Відлуння тижня (11.01 – 18.01)

Навіть, коли декларується лозунг про необхідність оновлення політичного життя, нерідко пригадується китайська аксіома-співчуття: милуй Боже жити у час змін. Ще однією підставою переконатися в її актуальності став перший тур президентських виборів. А водночас він засвідчив прагнення значної частини співгромадян перестати бути рабами обставин, заручниками політиків – репрезентантів «кипучої бездіяльності».

 Хоча ситуація в України невмолимо переходить у русло найкритичнішої, найважчої за майже два десятиліття з часу відновлення державності. Очевидно, це підтвердять, на жаль, і майбутніх дві «десятиденки». А тим часом «Волинська правда» пропонує озирнутися в тиждень, який начебто став уже минулим.

«Загнали один одного у глухий залізний трикутник»

«Газета по-українськи» опублікувала роздуми шведського журналіста і політолога Пер Даля. У них він закликає ЄС підтримати нашу Україну, «щоб демократичні набутки початку другого тисячоліття не канули в небуття». Констатуючи, що «Україна дуже велика і дуже бідна внаслідок економічної і політичної кризи», Даль вважає це і наслідком діяльності трьох провідних українських політиків, які «загнали один одного у глухий залізний трикутник».

«Замість еліти є бізнес-клас»

Як вважає Вікторія Сюмар («Українська правда»), в Україні створено «систему, при якій прихід до влади нових людей практично неможливий». А неможливість радикалізації в нинішніх умовах вона мотивує лаконічною оцінкою еліти: «Ми не вийшли на Майдан, нам зрозуміло, що їхні амбіції стали вищими за інтереси країни». У той же час політтехнолог Сергій Гайдай категорично заявив у «Главреді»: «Проблема в тому, що в Україні відсутня еліта, замість еліти є бізнес-клас, у якого є тільки одна мета й один план – отримувати прибуток».

«Закінчиться новим політичним землетрусом»

На думку Юрія Щербака («День»), серед найголовніших подій перших десяти років двадцять першого століття для України, – «Помаранчева революція 2004 року, яка стала спонтанним спалахом народного протесту проти зграї мерзотників, які зневажили і надалі хочуть зневажати «бидло». Він переконаний, що «події на Майдані – це лише початок тої багатоетапної революції, яка закінчиться новим політичним землетрусом десь у році 2012 – 2015 і може нагадувати радше жорстокі селянські повстання проти багатіїв у 1905 р., аніж мирну, сповнену добром і надією, Помаранчеву революцію 2004-го». Другою знаковою подією «нульових» років стало «прозріння мільйонів українців». Юрій Щербак попереджує: «Держава, нація, суспільство деградують і фіналом цього процесу може стати поневолення, криміналізація, знедержавлення України, подальша доля якої вирішиться саме в «десяті» роки».

«Вже недалекий той час»

Дмитро Добрий у ЗІКу робить невтішні висновки щодо тенденцій розвитку України впродовж останніх п’яти років. «У тіні, за даними вчених НАН України, – 60% економіки, за рівнем корупції Україна опустилася майже на 70 позицій і нині посідає 147 місце в світі», – зауважує він. Якщо так далі продовжуватиметься, то, попереджує Добрий, «вже недалекий той час, коли настане точка неповернення – наскрізь прогнилу систему вже буде неможливо повернути до нормального стану».

«Ця обмежена легітимність»

Євген Магда (УНІАН) вважає, що найбільші шанси перейняти президентську естафету майбутнього цьогорічного переможця має Сергій Тігіпко. Причому ці вибори можуть відбутися достроково – через півтора – два роки. «Новому Президенту не вдасться об’єднати країну і набрати 50% голосів у свою підтримку, – переконаний Магда. – Ця обмежена легітимність може вилізти боком політикові, який буде оголошений Центрвиборчкомом переможцем виборів». На тому, що третій «призер» цьогорічних виборів глави держави під час наступної кампанії переможе, акцентував увагу раніше політолог Кость Бондаренко. А лідер комуністів Петро Симоненко на своєму партійному сайті 18 січня заявив: «Через два роки будуть дострокові президентські вибори».

«Переможець ступає на випалене напалмом популізму поле»

«Україна фартова: лафа скінчилася» – у цій однойменній публікації в УНІАНі Станіслав Голубенко намагається зазирнути в недалеке майбутнє. «Після виборів наступить протверезіння, – вважає він, – і про більшість своєї електоральної риторики переможець волітиме не згадувати. Переможець ступає на випалене напалмом популізму поле». Однак за таких екстремальних умов, «нова-стара українська влада, приперта в безвихідний кут, буде змушена ворушитися», сподівається Голубенко.

«Жаль нашого багатостраждального народу»

Як вважає Павло Лазаренко (UBR), «нинішня виборча кампанія стала найбруднішою серед усіх президентських кампаній за період незалежності України». Він констатує: «Пройшло майже два десятиліття незалежності, а Україна топчеться на місці і знову, цілком очевидно, що на найближчих п’ять років позитивних змін не очікується». Перебуваючи в США, Павло Лазаренко висловив співчуття українцям: «Жаль нашого багатостраждального народу, адже Україна могла і повинна була інтегруватися в європейське співтовариство».

«Надворі, їй-богу, найгірші часи»

Сергій Рахманін у «Дзеркалі тижня», роздумуючи про президентські вибори, робить висновок: «Час нашого національного фарту, схоже, сплив. Мабуть, ще ніколи з моменту проголошення незалежності, Україна не зіштовхувалася з такою якістю викликів». Як зауважує політолог і журналіст, «надворі, їй-богу, найгірші часи», «загроза втрати суверенітету стала об’єктивною реальністю». Причину цих катастрофічних реалій Сергій Рахманін вбачає на лише «в унікальній бездарності Ющенка як національного лідера», що призвело «до повної втрати керованості державою», а й у наслідках впливу інших факторів. Зокрема – зростання агресивності Москви при байдужості Вашингтона та роздратуванні Брюсселя українською політикою. Каталізатором критичної ситуації в нашій державі стала й світова фінансово-економічна криза, і жадібність можновладців, і міжкланові війни. Тож результатом став «ще один глухий кут, щоб нарешті віднайти вихід».

За будь-яких умов, навіть найкритичніших, все-таки ще залишається шанс знайти вихід. Тим паче, що саме суворі реалії гартують особистостей, сильних духом, провідників, які варті свого народу. Основне нарешті таки усвідомити, хто є хто, не пійматися на наживку політичних банкрутів, які вміють хіба що самих себе любити в Україні.