичену сахарозою – сік.

Власне, на сік ще чекає очистка вапняним молоком. В результаті випалу вапняка одержують вапно і газ СО2, у спеціальному відділі сік змішується з вапном, а газ, отриманий від випалу вапняка, пропускають через цю суміш. Ця «процедура» робить цукор білосніжним, а без цього солодкий пісок мав би такий колір, як цукерки-«півники», які всі полюбляли робити в дитинстві.

Після цього сік йде на фільтрацію у відстійники, де розділяється на дві фракції: суспензія, яка осідає, і очищений сік. Суспензію направляють на прес-фільтри, де осад фільтрується і стає хорошим добривом.

А сік, який після трьох ступенів фільтрації потрапляє на випарну станцію, де з нього «забирають» надлишки води, стає густим сиропом. Отриманий сироп «мандрує» до вакуумних апаратів, де він вариться при температурі 73-75 градусів за Цельсієм.

Після згущення сиропу з нього, додаючи цукрову пудру варять туфель, який вміщує в собі кристали цукру і міжкристальну рідину.

Наступним «пунктом призначення» майбутнього цукру є центрифуга, яка відокремлює кристали цукру від патоки. Отримані кристали промивають водою та відправляють на просушування. А вже потім цукор такий, яким його звикли бачити всі розфасовують і відправляють на столи українців.

«Виробництво цукру – дуже складний процес. Цукрову галузь можна назвати однією з найважчих у  харчовій промисловості. На нашому виробництві задіяно дуже багато обладнання, в нас є своя залізниця, свій автотранспорт. Лише побувавши на заводі можна зрозуміти, яка це велика машина, це  кілометри комунікацій, якими проходить сік, конденсат, вода, пара, повітря. Це багато механізмів, якими керують люди в тому чи іншому напрямку. Це і теплотехніки, і комп’ютерники,  і технологи, і механіки, і енергетики», – каже начальник виробництва ПАТ «Гнідавський цукровий завод» Людмила Стемковська.

Також жінка, яка присвятила цукроварінню не один десяток років трудового стажу розповідає, що на цукровий завод навіть самостійно виробляє електричну енергію для власних потреб.

В планах керівництва заводу – зменшення енергозатрат та вдосконалення виробництва. До слова, цьогоріч в ремонтний період, встановили 4 бабинні преси для віджиму жому, чим значно збільшили продуктивність заводу. Крім того, вдалось встановили преси для фільтрації суспензії соку першої сатурації. Це допомогло на порядок зменшити втрати в осаді цукру та в двічі зменшили кількість води, що промиває цей осад. Таким чином підприємство отримує сухий осад, який є дуже хорошим добривом.

«Аграрії його вивозять на поля і розкислюють неврожайні грунти», – пояснює пані Людмила.

За допомогою нового обладнання збільшується ефективність роботи заводу. Зокрема, за словами Людмили Миколаївни, цього сезону вдалося збільшити кількість переробки цукрових буряків за годину і за добу, і зменшення втрат цукру у порівнянні з минулими роками.

«Нещодавно встановлене сушильне відділення відповідає всім європейським нормам. Взагал,і ми впроваджуємо систему ІSО 22 000 (міжнародний стандарт, пов’язаний з безпекою харчових продуктів і спрямований на створення систем управління безпечністю, – прим.авт.), бо плануємо продавати цукор закордон», – зазначає Людмила Стемковська.

Як розповів заступник директора з питань сировини Олександ Нікішин, цьогоріч свої корективи у вирощення цукрового буряка внесла погода, адже весна була сухою, що не сприяло нормальному росту буряка, але «вологі» жнива дозволили йому «вирівнятися» і «підрости». Таким чином волинські аграрії отримали середньостатистичний врожай.

До слова, сезон 2018 року – вже 20-й для Олександра Нікішина. Чоловік запевняє, що за час своєї роботи в галузі цукроваріння, він не пригадує двох однакових сезонів.

«Минулий сезон був особливий тим, що до самого Нового року буряк ріс, весь час була волога, не було перемерзань буряка. Це призвело до того, що врожайність цукрового буряка була найвища за всі роки і за весь час мої роботи. Цього року ми планували заготовити 500 000 тон сировини і зараз ми підходимо до цього показника. Середньостатистична цукристість буряків у сезоні 2018 року дещо нижча, але зараз завдяки сонцю і погоді все ж таки цукор в буряках росте», – пояснює заступник директора з питань сировини.

За його словами, в деяких волинських господарствах перестало бути дивиною, коли показник цукристості перевищує навіть 17-18%. Бо господарства, які дотримуються технологій, відповідно отримують високу якість соку та хороший вихід цукру. Проте якість продукції все ж потрібно контролювати, адже від добрив залежить склад буряка.

«Наступного року ми плануємо облаштувати лабораторію, яка перевірятиме сировину на вміст альфа-амінного азоту, що робить сік нечистим. Це вимога часу. Тут потрібно діяти за принципом «довіряй, але перевіряй». Ми плануємо фінансово заохочувати сумлінні підприємства і карати порушників. Це дисциплінує. Наших виробників потрібно ненав’язливо дисциплінувати і по-партнерськи контролювати», – посміхається досвідчений керівник і додає: «Проблеми є, але ми стараємось їх  систематизувати і не допускати наступного року. І так наш завод за всі роки за заготівлями, якістю сировини, цукру, продуктивністю – прогресує».

Контролює і дисциплінує «бурякові» підприємства і ринок. Перш за все «кусючими» цінами на добрива, тому господарства рідше використовують азотні добрива, які «з’їдають» в буряках цукор, а  працюють з сидератами, органічними добривами.

«Це великий плюс. Зараз 80% господарства досягли європейського рівня по валовому збору буряків», – каже Олександр Нікішин.

Несолодко для цукрової галузі складається ситуація з формуванням ціни на продукцію та співвідношення її із затратами. Бо ж вартість газу, сировини, пального росте швидко, змушуючи цукроварів добре «поламати» голову над скороченням затрат на виготовлення цукру.

«Ми повинні знайти золоту середину, бо інакше в нас не буде тих автоколон з цукровим буряком. Доводиться працювати так, щоб і вовки були ситі і вівці лишились цілі. Якби технологічні процеси в нас не йшли до скорочення затрат, то нам просто не варто було б починати роботу заводу», – ділиться проблемами пан Олександр.

За його словами, зі 192 цукрових заводів, які колись працювали в Україні, «на плаву» лишились тільки … 36(!!!) підприємств. А 8 цукроварень цього року взагалі не запустилися і не планують цього робити.

«Якби в цукровій галузі було так добре, то з колишніх 192 заводів не те що працювали б всі, але й побудували б ще. Зараз працюють ті заводи, які рахують гроші, скорочують затрати, борються за якість сировини та продукції, свій імідж. Основний наш суддя – ринок і споживач. Якщо ми  продаємо, даємо цукор з високою собівартістю, то ми просто працювати не будемо», – пояснює заступник по сировині.

На його думку, для цукрової галузі була б доречна підтримка і сприяння держави у налагодженні ринків збуту солодкого продукту закордон.

«Звичайно, що проблеми є, але роботи без проблем не буває. Якщо нема проблем, то це не робота, а курорт», – з гумором та оптимізмом підводить риску Олександр Нікішин.

Не зважаючи на всі труднощі волинські цукровари не складають руки, а шукають виходи із ситуації та працюють для того, щоб цукрова галузь на Волині жила. І в час, коли на ринку перевагу надають штучним підсолоджувачам, не зраджують багаторічним традиціям цукроваріння та творять натуральний продукт, щоб зробити життя українців, хоч трішки солодшим.

Андрій ПЕТРУШКО

 

P.S. Сьогодні День народження святкує голова правління ПрАТ “Гнідавський цукровий завод” Ростислав Новосад. Колектив “Волинської правди” приєднується до вітань та бажає Ростиславу Павловичу всіх благ. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *