Відлуння тижня (01.02 – 08.02)

«Повертаємося в минуле». На цю констатацію сивочолого приятеля дозволяю собі посміхатися у відповідь: «А це ж молодість, де стільки рожевих надій». Та його погляд промовляє бездоннішою печаллю, ніж слова, кинуті наостанок: «Та не про те… Не до жартів буде нашим дітям і внукам у державі-зоні, в гето, де править закон беспрєдєл».

 Утім, немало тих, хто не настільки вже безвихідно дивиться на ситуацію в Україні, де може торжествувати україноненависницька табачниківська ідеологія, а хлопці з вітчизняних ЗС проявлятимуть героїзм за Росію-мать. Он і гарант ще, певне, встигне зробити нове якесь «западло» країні, в якій безмежно любить себе; он і ті, кого вважали за лицарів честі, ефектно продовжують зраджувати народ, якому ще й докоряють за незрілість і сліпоту…

А минулого тижня «Волинська правда» ще мала нагоду милуватися багатообіцяючими лозунгами «Україна – для людей», пригадуючи, що в нашій країні лишень 7 мільярдерів і тисяча мільйонерів, але є «казли, мєшающіє нам харашо жить».

Однак заручниками першої «семиденки» лютого (якщо взяти до уваги наслідки голосування), буде вся держава і весь народ на майбутні десятиріччя. Тобто, життя для багатьох все одно продовжуватиметься. І кожна мить екзаменуватиме кожного з нас, даючи шанс, аби скласти іспит гідно. Навіть найсуворіші реалії не дають права на зневіру, на ховання в себе. У цьому вкотре переконувалася і «Волинська правда».

«Головні події будуть після виборів»

Стверджуючи це, «Лівий берег» у публікації «Майдан-2 можливий при певних умовах», уточнює прогноз щодо вірогідних акцій протесту. За версією видання, вони можливі тоді, коли розрив між голосами, відданими за кандидатів, становитиме не більше 2-3 відсотків.

«Питання в тому, чи втратиться після виборів нестійка демократія в Україні, – резюмує «Frankfurter Allgemeine Zeitung» (в інтерпретації «UBR). – Чи може стати перемога Януковича перемогою старого режиму». У той же час, Андріан Каратницький з Атлантичної Ради США вважає, що зараз Віктора Януковча не варто вважати «проросійським політиком. Він за п’ять років змінився, і обставини змінилися». Хана Северінсен, екс-доповідач Ради Європи з виборів в Україні, результат голосування в другому турі назвала для «ВВС» «трагедією», нагадавши, що «пан Ющенко увесь час воював з пані Тимошенко».

«…можуть стати найвирішальнішими»

«Важливо, щоб після виборів, хай там хто переможе, в Україні устоялася політична система, щоб почалася й тривала гра за правилами», – зазначив «Дню» Олександр Рар, директор програм Росії та СНД Німецької ради із зовнішньої політики. На його думку, наша країна все ще може, але вже у більш віддаленій перспективі на входження до ЄС. «Наступні п’ять років, – прогнозує він, – можуть стати вирішальними для реалізації української стратегії на Заході».

«Тамтешні бізнесмени не горять бажанням сидіти в опозиції»

Говорячи про феномен нинішнього спікера, Микола Писарчук (УНІАН) робить висновок: «З плином часу потреба в Литвині мине. Навіщо «донам» хитрий інтриган із практично нульовим рейтингом, утраченим політичним обличчям і завищеною самооцінкою на чолі парламенту? Двадцять «багнетів»? По-перше, побачимо, скільки буде перебіжчиків із БЮТ. Тамтешні бізнесмени не горять бажанням сидіти в опозиції і відбиватися від атак податкової та КРУ». Автор публікації «Один Литвин – це поки що пів-Мороза», інформуючи про те, що начебто «народнопартійці» виторгували в регіоналів і крісло міністра сільського господарства, зазначає: «Не здивуюся, якщо через певний час з’явиться зовсім інша кандидатура спікера – і за неї дружно проголосує сама «перевихована» фракція Литвина».

«…перемігши, він не здобуде собі ні щастя, ні спокою»

Тарас Чорновіл, який впродовж кількох років активно підтримував Віктора Януковича, зроби в «Українській правді» спробу проаналізувати вплив минулого на діяльність свого колишнього шефа. Син В’ячеслава Чорновола стверджує, що лідер ПР і сьогодні «людина, яка не зуміла подолати свої внутрішні комплекси, а ще має фатальну здатність концентрувати довкола себе вельми сумнівне оточення». Причому він справедливо віддає належне силі волі, мужності людини, яка змогла виборсатися з умов, які штовхали в дитинстві і юності на фатальний шлях. «Проблема не в тому, що було, а в тому, чому ти про це мовчиш, що ще замовчуєш, і яким пресингом є для тебе минуле, від якого ти хочеш заховатися», – резюмує автор статті «Віктор Янукович. Спроба аналізу історії хвороби». Чорновіл також оприлюднює факт, що 2004 року за посередництвом покійного Зиновія Кулика велися «переговори між командами Ющенка і Януковича про наступну конфігурацію після 2004-го: Ющенко – Президент, Янукович – незмінний Прем’єр-міністр». Як вважає парламентар, «Янукович же міг бути прекрасним прем’єром, але, втягнутий у нав’язану йому боротьбу за абсолютну владу, тратить сили й енергію на безглузде протистояння й такий чужий йому популізм. Чомусь здається, що, перемігши, він не здобуде собі ні щастя, ні спокою». Водночас Тарас Чорновіл дає оцінку діянням обох Вікторів: «Підприємці, які після приходу Ющенка відчули різке посилення корупційних схем, відкатів і хабарництва, очікували, що з поверненням Януковича пресинг знизиться. Натомість ситуація лише погіршувалася».

«Ющенкові справді важко пробачити»

Наталія Лебідь у статті «Ударник п’ятирічки» («Главред») оцінює втрати і здобутки України за останні п’ять років. Вона вважає, що право на свободу слова наші співвітчизники сповна можуть реалізувати не в ЗМІ, а «в себе дома, на кухні», де нарікати «на можновладців можна досхочу, не боячись репресій та переслідувань». А про рівень «захищеності» свідчить той факт, що «кожний 16-й громадянин України зазнав тортур, потрапивши у райвідділки МВС». Констатуючи, що «правоохоронна система, система прокурорського нагляду пронизані корупцією», Наталія Лебідь узагальнює: «Громадяни – носії демократії – жодним чином не впливають на ситуацію». Спостерігаючи за нашими реаліями, «Захід аналізує останні 5 років Віктора Ющенка і не приховує розчарування». На думку авторки «Главреда», «цю катастрофу у відносинах з цивілізованим світом Ющенкові справді важко пробачити». Наталія Лебідь зазначає: «Розбурхана шляхетним бунтом Україна підкорила світ… За час, що минув з 2004-го, весь іміджевий капітал було бездарно втрачено. І не лише капітал. Уперше за часів Незалежності територія України скоротилась – держава втратила острів Зміїний, точніше 80% його території – 9,7 тисячі кв. км.».

«…під впливом алкоголю і грошей»

Нардепівські голоси, віддані 3 лютого за зміни до Закону «Про вибори Президента України», окреслюють обриси нової парламентської більшості (172 регіонали, 29 нунсівців-ющенківців, 27 комуністів плюс один бютівець і чотири позафракційні).Згодом, правда, Ірина Геращенко, екс-прес-секретар нинішнього глави держави, а зараз одна з представниць НУНС, заявила, що вона не брала участі в голосуванні. Для переможців вже навіть не потрібні були голоси литвинівців, що нагадує про ілюзорні шанси нинішнього спікера зберегти свою посаду. «Комерсант-Україна» цитує висловлювання Юрія Кармазіна про парламентарів: «Вони усі під впливом алкоголю і грошей». Правову ж оцінку зміненому Закону спробував дати у «Політичній думці» Олександр Черненко, голова Комітету виборців України: «Цей закон дуже дивний з точки зору політики здорового глузду… За логікою ухвалених у парламенті змін до Закону можна ще прийняти інше подібне рішення, що в комісіях рішення ухвалює не більшість, а меншість».

«…слід очікувати ліквідації СБУ та заміни її на київську філію ФСБ РФ»

Репліку на висловлювання пеерівців Азарова й Кузьмука про недоцільність затримання в Одесі працівниками СБУ російських шпигунів опублікувала «Україна молода». Замітка називається промовисто – «Партія регіонів підтримує і захищає російських злочинців в Україні». Олег Снігур, автор публікації, прогнозує: «Тож, мабуть, за президентства Віктора Януковича, який пообіцяв поліпшити відносини з Росією, напевно, слід очікувати ліквідації СБУ та заміни її на київську філію ФСБ РФ. Так би мовити: «Ласкаво просимо, шпигуйте на здоров’я».

Перегорнута ще одна сторінка історії. Як майже завше, мають нагоду повтішатися стратегічні ненависники України. А ми – вкотре відчути гіркий присмак правди про самих себе, і вітчизняних «провідників», «претендентів у пророків». Тож, може, нарешті побачимо, що ті, хто рядився в тоги безпомилкових національних святош, перед другим туром виборів учинили по-пилатівськи: всі – кака, ми – цяці, не будемо голосувати чи голосуватимемо проти обох. І так «чесно», без йоти юродствування дивилися в очі, у більшості знаючи, на кого працюють. «Подвиг» Юди повторили, розраховуючи на своє срібло, за яке платитиме, правда, народ. Утім, він, цей народ, отримав ще один урок, з якого ще можна встигнути зробити висновки. Але, напевне, вже наступним поколінням.