«Чи є безвіз перемогою?», – у Луцьку обговорили плюси і мінуси (ФОТО)
10.07.2017
Волинське дербі: «хрестоносці» поміряються силами з «Вересом» (Онлайн-трансляція)
10.07.2017
Показати всі

Алгоритм реваншу та хаотизації

Відлуння тижня (03.07 – 10.07)

Ще  тиждень –  і  народні депутати вирушать у відпустки, й Верховна Рада – всеукраїнський політичний театр – залишить у спокої  суспільство. Останні крапки над «і» у шостій  сесії (і щодо вірогідності позбавлення «недоторканості» шести обранців, і з приводу прийняття до розгляду пенсійної реформи, й, можливо, щодо проведення у Луцьку дострокових виборів міського голови) втомлені парламентарі поставлять упродовж найближчих днів. Тим не менше,  літо-2017  у політичному сенсі не  має жодного шансу стати затишшям. Навіть якщо й так – то перед ймовірною бурею. Як усередині України, так і в геополітичному сенсі.

Сподівання на цілковиту та однозначну підтримку Сполученими Штатами України  у протистоянні з РФ після минулотижневих переговорів  Президента  Петра Порошенка із Державним секретарем Рексом Тіллерсоном варто суттєво відкоригувати. Суть обіцянок звелася до санкційної проблематики. «Санкції США та ЄС проти Росії залишатимуться в силі, доки Москва не дасть задній хід своїм діям, які спровокували ці санкції», – пообіцяв Рекс Тіллерсон. Але з 10 липня США водночас завдадуть відчутний удар по експорту української металургійної продукції, запровадивши раніше відтерміновані  антидемпінгові санкції. «На відміну від жорсткіших санкцій США проти Росії, які кілька тижнів тому ухвалив Сенат, рішення адміністрації Трампа щодо сталі може покарати Україну і піти на користь діловим інтересам друга Путіна. Якщо адміністрація все ж обмежить українські поставки сталі в США і ще більше ослабить українську економіку, Трамп припіднесе великий подарунок Путіну, який дорого обійдеться Україні»,  – наголосив  у  статті для аналітичного центру Atlantic Council президент North American Interpipe Деніел Валк.

А спеціальний представник США з врегулювання ситуації в Україні Курт Волкер (наступник Вікторії Нуланд) незадовго до цього призначення в інтерв’ю українській службі «Голосу Америки» фактично висловився проти заборони системної українофобської російської  пропаганди через ЗМІ (зокрема телеканали): «Не впевнений, що заборона на інформацію – правильний метод вирішення проблеми. Вважаю, що публічність та прозорість  –  це важливо. Якщо є фінансові порушення, розслідуйте, покажіть це належним чином». Очевидно, варто у цьому сенсі звернути увагу на те, що саме фінансова складова  стає наріжним каменем нової адміністрації Білого дому. Крізь призму цього постулату й розглядатиме, вона очевидно реалії у будь-якому контексті.

Минулий тиждень також дав достатньо інформації з приводу того, чи хочуть європейські сусіди бачити Україну в ЄС. У цьому сенсі – й фактичний ультиматум міністра закордонних справ Польщі Ващиковського з приводу вірогідності вето Варшави, й промовисте ігнорування України  у проекті і Трьох Морів (якщо на два попередні саміти її запрошували, то на третій, за участі Президента США Дональда Трампа, – ні). Тобто, нашої  держави, яка  нарешті чітко обрала курс на інтеграцію з НАТО та ЄС, не хочуть бачити у складі Тримор’я – об’єднання європейських країн, розташованих  між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями. Та й доля України під час саміту G20 у Гамбурзі вирішувалася без її участі (хай після перемовин  на найвищому рівні лідерів Німеччини, РФ та Франції про їх перебіг  розповіла Петрові Порошенку  по телефону Ангела Меркель).

Тож Україні у протистоянні з кремлівським  режимом доводиться сподіватися майже винятково на   себе. І це при тому, що ворог фактично стимулює  механізм внутріукраїнського  протистояння, переведення ситуації в хаотичну, некеровану, під знаком реваншу. У цьому переконували події та тенденції тижня, що став надбання історії.

«…і в цьому випадку буде диво»

Волонтер Леонід Краснопольський (раніше працював дизайнером у Донецьку) не сумнівається у неминучості української  перемоги. З цього приводу він висловився  виданню «Апостроф». На думку Леоніда Краснопольського, основа нашої майбутньої перемоги – національна ідея: «Створення сильної України». Він переконаний, що у нас «не було б війни, якби ми були нормальні! Війна приходить тоді, коли ти слабкий». А відтак наголошує: «Якщо б у нас була національна ідея, то не було б війни. Війна прийшла тоді, коли ми були максимально слабкими. Коли Віктор Федорович вже довів країну до межі, після якої далі падати нікуди».

За версією Краснопольського, «можливо, коли приберуть Путіна і з півночі сюди рине натовп «переселенців», нам доведеться швидко будувати стіну і рів копати… Може бути все що завгодно. Згадайте Слов’янськ. Люди прокинулися 5 липня 2014 року, а в місті, до цього наповненому бойовиками, не було вже практично жодного озброєного бандита. Це ж диво? Диво. Можливо, і в цьому випадку буде диво. Хто може про це знати? Ніхто! А що стосується страшного… Страшне вже було».

«Цього року війна  закінчиться»

Політичний аналітик, журналіст Дмитро Гордон в ефірі телеканалу NewsOne сказав: «За моєю інформацією і за моїми відчуттями, цього року війна закінчиться. Тут, як завжди, треба розглядати низку факторів. Є відчуття втоми в основних гравців – це раз. Є прихід нових еліт у низці головних країн – США, Франції, чекаємо виборів у Німеччині… Є бажання Путіна вийти з цього конфлікту з мінімальними втратами для себе. Але ці втрати неминуче будуть».

Під час вирішення таких конфліктів, підкреслив він, втрат завжди зазнають усі сторони.«Узагалі під час установлення миру – усі повинні це розуміти – будуть втрати в усіх. Не може бути миру, який влаштує тільки одну сторону і зовсім не влаштує іншу. Обов’язково будуть компроміси, обов’язково хтось залишиться при своєму, а хтось змушений буде чимось поступитися», – сказав Гордон.

На його думку, «узагалі треба добре вивчати історію: 17 року, 18-го, Брестського миру… Скільки тоді Радянська Росія втратила земель! Але потім повернула і взагалі надбала нові, яких у неї ніколи не було. Це все дуже відносно. Не відносне лише окремо взяте життя… Є мами, є дружини і діти, для яких ця людина найближча, і турботи про все інше відходять на задній план. Якщо їм кажуть: або твоя близька людина живе, або високі державні інтереси – завжди вибирають життя».

«…ще далеко»

Яка кількість убитих російських військових на Донбасі і в Сирії змусить населення Росії відмовитися воювати? З цього приводу висловився у виданні «Апостроф» в військовий експерт Олексій Арестович. Він порівняв нинішні реалії з періодом, коли завершувалося існування СРСР. Арестович згадує про так звану  афганську війну. За даними негласного розслідування самих воїнів-афганців, іноземних джерел, втрати СРСР в Афганістані становили до 115 тисяч осіб. Із них 26 тисяч поховані на території України. Аналітик наголошує  на тому, що тільки після того, як реально «кількість загиблих перевищила 50 тисяч осіб, але це при чисельності населення країни у 286 мільйонів, у Радянському Союзі нарікання почалися. Виходить, що знадобилося вбити 50 000 чоловік, щоб люди помітили цю війну».

На думку Арестовича, росіяни (населення РФ – близько 150 мільйонів) «в сукупності вони повинні втратити в Україні 30-50 тисяч осіб. Тоді ця проблема прийде в кожен дім, і її стане неможливо ігнорувати і розповідати про те, що вони нічого не знають, а до цього вони будуть терпіти. Це буде макросоціальна дія, яка торкнеться кожного і вплине на всю країну. Поріг терпимості, після якого навіть вище керівництво почне йти, – 50-80 тисяч осіб, які будуть вбиті під час війни». За версією експерта, «зараз втрати РФ на Донбасі можна оцінювати в 4-5 тисяч осіб. Хоча реальні втрати набагато більше. Думаю, що втрати в Сирії – не менше 2 тисяч осіб. Тому сумарні втрати в Сирії та на Донбасі з боку Росії можуть складати до 10 тисяч осіб. Тому до межі невдоволення ще далеко».

«Це може бути влітку»

«Президент Петро Порошенко попросив зняти питання про запуск ринку землі з порядку денного і Крістін Лагард (глава МВФ, – ред.) погодилася», – повідомило джерело (за версією AgroPortal). Воно також зазначило, що вимогу про запуск ринку землі в Україні буде виключено з меморандуму з МВФ.

За даними джерела, «на сьогодні між Порошенком і Лагард була досягнута домовленість виключити земельну реформу з переліку питань, які впливають на виділення траншу». За повідомленнями ЗМІ,  МВФ може виділити Україні наступний транш до кінця літа. «Це може бути влітку, це може бути восени, на початку вересня. Ми до всього повинні бути готові», – заявив міністр фінансів України Олександр Данилюк.

«Стримуючим фактором  може бути хіба страх»

Якби відбулися  дострокові  вибори, у парламент прийшли б найгірші з чинних нардепів. Так припускає політолог Тарас Чорновіл.  Його прогноз  опублікувало видання «ГОРДОН». Чорновіл зізнається: «Коли дивлюся на більшість нинішніх депутатів, не покидає відчуття, що це батальйон цілковитих хамів, що раптом прикупили для себе найелітарніший закритий клуб. І живуть в ньому, немов у паралельній від нас реальності». Він, будучи  далеким  від ілюзій щодо попередніх скликань, переконаний, що нинішня ВР характеризується принципом  «останні залишки сорому – на смітник».

На думку політолога, за умов, «коли нема сорому і культури, стримуючим фактором може бути хіба страх чи хоч якась боязнь. А в цих же стовідсотковий пофігізм – воно, бачте, на Президента плювати хотіло, Прем’єр йому не начальство, від силовиків кругова порука рятує, а виборці – узагалі не люди». За його версією,  «якщо зараз це все самозакохане болото відправити у відставку, то на дострокових наш  «мудрий і непідкупний» народ із цього зборища повторно обере всіх найгірших, а тих, хто ще більш-менш нормальний, замінить на таке «ге», що хоч носа затикай».

«Переламною точкою стане  День Незалежності»

Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко  переконаний (див. «Апостроф»), що «питання позачергових парламентських виборів ще не знято. Якщо вони відбудуться, то «Народний фронт» з рейтингом близько 1% не зможе на них піти». На його думку, таке ставлення до цієї партії зумовлене як недовірою до Яценюка, так і тим, що «частина населення прагне до мирного вирішення ситуації на Донбасі, а НФ асоціюється з партією війни, яка постійно піднімає питання про більш жорстку відповідь на дії Росії: санкції, візовий режим тощо».

За версією експерта, «для президента найкращий варіант – об’єднання БПП та НФ. Безумовно,  «Народний фронт» буде йти молодшим партнером, мова буде йти про якусь партійну квоту у списку, а потім в самому уряді. В НФ, можливо, не дуже цього хочуть». Тому, наголошує він, «зараз посилилися переговори «Народного фронту» і прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана. Оскільки Гройсман намагається вийти з-під впливу Петра Олексійовича, що дуже помітно за його публічними виступами та інсайдерською інформацією».

А відтак уточнює: «Якщо Гройсман захоче вести самостійне політичне життя, то йому знадобляться союзники, і «Народний фронт»  готовий підставити йому плече. Враховуючи непрості відносини БПП та НФ, останні готові зробити вибір на користь Гройсмана, який їм ближчий та договороздатніший».

Зрештою, переконаний Петренко, наразі Петро  Порошенко «намагається максимально усунути всіх опонентів. Ми бачимо кампанію з дискредитації мера Львова Андрія Садового, який мав хороший рейтинг. Це ж і питання Юлії Тимошенко».  На його думку, «Порошенко може використовувати свої партії-сателіти, які відкатали на виборах об’єднаних територіальних громад. Може використовувати можливість співпраці з «Опозиційним блоком», підтримку того ж одного з голів фракції Опоблоку Юрія Бойка, який є зручнішим кандидатом у другому турі президентських виборів, ніж Садовий, Гриценко, Тимошенко та всі інші». Петренко резюмує:  «Переламною точкою стане День Незалежності, коли буде виступ Порошенка, де ми почуємо його програму не тільки до кінця каденції, але й на наступну каденцію. Також активно буде підніматися питання НАТО і руху в ЄС. Тоді буде видно, яка політична структура буде створюватися».

«Маємо чітко оголосити свою позицію»

Польща накладе вето на потенційний вступ України до Європейського союзу, якщо не будуть вирішені історичні питання та питання прав меншин. Про це заявив міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський (посилаємося на версію «Європейської правди»). «Економічне співробітництво, на жаль, не виглядає добре», – зазначив він. А відтак підкреслив: «І найгірше, звичайно, історичні питання. Наше послання дуже чітке: з Бандерою ви до Європи не увійдете. Ми говоримо про це і голосно, і тихо. Ми не повторюватимемо помилок 1990-х років, коли були певні проблеми у відносинах з Німеччиною і Литвою. Я маю на увазі статус польської меншини в цих країнах. Вже маючи такий досвід, ми будемо твердо вимагати від України, щоб усі справи були залагоджені до того, як Київ стоятиме біля воріт Європи з проханням про членство».

Ващиковський нагадав, що в разі невирішення питань може виникнути ситуація на кшталт тієї, що існує у Греції та Македонії. Через незгоду Греції з назвою Македонії остання не може вступити до НАТО і розпочати переговори про членство в ЄС. Нагадаємо, голова керівної партії Польщі  «Право і Справедливість» Ярослав Качинський раніше також заявляв, що глорифікація імені Степана Бандери в Україні може завадити євроінтеграційним прагненням України. Він заявив про те, що майбутнє польсько-українських відносин  «під питанням» через трактування в Україні власної історії, зокрема ролі УПА.

На думку народного  депутата України Дмитра Лінька (див. «ІНФОРМАТОР»), такі заяви окремих польських політиків є намаганням розсварити народи на історичному підґрунті. Він сумнівається, що «таку точку зору, як у голови польського МЗС, підтримує широке коло громадян». На переконання народного  депутата, «ми маємо чітко оголосити свою позицію і надалі дотримуватися принципу історичного примирення, а не зважати на окремі заяви політиків і, тим більше, до них дослухатися. Потрібно у даній ситуації відстоювати виключно національні інтереси».

«Це дійсно боротьба»

Видатний економіст, професор економіки та політології Каліфорнійського університету (Берклі) Жерар Ролан  зазначає на сайті LIGA.net: «Україна – яскравий приклад того, що я називаю «посткомуністичною країною». Комуністичний режим упав, але серйозної реформи – в результаті якої  цей апарат дотримувався б принципу верховенства права – не відбулося. Було так, що групи політичних підприємців серед людей, що належали до комуністичної номенклатури, побачили в той час можливість покласти собі в кишеню багато грошей». Відтак констатує,  що «деякі люди дуже швидко розбагатіли, скориставшись своїми посадами всередині державного апарату та конкуруючи однин з  одним».

На його  думку, «більша частина історії України, включаючи Помаранчеву революцію та частково Євромайдан,  – це боротьба між різними групами: Ахметов, Янукович, Коломойський, Фірташ». Професор резюмує: «Сьогодні в Україні дуже нестабільна ситуація. Настав той момент, коли Україна або повернеться до стану, в якому перебувала 25 років, тобто до клептократичної держави, або проведе серйозні реформи. Так, серйозні реформи вже йдуть, але потрібний потужний натиск та енергія, щоб і олігархи, і прості люди, знали, що все дійсно змінюється, що є надія». Наразі ж, продовжує аналітик, «йде боротьба між привілейованими колами, що виникли в посткомуністичний період, і цивільним суспільством, яке  знає, що все має бути набагато краще. Вони дійсно воюють, і неясно, хто переможе».Ситуція ускладнюється і  внаслідок «міжнародної  боротьба, тому що цю групу клептократичних держав, завдяки режиму Путіна, сьогодні очолює Росія. Ось чому хтось типу  Орбана (прем’єр-міністр Угорщини  Віктор Орбан. – Ред.) неочікувано підтримує Путіна – він думає, що вони мають дуже схожі інтереси».

Ролан  зауважує: «Це дійсно боротьба, і я думаю, що Україна – завдяки мобілізації сил та ентузіазму молоді – може стати нормальною демократією, країною з нормальними правилами. І тоді я більше не буду називати її посткомуністичною країною». На думку аналітика, в Україні відчувається позитивна динаміка. Адже «впродовж  останніх трьох років відбулося більше змін, ніж за попередні 23». Ролан  аргументує: «Стан економіки покращується. Спочатку – після періоду нестабільності, анексії Криму та початку війни – економіка опинилася в стані вільного падіння. А тепер, мені здається, люди вже бачать зміни. Якщо вони думають, що через п’ять років Україна стане подібною до Західної Німеччини, то треба сказати, що це не відбудеться, а стати, як Польща, Україні по силах. У Польщі стало краще  не через 3 роки, потрібно  було 10-15 років, але навіть зараз у них не все ідеально».

«Хаос і конфлікт»

Як Кремль хаотизує Україну і хто йому допомагає. Над цією проблематикою в однойменній публікації у  виданні «Газета по-українськи» роздумують аналітики  Михайло Басараб і  Максим Сердюк. «Кремль працює над генеруванням хаосу в українському суспільстві. Гібридна агресія Росії щодня відбувається всередині нашої країни – в парламенті, в Адміністрації Президента, на телеканалах», – зазначають експерти. А відтак  резюмує: «Це кількарічне масштабне продукування хаосу заради майбутнього контролю. За тією ж тактикою, що й втручання Москви в політику США, Великої Британії чи Франції. Гібридна агресія – це глобальна війна Кремля. Її справжня мета – хаос і конфлікт».

На думку Михайла Басараба та  Максима Сердюка, Україна замість адекватної оцінки російського вторгнення фактично погодилася на накинуті ворогом Мінські домовленості. За ними війна є  «громадянським протистоянням» і  «антитерористичною операцією» проти так званих сепаратистів-шахтарів. Відтак  вони звертають увагу на засоби  масової інформації, оскільки «вони викривлюють дискусію і культивують хаос». Аналітики резюмують: «У редакційній політиці ЗМІ, контрольованих  «колишніми» (Льовочкіним, Мураєвим, Ахметовим, Деркачем, Курченком, Клименком, Захарченком), простежується єдина стратегія маніпуляції. Вона спрямована на нагнітання абсурду, хаосу й невизначеності для аудиторії. Паралельно з повідомленнями про АТО й російську підривну активність у реваншистських медіа щодня з’являються «політики» й «експерти», які заперечують вторгнення Росії чи звинувачують у війні Україну». Вони зазначають, що «реваншистська медіа-мережа маніпулює питаннями й героями новин дня. Якісь теми штучно актуалізують, інші – навпаки. Найчастіше – корупція важливіша за російську агресію». При цьому ряд ЗМІ перебільшує значення внутрішніх проблем і формує  в аудиторії враження про абсурдність ситуації в країні, неповносправність держави, відсутність надій і перспектив.

Басараб і Сердюк переконані, що «хаотизована внутрішніми розбірками країна –  це ідеальний об’єкт для зовнішньої агресії. Не лише проти України. Західні коментатори визнають: Кремль прагне паралічу тамтешніх еліт внаслідок інтенсивного обговорення штучних тем і проблем, які розколюють суспільство». Вони зазначають, що де-факто прокремлівські   структури підкреслюють, щосили «допомагають» українському суспільству «зациклюватися на внутрішніх проблемах і не помічати того, що Росія намагається знищити нашу державу, назавжди упокорити українців. Насамперед, це відчутно зменшує здатність країни до оборони». А  відтак попереджають, що «на хаос української політики суспільство може відповісти зброєю і кров’ю».

Коли накладаються, резонують  дві вибухонебезпечні складові, то фатальні, непоправні наслідки стосуватимуться не лише України. На жаль, цієї загрози вперто воліють не бачити на Заході.

Більше того, сусіди України, де на щит піднімаються шовіністичні, українофобські гасла, все частіше заявляють про необхідність діалогу з Кремлем. Наша держава у цьому сенсі мала б пам’ятати, яка ціна «стратегічного партнерства» з Польщею (згадаймо і так званий Ризький мирний договір 18 березня 1921 року), коли Москва та Варшава у буквальному розумінні розшматували Україну.   Правда, через 18 років саме Польська держави  стане жертвою імперських російського більшовизму-комунізму та німецького націонал-соціалізму.

Історія  виявляється поганою вчителькою для чинних польських  владців.  У цьому сенсі  варто уточнити констатацію виданню  «ГОРДОН» політика і дипломата  Романа Безсмертного,  начебто «поступово інформація про реальні дії РФ у Криму та на Донбасі доходить до політичного керівництва європейських країн. До того ж усі лідери країн Європи чудово розуміють, що Україна у планах Кремля – це проміжний етап». На жаль, не всі європейські лідери це розуміють.  Або, можливо,  й розуміють, але в стратегічному плані працюють (вільно чи невільно) на Москву.

Наразі ж звернімо увагу на  резонансні (по-своєму промовисті) публікації упродовж минулого тижня у ЗМІ:«Привид Бандери у Варшаві: що сталося з відносинами України і Польщі?» («Обозреватель»), «Настав час відповідати на кібератаки, які завдали удару по Україні – експерти НАТО» («Тиждень»),  «В Німеччині дізналися про плани Росії вплинути на вибори до Бундестагу» («24»), «Медведчук просуває закони про статус Донбасу та референдум – журналісти» («УП»), «Недоторкані» (УНІАН),  «Холодницький: Українські чиновники створюють механізм для легалізації незаконно отриманих коштів» («НВ»), «Нафта дешевшає на фоні геополітичної напруженості» (УНІАН), «Порошенко проти Коломойського. Чим завершиться битва?» («Страна.ua»), «У МЗС Туреччини закликали світ об’єднатися навколо вирішення «українського питання» («Тиждень»),  «Трамп: ми закликаємо Росію припинити дестабілізацію України» («ЄП»)», «Командувач Сухопутних військ: Готуємось до агресії у фіналі навчань ворога «Захід-2017» («Експрес»)…

Життя пропонує та  пропонуватиме нові й нові виклики.  Прикро, правда, що тих, кому дано на них віднаходити відповіді, все менше. Адже українці  (без жодного применшення чи перебільшення) вимирають. Навіть офіційні дані статистики свідчать, що смертність в Україні суттєво перевищує народжуваність, а кількість населення катастрофічно зменшується. Так, лише за чотири місяці 2017 року (січень-квітень) в Україні народилося на 85 тисяч осіб менше, ніж померло.

Наразі  ж, намагаючись врахувати всі тенденції, німецький політолог Андреас Умланд, професор Києво-Могилянської академії, запропонував кілька сценаріїв майбутнього розвитку України за  умов гібридної війни з Росією в аналізі для Harvard International Review (посилаємося на версію  Радіо Свобода).  На його переконання,  перший із них, який не передбачає істотних змін міжнародного статусу України, є найбільш вірогідним в найближчі роки. Ситуація навряд чи буде сильно відрізнятися від нинішнього стану, а зміни будуть відбуватися саме в рамках цього сценарію. Зовнішню допомогу в формі фінансової підтримки, співпраці або надання зброї при цьому будуть розглядати як «відволікання від вирішення реальної проблеми».

Правда, на думку експерта, найбільш популярним є сценарій №2: У рамках «великої угоди» між Росією і Заходом, в обмін на стабільність, Україна буде остаточно позбавлена можливості вступу в ЄС і НАТО. Очевидно, у його параменрах так чи інакше вже працює частина європейського політикуму. Польща –  навряд чи виняток. Це устократ  прикріше, оскільки, як зауважує  в інтерв’ю Укрінформу екс-прем’єр Литви, депутат литовського Сейму Андрюс Кубілюс, «Путін зараз успішно переконує Захід, що неможливо довіряти нинішньому режиму Кремля в питаннях геополітики і безпеки, і що він несе небезпеку для всіх нас. Він робить це набагато краще, ніж нам це вдавалося до початку агресії в Україні».

Та найбільше загроз для нашої країни  – не від зовнішнього, а внутрішнього ворога. У тому числі – від того, що прикривається нардепівським мандатом. Який  при цьому ще й нарікає (зокрема –  агенту НАБУ  «Катерині»), що «у  нас такая жизнь, бл…, с этой дебильной страной» (посилаємося на текст із оперативного відео, що  демонстрував нардепам   Генпрокурор Юрій Луценко  щодо  їхнього колеги із фракції ЮПП Бориса Розенблата). Та зрозуміло, що проблема України – не в її державності, не в її політичній нації, а в тих дебілах, моральних покручах, які все ще не одинаки-винятки на владному олімпі.

А так завжди не буде.  Адже, як говорив Поет Василь Симоненко, «народ мій є, народ мій завжди буде. Ніщо не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, і орди завойовників-заброд». Будьмо!

Віктор Вербич

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *